Спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху

      Внаслідок інтеграції нечуючих дітей у звичайні колективи дітей відпадає необхідність розробки спеціальних програм соціальної адаптації дітей з вадами слуху після закінчення школи, бо соціальна інтеграція і адаптація відбулася у процесі навчання, під час якого вони вибувають необхідних для життєдіяльності знань, умінь і навичок.

     Такий підхід забезпечує подолання психологічного бар'єру у процесі об'єднання чуючих учнів з дітьми з вадами слуху у одному класі, у школі, зрештою — у суспільстві, яке почне розглядати їх як складову частину, без об'єднання з якою воно не може бути цілісним.

     Політика інтеграції дітей з розладами в загальні школи стала обов'язковою складовою реформування спеціальної освіти в 90-х роках XX століття: у Норвегії — у 1975 році, в Італії — 1992—1997 роки, в Австрії — 1993 рік, у Нідерландах — 1985 рік (І.Тараненко, Український інноваційний центр гуманітарної освіти АПН України).

      Проблема включення глухих осіб у життя, тобто інтеграція їх у соціальне середовище, була поставлена як важливе практичне завдання ще на початку XIX століття в Англії (1819 рік). А в 1829 році німецьким сурдопедагогом Гразером була створена найбільш обґрунтована теорія спільного навчання глухих і нормальночуючих людей — при семінаріях створювалися школи для глухонімих (Яр-маченко М.Д., Проблема інтеграції глухих в суспільство).

     Питання інтеграції дітей з вадами слуху не нова і у вітчизняній спеціальній педагогіці. Видатний вчений-сурдопедагог Ф.Ф. Рау також приділяв належну увагу проблемі успішної адаптації глухих і інтеграції їх у суспільство. Він вважав, що саме від рівня розвитку усного мовлення і залежить успіх включення осіб зі стійкими вадами слуху в чуюче суспільство. Ф.Ф. Рау наголошував на тому, що питання інтеграції в навчанні повинні бути невіддільними від інтеграції в суспільстві.

     Видатний сурдопедагог-новатор звертав увагу на умови успішної інтеграції — ранній початок корекційного навчання, розвиток мовлення в поєднанні з різними видами діяльності, інтенсивне застосування звукопідсилюючої апаратури, використання компенсаторних можливостей організму, використання різних видів словесного мовлення - усного, писемного, дактильного і жестового. (В. І. Лубовський, «Дефектология», 1991 р.). Ці ідеї є актуальними і сьогодні, бо вважаються основними засадами повноцінної інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище.

     Ідею інтеграції глухих дітей в «Народні школи» за умови своєчасно ї їх підготовки в дошкільному закладі Н.КЛатканової у свій час вважали «повністю утопічною, позбавленою розумної основи».

    Л.С.Виготський ще на II з'їзді з соціально-правової охорони неповнолітніх (Москва, 1924 р.) намітив шлях компенсації «дефективності» — підкріпленням загальноосвітнім навчанням. Тоді було прийнято рішення про те, щоб практику навчання глухих поєднувати з навчанням чуючи.

     Соціальна політика України стосовно дітей з вадами слуху, як і раніше, на нашу думку, є далеко не досконалою. «Разом з тим, не можна не помічати, що в силу несприятливих економічних, соціальних і педагогічних факторів у розвитку спеціальної освіти з роками нагромаджувалися невирішені проблеми, загострювалися протиріччя між метою, завданням та реальним станом і результатами навчально - виховної і корекційної роботи» (М. Сварник, М. Ніколаєв). Як би добре не був організований навчально-виховний процес у школі-інтернаті, розвиток дитини відбувається (за словами Л. Виготського) у вузькому, обмеженому колі шкільного колективу, де все пристосоване до дефекту, посилює ізольованість і не вводить у справжнє життя.

     На практиці в умовах спецшкіл для дітей з вадами слуху виникає ряд проблем при формуванні національної свідомості, духовного, розумового розвитку як соціальної цінності. Діти перебувають на навчанні з 6 до 19 років практично в ізоляції від суспільства, сім'ї, здорових ровесників. Це не забезпечує ні реалізації потенційних можливостей збережених функцій у формуванні дитячої особистості, ні залучення дітей до соціального життя, стримує виховання у них інтегративних процесів, що знижує можливості соціалізації особистості (В.Бондар. Стан спеціальної освіти та динаміка її змін).

     Зарубіжні та вітчизняні дослідження довели негативний вплив інтернату на формування особистості дитини, показали, що відрив її від сім'ї порушує права батьків, які завжди трагічно сприймали цю необхідність.

     Ратифікувавши важливі міжнародні документи (Конвенцію про права дитини, яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року), наша держава робить лише незначні кроки для дотримання взятих зобов'язань щодо гарантій прав дитини.

      Основні положення державної політики щодо вирішення проблем дітей-інвалідів в Україні викладені в Національній програмі «Діти України». Безсумнівно, це документ, в якому закладені положення, що дозволяють провести кардинальні зміни реального стану, в якому перебувають діти з вадами слуху України. Сьогодні в багатьох розвинених країнах діти інтегруються в загальноосвітні системи, де отримують допомогу спеціальних педагогів у засвоєнні знань, виробленні необхідних навичок.

     Оскільки пріоритетним напрямком Національної програми «Діти України» стало забезпечення умов для якнайповнішої реалізації потенційних можливостей кожної дитини, колектив Інституту дефектології АПН України розробив Концепцію «Спеціальна освіта осіб з фізичними і психічними вадами в найближчі роки і перспективу» (1996р.), Концепцію «Реабілітація дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1998 р.), в якій передбачено зміни в системі спеціальної освіти, розроблено механізми реалізації прав дітей на одержання доступної освіти.

     За ініціативою Міністерства освіти і науки України до постанови «Про зайнятість населення» внесено доповнення, що розширюють гарантії зайнятості дітям-інвалідам, соціальне незахищеним дітям. У доповідній записці, яку підготував Інститут спеціальної педагогіки АПН України Адміністрації Президента України, обґрунтовано шляхи мінімізації причин кризового стану в системі спеціальної освіти (М. Бондар, академік, директор ІСП АПН України).

     У грудні 1999 року Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» було організовано круглий стіл на тему «Інтеграція дітей з особливими потребами в життя суспільства», метою якого було розв'язання саме проблеми інтеграції дітей, створення інклюзивних освітніх спільнот, сприяння змінам поглядів суспільства стосовно дітей з особливими потребами.

     У 2001 році на міжнародній конференції з проблем інтегрованого навчання, яка проходила в Росії, була створена «Концепція інтегрованого навчання осіб з обмеженими можливостями здоров'я, зі спеціальними освітніми проблемами». В 2000 році за сприяння Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» при участі Інституту педагогіки АПН України, Інституту спеціальної педагогіки АПН України, Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України було упорядковано науково-методичний збірник «Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство» та програми особистісно-зорієнтованої освіти дітей від 0 до 10 років «Крок за кроком», «Створення інклюзивних класів».

     Ці матеріли дістали практичне втілення в різних регіонах нашої держави на базі новітніх освітніх організацій — реабілітаційних центрів, які є експериментальними майданчиками АПН України. В результаті науково-педагогічного експерименту Міністерства освіти і науки програма «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» (серпень 2001 року) реалізовується в 27 освітніх закладах, зокрема, 6 — у місті Львові (СШ № 95 здійснює навчання слабочуючих дітей у спеціальних класах початкової та загальних класах середньої школи).

     Сьогодні в Україні з'явилася нагода впровадити прогресивні світові і європейські підходи до освіти дітей, які б стимулювали їх розвиток і повноцінну соціалізацію в сучасному житті.

     На 2000 рік по Україні 1236 дітей з особливими потребами було зараховано до звичайних груп дошкільних закладів та до початкових класів масової школи і їх число з кожним роком зростає («Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство», 2000 р.).

     Нами було проведено статистичне дослідження факту залучення дітей з вадами слуху до навчання в загальноосвітніх школах по місту Львову і Львівській області. На сьогодні у м. Львові в масових школах навчається 81 дитина — інвалід зі слуху. З них 52 школяра — у спеціальних та загальноосвітніх класах СШ № 95, 1 учень — у школі-інтернаті для дітей з важкими розладами мовлення, решта — в інших загальноосвітніх школах міста. За станом залишків слуху цих дітей можна поділити на такі категорії: 62 — слабочуючих, 16 — з пограничною ступінню втрати слуху, 3 дітей — глухі. По Львівській області в масових школах навчається 38 дітей, з яких 24 слабочуючих, 4 — глухих і 10 з пограничним рівнем втрати слуху.

     Багато науковців долучилися до справи пошуку шляхів і методів інтеграції, створення науково-правової та методичної бази для успішного впровадження процесу залучення дітей з вадами слуху в наше суспільство. Серед них: М.Д. Ярмаченко, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, К.В. Луцьке, Л.В. Борщевська, багато практиків, фахівців професійної освіти.

     Нами було вивчено стан справ у загальній і спеціальній освіті з навчання і виховання дітей з вадами слуху у Львові та області.

На сьогодні тут функціонує 3 школи-інтернати:

• № 101 для глухих дітей Марії Покрови (м. Львів), яка є одні-єю із найдавніших в Україні і була єдиною на всю Західну Україну на час створення (1830 р.);
• Підкамінська школа-інтернат для слабочуючих дітей (Бродівський

р-н), яка працює 51-й рік;

• Жовківська школа-інтернат для дітей з вадами слуху.

Діють також:

• дитячий заклад № 35 «Теремок» (М.Львів) компенсуючого типу для дітей з вадами слуху, який працює з 1881 року;—
• спеціальні групи в дитячому закладі № 182 м. Львова та гру-пи дитячого закладу м. Дрогобича.

     Західний регіон України став піонером у здійсненні реформування системи і змісту загальної і спеціальної освіти. Ще в 1999 році був прийнятий стратегічний документ «Основні засади освітньої політики міста Львова», в якому передбачено зміни в двох напрямках системи освіти дітей з особливими потребами:

І — реформування системи  спеціальної освіти і реабілітації;

II — запровадження інтегрованого  навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах.

     Сьогодні ми маємо широко відомі за межами України освітньо-реабілітаційні центри: «Левеня» для сліпих та слабозорих дітей, «Джерело», «Школа-садок. Центр Реабілітації» для дітей з порушенням опорно-рухового апарату; На часі створення навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами слуху, який би поєднував ранню діагностику і корекцію залишків слуху з корекційно реабілітаційною роботою в умовах закладу нового типу.

     Інтеграція — це задоволення потреб дітей з нормальним розвитком і псих-фізичними недоліками щодо навчання і виховання. На сьогодні наша масова школа і суспільство повністю не готові до масової інтеграції дітей з вадами слуху в загальноосвітні школи. Для цього потрібне краще технічне і методичне забезпечення навчально-виховного процесу, менша наповнюваність класів, інша підготовка вчителів загальноосвітніх шкіл і забезпечення штату педагогічного персоналу фахівцями— сурдопедагогами. Не спід забувати також і про індивідуальні особливості кожної дитини та спосіб життя сім'ї, в якій вона виховується. Адже спід залучати до навчання дітей із значними залишками слуху, рівнем готовності до навчання, які б максимально наближалися до дитини з нормальним слухом. А це - добре розвинене усне мовлення, оволодіння елементарними навичками читання і письма друкованими літерами, сформованість емоційно-вольової сфери і систематична, титанічна, щоденна праця батьків зі своєю дитиною.

    11 років тому на базі СШ № 95 у м. Львові створено спеціальні класи для дітей з вадами слуху, які за умови успішних результатів експерименту інтегруються в середні класи масової школи. На сьогодні навчається 53 дитини, з них 23 навчається в старших класах поруч з чуючими ровесниками, 6 — стали студентами вищих учбових закладів І — II рівнів акредитації. Школа є експериментальним майданчиком і бере участь у Всеукраїнському експерименті «Крок за кроком» (2000 р.), а з 2001 року стала екс-периментальним майданчиком з питань інтеграції дітей з вадамислуху в загальноосвітні школи АПН України. Здобувати початкову освіту дітям з вадами слуху за спеціальними планами допомагають фахівці-сурдопедагоги, проблеми морально-етичного плану вирішує психолог спеціальних класів, посада якого введена в штат педагогічного персоналу школи з 2001 року (газета «Наше життя», 2001 р.).

      Над проблемою інтеграції дітей з вадами слуху в суспільне життя працює колектив школи-інтернату для глухих дітей №101 Марії Покрови, який є учасником спільного проекту України і Нідерландів з інтеграції глухих через вдосконалення навичок спілкування і навчального процесу та учасником Українсько-канадського Альянсу з питань зміни змісту освіти для глухих дітей. За цими першими прогресивними кроками — велике майбутнє, але існує загроза припинення експерименту, пов'язана з недостатнім державним фінансуванням, низьким рівнем матеріально-технічної бази, відсутністю методичних рекомендацій, підручників, професіональних кадрів. Ефективність інтегрованого навчання дітей з особливостями психо- фізичного розвитку може бути забезпечена за умови психологічної готовності масової школи прийняти таких учнів, а суспільства — випускників (Проскура О., Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками, 1998 р.).

     Над вирішенням цієї проблеми розпочав роботу спецкурс «Підготовка вчителів та вихователів до роботи в інклюзивних класах» у Львівському обласному інституті підвищення педагогічної освіти, де протягом 72 годинних семінарів-тренінгів педагогів знайомлять з особливостями розвитку і специфікою роботи з дітьми з особливими потребами, зокрема, з вадами слуху. Проблема інтеграції глухих у навколишнє середовище, безперечно, важлива, актуальна і не зникне ніколи. Потрібно лише шукати розумні шляхи. Слід організувати роботу так, щоб вона справді дала позитивні результати (М.Д. Ярмаченко. Проблеми інтеграції глухих). Перед сурдо-педагогічною теорією і практикою постають важливі і складні завдання — вирішення проблеми якісної підготовки учнів до праці, продовження освіти, планування сімейного життя, раціонального проведення дозвілля, тобто, підготовки нечуючої молоді до повноцінного самостійного життя, до виконання соціальних ролей дорослої людини.