География рынка труда в Украине

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

 

ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ І РЕГІОНОЗНАВСТВА

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Економічна і соціальна географія України»

 

 

ГЕОГРАФІЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

 

 

 

 

 

 Студент ІІІ курсу групи ГЦ-32

напряму підготовки 6.0401104 – Географія

спеціальності

Помніков В’ячеслав Сергійович

 

Керівник: к.геогр.н. Вірченко П.А.

 

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

 

Члени комісії      ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище  та ініціали 

 

 

 

 

 

м. Харків – 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………...…3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ.5
1.1. Поняттєво-термінологічний апарат  дослідження……..……5
1.2. Методика дослідження………………………………………. 9
1.3. Аналіз попередніх досліджень ринку праці………………..13
РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ……………………………..….19
2.1. Стан зайнятості населення в Україні……………………..…19
2.2. Стан безробіття населення в Україні……………………….24
2.3. Територіальна організація ринку праці України…………29
РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи розвитку РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ………………………………………...36
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..44
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………47
ДОДАТКИ……………………………………………………………….53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Тому на сьогодні питання ринку праці в Україні є досить актуальною темою, що потребує конкретного дослідження та вивчення.

Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем ринку праці дістали значного розвитку  в  роботах  українських вчених О.В. Безпалої, Л.К. Безчасного, Д.П. Богині, В.Я  Брич, В.С. Буланова, В.С. Васильченка,  
А.І. Волгіна, Л.І. Воротіної, А.Г. Горілого, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Ю.Ю Заволоки, Т.А. Заяць, О.А. Карпенко, Є.П. Качана, І.І. Лукінова, Е.М. Лібанової, Ю.В. Ніколенка,  А.А. Нікіфорофа, В.В. Онікієнко, Г.В. Осовської, Ю.І. Палкіна,  І.Л. Петрова, М.І. Пітюлича, О.М. Уманського,   О.А. Устенка, Д.М. Черваньова, А.А. Чухна.

Метою даного дослідження є розкриття особливостей географії розміщення та особливостей розвитку ринку праці України.

Для виконання мети дослідження були поставлені наступні завдання:

• визначити теоретичні основи дослідження ринку праці;

• проаналізувати економіко-географічну характеристику ринку праці України;

• визначити особливості територіальній організації ринку праці в Україні;
• обґрунтувати проблеми та визначити перспективи розвитку ринку праці в Україні.

Об’єктом дослідження виступає ринок праці України, предметом – особливості територіальної організації та розвитку ринку праці України.

Основними методами дослідження є:

• метод порівняння – для співставлення особливостей певних параметрів ринку праці в регіонах України,
• аналітичний метод – для детального розгляду сучасної ситуації на ринку праці,
• математико-статистичний метод – для аналізу статистичної інформації,
• графічний метод – для побудови діаграм та графіків, які характеризують показники ринку праці,
• картографічний метод – для зображення регіональних особливостей основних параметрів, які характеризують ринок праці та
• метод ранжування – для проведення групування областей України за показниками ринку праці.

При написанні роботи використовувалися дані Державного управління статистики України, Головних управлінь статистики регіонів України, статистичні дані центру зайнятості населення України. Також вивчено та проаналізовано літературу і періодичні видання з Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Центральної наукової бібліотеки ХНУ імені В.Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка тощо.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків списку використаних джерел (73) та додатків. Вона містить 8 графіків і діаграм, 4 схеми та картосхеми. Загальний обсяг роботи становить 58 сторінок.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ

 

1.1. Поняттєво-термінологічний  апарат дослідження

В економіці основними факторами виробництва являють знаряддя праці і праця людей. Остання забезпечується трудовими ресурсами, основою яких є народонаселення, що являється як виробником готової продукції, так і її основним споживачем. Саме воно визначає розвиток галузей, орієнтованих на споживача. Проте, основним значенням природного розподілу трудових ресурсів являється забезпечення розвитку і розміщення трудомістких галузей виробництва.

Сам термін «трудові ресурси» вперше ввів С. Струмілінін у 20-ті роки минулого столітті в бувшому Радянському Союзі. Більшість учених трактують це поняття як частину населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, здоров'ям, освітою, культурою, здібностями, кваліфікацією, професійними знаннями для роботи у сфері суспільний корисній діяльності [17,18,19]. На сьогоднішній день до трудових ресурсів відноситься працездатне населення у віці 16-59 років чоловіки та 16-54 роки жінки, за виключенням інвалідів 1-ї та 2-ї груп, пенсіонерів, що отримують пенсії за віком на льотних умовах, а також населення старше та молодше працездатного віку, яке зайняте в суспільному виробництві. Проте, кількісних характеристик працездатного населення не достатньо, важливими є також їх якісні особливості. Саме це і враховано в понятті «трудовий потенціал», що більшістю вчених визначається як частина працездатного населення, з його рівнем освіти та професійної кваліфікації, фізичним розвитком та станом здоров'я, морально-духовними якостями тощо [1,17,18,19,47].

На сьогоднішній день для характеристики зазначеного вище, все частіше використовується поняття «економічно активне населення», яке ще називають робочою силою. До складу останнього входить населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці, тобто тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП) [13,48].

Зайнятість населення визначається за матеріалами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності протягом одного тижня. Зайнятими вважаються особи віком 15-70 років, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б 1 годину:

• за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;
• працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;
• особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин [13,48].

Таким чином, до категорії зайнятих відносяться не лише люди, які працюють і отримують заробітну плату, а й такі, що працюють безкоштовно на власному підприємстві заради отримання прибутку.

Проте, знаючи саму лише кількість зайнятих в регіоні не можна об'єктивно охарактеризувати ситуацію на ринку праці країни чи регіону. Для цього використовують поняття рівень зайнятості. Останній обраховується як відношення чисельності зайнятого населення до всього обстежуваного населення або населення відповідної вікової групи [13].

Оберненою стороною зайнятості являється безробіття. Безробітними за методологією МОП вважаються особи у віці 15-70 років, що можуть бути зареєстрованими чи не зареєстрованими в державній службі зайнятості, проте вони одночасно відповідають трьом наступним вимогам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою  знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу [13,20].

Дещо відрізняється визначення зареєстрованих безробітних згідно з чинним законодавством України. Так, зареєстровані безробітні згідно з чинним законодавством – це громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними вважаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу [52].

Для порівняння стану безробіття у різних країнах чи регіонах замало знати лише кількість безробітного населення. Для цього використовується також рівень безробіття. Під рівнем безробіття (за методологією МОП) слід розуміти відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення по відповідній групі. Проте, за сучасною економічної літературою рівень безробіття може обраховуватися також як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення та як відношення кількості безробітних до кількості зайнятих [13].

Окремо виділяється категорія незайнятого населення. Під незайнятими слід розуміти осіб обох статей у віці від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними [13].

Окрім економічно активного розрізняють також економічно неактивне населення. Економічно неактивне населення (поза робочою силою) - особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До складу цієї категорії населення входять особи, які не відносяться до зайнятих і належать до наступних соціальних груп:

· учні та студенти;

· пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах;

· особи, які зайняті в домашньому господарстві; вихованням дітей та доглядом за хворими;

· зневірені, тобто особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошук роботи тому, що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для працевлаштування;

· особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають, де і як її знайти;

· інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї впродовж найближчих 2-х тижнів [59].

Все раніше сказане формує категорію ринок праці. У загальному розумінні ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили [13].

З економічної точки зору існує кілька підходів до визначення ринку праці. За одним із них ринок праці – це специфічна форма розподілу та використання трудових ресурсів, характерна для ринкової економіки [12].

Відомі вітчизняні вчені-економісти Г.В. Осовська та О.В. Крушельницька наводять наступне визначення ринку праці: «Ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили» [48 с. 97].

В.Д. Базилевич та Л.О. Баластрик визначають ринок праці як систему економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання [1].