География рынка труда в Украине

Рис. 3.3. Групи проблем ринку праці України

(побудовано  автором за даними [4,14,24,32,60])

На наш погляд, з одного боку це дійсно змогло б зменшити навантаження на одного працюючого громадянина, проте, це призведе до виникнення іншої проблеми. Так, планується підвищити пенсійний вік чоловіків до 65 років, у той час як середня тривалість життя останніх у 2010 році становила 63,79 років. На наш погляд, перш, ніж підвищувати пенсійний вік, владі необхідно підвищити середню тривалість життя населення (особливо чоловіків), яка у 2010 році становила 69,29 років. Це можна зробити шляхом профілактики захворювань особливо системи органів кровообігу, через які і відбувається більшість смертей в Україні [60,61,72].

Іншим шляхом вирішення демографічної групи проблем є підвищення народжуваності в країні, з метою збільшення кількості трудових ресурсів у майбутньому. Проте, тут також треба підібрати вдалий підхід до вирішення проблеми, адже неконтрольоване збільшення народжуваності за відсутності вільних робочих місць для майбутнього покоління може дати зворотний ефект і замість збільшення кількості зайнятих ми отримаємо збільшення кількості безробітних і, як наслідок, злочинців, наркоманів та інших соціально небезпечних груп населення.

Міграційні проблеми ринку праці полягають у трьох аспектах. По-перше, це внутрішньо-регіональна та міжрегіональна міграція типу «село-місто», по-друге, це еміграція українців у пошуках кращого життя, одним із видів якої є так званий «відплив умів», по-третє, це імміграція в Україну некваліфікованої робочої сили (в основному з країн Азії). Зупинимося більш детально на описі кожної з них [29,43,55].

Негативною для ринку праці є внутрішньо-регіональна міграція типу «село – місто». Причому найбільше до такого типу міграції схильна молодь. Саме ця категорія є значною та перспективною частиною економічно активного населення. Дана вікова група характеризується високим ступенем адаптації до умов життя, ініціативності, активності, опори на власні сили і складає наймобільнішу частку робочої сили, що володіє новітніми знаннями і здатна забезпечити складний процес прогресивного розвитку суспільства. Основними причинами міграцій типу «село-місто» являються низькі показники якості життя населення сільської місцевості. Через низький рівень народжуваності закриваються дошкільні навчальні заклади, у невеликих населених пунктах відсутні заклади охорони здоров'я. Найнебезпечнішим є те, що статистична інформація з питання міграції молоді недостовірна, так як вона не відображає приховану міграцію, що проявляється у вибутті трудових ресурсів на постійне чи тимчасове працевлаштування до обласних центрів, інших областей тощо. Даний вид міграції в Україні є досить поширеним. Так, за даними на 2011 р. від'ємне сальдо міграції спостерігалося у Херсонській (-1,3 на 1000 осіб), Луганській (-1,1), Кіровоградській (-1,0), Рівненській (-1,0), Тернопільській (-1,0), Сумській (-0,9), Вінницькій (-0,6), Закарпатській (-0,6), Миколаївській (-0,6), Хмельницькій (-0,6), Черкаській (-0,6), Донецькій (-0,5), Житомирській (-0,5), Дніпропетровській (-0,3), Запорізькій (-0,3), Львівській (-0,3), Чернігівській (-0,3), Полтавській (-0,2), Волинській (-0,1) областях. В інших регіонах спостерігається позитивне сальдо міграції в межах України [72].

До шляхів регулювання соціально-економічних процесів у селі, з метою подолання зазначеної вище проблеми, належать фінансове та інвестиційне забезпечення, поліпшення умов життя, відновлення роботи існуючих закладів соціальної сфери та створення нових, розробка і реалізація спеціальних програм для безробітних, регулювання відпливу молоді із сільської місцевості тощо. Реалізація описаних вище заходів має покращити стан ринку праці України (у тому числі й молодіжного) у сільській місцевості. Якщо ж терміново не вжити відповідних заходів, то стан ринку праці у сільській місцевості суттєво загостриться [55].

Інший бік міграційної групи проблем ринку праці України – еміграція населення до більш розвинених країн. Так, станом на 2011 р. від'ємне сальдо зовнішньої міграції спостерігалося у Закарпатській (-0,1 на 1000 осіб), Львівській та Рівненській (відповідно більше, ніж -0,1 на 1000 осіб) областях. Даний вид міграції небезпечний для ринку праці України, тим що більшість трудових мігрантів втрачають свою кваліфікацію, набуті навички потрібні для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині. Також значною залишається проблема правового захисту трудових мігрантів від роботодавців та посередників, так як реальною є загроза опинитися в чужій країні в нелюдських умовах існування та праці чи навіть потрапити в трудове рабство. До того ж тривала відсутність трудових мігрантів на батьківщині призводить до послаблення родинних зв'язків. З одного боку це веде до погіршення демографічної ситуації в країні, а з іншого – до зростання кількості підлітків з девіантною поведінкою. Останні ж саме і будуть формувати ринок праці в майбутньому [29].

Цікавою є також географія трудових міграцій з України. Серед трудових мігрантів близько половини працювали в Російській Федерації (48,1%) та приблизно стільки ж у країнах Європейського Союзу, зокрема в Італії (13,4%), Чеській Республіці (11,9%), Польщі (8,0%), Угорщині (3,2%), Іспанії (2,7%) та Португалії (2,6%) [29].

Економічні проблеми ринку праці полягають у тому, що рівень заробітної плати в Україні значно нижчий, ніж її рівень у розвинених країнах світу у перерахунку в єдиний еквівалент. Так, наприклад за Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» на 01.01.2009 р. мінімальна заробітна плата у нашій державі становить 605 грн. В цей же час середня заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника на січень 2009 року становила 1665 грн. Для порівняння зазначимо розмір мінімальної заробітної плати на початок 2009 року в країнах Європейського Союзу. Так, для Люксембурга він становив 1642 Євро, для Ірландії 1462 Євро, для Бельгії 1387 Євро, для Нідерландів 1382 Євро, для Великобританії 1010 Євро, для Франції 1000 Євро, для Португалії, Словенії, Мальти, Греції та Іспанії коливався у межах від 1000 до 500 Євро, для Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії та Болгарії коливався в межах 153-123 Євро, а для Данії, Швеції, Фінляндії, Німеччини, Італії, Австрії та Кіпру був узагалі невизначений. Якщо врахувати курс Євро на 01.01.2009 Національного банку України (1Євро = 10,987 грн.) і перевести розмір мінімальної заробітної плати України та країн ЄС в єдиний еквівалент, то ми отримаємо, що мінімальна заробітна плата в країнах ЄС приблизно дорівнює середній заробітній платі по Україні, в той же час у такій країні як Люксембург мінімальна заробітна плата більша, ніж у нашій країні майже у 30 разів [72].

Даний аспект економічної групи проблем ринку праці породжує проблему нелегальної зайнятості населення (особливо молоді) та отримання нефіксованих доходів. Останню ми відносимо до соціальної групи проблем ринку праці, тому опишемо її далі.

Іншим проявом економічної проблеми на ринку праці України являється, на наш погляд, прийняття нового податкового кодексу. На думку автора, у майбутньому це призведе до того, що мале підприємництво не витримає конкуренції з великим та середнім, а тому повністю чи частково припинить своє існування. Таким чином, зростатимуть показники безробіття в Україні, а це в свою чергу може призвести до росту рівня злочинності та інших соціальних негараздів у країні. Тому, на наш погляд, владі необхідно переглянути зміст нового податкового кодексу та детальніше проаналізувати його вплив на розвиток малого підприємництва в Україні.

Соціальні проблеми ринку праці проявляються, на наш погляд, у наступних аспектах: проблеми соціальної незахищеності маргінальних груп населення та молоді, ґендерної рівності, попиту і пропозиції на ринку праці, кваліфікації кадрів, безробіття, нелегальної зайнятості [16,71].

Проблема незахищеності маргінальних груп населення та молоді полягає в тому, що останні не отримують достатньої допомоги від держави, необхідної для повноцінної реалізації свого потенціалу на ринку праці. Так, молоді люди з вищою освітою не мають реальних гарантій працевлаштування після закінчення вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації. Це провокує в свою чергу проблему зростання молодіжного безробіття, нелегальної зайнятості молоді, втрати кваліфікації молодими спеціалістами і т.д. Причиною відсутності ефективного механізму залучення молоді до виробництва та закріплення її у сфері економічної діяльності є недостатність теоретичних розробок проблем зайнятості молоді. На конкурентоспроможність молоді на ринку праці негативно впливають наступні чинники: недостатність практичної підготовки, відсутність практичного досвіду роботи, погіршення здоров'я, низький рівень доходів, більша схильність до соціально обумовлених хвороб та антисоціальної поведінки. Проблема незахищеності маргінальних груп населення полягає наприклад в тому, що вагітні жінки, особи по догляду за хворими родичами мають труднощі з місцем роботи тощо [16].

Проблема ґендерної рівності полягає в тому, що чоловіки та жінки за пророблений однаковий об'єм роботи отримують різну заробітну плату. До того ж в Україні існує дисбаланс у рівні зайнятості чоловіків та жінок в певних професіях.

Проблема попиту і пропозиції на ринку праці полягає в першу чергу в тому, що в Україні пропозиція значно перевищує попит. Проте, рівень кваліфікації працівників, на яких існує попит, та які готові працювати не завжди відповідають один одному. Проблема попиту і пропозиції призводить до проблеми зайнятості та безробіття, а також проблему міграцій.

Проблема кваліфікації кадрів полягає в тому, що рівень кваліфікації населення не завжди відповідає необхідному рівню для успішного працевлаштування. Причинами цього можуть бути як небажання значної когорти молодих людей вчитися, так і набуттям останнім часом «масовості вищої освіти». Дана проблема полягає також у тому, що кваліфікація, яку здобувають випускники ВНЗ різних рівнів акредитації не завжди відповідає попиту на ринку праці [71].

Проблема безробіття (особливо молоді) досить небезпечна, адже вона тягне за собою ряд інших – проблему злочинність, соціальної нестабільності, захворюваності (у тому числі на невиліковні хвороби) тощо.

Проблема нелегальної зайнятості полягає в тому, що значна кількість людей, особливо молоді змушені працевлаштуватися без трудової книжки та отримувати заробітну плату «в конвертах». Це призводить до погіршення стану здоров'я молоді, зниження народжуваності, відсутності трудового стажу, неможливості регулювання ринку праці державою тощо [24].

Політичні проблеми ринку праці полягають у недосконалості трудового законодавства України. На наш погляд, для подолання кризових явищ на ринку праці в першу чергу потрібно внести зміни до низки законів України, а саме «Про професійний розвиток працівників», «Про Загальнодержавну програму розвитку трудового потенціалу України на 2009-2017 роки», «Про Концепцію державної міграційної політики України», «Про зайнятість населення» (нова редакція) тощо [13,16].

Ментальні проблеми ринку праці пов'язані в першу чергу з тим, що значна частина населення України, яка має певний рівень освіти та професійних навичок свідомо погоджується змінити місце роботи в межах своєї держави на закордонне. При цьому останнє як правило не потребує особливої кваліфікації. Таким чином, працівник втрачає свій соціальний статус, можливості зробити кар'єру за спеціальністю тощо, натомість отримує вищу заробітну плату, ніж на батьківщині.

Таким чином ми бачимо, що всі проблеми, які характерні для ринку праці України є досить важливими і потребують нагального вирішення.

ВИСНОВКИ

Думки про зайнятість почали формуватися ще за часів давніх цивілізацій. Проте, погляди про зайнятість почали набувати ознак окремої науки лише з наближенням до Новітніх часів. Питання, пов'язані з ринком праці у різні часи досліджували фізіократи, економісти соціального спрямування (ХVIII-I пол. ХІХ ст.), економісти та соціоекономікогеографи ХХ ст. На сьогоднішній день у загальному розумінні ринком праці вважається система обміну індивідуальних здібностей до праці під ринком праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.

Однією з основних характеристик ринку праці являється зайнятість. На сучасному етапі розвитку ринку праці України у нашій державі поступово знижується як кількість зайнятих, так і рівень зайнятості. На наш погляд це пов'язане з демографічними, та з економічними факторами. Найвищий рівень зайнятості характерний для осіб у віці 40-49 років, досить високий він також для осіб 30-39 та 25-29 років. Дещо нижчий він для осіб 15-24 роки та 60-70 років. За гендерною ознакою майже серед усіх вікових груп рівень зайнятості чоловіків у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи вищий, ніж рівень зайнятості жінок. Рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи вищий у сільській місцевості, у порівнянні з містами. Рівень зайнятості по території України розподілений нерівномірно. Тут є регіони, де він перевищує 63% (м. Київ) та регіони, де рівень зайнятості близько 52% (Івано-Франківська область).

З 2003 по 2008 роки в Україні спостерігалося скорочення чисельності безробітного населення. Починаючи ж з 2008 року остання знову дещо зросла, що пов'язане, на нашу думку, зі світовою економічною кризою. З 2008 року також зростає кількість безробітних, які раніше мали роботу. Серед зареєстрованих безробітних жіноче населення чисельно переважає над чоловічим. У містах зареєстровано безробітних більше, ніж у сільській місцевості. Між кількістю безробітного населення у віці 15-70 років та рівнем економічної активності чітких закономірностей не виявлено. Безробітне населення по території України розподілене нерівномірно. Найбільше його у східних областях нашої країни, у західних і південних областях кількість безробітних порівняно невелика, у північних же та центральних областях безробіття має усереднені показники.

Регіональні особливості попиту та пропозиції на ринку праці України значною мірою залежать від галузей спеціалізації областей.

Для виявлення територіальних особливостей ринку праці України ми використали 15 показників. В результаті проведення ранжування нами було виділено п'ять груп регіонів, де показники ринку праці мають суттєві відмінності. До першої з них увійшли Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області; до другої – Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька та Чернівецька області; до третьої – Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області; до четвертої – Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області; до п'ятої – міста державного підпорядкування Київ та Севастополь. Причому, чим вищий номер групи, тим краща ситуація на ринку праці.