География рынка труда в Украине

(побудовано автором за даними  [41])

 

Проаналізувавши кількість зареєстрованих безробітних за статтю у 2011 році (рис. 2.8) можна зробити висновки, що за цим показником жіноче населення переважає над чоловічим. Це пояснюється тим, що жінки більш активні на ринку праці, ніж чоловіки. Ще жінки мобільніші, тобто швидше пристосовуються до нових умов життя, швидше перекваліфіковуються, ніж чоловіки, а тому частіше можуть змінювати місце роботи. Таку тенденцію можна пояснити також тим, що чоловікам необхідно годувати сім'ю, а тому вони не так часто змінюють місце роботи та меншою моральною стійкістю останніх, тобто чоловікові морально складніше, ніж жінці після звільнення знову вдатися до пошуку роботи.

Рис. 2.8. Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2011 році (на кінець звітного періоду, тис. осіб)

(побудовано автором за даними [72,73])

 

Що ж стосується кількості зареєстрованих безробітних за місцем проживання у 2011 році, то тут міське населення переважає над сільським. Це пов'язане з тим, що в Україні у міських поселеннях проживає населення більше, ніж у сільській місцевості, а тому і безробітних там більше. В цілому протягом 2011 року спостерігається зменшення кількості зареєстрованих безробітних за статтю та віком. Найбільш інтенсивно кількість безробітних зменшується у першій половині року, далі з липня по жовтень вона залишається більш менш стабільною і починаючи з жовтня знову зростає. На наш погляд, це можна пояснити зростанням зайнятості в сезонних роботах (зборі врожаю, курортно-рекреаційній сфері тощо) у теплу пору року [23,40,72,73].

Аналізуючи картосхему «Безробітне населення та рівень економічної активності (за методологією МОП) за регіонами України у 2011 році» (рис. 2.9) можна зробити висновок, що між кількістю безробітного населення у віці 15-70 років та рівнем економічної активності чітких закономірностей не виявлено.

Рис. 2.9. Безробітне населення та рівень економічної активності

(за методологією МОП) за регіонами України у 2011 р.

(побудовано автором за даними [72,73])

 

Щодо кількості безробітних у віці 15-70 років (додаток В), то найбільша вона у східних областях (Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Луганській). Це пояснюється тим, що саме на ці області припадає найбільша кількість населення України, до того ж тут через високий рівень урбанізації більша частина населення проживає в містах. У західних та південних регіонах нашої країни кількість безробітних у віці від 15 до 70 років за методологією МОП порівняно невелика. Вища вона у Львівській, Одеській та Вінницькій областях, а також Автономній Республіці Крим. На наш погляд це можна пояснити значною кількістю населення регіонів у перших двох випадках, скороченням у зв'язку з економічною кризою посівних площ цукрового буряку, що являється культурою спеціалізації у Вінницькій області (як наслідок, зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві, а кількість безробітних зростає) та сезонним характером курортного господарства в Криму. У центральних та північних областях спостерігається середня кількість безробітних у порівнянні з іншими регіонами України. Це, на наш погляд, пов'язано з близькістю столиці. У Києві ж та Київській області досить висока кількість безробітних пояснюється значною чисельністю тут населення [23,72].

 

2.3. Особливості територіальної організації ринку праці України

Рівень розвитку різних регіонів України досить суттєво відрізняється. Це в свою чергу здійснює значний вплив на ситуацію, що склалася на регіональних ринках праці.

Проаналізувавши показники, що характеризують ринок праці держави, згрупуємо райони з подібною ситуацією методом рангів (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Групування регіонів України за показниками ринку праці

методом рангів (побудовано автором за даними [52,72.73])

 

Для проведення групування регіонів України нами були використані наступні показники ринку праці: рівень працевлаштування, %; кількість фізичних осіб на 10 000 населення, одиниць; кількість юридичних осіб на 10 000 населення, одиниць; рівень прийому робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівників; рівень вибуття робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівників; підготовка кадрів, навчено новим професіям, у % до загальної кількості працівників; підвищення кваліфікації кадрів, навчено у % до загальної кількості працівників; рівень вимушеної неповної зайнятості, працювали в режимі неповного робочого дня (тижня), у % до середньооблікової кількості штатних працівників; густота населення, осіб/км2; питома вага населення в працездатному віці, %; рівень економічної активності населення, %; рівень зайнятості населення, %; рівень безробіття населення, %; навантаження на одне вільне робоче місце, осіб; середня номінальна заробітна плата, грн. (Додаток Д, Е) [52,72,73].

За результатами групування регіонів України методом рангів автором було виділено п'ять груп районів за показниками ринку праці (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Групування регіонів України за показниками ринку праці

методом рангів (побудовано автором за даними [52,72.73])

 

До першої групи потрапили Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області. В цілому для неї характерні досить низькі показники кількості фізичних осіб на 10 000 населення, кількості юридичних осіб на 10 000 населення, підготовки кадрів, частки навчених новим професіям до загальної кількості працівників, рівня безробіття населення. Для групи характерні нижчі за середні густота населення, питома вага населення в працездатному віці, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата. В той же час близькими до середніх є показники рівня працевлаштування, рівня прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівня вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів, навчено до загальної кількості працівників, рівня вимушеної неповної зайнятості, рівня економічної активності населення, рівень зайнятості населення. Виняток за більшістю показників становить Сумська область, проте за сумарним рейтингом вона входить саме до цієї групи. Такі показники свідчать про невисокий рівень розвитку ринку праці в даній групі. На наш погляд, органам місцевої влади необхідно звернути посилену увагу на регулювання ринку праці даних регіонів, адже в подальшому ситуація може погіршуватися [52,72,73].

До другої групи увійшли Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області. В цілому для даної групи характерні усереднені показники ринку праці, зазначені вище. Винятками за більшістю показників є Закарпатська, Кіровоградська, Херсонська області. Для Херсонської області показники ринку праці мають переважно вищі за середні значення, для Кіровоградської – нижчі за середні, а для Закарпатської чіткої тенденції автором не виявлено. Хоча дана група в цілому характеризується усередненими показниками ринку праці, проте в окремих областях деякі з них мають суттєві відмінності. Так, наприклад, у Вінницькій та Житомирській областях досить високі показники рівня безробіття, натомість для Львівської області останній відносно низький; для Вінницької, Житомирської, Херсонської та Хмельницької характерна відносно невисока заробітна плата, проте, у тій же Вінницькій області спостерігаються досить високі показники підготовки кадрів тощо. На нашу думку, дана група являється перехідним типом між першою та третьою, а тому Вінницька, Житомирська та Кіровоградська області скоро можуть опинитися в першій групі, в той же час Львівська та Херсонська області у найближчому майбутньому можуть опинитися в третій групі. Ми вважаємо, що тут місцевій владі найбільшу увагу потрібно приділяти покращенню тих показників, які мають значення гірші за середні. Так, для Вінницької області це перш за все кількість юридичних осіб на 10 000 населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень безробіття населення, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата; для Житомирської – підвищення кваліфікації кадрів до загальної кількості працівників, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень безробіття населення, середня номінальна заробітна плата; для Закарпатської – кількість фізичних осіб на 10 000 населення, кількість юридичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів до загальної кількості працівників; для Івано-Франківської – рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце; для Кіровоградської – кількість фізичних осіб на 10 000 населення, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце; для Львівської – рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підготовка кадрів до загальної кількості працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників; для Полтавської – рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень зайнятості населення; для Хмельницької – питома вага населення в працездатному віці, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата; для Херсонської – рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, густота населення та середня номінальна заробітна плата; для Чернівецької – рівень працевлаштування, підготовка кадрів % до загальної кількості працівників, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення [52,72,73].

До третьої групи належать Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області. Вона характеризується близькими до середніх, вищими за середні та в деяких випадках навіть високими показниками ринку праці. Близькими до середніх являються рівень працевлаштування, кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів, навчено до загальної кількості працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень економічної активності населення. Вищими за середні є кількість юридичних осіб на 10 000 населення, частка навчених новим професіям до загальної кількості працівників, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце. Для даної групи досить високою являються середня номінальна заробітна плата, у той час рівень безробіття населення тут відносно низький. Таким чином, ми бачимо, що ситуація на ринку праці тут досить сприятлива. Місцевій владі ми б рекомендували звернути увагу на покращення показників ринку праці, що мають значення близькі до середніх. На наш погляд, це дасть можливість певною мірою вирішити проблеми, характерні для ринку праці даної групи [52,72,73].

До четвертої групи потрапили Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області. Ринок праці тут характеризується близькими до середніх та високими значеннями його показників. Близькі до середніх значення мають кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників та рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників. Всі інші показники окрім рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце мають високі значення. На наш погляд, місцевим органам влади необхідно дотримуватися такої ж політики в регулюванні ринку праці, проте слід звернути посилену увагу на вирішення регіональних проблем [52,72,73].

До п'ятої групи відносяться міста державного підпорядкування Київ та Севастополь. Дана група характеризується найбільш сприятливою ситуацією на ринку праці України. Найгірші значення тут мають рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підготовка кадрів, навчено новим професіям до загальної кількості працівників. На покращення їх і має бути направлена діяльність органів місцевої влади [52,72,73].

Таким чином, можна зробити висновок, що найкраща ситуація на ринку праці склалася в п'ятій групі (міста Київ та Севастополь). Четверта група (Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області) має дещо гірші показники ринку праці, проте також досить сприятливі для розвитку господарства. Третя група (Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області) характеризується досить сприятливою ситуацією на ринку праці, проте окремі показники потребують покращення. Друга група (Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області) є перехідною між третьою та першою. Вона характеризується неоднозначністю ринку праці та потребує покращення стану окремих його параметрів, які відрізняються для кожного регіону. Перша група (Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області) має найгірші показники ринку праці, а тому потребує термінового покращення основних його параметрів [52,72,73].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

Проблеми та перспективи розвитку РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

На сучасному етапі посилюються процеси інтеграції нашої держави зі світовою економічною системою. Так, 16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі. Зараз одним із векторів зовнішньої політики нашої держави являється співробітництво її з Європейський Союзом. Проте, аби бути повноцінним партнером, нашій державі необхідно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Однією з головних умов досягнення цього є вирішення питання формування національного соціально-інституційного ринку праці. Вони пов'язані в першу чергу із забезпеченням належного рівня економічної активності та зайнятості населення, соціальним захистом маргінальних верств населення, формуванням високої кваліфікації робочої сили для забезпечення її конкурентноздатності, підвищення рівня заробітної плати і доходів населення з метою наближення їх до стандартів економічно розвинених країн світу. Таким чином, ми бачимо, що однією з головних умов для повноправного партнерства України у світовому економічному просторі є вирішення головних проблем ринку праці [13].

Нами були виділені наступні групи проблем ринку праці України: демографічні, міграційні, економічні, соціальні, політичні, ментальні. Далі коротко охарактеризуємо кожну зі вказаних вище груп [4,14,24,32,60].

Демографічні проблеми ринку праці полягають у зменшенні кількості населення працездатного віку. Це в свою чергу обумовлено процесами природного руху населення в державі. Внаслідок останніх зменшується кількість населення в Україні, в тому числі і чисельність трудових ресурсів. Так, у нашій державі з 2001 до 2009 року народжуваність зростала (у 2001 народилося 376,4 тис., а у 2009 512,5 тис. дітей), проте вже починаючи з 2009 року вона почала зменшуватися (у 2011 році народилося 497,6 тис. дітей, що на 2,9% менше у порівнянні з минулим роком). З 2005 року у порівнянні з 2001 почала зменшуватися і смертність населення (у 2001 році померло 745,9 тис. осіб, у 2005 та 2011 рр. відповідно 781,9 тис. та 698,2 тис. осіб), проте остання все ж таки переважає народжуваність. Ситуація, що складається на ринку праці може призвести в майбутньому до збільшення навантаження на одного працюючого громадянина. Аби запобігти цьому, владою України було прийнято рішення про поступове підвищення пенсійного віку.