Фондовий ринок України і перспективи його розвитку

Розділ 2

Аналіз  функціонування фондового ринку  України

2.1.Становлення та розвиток  фондового ринку України

В Україні Статут Київської біржі був затверджений 5 листопада 1865 року. На прийняття у  члени біржі надійшло 39 заяв, і 13 лютого 1869 року виборні від біржової громади у складі 23 осіб обрали керівний орган біржі - Біржовий комітет. Організаційно  Київська біржа була асоціативним утворенням (а не акціонерним товариством) і утримувалася за рахунок членських внесків, а також внесків Синдикату цукрозаводчиків, прибутків від магазинів та інших надходжень.

З 1877 розпочали  систематично видаватись біржові бюлетені. Згодом вийшла газета “Київська біржа”, в якій, окрім бюлетеня, публікувалися аналітичні статті, інформація про ціни на цукор та інші  товари на ринках України та Російської імперії в цілому.

Заснування  Київської біржі справило позитивний вплив на розвиток торгівлі, промисловості і фінансового ринку не лише Києва, а й всієї України. Київський біржовий фондовий ринок виник одночасно з початком функціонування біржі - в 1873 році. В перші роки у біржовому обігу знаходились державні папери, паї, акції та облігації акціонерних товариств, зокрема, цукрових та рафінадних заводів. Крім цього, були дисконтовані векселі і перекази, відбувалися операції з золотом і сріблом. На ринку з`являються також заставні листи земельних банків.

Протягом наступних  років сума угод з державними паперами подвоїлася, а в 1878 році досягла рекордної для 70-х років відмітки в 2,2 млн. рублів. Заставні листи котирувалися на біржі досить стабільно до 1879 року, коли з відмітки в 1,7 млн. руб. відбулося зниження обсягів до 612 тис. руб.

У 90-ті роки кількість  фондових операцій з дивідендними паперами на київському ринку неухильно скорочується, в той час, як товарні угоди  починають все більше визначати  характер київської біржі торгівлі. Головною причиною було те, що хвиля  акціонерного засновництва в Україні (та й в Росії в цілому) поступово спала. В цей період в Російській імперії почалося промислове піднесення. Весь потік паперів загальноросійського значення спрямовується до столиці, а в Києві повільно, але надійно розпочинається формування вторинного ринку паперів цукрово-рафінадних заводів, місцевих промислових товариств і комерційних банків. Стрибок обсягу продажу ЦП вгору на Київській біржі прийшовся на 1892 рік, дещо спав у 1893 році, але протримався на тому ж рівні ще до 1899 року, коли промислове зростання в країні закінчилося.

В зв`язку з початком першої світової війни в серпні 1914 року була закрита Київська біржа  і припинено офіційне котирування  цінних паперів на Санкт-Петербурзькій  біржі. Але через місяць Київська біржа відновлює роботу неофіційно; термінові контракти були укладені навіть на 1916-1917 роки. При сприятливому перебігу подій Київські біржовики могли б прийти до такого фінансового інструменту на ринку цінних паперів, як фінансовий ф`ючерс років на сімдесят раніше, ніж їх чікагські та лондонські колеги. Це була торгівля “правами” на продаж цукру в 1908-1916 роках.

Але події 1917 року перервали діяльність Київської  біржі і звели нанівець всі  зусилля українських підприємств  по розширенню експорту товарів та пошуку нових форм участі України в міжнародній торгівлі.

В СРСР біржова  торгівля поновилась в роки НЕПу. Перші  за роки радянської влади товарні  біржі виникли в 1921 році, а на кінець 1926 року їх вже нараховувалось 105. Постановою ЦВК СРСР від 21 січня 1927 року більша частина бірж ліквідується, а залишаються лише 14 бірж в найкрупніших торгових центрах, зокрема, на Україні - в Харкові, Києві, Одесі. В лютому 1923 року при Московській товарній біржі був створений фондовий відділ. Згодом аналогічні відділи були відкриті на восьми біржах, у тому числі і на Київській.

Фондові відділи  спочатку визначали курс червонця і  впорядковували валютні операції державних  органів та кооперації, але згодом вони почали відігравати певну роль в розміщенні державних позик. Структурно фондові відділи багато в чому нагадували аналогічний відділ Санкт-Петербурзької біржі: відвідувати біржові збори і укладати угоди мали право постійні (“біржова громада”) та разові (“біржова публіка”) відвідувачі, але лише за участю маклера. Органами фондових відділов були загальні збори членів, рада фондового відділу та ревізійна комісія.

Проте, ця аналогія здавалася повною лише на перший погляд. Наркомфін мав великі права і  сам встановлював первісний склад  фондових відділів, призначав старшого маклера, визначав правила допуску ЦП до обігу, мав право скасувати постанови загальних зборів.

Радянський  фондовий ринок цілком відповідав загальнодержавній  тенденції зменшення питомої  ваги приватному капіталу в загальних  оборотах фондової торгівлі. Приватна емісія ЦП була заборонена, а всі кредитні та валютні операції могла проводити лише держава. Отже, місце фізичної особи на РЦП поступово замінила особа юридична, що зменшило, а згодом і припинило можливість біржової спекуляції.

В 1930 році в результаті радикальної зміни політичного курсу необхідність в біржах (як вказувалося в тогочасних директивних документах) відпала і вони були закриті.

Історія біржових установ підтвердила, що найхарактернішою ознакою будь-якого рівня ринкових відносин є неодмінне виникнення бірж, як універсального інструменту ринкової економіки. Перші ж кроки ринкової реформи в незалежній Україні теж спричинили до появи бірж, спочатку товарних, а згодом і фондових.

1.2. Основні  етапи розвитку сучасного фондового ринку та ринку цінних паперів

До головних передумов створення сучасного РЦП в Україні можна віднести:

• політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;
• економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;
• соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;
• психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного РЦП.

Зародження  в Україні ринкових відносин розпочалося  з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.

Першим цей  процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного РЦП, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного РЦП.

Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу ЦП. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначав умови і порядок випуску ЦП, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу ЦП на території України.

Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон  України “Про господарські товариства”, який визначає поняття і види господарських  товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників  та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.

21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча  конференція Української фондової  біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління).

Важливою подією на українському РЦП була поява Указу Президента України № 446/95 від 11.06.1995р. “Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”. Згідно з Положенням про ДКЦПФР Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. ДЦКПФР було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників РЦП, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування ФБ та позабіржових торго-інформаційних систем. Також було прийнято Положення про спільну участь ДКЦПФР, ФДМУ і Мінфіну у перевірці вимог законодавства щодо ведення реєстрів акціонерів АТ, проведення перереєстрації посередників, підготування змін до актів законодавства з цих питань.

Головну мету та основні принципи функціонування і  розвитку фондового ринку України  визначено Постановою Верховної  Ради України № 342/95 (22 вересня 1995р.) “Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України”.

30 січня 1996р.  вийшла Постанова Кабінету Міністрів України № 140 “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання”.

Послідовно  здійснюється інтеграція українського РЦП у світовий ринок та міжнародні фондові організації. Так у вересні 1996р. у Монреалі (Канада) на засіданні Президентського комітету міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) ДКЦПФР України одержала статус члена IOSCO. Ця подія відкриває перед Україною великі можливості з вдосконалення законодавчої бази та регулювання відносин між учасниками ФР, доведення законодавства з ЦП до відповідних стандартів, прийнятих більшістю країн світу.

В 1996р. у м. Києві  відбулася Перша виставка-конференція  “Фондовий ринок України-96”, яка  мала значний успіх. Виставку відвідали  понад 3 тис. спеціалістів з 179 національних та іноземних організацій і компаній.

В умовах ринкових відносин велике значення для регулювання  національної економіки та раціонального  перерозподілу інвестиційних ресурсів  має розвиток фондового ринку в Україні, який значною мірою залежить від соціально-економічних змін в країні як передумов для розширення його послуг. [3, c.116]

Розвиток ринку цінних паперів є індикатором лібералізації  економіки та успішного проведення ринкових реформ, створює важливий компонент сучасного механізму економічного регулювання, надає економіці певної гнучкості й мобільності, забезпечуючи можливість швидкого переливу ресурсів із одних галузей в інші та здійснення структурної перебудови виробництва.

Характерною рисою світових економічних відносин стає інтенсивний розвиток фінансової глобалізації із залученням національних економік до світового ринку капіталу, посилення їх взаємозалежності.

Ці процеси мають  подвійний вплив на економіку: з  одного боку, скасування обмежень на приплив  капіталу дає змогу повніше задовольнити потреби суб'єктів господарювання у фінансових коштах і стимулює інвестиційний процес, з другого - ускладнюється утримання стабільного обмінного курсу, підвищується вразливість економіки до негативного впливу зовнішніх факторів, обмежуються можливості центрального банку у здійсненні незалежної монетарної політики. [2, с.86]

Вітчизняний фондовий ринок  було створено за дуже короткий період часу. Упродовж 1995-1998 років ринок  швидко нарощував обсяги. Цей етап характеризується значним кількісним і якісним зростанням фондового ринку України. Каталізатором цього процесу можна вважати такі фактори, як прискорення темпів приватизації, зростання сектору державних цінних паперів з надзвичайно високою дохідністю, високі темпи інфляції та фіксований валютний курс, що стимулювало приплив грошей  нерезидентів, схильних до ризику. У період фінансової кризи 1997-1998 років відбувався масовий вихід іноземного капіталу з фінансового ринку, і лише з 2000 року ринок знову почав нарощувати обсяги.

Розвиток ринку у 2000-2007 роках стимулювався, з одного боку, стабільним розвитком економіки країни, зростанням обсягів ВВП, промислового виробництва, з другого - сприятливими зовнішніми факторами: зростанням попиту на світових ринках на продукцію основних українських експортерів, зростанням цін на продукцію металургії, а також усіх фондових індексів. Перелічені фактори призвели до чергового припливу спекулятивних іноземних капіталів: за підсумками 2007 року індекс ПФТС зріс на 135,4% - найвищий показник у Європі і другий у світі. [1, с.116]

2008 рік завершив черговий  етап розвитку ринку цінних  паперів України, що розпочався  у 2005 році і впродовж якого  вітчизняний ринок привернув  увагу широкого кола іноземних  та вітчизняних інвесторів. Підвищення  інвестиційної привабливості країни та активне входження зовнішнього капіталу на український ринок максимально позитивно позначились на його біржовому сегменті, який протягом останніх чотирьох років збільшився більше ніж в 5 разів та досяг свого піку в 2008 році. [4]