Фондовий ринок України і перспективи його розвитку

Зауважимо, що наведені вище показники стосуються тільки організованого ринку цінних паперів, представленого переважно ПФТС. За оцінками експертів, понад 90 % обсягу угод з цінними паперами в Україні виконуються поза межами організованого ринку, оскільки поточними нормами регулювання в Україні не передбачено проведення таких угод на регульованому ринку.

Більш того, учасники ринку цінних паперів не зобов’язані інформацію про такі угоди фіксувати на організованому ринку. Тому фактичний обсяг торгів цінними паперами може перевищувати зафіксовані на організованому ринку значення в кілька разів.

Незважаючи  на окремі позитивні тенденції на фондовому ринку, про що свідчить зростання співвідношення капіталізації до ВВП та об’єми торгів цінними паперами, фондовий ринок залишається одним з найслабших елементів вітчизняної фінансової системи. Різні етапи перехідного процесу вимагають від фондового ринку вирішення специфічних завдань, характерних для відповідного етапу трансформації. Складність ситуації у тому, що сам фондовий ринок перебуває у стані становлення та розвитку. Тому перед розробниками економічної політики постає дві проблеми: 1) різноспрямованого характеру – забезпечити формування фондового ринку і 2) вирішити завдання, які в ринкових країнах безпосередньо виконує фондовий ринок. Оскільки фондовий ринок перебуває у стані становлення, то вирішення проблем другого блоку суттєво ускладнюються.

На сучасному  етапі розвитку економіки України перед фондовим ринком необхідно поставити нові завдання, орієнтовані на вирішення проблеми забезпечення економіки інвестиційними ресурсами. На попередніх етапах становлення фондового ринку України організований фондовий ринок виконував вузькі та специфічні функції – був одним з технічних засобів під час проведення приватизації державних підприємств. Завдяки цьому в Україні виник первинний ринок, проте з специфічними характеристиками – він використовувався лише у приватизаційних процесах, водночас як первинне розміщення акцій практично не відбувалося. Такий первинний фондовий ринок не забезпечував підприємства реальними інвестиційними ресурсами [6,144]. Значна частина емісій акцій підприємствами не пов’язана з залученням інвестицій. За сучасних умов функція перерозподілу прав власності поступово вичерпує своє первинне значення – приватизація вже забезпечила виникнення критичної маси приватних власників, що забезпечує незворотність ринкових реформ. Однак у цілому фондовий ринок відігравав незначну роль у реальному зростанні вітчизняної економіки. Проте, за подальшої лібералізації економічної політики та глибшої світової інтеграції потреба у розвинутому фондовому ринку ставатиме все відчутнішою.

Основним завданням  фондового ринку на даному етапі трансформації економіки України має бути мобілізація тимчасово вільних коштів населення та господарюючих суб’єктів, перерозподіл цих коштів у ті сектори економіки, що потребують додаткового фінансування для подальшого розвитку. Необхідно переорієнтувати фондовий ринок з функції перерозподілу прав власності під час приватизаційних процесів на акумулювання та перерозподіл інвестиційних ресурсів. На відміну від акумулювання та перерозподілу грошових коштів через банківську систему, фондовий ринок орієнтується на перерозподіл довготермінових грошових ресурсів, які спроможні забезпечити процес розширеного відтворення. Крім того, ресурси, залучені за допомогою фондового ринку, є дешевшими, ніж банківські. Фондовий ринок має бути альтернативним джерелом інвестиційних ресурсів і конкурувати з банківською сферою, забезпечуючи економіку відносно дешевими та довгостроковими фінансовими ресурсами.

З метою реалізації фондовим ринком завдань щодо залучення інвестиційних ресурсів та забезпечення сталого економічного розвитку необхідно усунути ряд перешкод, які заважають подальшому розвитку фондового ринку та якісному виконанню покладених на нього функцій. До основних таких перешкод потрібно віднести наступні.

1. Психологічне неприйняття та недооцінка потенціалу фондового ринку як важливого елементу фінансової системи ринкової економіки. Фондовому ринку відводиться другорядна роль порівняно з іншими секторами фінансової системи, зокрема кредитно-банківським та спостерігається недооцінка потенціалу фондового ринку стосовно можливості акумулювання інвестиційних ресурсів населення та господарюючих суб’єктів. Недооцінка потенціалу фондового ринку спостерігається як з боку держави, так і з боку господарюючих суб’єктів та домашніх господарств.

2. Окремі характеристики  вітчизняного фондового ринку загалом, та особливості його структури зокрема:

• суттєве превалювання неорганізованого ринку над організованим, що негативно позначається на прозорості фондового ринку, що відлякує іноземних інвесторів;

• наявність  кількох торгових площадок, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль над операціями з цінними паперами та розповсюдження інформаційних індикаторів щодо кількісних та якісних параметрів операцій з цінними паперами;

• низька ліквідність  фондового ринку;

• мала кількість  цінних паперів, якими торгують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку;

• учасники фондового ринку маніпулюють цінами з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів;

• незавершеність формування інституційної інфраструктури фондового ринку, її низька якість.

3. Низький рівень  специфікації прав власності,  що зумовлює численні корпоративні конфлікти. Слабкий захист прав акціонерів, зокрема міноритарних власників, низький рівень корпоративного управління є чи не найбільшими проблемами, які гальмують розвиток фондового ринку та стримують як внутрішнього, так і зовнішнього інвестора. Серед найбільш поширених порушень прав інвесторів зазначимо такі:

• недотримання норм законодавства, які визначають порядок розміщення акцій, порушення інтересів інвесторів під час проведення додаткової емісії;

• несвоєчасне  та неповне висвітлення інформації про діяльність емітентів;

• ущемлення  прав інвесторів під час процедури  банкрутства, санації, реорганізації  або  ліквідації підприємства, що є об’єктом інвестування;

• недотримання емітентами порядку проведення загальних  зборів акціонерів;

• прийняття  емітентами статутних норм, що обмежують права та інтереси інвесторів;

• зміни порядку  та термінів виплати дивідендів.

4. Слабкість  внутрішніх інституційних інвесторів, представлених інститутами спільного інвестування (ІСІ), недержавними пенсійними фондами (НПФ) та страховими компаніями, низька активність фізичних осіб на ринку цінних паперів. Ринок інститутів спільного інвестування виник недавно – базовий закон, що визначає роботу інститутів спільного інвестування, прийнято тільки у 2001 р., а діяльність недержавних пенсійних фондів започатковано лише наприкінці 2003 р. Перші компанії по управлінню активами (КУА) і перші інвестиційні фонди отримали ліцензії наприкінці 2003 – початку 2004 р., а НПФ – лише у 2005 р. На початок грудня 2012 р. в Україні функціонувало близько 462 ІСІ семи різних видів, з яких понад 50 може працювати з населенням, близько 80 НПФ трьох видів, близько 220 КУА [2, 1-2]. Така кількість інститутів, що діє на ринку спільного інвестування в цілому дозволяє задовольнити потреби і населення, і юридичних осіб у спільному інвестуванні. Проте йдеться виключно про формальні та кількісні показники, при цьому не враховується якість послуг ІСІ та НПФ, професійні навички, готовність населення тощо. Тому сьогодні передусім має йтися не про кількісне зростання ІСІ і КУА, а про якість їхніх послуг, набуття досвіду та підвищення професійного рівня менеджменту і фахівців з управління активами, зростання довіри потенційних інвесторів, готовності економіки.

Одним з найбільш нагальних завдань щодо розвитку інституційних інвесторів на ринку України є зменшення стимулів їхньої участі у тіньових схемах та переслідування незаконних транзакцій по відмиванню коштів.

Розвиток ІСІ  та НПФ має бути потужним імпульсом для активізації розвитку фондового ринку та наповнення його внутрішніми інвестиційними ресурсами. Проте зростаючі доходи населення і вільні ресурси юридичних осіб значною мірою обминали стороною ринок спільного інвестування. За оцінками експертів, у випадку підтримки на державному рівні професійної пенсійної системи, у 2013 р. можна очікувати збільшення надходжень до інвестиційних фондів не менше як на 200-300 %. Оскільки пенсійні фонди є значними клієнтами інвестиційних фондів, кошти, вкладені у недержавні пенсійні фонди, через фондовий ринок можуть бути перетворені на інвестиції. Активізація приватного пенсійного бізнесу можлива і за рахунок фізичних осіб, проте поки що не спостерігається особливого інтересу до недержавних пенсійних фондів через високу недовіру населення до довготривалих внесків, а також низький рівень обізнаності з можливостями системи недержавного пенсійного забезпечення. До системи недержавного пенсійного забезпечення залучено лише 0,28 % чисельності населення України. Можливість використання потенціалу недержавної пенсійної системи в інвестиційних цілях залежатиме від подальшого розвитку корпоративного недержавного пенсійного забезпечення, а також рекламної йроз’яснювальної роботи серед населення та компаній.

5. Слабка зацікавленість  стратегічних іноземних інвесторів  у вітчизняному фондовому ринку. Присутність на вітчизняному фондовому ринку стратегічних іноземних інвесторів залежить від таких факторів, як:

• макроекономічна  та політична стабільність;

• стабільність національного законодавства;

• чітке забезпечення прав акціонерів, високий рівень корпоративного управління;

• відсутність  бар’єрів для вільного переливу капіталу (як в Україну, так і з неї), передбачуваність валютної політики;

• прозорість як фондового ринку, так і звітності  вітчизняних компаній, належного  рівня їх корпоративного управління.

Більшість з  наведених факторів перебувають на незадовільному рівні, що стримує приплив іноземного капіталу на вітчизняний фондовий ринок.

6. Низькі темпи  приведення нормативної бази, що  врегульовує відносини у фінансовій  сфері до вимог міжнародних стандартів.

Йдеться запровадження  міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO). Гармонізація внутрішнього законодавства дозволить глибше та швидше інтегруватися до міжнародного ринку капіталу, підвищить привабливість вітчизняного фондового ринку для стратегічних інвесторів.

У контексті  нарощення інвестиційного потенціалу, поряд з використанням внутрішніх ресурсів необхідно використовувати можливість участі у міжнародному русі капіталу. Залучення іноземних інвестицій саме через фондовий ринок видається найбільш привабливою формою міжнародного руху капіталу. Це зумовлюється тим, що фондовий ринок забезпечує мобільність руху капіталу та ліквідність вкладів. За наявних умов функціонування економіки України ліквідність вкладів можна вважати одним з вирішальних чинників, що впливають на інвестиційну діяльність [1].

Особливо це стосується іноземних інвесторів, які звикли до економічної і політичної стабільності, а тому дуже чутливі до нестабільності, притаманної країнам з перехідною економікою.

Одним з потужних інструментів залучення інвестицій на міжнародних ринках капіталу є процедура публічного розміщення акцій (ІРО).

Зазначений  механізм залучення інвестицій поки що не набув популярності серед вітчизняних компаній, оскільки вимагає високого рівня корпоративного управління, прозорості компанії та відповідності її звітності міжнародним стандартам. Однак ряд потужних фінансово промислових компаній оголосила про наміри здійснити ІPO у найближчому майбутньому. Прикладом для вітчизняних компаній може бути Росія, де ряд потужних компаній протягом 2012 р. досить вдало здійснили ІРО. Успішне проведення процедури публічного розміщення акцій провідними вітчизняними компаніями підвищить інтерес зовнішніх інвесторів як до цих компаній безпосередньо, так і до українського фондового ринку загалом.

Подальший розвиток фондового ринку залежить від конкретних заходів держави у сфері розбудови фінансової системи. Ефективна реструктуризація фінансової системи, подальший розвиток фондового ринку винятково на основі саморегуляції ринкових відносин є неможливими. Це пояснюється тим, що ринкові відносини на нещодавно утворених ринках ще повністю не сформувалися. Тому темпи розвитку фондового ринку, його якісні аспекти, а також розкриття його інвестиційного потенціалу, залежать від конкретних заходів державної політики у сфері фінансового сектору.

Висновки

Отже, майбутній розвиток фондового ринку неможливий без реформування більшості складових ринку та усунення перешкод, що заважають цьому розвитку. Має бути переосмислена та суттєво підвищена роль фондового ринку у залученні інвестиційних ресурсів та спрямуванні їх на оновлення виробничого потенціалу, створення умов для становлення потужних інституційних інвесторів. З метою якісної перебудови фондового ринку України та спрямування його на реалізацію завдань інвестиційно-інноваційної сфери політика держави щодо цього має бути зосереджена на наступному: