Бухгалтерський облік в Міжнародному Бізнесі

Матеріальний об’єкт, спеціально призначений для запису, зберігання та передачі інформації, називають матеріальним носієм або носієм інформації.

Користувачами фінансових звітів є  існуючі та потенційні інвестори, працівники, позикодавці, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи і громадськість. Вони використовують фінансові звіти для задоволення певних різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потреби, зокрема, мають:

А. Інвестори. Особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, притаманним інвестиціям і доходам від цих інвестицій. Б. Працівники. Працівники і групи їх представників, зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців. В. Позикодавці. Позикодавці зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм визначити, чи будуть їхні позики та відсотки з суми позик сплачені своєчасно.

Г. Постачальники та інші торгові кредитори. Постачальники та інші торгові кредитори зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Д. Клієнти. Клієнти виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства. Е. Уряди та урядові установи. Уряди та урядові установи зацікавлені у розміщенні ресурсів, а значить, і у діяльності підприємства.

Є. Громадськість. Підприємства впливають на членів суспільства різним чином.

Всі учасники ринкової економіки  є користувачами бухгалтерської інформації. Залежно від основних інтересів і цілей це можуть бути державні органи і громадські організації, юридичні особи, які мають відносини з цим підприємством, фізичні особи (акціонери), зарубіжні партнери та інвестори.

Всіх користувачів бухгалтерської інформації поділяють на внутрішніх і зовнішніх. Класифікацію користувачів облікової інформації можна подати за схемою, наведеною на рис. 1.2

До внутрішніх користувачів належать: власники підприємств, управлінський персонал, робітники і службовці. Внутрішні користувачі задовольняють свої інформаційні потреби щодо ефективності роботи апарату управління, прибутковості організацій, прийняття управлінських і планових рішень, стабільності й прибутковості підприємства, збереження робочих місць, оплати праці та пенсійного забезпечення тощо.

До зовнішніх користувачів належать ті, які мають прямий фінансовий інтерес, не мають прямого фінансового інтересу і без фінансового інтересу.

До тих, які мають прямий фінансовий інтерес, належать ділові партнери підприємства на ринку (дійсні та потенційні) інвестори, постачальники, замовники, покупці, клієнти, банківські й небанківські кредитні установи, майбутні акціонери.

До тих, які не мають прямого фінансового інтересу, належать органи державного і міжнародного регулювання та контролю (органи податкової служби, органи державної статистики, органи державних і міжнародних цільових фондів, органи державних і міжнародних комісій і комітетів), учасники фондового і товарних ринків (брокери, дилери, депозитарії, кліринги).

До користувачів без фінансового інтересу належать аудиторські фірми, фінансові аналітики та радники, судові та арбітражні органи, громадські організації, профспілки.

 

15. Креативний облік

Креативний облік  – термін, який часто перекладають як творчий облік. Раніше подібна “творчість” зводилася до вуалювання і викривлення облікових даних. Тепер креативний облік розглядається як результат облікової політики і втрачає свій негативний відтінок.

Креативний облік  – це будь-який науковий метод. який не відповідає загальноприйнятій практиці або встановленим стандартам та принципам. Креативний облік є позитивним тоді, коли використовується без прямого порушення законодавства для відображення основних тенденцій у зміні вартості бізнесу і достовірної картини стану справ фірми, особливо, якщо не існує інших методів відображення в обліку нової операції.

Соціальний облік  є окремим видом обліку, а, скоріше, розширенням меж традиційного бухгалтерського  обліку. Це розширення представлено двома  напрямками. Перший напрямок пов’язаний з необхідністю збільшення складу показників бухгалтерської звітності в інтересах потреб користувачів. Другий – концентрує увагу на обліку соціальних витрат, основна частина яких пов’язана з екологією.

 

16. Види господарської діяльності

Господарська діяльність — це будь-яка діяльність, що пов'язана з виробництвом, обміном і споживанням матеріальних і нематеріальних благ.

Суб'єктами господарської діяльності є фізичні та юридичні особи. Фізичними особами є громадяни країни та інших держав, юридичними особами — підприємства, організації й установи. їхня діяльність в Україні регулюється чинним законодавством.

Звичайна діяльність — будь-яка діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її або виникають внаслідок здій- 
снення такої діяльності.

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

Основна діяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частину його доходу.

Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які є складовою еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Надзвичайна діяльність — операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно.

 

17. Зміст та умови використання принципів бухгалтерського обліку.

Принципи – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності  господарської діяльності підприємства, його активів, доходів, витрат, фінансових результатів. Відомо, що облікові системи формувалися в різних країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їхнього політичного та економічного розвитку. Історично формувалися й принципи бухгалтерського обліку. Проте процес економічної інтеграції у світовому масштабі, інтернаціоналізація економіки, бізнесу призвели до необхідності інтернаціоналізації та стандартизації обліку, який є мовою бізнесу. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою бізнесу, економічної інтеграції країн.

Виходячи з цих обставин, світова практика виробила принципи бухгалтерського обліку, загальноприйняті для всіх країн. Найважливіші з них такі: 1) П автономності підприємства2) П безперервності діяльності 3) П двосторонності 4) П грошового вимірювання 5) П собівартості6) П нарахування 7) П реалізації8) П консерватизму 9) П матеріальності або суттєвості10) П відповідності 11) П постійності 12) П періодичності.

 

18. Основні принципи побудови бухгалтерського обліку

1)Обачність- застосування в б.о. методів оцінки , які повинні запобігати заниженню оцінки забов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів п

2)Повне висвітлення- фін. звітність повинна містити всю інфор. про фактичні і потенційні наслідки госп. опер., здатних вплинути на ріш-ня, що приймаються на її основі.

3)Автономність- кожне під-во розгляд-ся, як юр. особа, відокремлена  від її власників, у зв`язку з цим особисте майно та забов`язання власників не повинні відображатися у фін. звітності п

4)Послідовність- це постійне застосування п-ом обраної облікової пол-ки 

5)Безперервність- оцінка активів та забов’язань п здійснюється виходячи з припущення, що діяльність під-ва бути тривати далі

6)Нарахування та відповідність доходів і витрат- для визнач. фін. результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цому доходи і витрати відображаються в б.о. і звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грош. коштів

7)Превалювання сутності над формою- операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми

8)Історична (фактична) собівартість- пріоритетною є оцінка активів п-ва, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання

9)Єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх госп. операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій од.

10)Періодичність- можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

 

19. Якісні характеристики фінансової звітності

Бухг. фін. звітність під-ств  – с-му узагальн. показників, які харак-ють підсумки господ.-фін. дія-ті під-тва за минулий період (місяць, квартал, рік). Вона склад-ся підрахунком, групуванням і спец. обробкою даних поточного БО і є завершальною його стадією. Фін. звітність підпр-ва викор-ся самими власниками, підпр-ми для аналізу та контр. за виконанням договірних зобов’яз., аналізу господ. д-сті, для складання планів на майбутнє. Крім того, звітність подається: у вищу за підпорядкованістю організацію, якщо така є, з метою керівництва роботою підпр-ва; покупцям, постачальникам, тощо, а також установам банку (для контролю за викор-ям банк. кредиту), якщо таке передбачене кредитн. договором; органам статистики для статист. обробки.

Метою складання фін. звіт. є надання користувачам для  прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інф-ції про фін. стан, рез-ти д-сті та рух коштів підпр-ва. Фін. звітність забезп. Інформац. потреби користувачів щодо: 1. Придбання, продажу та володінням цінними паперами; 2. Участі в капіталі підпр-ва; 3. Оцінки якості упр-ня; 4. Оцінки здатності підпр-ва своєчасно виконувати свої зобов’яз-я; 5. Забезпеченості зобов’язань підпр-ва; 6. Визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу; 7. Регулюв. д-сті підпр-ва; 8. Інших рішень. Гол. вимоги до звітності – реальність, ясність, своєчасність.

Інформація, яка надається  у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені  у сприйнятті цієї інформації. Фінансова  звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому. Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати: 1. Фінансові звіти підприємства за різні періоди; 2. Фінансові звіти різних підприємств. Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про  облікову політику і її зміни.

За періодичністю складання  і подання звітність поділяється  на внутрішньорічну, місячну, квартальну, піврічну, дев’ятимісячну та річну. Внутрішньорічну звітність називають поточною звітністю, або періодичною.

 

20. Облікова політика підприємства

Побудова та функціонування бухгалтерського обліку на кожному  підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, розроблених органами, на які покладається керівництво обліком. Це забезпечує порівнянність облікової та звітної інформації, її єдність не лише за формою, а й за змістом.

Перехід до ринкової економіки, демократизація суспільства потребують і відповідних суттєвих змін в обліку, його наближення до реального економічного середовища, до вимог міжнародних стандартів.

В нормативних документах, які регулюють  облік відповідних об'єктів, передбачено  варіантність, альтернативність вирішення певних облікових процесів. Кожне підприємство, виходячи з конкретних умов своєї роботи, вибирає найбільш прийнятний для себе варіант, який забезпечує надійний контроль за ефективним використанням даного ресурсу. Цей вибір і становить, власне, суть сучасної облікової політики.

Відтак під обліковою політикою  підприємства розуміють сукупність конкретних методів і способів організації та форм ведення бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил та особливостей його роботи. У процесі розробки облікової політики конкретним підприємством найбільш важливими є такі основні фактори:

— форма власності та організаційно-правова  структура підприємства;

— галузеві особливості, які й визначають вид діяльності та зумовлюють технологічно-організаційні умови роботи;

— обсяг діяльності, кількість  працівників, номенклатура продукції та ін.;

— відносини з податковою системою, наявність пільг та умови їх одержання;

— умови постачання та збуту продукції;

— матеріальна база та рівень забезпечення кваліфікованими обліковими працівниками;

— система та умови матеріальної заінтересованості, відповідальності тощо.

Облікову політику підприємства визначають його керівник та головний бухгалтер  відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та організації роботи бухгалтерської служби.

У першому розділі наказу (розпорядження) відображається: порядок оцінки нематеріальних активів, строк їхньої служби, варіант нарахування зносу, нарахування амортизації на основні засоби, порядок обліку транспортно-заготівельних витрат, методи оцінки та обліку виробничих запасів, види створюваних резервів, порядок розподілу прибутку.