Лекции по "Бухгалтерский облык"

Оцінка ліквідності  активів підприємства в загальних  рисах здійснюється шляхом розрахунку показників, де в чисельнику наводять дані активів за ступенем їх ліквідності (кошти та їх еквіваленти, оборотні активи, необоротні активи), а у знаменнику — дані про поточні зобов’язання підприємства.

Оцінка фінансової стійкості (залежності) підприємства здійснюється шляхом зіставлення основних розділів пасиву балансу: власного капіталу і  залучених коштів (довгострокових і  поточних), тобто знаходження співвідношення між джерелами власних і залучених засобів. Допоміжним є показник частки власного капіталу в активах підприємства.

Крім цих  характеристик бухгалтерський баланс дає змогу розрахувати вартість власних оборотних активів, що необхідно  для здійснення контролю їх використання, та показник ефективності використання активів, що дає оцінку результатам господарської діяльності підприємства.

Таким чином, бухгалтерський баланс є не тільки важливим методом  узагальнення даних про господарські засоби підприємства і джерела їх формування, а й джерелом економічної інформації про кількісні та якісні параметри господарської діяльності підприємства, необхідні для оцінки, економічного аналізу і прийняття управлінських рішень.

 

 

 

ТЕМА 4. РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ І ПОДВІЙНИЙ ЗАПИС

 

Рахунки бухгалтерського обліку, їх зміст та будова:

Рахунки – це один з елементів методу бухгалтерського  обліку, спосіб групування і поточного  відображення за певними ознаками наявності  та руху засобів підприємництва і  їхніх джерел та господарських процесів.

Кожній групі  активів, джерел їх формування та господарських  процесів відкривають рахунок. Так, для обліку основних засобів відкривається  рахунок „Основні засоби”, для обліку товарів – „Товари”, для обліку процесу виробництва – „Виробництво” тощо.

Отже, рахунок  є способом групування (узагальнення) активів, пасивів, господарських процесів і контролю за їх станом і рухом  у процесі господарської діяльності підприємств.

Зміст, призначення  і будова рахунків зумовлені об’єктами, що обліковуються, і завданнями обліку.

У результаті господарської  діяльності активи та джерела їх утворення  можуть збільшуватися або зменшуватися. Таке збільшення або зменшення рахунку  відображається окремо. Тому рахунки  бухгалтерського обліку прийнято зображати  у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном дебет, а праву – кредит. Назву рахунка пишуть посередині таблиці.

Оскільки об’єкт бухгалтерського обліку характеризується певним станом, тобто наявністю на певний момент часу засобів, коштів і джерел, то перш за все на рахунку фіксують цей стан, що називається початковим залишком, або початковим сальдо. Після цього на рахунках відображають господарські операції, тобто зміни засобів і їх джерел. При цьому збільшення об’єкта обліку записують на одній стороні рахунка, а зменшення – на протилежній. Маючи інформацію про початкове сальдо об’єкта обліку та зміни протягом звітного періоду, визначають сальдо на кінець звітного періоду. Накопичена інформація про рух об’єкта обліку, відображено за дебетом і кредитом, називається оборотом.

Підсумки записів  за дебетом рахунка називають  дебетовим оборотом, підсумки записів  за кредитом рахунка – кредитовим оборотом.

Залежно від  обліку активів чи джерел їх утворення  бухгалтерські рахунки поділяють на активні і пасивні.

Активні рахунки  призначені для обліку наявності  та руху активів і відкриваються  для статей балансу(„Основні засоби”, „Нематеріальні активи”, „Виробничі запаси”, „Товари”, „Каса”, „Рахунки в банках”, „Розрахунки з покупцями та замовниками” тощо).

Пасивні рахунки  призначені для обліку наявності  та зміни джерел утворення і відкриваються  для статей балансу, що містяться  в пасиві балансу („Статутний капітал”, „Резервний капітал”, „Нерозподілені прибутки”, „Довгострокові позики”, „Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, „Розрахунки з оплати праці” тощо).

При відкритті  рахунків у них записують початкові  сальдо на підставі статей балансу. Оскільки господарські засоби розміщені в  лівій стороні балансу – активні, то і сальдо в активних рахунків записують зліва в дебеті рахунка. Так як джерела господарських засобів відображають у балансі з правої сторони, то і сальдо в пасивних рахунках записують справа у кредиті рахунка. Отже активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки – кредитове, що засвідчує тісний взаємозв’язок між балансом і рахунками. Можна сказати, що баланс складають за даними рахунків. При чому сума всіх дебетових залишків (сальдо) активних рахунків відображає загальну вартість господарських засобів і дорівнює підсумку активу балансу. Відповідно, сума всіх кредитових залишків (сальдо) пасивних рахунків відображає загальний обсяг джерел засобів і дорівнює підсумку балансу.

На тій стороні  рахунка, де показується залишок, відображається його збільшення, а на протилежній – зменшення. В активних рахунках, де залишок завжди дебетовий, збільшення коштів відображається за дебетом, а зменшення – за кредитом. У пасивних рахунках, де залишок завжди кредитовий, збільшення джерел відображають за кредитом, а зменшення – за дебетом.

Для визначення залишку (сальдо) на кінець місяця на активному  рахунку необхідно: до початкового  дебетового залишку (сальдо) додати дебетовий  оборот і відняти кредитовий оборот.

Метод подвійного запису:

Кожна господарська операція спричинює в господарській діяльності підприємства два економічні явища, які в бухгалтерському обліку відображаються взаємопов'язано, тобто способом подвійного запису. За таким методом відображення інформації визначають взаємопов'язані рахунки, в яких відбулися зміни під впливом господарських операцій.

Подвійний запис  є способом відображення кожної господарської  операції двічі: у дебеті одного чи кількох рахунків і кредиті також  одного чи кількох рахунків у одній  і тій самій сумі. Контрольне значення подвійного запису випливає з того, що підсумок записів за дебетом усіх рахунків має дорівнювати підсумку записів за їх кредитом. Економічне значення подвійного запису полягає в тому, що він допомагає забезпечити контроль за збереженням майна господарства.

Взаємозв'язок рахунків, що виникає в результаті відображення на них господарських операцій подвійним записом, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки — такими, що кореспондують. Оформлюють кореспонденцію рахунків складанням бухгалтерських проводок і записуванням їх у рахунок бухгалтерського обліку.

Бухгалтерською  проводкою називають значення рахунка, який дебетується, рахунка, який кредитується, і суму відображуваної в обліку господарської операції.

Приклади.

1. З розрахункового  рахунка в касу отримано 20000 гри.  У цьому разі кореспонденцію рахунків слід оформити так:

2. Надійшло матеріалів  від постачальника на суму 80000 грн. У цьому разі робиться такий запис:

3. Витрачено  у виробництві на виготовлення продукції

Ця операція зумовила зменшення виробничих запасів  і збільшення затрат виробництва:

Бухгалтерська проводка такого типу є складною. Складні бухгалтерські проводки не порушують правила подвійного запису; кожну з них можна розкласти на кілька простих.

Простою називають  бухгалтерську проводку, коли один рахунок дебетується на певну  суму, а другий кредитується на цю саму суму. За складної проводки кілька рахунків дебетуються, а на загальну суму записів за дебетом кредитується один рахунок або навпаки.

Отже, у разі відображення кожної господарської  операції способом подвійного запису кореспондують два рахунки, один з яких дебетують, а другий кредитують на одну й ту саму суму. Якщо господарська операція відображається складною проводкою, то загальна сума залишків за одним боком кількох рахунків має дорівнювати загальній сумі, записаній на протилежному боці рахунка, що кореспондує з ним.

Правильна кореспонденція рахунків має велике значення для  організації бухгалтерського обліку, оскільки вносить певний порядок у систему облікових записів.

У процесі ведення  бухгалтерського обліку можуть виникати різні помилки, пов’язані з неточностями записів у первинних документах і підрахунках, а також з неправильною організацією кореспонденції рахунків.

Для виявлення  допущених помилок застосовують такі прийоми:

 • повторне  таксування — переведення натуральних  і трудових вимірників у грошові (ціна × кількість);

 • повторне  підбиття підсумків;

 • “пунктирування”  — порівняння даних у первинних  документах із записами в бухгалтерському  обліку. При цьому вивірені суми позначають V.

Існують такі способи  виправлення помилок: коректурний, додаткових проводок та “червоного сторно”.

Коректурний спосіб застосовують тоді, коли помилка виникла  в одному первинному документі, і  її виправлення не впливає на бухгалтерські  записи, наприклад:

Зазначимо, що касові та банківські документи виправляти забороняється. Якщо помилка вплинула на бухгалтерські проводки, її виправляють другим або третім способом. Трапляється, що виявляють помилку в рахунках. Наприклад, якщо в розглядуваному прикладі оприбутковано матеріалів на 1000 грн більше і в момент отримання зроблено запис помилку виправляють методом “червоного сторно”. Для цього записують на суму різниці раніше записану проводку, зазначивши суму червоним чорнилом або звичайним, взявши число в рамку (це означає від’ємне число):

Цей метод застосовують для виправлення неправильних бухгалтерських проводок.

Якщо допущено помилку в бік зменшення суми, застосовують метод додаткових проводок, складаючи додаткову проводку на суму різниці.

Синтетичні  та аналітичні рахунки. Субрахунки.

За способом групування та узагальнення облікових даних виокремлюють такі бухгалтерські рахунки:

• І порядку (синтетичні);
• ІІ порядку (субрахунки);
• ІІІ порядку (аналітичні).

Рахунки ІІ та ІІІ  порядків існують не самі собою, а  лише при певних синтетичних рахунках. Тому рахунки всіх трьох порядків взаємозалежні, що виявляється в такому:

• сальдо на початок місяця за синтетичним рахунком має дорівнювати початковим залишкам аналітичних рахунків, відкритих до цього синтетичного рахунка;
• оборот за дебетом синтетичного рахунка дорівнює сумі дебетових оборотів за відкритими до нього аналітичними рахунками;
• оборот за кредитом синтетичного рахунка має дорівнювати сумі кредитових оборотів за відкритими до нього аналітичними рахунками;
• підсумкове сальдо за синтетичним рахунком дорівнює сумі підсумкових сальдо за відкритими до нього аналітичними рахунками.

Синтетичні й аналітичні рахунки, їх взаємозв’язок:

Бухгалтерський  облік має велику кількість об'єктів. Тільки різновидів товарно-матеріальних цінностей вчені нараховують  декілька мільйонів. Щоб отримати інформацію про господарські засоби, джерела їх утворення, зобов'язання, господарські процеси та інші об'єкти обліку, необхідно все це згрупувати на бухгалтерських рахунках. Система рахунків також передбачає вертикальну (ієрархічну) та горизонтальну (інформаційні зв'язки) структуру. При цьому необхідно пам'ятати, що рахунки – це елементи системи рахівництва, а інформаційні зв'язки між ними здійснюються за допомогою проводок. Горизонтальні зв'язки проявляються через кореспонденцію рахунків, виражену подвійним записом даних про факти господарської діяльності. Вертикальні зв'язки виражені в підпорядкуванні інформаційних рівнів синтетичного та аналітичного обліку – синтетичних і аналітичних рахунків. Вертикальний розріз в інформаційній системі бухгалтерського обліку представляє собою структуру, що складається з кількох рівнів, кожний з яких виконує свої інформаційні функції в системі управління підприємством.

Синтетичні  або, як їх ще називають, об'єднуючі  рахунки надають узагальнені  дані з економічно однорідних груп засобів, джерел їх утворення і господарських операцій. Синтетичні рахунки на практиці визначені Планом рахунків.

Система синтетичних  рахунків – це система вартісного обліку складових засобів (майна) підприємства. Відповідно до принципу єдиного грошового вимірника інформація, що відображається на синтетичних рахунках, містить тільки вартісну оцінку, яка дозволяє отримати узагальнені дані про різноманітні об'єкти бухгалтерського обліку.

Облік, що здійснюється на синтетичних рахунках, називається  синтетичним (зведеним). Його дані використовуються при заповненні форм бухгалтерської звітності, передусім складанні балансу, а отже, служать для аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, в  балансі відображаються сумарні, вартісні оцінки узагальнюючих показників або дані синтетичних рахунків.

Аналітичні  рахунки використовуються для деталізації  інформації про об'єкти, що обліковуються  на синтетичному рахунку.

Аналітичні  рахунки відкриваються в розвиток певного синтетичного рахунку в  розрізі його видів, частин, статей і, де це вимагається, з оцінкою інформації в натуральному, трудовому та грошовому виразах.

Отже, аналітичні рахунки - деталізовані рахунки ІІІ-го, ІV-го, V-го і т.д. порядку, які формуються на підставі узагальненої, конкретизованої та об'єднаної на відповідному рівні інформації. Аналітичні (деталізуючі) рахунки є способом узагальнення і групування даних, що об'єднані синтетичним рахунком (вертикальні зв'язки). Система аналітичних рахунків узагальнює й водночас деталізує господарські операції за їх змістом.