Облік виробничих запасів та аналіз ефективності їх використання на

 

Для правильного визначення первісної вартості придбаних запасів необхідно враховувати, те що не всі витрати, пов’язані з надходженням запасів, включаються до їх первісної вартості.

Так первісною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість запасів яка складається з таких фактичних витрат:

– суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

– суми ввізного мита;

– суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

– транспортно – заготівельних витрат за вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;

– інших витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання в запланованих цілях.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:

– понаднормові втрати і недостачі запасів;

– відсотки за користування позиками;

– надані знижки;

– витрати на збут;

– адміністративні та інші витрати, не пов’язані безпосередньо з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, то такі запаси можуть оцінюватись та відображатись за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Значну увагу при формуванні первісної вартості запасів обліковці приділяють транспортрно- заготівельним витратам.

Транспортно-заготівельні витрати включають витрати на заготівлю запасів, оплату тарифів (фрахту), за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, зокрема витрати на страхування ризиків транспортування запасів [7].

До витрат на заготівлю запасів входять витрати підприємства на придбання спеціальних матеріалів для доставки і збереження заготовлених запасів (піддони, щити, дошки, плівки, провід, тощо) їх утеплення (мати, стружка, мішковина), охолоджування (лід), і теплоізолювання. Ці витрати беруться в розрахунок, якщо вони мають разовий або індивідуальний характер тільки купівлі цього виду запасів. Окрім того, до цих витрат включаються суми, які підлягають сплаті працівником підприємства, зайнятим виконанням робіт із заготівлі запасів.

Навантажувально-розвантажувальні роботи найчастіше входять у комплекс робіт з транспортування. У їх вартість може входити вартість спеціальних матеріалів, ущільнювачів тощо.

Витрати на транспортування включають витрати на підготовку, зберігання і доставку запасів. Коли вони здійснюються сторонніми організаціями, то ці послуги підприємство оплачує відповідно до умов договору.

Коли запаси транспортуються власним транспортом підприємства, то витрати, пов’язані з цим включатимуть:

– паливно-мастильні матеріали;

– зарплату водія транспорту з відрахуванням до відповідних соціальних фондів;

– вартість експлуатації власного транспорту, пов’язаної з доставкою запасів;

– оплату службових відряджень водія (менеджера відділу постачання та інших працівників підприємства) з доставки запасів;

– вартість тимчасового зберігання вантажів на станціях, пристаннях, у портах або на складах транспортно-експедеційних підприємств;

– вартість обслуговування під’їздних шляхів і складів незагального користування.

Необхідність включаючи послуги страхової організації до транспортно заготівельних витрат зумовлена тим, що страхування ризиків транспортування є специфічним методом захисту майнових інтересів власника запасів, невід’ємним від формування їх вартості. Предметом договору страхування запасів, що придбаються, може бути ризик пошкодження, крадіжки, аварії на транспорті та інших випадків загрози втрати вантажів під час навантаження, транспортування вантажів. Втрати підприємства, що належать до цієї групи, визначаються виходячи з вартості застрахованого вантажу, чинних страхових тарифів і нормативів, передбачених у договорі зі страховою організацією [31, с.245].

Транспортно-заготівельні витрати, що виникають в процесі придбання запасів, можуть бути віднесені до первісної вартості придбання запасів за одним з двох методів:

1. Метод прямого підрахунку.

2. Метод середнього відсотка.

Метод прямого підрахунку може бути застосований тоді, коли можна точно визначити витрати пов’язані, із транспортуванням тих чи інших одиниць запасів у вартісному чи натуральному виразі. Наприклад, підприємство перевозить одним транспортним засобом запаси однієї номенклатури. Витрати на транспортування цих запасів можна розподілити, поділивши всю суму транспортних витрат на кількість продукції, яка перевозиться. Слід зазначити, що сфера застосування цього методу досить обмежена. Крім того, такий розподіл є досить трудомісткий.

Метод середнього відсотка полягає у визначенні відсоткового співвідношення між сумою залишку транспортно-заготівельних витрат на початок місяця і транспортно-заготівельних витрат, що пов’язані з придбанням товарів протягом звітного періоду, та сумою залишку запасів на початок звітного періоду і придбаними у тому самому періоді запасами.

Метод розподілу транспортно-заготівельних витрат за середнім відсотком на відміну від прямого розрахунку не застосовується безпосередньо при одержанні запасів. Згідно з П(С)БО 9 „Запаси” при використанні розподілу за середнім відсотком транспортно-заготівельні витрати загальною сумою відображаються на окремому субрахунку обліку запасів. Сума цих витрат щомісяця розподіляються між сумою залишку запасів на кінець звітного періоду і сумою запасів що вибули.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визначається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(С)БО 16 „Витрати”. Собівартість виробництва запасів включає витрати, що безпосередньо пов’язані з одиницями виробництва, а саме:

– прямі матеріальні витрати (вартість сировини, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

– прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат) ;

– інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема амортизація, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду приміщень тощо);

– загально виробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів, і нематеріальних активів загально виробничого призначення, витрати на обслуговування виробничого процесу тощо), які виникають при переробці матеріалів у готову продукцію і поділяються на :

– постійні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва);

– змінні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що змінюється прямо або майже прямо пропорційно до змін обсягу діяльності).

Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.

Відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” нормальна потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох, наприклад 3-5 років або операційних циклів, з урахуванням запланованого обсягу виробництва.

Розподіл постійних виробничих витрат може призвести до появи нерозподільних постійних загально виробничих витрат. Такі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення. Але загальна сума розподілених і нерозподілених постійних витрат не повинна перевищувати їх фактичну величину.

Змінні загально виробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу виробництва, прямих витрат тощо) виходячи із фактичної потужності звітного періоду.

Первісною вартістю запасів, що внесенні до статутного капіталу підприємства, визначається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Відповідно до П(С)БО 19 „Об’єднання підприємств” справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визначається їх справедлива вартість.

П(С)БО 9 „Запаси” при розгляді первісної вартості запасів, які надійшли на підприємство різними способами, наводиться визначення вартості запасів, які надійшли внаслідок обміну. При цьому даний стандарт описує формування вартості запасів при двох випадках обліку - обмін на подібні запаси та обмін на неподібні запаси.

 Відповідно до П(С)БО 15 „Дохід” подібними активами вважаються активи, котрі подібні за своїм функціональним призначенням і мають однакову справедливу вартість. Активи, які не підлягають під дане визначення, вважаються неподібними.

Відповідно до П(С)БО 9 „Запаси” первісна вартість запасів, придбаних в обмін на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу, то первісною вартістю отриманих виробничих запасів є їх справедлива вартість, а різниця між балансовою і справедливою вартістю включається до складу витрат звітного періоду [7].

Здійснюючи обмін на подібні запаси, підприємства повинні узгодити між собою договірну ціну, яка не може бути нижчою від звичайної. Звичайна ціна - ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, що включає суму нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності. Договірну ціну приймають за справедливу. Від справедливої ціни нараховують податковий кредит і податкове зобов’язання.

Підприємство оприбутковує запаси, які надходять в процесі обміну за справедливою або первиною вартістю запасів, які відпущені. Ці вартості, як правило, не збігаються з ціною, яка вказується в первиних документах постачальника.

Отже, оприбутковувати запаси, які надходять в процесі обліку, на підставі документів постачальника, які їх супроводжують, можна лише у двох випадках:

1. Балансова вартість запасів двох учасників бартерного процесу збігається, при умові, що обидві ці вартості є меншими від їх справедливої вартості.

2. Балансова вартість запасів  одного з учасників бартерного  процесу є більшою за їх  справедливу, при умові, що балансова  вартість запасів іншого учасника бартерного процесу дорівнює їх справедливій вартості.

Такі випадки трапляються досить рідко, тому при оприбуткуванні запасів у процесі, „подібного ” обміну бухгалтеру необхідно скласти довідку- розрахунок, якою коригуються суми, які зазначені в документах постачальника.

Неподібні об’єкти – це об’єкти, які не мають однакового функціонального призначення та однакової справедливої вартості.

Придбання запасів у результаті обліку на неподібні об’єкти досить часто зустрічається при здійсненні розрахунків між вітчизняними підприємствами. Його суть полягає в тому, що підприємство обмінює запаси, якими володіє в надлишку, на запаси, щодо яких існує потреба на підприємстві.

При цьому згідно з положеннями П(С)БО 15 „Дохід” сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю запасів, які отримані чи підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільшеною на суму переданих чи отриманих грошових коштів та їх еквівалентів [61, с.112].

Запаси відпускаються зі складу підприємства на виробничі, господарські потреби, на сторону, для переробки. Рух запасів, тобто дійсне фізичне переміщення матеріальних цінностей у процесі господарської діяльності фірми може не збігатися з рухом вартості запасів.

На більшості підприємств зі складу першими вибувають ті запаси, які першими туди надійшли, тобто які довше, ніж інші запаси, там перебували. Це пояснюється насамперед фізичним і моральним їх старінням, можливістю закінчення терміну зберігання, придатності тощо. Рух вартості запасів може також визначатися хронологією зміни цін на різні види запасів. За стабільного зовнішнього середовища співвідношенню доходів і витрат найбільшою мірою відповідав би метод, який поєднював би рух вартості запасів з їх фізичним рухом. Але такі обставини здебільшого є характерними для середовища, яке зазнає змін, і включає такі чинники, як інфляція, особливості державного регулювання (зокрема податкова політика), здатність до циклічних і структурних коливань та інше.

Так, за незмінної вартості одиниці запасів потреба у виборі методу визначення їх вартості не виникає, але така ситуація не завжди можлива. Протягом облікового періоду вартість одиниці запасів змінюється, тому виникає необхідність визначити вартість запасів, які залишилися на кінець звітного періоду і які вибули протягом звітного періоду. Необхідність у визначенні вартості запасів на кінець звітного періоду зумовлена необхідністю правильно визначити валовий і чистий дохід.