Учасники фінансового ринку на ринку цінних паперів в Україні

Класифікація цінних паперів подана в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Класифікація цінних паперів

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються на підприємствах і серед громадян на добровільних засадах. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), з вільним або з обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейські зобов’язання — вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові (від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років), короткострокові (до одного року).

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Вексель — цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути простими і переказними.

Новим і перспективним інструментом вексельного обігу є фінансовий вексель. Фінансовий вексель банку є засобом платежу в межах строку своєї дії і використовується для здійснення розрахунків між суб’єктами господарської діяльності за поставлену продукцію і виконані роботи. Комерційні банки можуть випускати фінансові векселі двома способами: продажем своїх векселів клієнтам або наданням клієнтам вексельних кредитів.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, що випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду. Зазначене свідоцтво про частку (участь) в спеціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді) дає право власності інвестора на частку у фонді та одержання визначеного доходу.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, що засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

1.3. Нормативно-правове  регулювання фондового ринку  України

Важливого значення для ефективного функціонування фондового ринку набуває його правове регулювання. В Україні створено нормативну базу щодо врегулювання ринку цінних паперів. Фундаментальними інструментами законодавства про ринок цінних паперів є закони України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери і фондовий ринок», від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», від 5 квітня 2001 р. «Про обіг векселів в Україні». Правовому режиму цінних паперів у господарській діяльності присвячені глава 14 Цивільного кодексу України і глава 17 Господарського кодексу України, в яких визначено суть цінних паперів та їх види, умови і порядок їх випуску, порядок придбання цінних паперів суб'єктами господарювання, здійснення державного регулювання ринку цінних паперів.

22 вересня 1995 р. Верховна Рада України своєю  постановою схвалила Концепцію  функціонування та розвитку фондового  ринку України, в якій визначено  головну мету – становлення  цілісного, високоліквідного, ефективного  і справедливого фондового ринку  в Україні, регульованого державою  та інтегрованого у світові  фондові ринки [8].

Для розв'язання загальних питань ринку цінних паперів суттєву роль відіграли прийняті законодавчі акти про власність, приватизацію, банки і банківську діяльність, господарські, акціонерні товариства та ін.

У системі нормативного регулювання ринку цінних паперів важливе місце займають Указ Президента України «Про Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 15 грудня 2004 р. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) припинила свою діяльність; від 23 листопада 2011 року регулятором фондового ринку та ринку цінних паперів є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) [5,6]; Розпорядження Президента України від 19 червня 1998 р. «Про заходи щодо прискорення розвитку фондового ринку України», Загальні засади функціонування Національного депозитарію України, затверджені Указом Президента України від 22 червня 1999 р., Указ Президента України від 24 листопада 2005 р. «Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2005-2010 роки», Указ Президента України від 25 вересня 2002 р. «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку» та ін.

Ураховуючи значення вищого органу виконавчої влади для забезпечення правового регулювання господарської діяльності, Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, якими регламентував різні аспекти стосовно ринку цінних паперів: «Про встановлення плати за видачу дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів» від 25 жовтня 1991 р. №282, «Про випуск безвідсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики 1996 року» від 29 квітня 1996 р. №496, «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери» від 22 вересня 1999 р. №1744 та ін.

Важливим напрямом правового регулювання ринку цінних паперів є видання нормативних актів міністерствами та іншими органами виконавчої влади з питань випуску цінних паперів (наприклад, спільна Інструкція Мінфіну України і НБУ про умови здійснення комерційними банками діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів (1991 р.); Положення щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів, затверджене постановою Правління НБУ і рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18 травня 1999 р. №104, Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. №508, Положення про депозитарну діяльність Національного банку України, затверджене постановою Правління НБУ від 19 березня 2003 р., Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затверджена постановою Правління НБУ від 3 жовтня 2005 р. №358.

Серед джерел, що становлять правову основу фондового ринку, важливе місце займають нормативні акти, прийняті Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку: Рішення від 26 травня 1998 р. №60, яким затверджено Положення про ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; від 23 червня 2007 р. «Про затвердження Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій»; а також рішення цієї комісії від 27 січня 1998 р. №11-а «Про затвердження Положення про розрахунково-клірингову діяльність»; від 11 червня 2002 р. «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій закритих акціонерних товариств»; від 26 травня 1998 р. №61 «Про затвердження «Положення про депозитарну діяльність», від 8 липня 2003 р. №203 «Про затвердження правил проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій на ринку цінних паперів», про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу учасниками ринку цінних паперів» від 4 жовтня 2005 р. №538, «Про затвердження Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів» від 17 жовтня 2006 р., «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств» від 15 березня 2007 р. №987, «Про затвердження Положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку» від 17 лютого 2009 р. №125, «Про затвердження порядку контролю за дотриманням професійними учасниками фондового ринку вимог законодавства про цінні папери» від 17 березня 2009 р. тощо.

Наведені нормативні акти свідчать про створення правової основи ринку цінних паперів у державі, яка покликана встановити правові засади регулювання цієї діяльності та здійснювати контроль за випуском і обігом цінних паперів, сприяти юридичному визначенню поняття «ринок цінних паперів». Під ринком цінних паперів як правовою категорією слід розуміти сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері обміну фінансовими й іншими активами у процесі випуску та здійснення угод із цінними паперами.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1. Національні особливості формування та функціонування

фондового ринку в Україні

На початку 90-х років Україна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й найшвидше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Формування фондового ринку в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки загалом, інвестуванню її стрижневих галузей та об’єктів, прискоренню приватизації державного майна.

Останнім часом є можливість спостерігати позитивні тенденції в розвитку фондового ринку. Зокрема, незважаючи на непросту політичну ситуацію в державі, активного скидання акцій не відбувається. Основне завдання сьогодення – створення умов для становлення цілісного, висококваліфікованого, ефективного і справедливого ринку цінних паперів з метою подальшої інтеграції його в світові фондові ринки [22].

Формування недержавного сектора економіки і створення акціонерних товариств сприяли попиту на відсутній у нас в останні сімдесят років товар – цінні папери. Так, на початку 90-х років розпочалося створення або відродження національного ринку цінних паперів, яке має історичні передумови.

Перший етап: з 1991 р. по 1994 р. У 1991 р. було дано законодавчий «старт» розвитку фондового ринку України у зв'язку з ухваленням ключових законів щодо діяльності акціонерних товариств та випуску і обігу цінних паперів (Закони України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу»), цей етап характеризується вкрай низькими темпами розвитку фондового ринку. Практично був відсутній вторинний ринок цінних паперів, спостерігалась розпорошеність функцій різних державних органів щодо регулювання фондового ринку.

Другий етап: з 1995 р. по 1999 р. характеризується прискоренням темпів приватизації та створенням державної системи регулювання фондового ринку, насамперед Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Законодавчо було визначено принципи та шляхи розвитку ринку цінних паперів – закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.), «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997 р.).

Третій етап: з 2000 року характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів, створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній), активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Між тим вже з 2000 року в державі розпочата робота над розбудовою правої бази щодо розвитку цивілізованого фондового ринку в Україні (Закони України «Про ІСІ» 2001 рік, «Про обов’язкове пенсійне забезпечення» 2003 рік, «Про обіг векселів в Україні» 2004 рік, «Про недержавні пенсійні фонди» 2003 рік, внесення змін в Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» 2006 рік, прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» 2008 рік, Закону України «Про національну депозитарну систему в Україні» 2012 рік).

Протягом 2010 – 2012 років прийнято ряд нормативних документів.

Що стосується показників діяльності фондового ринку, то загалом упродовж 2010 – 2012 років фондовий ринок систематично демонстрував певну стабільність усіх своїх показників. Так, у 2011 році обсяг торгів на ринку цінних паперів зріс у 1,5 рази порівняно з 2010 роком і становив 2171,10 млрд. грн., перевищивши таким чином обсяг ВВП країни на 854,50 млрд. грн. У свою чергу, протягом 2012 року, порівняно з даними за 2011 рік, ця цифра зросла на 28,82 млрд. грн. Станом на 1 січня 2013 року показник склав 264,26 млрд. грн., тоді як минулого року він становив 235,44 млрд. грн., що говорить про те, що песимістичні прогнози учасників ринку не справдилися, і фондовий ринок становить інтерес для інвесторів та його учасників [28].

Протягом 2011 – 2013 років зберігається стійка тенденція до зменшення питомої ваги операцій з акціями й облігаціями підприємств від усього обсягу торгів. Однак зберігається тенденція до збільшення кількості операцій з новими фінансовими інструментами, такими, як державні облігації та деривативи, що свідчить про динамічний розвиток фондового ринку.

Також 2011 – 2013 роки характеризувалися зростанням таких важливих показників, як капіталізація лістингових компаній фондового ринку та співвідношення капіталізації лістингових компаній до ВВП. Так, якщо говорити про числове вираження першого показника, то станом на кінець 2012 року становила 179,86 млрд. грн., що майже на 5% більше показника 2011 року, а на кінець 2013 року він перевищував 275 млрд. грн. Це свідчить про підвищення вартісної оцінки компаній, які пройшли процедуру лістингу та занесені до біржового реєстру організаторів торгівлі. Водночас збільшилось співвідношення капіталізації лістингових компаній до ВВП: цей показник наразі становить 17,67%, тоді як минулого року він складав 13,66%.