Екзамен з демократії

• зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;

• зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення в наслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;

• виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, стертя граней між місцевими й всепланетарними подіями.

Початок глобалізації знаменували події після 1945 р.

• Друга світова війна стала глобальною війною, у яку тією чи іншою мірою були залучені всі континенти.

• У 1945 р.була створена ООН, а також могутні наддержавні фінансові установи — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк.

• Науково-технічна революція стала впливовим суспільним явищем.

Другий період 1970 — 1990-ті рр., тривав на тлі розвалу радянського блоку, а згодом і самого СРСР, завершення «холодної війни». У цей період людство усвідомило наявність глобальних проблем і здійснило спроби їх вирішення. З початку XXI ст. розпочався третій період глобалізації:

• 11 вересня 2001 р., після атак на США, глобального характеру набула боротьба проти світового тероризму;

• у 2007 р. свідченням глобального характеру економіки стали спільні дії центробанків провідних держав та початок світової фінансової кризи.

Серед іншого амбівалентність стосується і розвитку демократії у світі. Насамперед мова йде про розширення демократичних свобод і цінностей, і водночас руйнування основ демократії.  
 
З одного боку, істотно зростає творчий потенціал людства. Адже саме завдяки прогресу у сфері техніки і технологій, зокрема Інтернет, значна частина людства отримала небачений раніше доступ до знань і даних. Нові технології, підтримувані політикою відкритості держав, зробили країни світу більш узаємозв'язаними. Це привело не лише до зростання інтеграції економік, але й до соціальних і політичних узаємодій організацій і особистостей у всьому світі. Глобальне охоплення конкуренцією стимулює продуктивність праці, сприяє використанню наукових розробок, залучає капітал у зони соціальної стабільності. Такої думки дотримується, наприклад, американський аналітик Ф.Фукуяма: "...там, де розвивається економіка, неминуче поширюється демократія" [2, c. 36].

Американська дослідниця К.Шварцман також погоджується, що глобалізація приводить до виникнення і розгортання "третьої хвилі" всесвітньої демократизації. На її думку, існує шість чинників упливу глобалізації на демократію: 
 
1) сприятливий міжнародний клімат (успішна демократизація в одній країні створює сприятливі передумови переходу до демократії в інших); 
 
2) глобалізація виробництва вивільняє механізми, які закладають основу для демократії (технічні нововведення, кількісне зростання професіональних і середніх класів, зростання чисельності робітничого класу як основного агента демократії і т.д.); 
 
3) економічні і фінансові кризи сприяють розгортанню демократії, оскільки потрясіння можуть викликати потребу змінити політичні режими; 
 
4) іноземне втручання (наприклад, економічна допомога із супроводжуючими заходами, спрямованими на розширення демократії); 
 
5) зсуви в глобальній гегемонії (наприклад, зниження світової ролі США) часто призводять до політичних трансформацій; 
 
6) цикли світової системи, наприклад, "третя хвиля" демократизації протікає на тлі як помітного скорочення світового виробництва, так і зниження економічної гегемонії США [3, с.147-151]. 
 
З іншого боку справджується й антитеза: глобалізація в її нинішньому неоліберальному варіанті веде до руйнування самих основ сучасної демократії. Ось як виглядають міркування професора Рутгертського університету (Нью Джерсі, США) Б.Барбера [4]. Симбіоз таких основних дієвих інструментів економічної глобалізація, як приватизація і комерціалізація об’єктивно руйнує тканину існуючого громадянського суспільства. Комерціалізація суспільних благ і послуг обмежує, зокрема, можливості для кожного індивіда отримати якісну освіту або доступ до важливих ресурсів через Інтернет. Приватизація різко звужує сферу громадських справ кожного громадянина і зрештою веде до того, що партикулярні інтереси громадян, зав’язані на штучно стимульовані моделі споживання, витісняють на периферію інтереси громадянського суспільства. У результаті громадянська позиція стає реліктовою, її підмінюють споживчі форми самоідентифікації. Відтак інфантилізація стає повсюдним глобальним феноменом. 
 
Таким чином, глобалізація здатна загальмувати або навіть повернути світовий демократичний розвиток назад і може сприяти розповсюдження антидемократичних тенденцій. 

11.

2. Основні принципи демократії

Принципи демократії є надзвичайно важливим питанням для суспільного поступу. Серед них — влада більшості, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність, контроль. За тоталітарного чи авторитарного правління вся повнота державної влади узурпована вузьким колом правлячої еліти, яка своїми діями ігнорує волю та інтереси народу.

У демократичному суспільстві внаслідок волевиявлення народу стосовно якогось питання утворюється більшість, яка врешті-решт і визначає позицію влади. Іншими словами, демократія - це не просто влада народу, а влада саме його більшості, що є суттю народного суверенітету.

Принцип більшості. Цей принцип не можна абсолютизувати і вважати бездоганно демократичним, якщо ігнорується право меншості на опозицію. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян є цілком рівними у своїх правах і свободах. Історія знає чимало прикладів, коли більшість із різних причин (недостатньої інформованості, тенденційної пропаганди, мітингових емоцій тощо) підтримувала неправильні, навіть згубні, рішення і дії. Правота була за меншістю, яка від початку виступала проти таких рішень. Іншими словами, життя спростовує сталінський постулат: "Правда завжди за більшістю". Нічого спільного з демократією не має теза про "примус стосовно меншості" й "цілковите підпорядкування її волі більшості".

Принцип плюралізму. Демократична організація суспільства неможлива без його дотримання. Він дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб'єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію. Підкоряючись законам та іншим рішенням державної влади, прийнятим за волею більшості, меншість має узаконену можливість виражати свою незгоду з такими рішеннями, знімати з себе відповідальність за ті з них, які можуть мати негативні наслідки. Якщо тоталітарна держава придушує опозицію, а авторитарна всіляко її обмежує, то в демократичному суспільстві вона є органічним елементом політичного процесу. Наявність опозиції в парламенті, інших сферах суспільного життя забезпечує реальний плюралізм думок і дій, що є необхідною умовою вироблення оптимальних рішень. Без опозиції, як свідчить історичний досвід, виникає реальна загроза переродження демократії в диктатуру. Ефективним засобом боротьби опозиційних сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність. Якраз багатопартійність, яка функціонує за умови, коли всі політичні партії мають рівні правові можливості боротися за виборців і за своє представництво в органах державної влади, виключає монополію будь-якої партії на цю владу.

Принцип рівності. Цей принцип демократії проголошений Великою французькою революцією кінця XVIII ст. У XX ст. його було втілено у Загальній декларації прав людини. Перша стаття цього документа проголошує: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності й правах ". Сучасне тлумачення принципу рівності виходить із того, що за демократії можлива і навіть неминуча соціально-економічна нерівність громадян. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища, але не може гарантувати однакового рівня життя. Подібна нерівність, хоч і по-різному, існує практично в усіх сучасних демократіях. Проте держава під впливом демократичних сил вживає заходів для забезпечення достатнього рівня соціальної захищеності соціальних груп, які потребують допомоги.

Принцип поділу влади. Згідно з ним законодавча, виконавча і судова гілки влади відокремлені та достатньо незалежні одна від одної. Водночас вони постійно взаємодіють у процесі формування і здійснення державної політики. Такий поділ влади фактично відсутній у тоталітарних і авторитарних режимах, де, по суті, і законодавча, і виконавча, і судова влада зосереджені в руках монарха, узурповані вузькою групою правлячої еліти або ж перебувають під контролем правлячої партії. У демократичному суспільстві кожна з влад наділена повноваженнями, але кожна з них урівноважує одна одну і не дозволяє жодній з них посісти панівні позиції в суспільстві.

Виборність основних органів державної влади. Демократія передбачає забезпечення вільних виборів, які докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних. Усі громадяни за таких умов мають виборчі права і реальну можливість брати участь у виборах. Втім, демократія не виключає наявності цензу осілості, згідно з яким право обирати та бути обраним у багатьох країнах мають лише ті громадяни, які проживають там упродовж певного часу. Проте решта обмежень у виборчих правах (за національною, релігійною, статевою, майновою, професійною та іншими ознаками) явно суперечать природі демократії. Вони заборонені в міжнародних документах, конституціях та законах багатьох країн.

Гласність. Вона є однією з передумов свободи слова. Передбачає вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадських організацій.

У демократичному суспільстві засідання парламенту відкриті для засобів масової інформації та громадськості, частково, а іноді й повністю транслюються радіо і телебаченням. Елементом гласності є оперативна публікація стенограм парламентських дебатів, результатів поіменних голосувань. Нормою є відкритість державних бюджетів, звітів про діяльність міністерств і відомств. Іншими словами, в демократичному суспільстві громадяни мають у своєму розпорядженні широку інформацію про діяльність обраних ними органів влади, партій і громадсько-політичних організацій. Особливу роль у забезпеченні такої гласності відіграють незалежні статус і вільні від цензури преса та інші засоби масової інформації. Звісно, вони повинні відповідати за свою інформацію і можуть бути притягнені до судової відповідальності за її перекручення, поширення недостовірних даних, наклепів як на офіційних осіб, так і на звичайних громадян, а також за розголошення державних таємниць. Але демократія не допускає обмежень на обґрунтовану критику будь-кого в засобах масової інформації.

Незалежний контроль. Здійснюється не тільки "згори", а й постійно та ефективно "знизу". Відсутність контролю за діяльністю державних структур з боку громадськості породжує бюрократизм, корупцію тощо. Але демократичний контроль не має нічого спільного з державним "контролем" за тоталітарного режиму.

Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму – це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. Щоб демократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами – самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

• розширення економічної свободи;

• радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;

• підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;

• встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;

• подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

• політичної активності громадян;

• економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

• співвідношення політичних сил;

• розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики: