Поняття про анотації, їхні функції,види

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1.  Поняття про анотації, їхні функції,види…………………………...5

РОЗДІЛ 2.  Основні етапи розвитку теорії анотування……………………….11

РОЗДІЛ 3.  Методика анотування документів…………………………………18

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...31

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………..33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Анотування  є поширеним технологічним процесом, який широко застосовується у всіх видах інформаційної діяльності і пов’язаний із значними інтелектуальними і часовими затратами. Цей процес передбачає скорочення фізичного обсягу первинного документа при збереженні його основного змісту. З анотації починається знайомство читача з виданням у цілому і головним витвором зокрема. Від того, наскільки кваліфіковано підготовлені ці документи залежить відношення читача до видання.

Анотація  – це коротка характеристика документа з точки зору його значення, виду, змісту, форми та інших особливостей. Вона є не формальною, а змістовою моделлю документного джерела, відмінною ознакою якої виступає обов’язкова наявність бібліографічного опису першоджерела.

Актуальність обраної теми визначається тим, що анотування є чи не найбільш творчим і досить суб’єктивним процесом аналітико-синтетичного згортання семантичної інформації з першоджерела, він найменш формалізований і тому вимагає від анотатора високого рівня професіоналізму і вмілого застосування загальнонаукових і спеціальних методів.

Об’єктом  дослідження в роботі виступає джерельна база стандартизації анотування документів.

Предмет дослідження – характерні особливості застосування стандартизованого анотування в документах.

Мета  цієї роботи – проаналізувати основні документи, які відбивають процес створення анотування.

  Завдання роботи – визначити основні етапи розвитку анотування, їхні функції, види, а також методику, за якою створюють анотації.

Джерельну базу роботи складають документи, які  характеризують сучасний розвиток процесу  анотування, які розміщені у підручниках, навчальних посібниках, проте основний документ, який регламентує правильність написання анотації є ГОСТ 7.9 – 95. Реферат і анотація.

При анотуванні використовуються, перш за все, такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез, абстрагування і узагальнення, які дозволили належним чином систематизувати дане дослідження та показати увесь шлях розвитку процесу анотування.

Найбільш  вагомий внесок у дослідження  анотування документів внесли: Г.В. Власова [2], Н.М. Кушнаренко [9], В.К. Удалова [9],                А.Є. Шиманов [21], Л.Б. Зупарова [6], Д.І. Блюменау [1], В.І. Лутовинова [2], В.М. Шейко [20], Л.І. Титова [2] та інші.

Курсова робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. В першому розділі розглянуто теоретичні засади процесу анотування. Другий розділ присвячено етапам розвитку теорії анотування. У третьому розділі йдеться про методики, які застосовуються при складанні різних типів анотацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Поняття про анотації, їхні функції, види

Анотацiя це - коротка характеристика документа з погляду його змiсту, призначення, форми та iнших особливостей [13, С. 204]. Анотацiя мiстить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його змiст, на вiдмiну вiд реферата, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів. Більшість анотацiй дають оцiнку первинному документу, вказують на його значення, місце серед iнших. Складання анотацiй, мабуть, найбiльш творчий i суб’єктивний процес з усiх процесiв аналiтико-синтетичної обробки документiв, вiн найменше формалiзований i тому вимагає вiд анотатора найвищого професiоналiзму.

Ознаки, за якими  характеризується документ в анотацiї, називаються iнформацiйними елементами [9, С. 210]. Зазвичай це вiдомостi про автора, тематику твору, територiальнi й хронологiчнi межi, про структуру, форму і призначення, мову, стиль, полiграфiчне оформления, наявнiсть таблиць, графiкiв, iнших додаткiв тощо. Вiдбiр iнформаційних елементiв здiйснюється вiдповiдно до характеру первинного документа, а також вiдповiдно до конкретного призначення анотацiї. Залежно вiд призначення (для бiблiографiчних покажчикiв, орiєнтованих на рiзнi категорiї користувачiв; для вмiщення в первинному документi; для біблiотечних каталогiв i т. iн.) рiзниться змiст, характер викладу вiдомостей, їхнiй обсяг в анотацiях. Тому не можна переймати анотацiї а одних джерел для використання в iнших.

Анотацiї є засобом повiдомлення користувачiв про iснування документiв певного змiсту й характеру, вони сприяють орiнтацiї в документних потоках. Завдяки їм значно полегшується пошук потрiбних документів оскiльки користувач заздалегiдь одержуе вiдомостi про змiст, форму i призначення, особливостi, наукову й художню цiннiсть творiв.

Анотування  найширше використовується для характеристики документiв у біблiографiчних покажчиках, бiблiотечних каталогах та iнших сферах бiблiотечної дiяльностi, а також у видавничiй справi, книжковiй торгiвлi з метою iнформацii та реклами творiв друку.

Функції анотацiй остаточно не визначенi й не сформульованi, але бiльшiсть фахiвцiв вважають, що для них характерне виконання загальних функцiй бiблiографiчної iнформацiї, а саме: пошукової, сигнальної (комунікативної), оцінної. Пошукова функцiя використовується в інформаційно-пошукових, в тому числі і автоматизованих систем пошуку документів. Практична її реалізація пов’язана із встановленням місцезнаходження докум6ентів, про існування яких користувачеві відомо на підставі мінімуму точних формальних ознак.

Оцiнна функцiя властива саме анотацiї, нона проявляється в наявностi позитивної чи негативної оцiнки документа, рекомендацiї його певнiй категорії користувачiв. В основi анотацiї, складеної на високому професiйному рiвнi, завжди лежить оцiнка твору. Об’єктивний аналiз первинного документа, що здiйснюється в процесi анотування, вимагає вiд анотатора виявлення позитивних властивостей i недолiкiв цього документа. Оцiннi елементи iнодi є в текстi анотацiї, але не завжди. Часто оцiнка проявляється вже у виборi документiв для анотування. Наявнiсть оцiнної iнформацiї в анотацiї сприяє прийняттю користувачем безпомильного рiшення щодо необхiдностi звертання до первинного документа [9, С. 212].

Сигнальна функція (комунікативна) полягає в повідлмленні користувача про існування невідомих  йому документів, зміст яких відповідає його інформаційним потребам [2, С. 60].

Щоб функції анотацiй максимально реалiзувалися, вони мають задовольняти певнi вимоги, найважливiшi серед яких змiстовнiсть змістовність і доступнiсть. Змiстовнiсть передбачае повноту передачi змiсту документа, тобто вичерпний перелiк розглянутих у ньому питань та особливостей їхнього розгляду і викладу. Разом з тим в анотацiї не слiд повторювати вiдомостей, що мiстяться в назвi документа й інших елементах

бiблiографiчного опису. Змiстовнiсть анотацiї невiддiльна вiдїї об’єк тивностi. Анотацiя має точно передавати тематику твору й позицiю автора, а не думку анотатора. У разi принципових неузгоджень мiж автором твору й анотатором в анотацiї подають спецiальне застереження.

Вимога доступності задовольняється завдяки чiткостi та логiчностi викладу вiдомостей, використанню загальноприйнятої сучасної термiнологiї, простотi й зрозумiлостi мови анотацiй.

Анотацiя  має бути лаконічною, конкретною, в нiй слiд за значити необхiдні факти, імена, дати. Обсяг анотацiй встановлюється залежно вiд їхнього типу та призначення[9, С. 212].

Вимогу iндикативності розумiють як вiдповiднiсть тексту анотацiї потребам її конкретного призначення i характеру первинного документа. Вирішальне значения має мета складания анотацiї, характеристики того посiбника, у якому її буде вмiщено. Так, складаючи анотацiї для бiблiографiчного покажчика з певної теми, доцiльно зосередитися на змiстi творiв, для персонального — на їхньому мiсцi в творчостi автора, iсторiї створення. У видавничих анотацiях, якi мають насамперед рекламну мету, характеризують не тiльки змiст творiв, а й видання, тому вони мiстять вiдомостi про iлюстративнi матерiали, науково-довiдковий апарат i т. iн.

Всі анотації поділяються на стислі та розгорнуті [15, С. 328].Стислі анотації зазвичай використовуються при характеристиці довідкових видань та збірників статей, коли зміст твору може бути достатньо чітко виражений декількома словами, які уточнюють заголовок, або коли окремі статі збірника детально реферуються. Розгорнута анотація відрізняється від стислої більш чітким викладом змісту твору, наприклад науковою монографією. Тут можуть бути використані рубрики та зміст видання. Детальні анотації складаються при характеристиці видання, яке представляє велику наукову цінність.

 

 

Розмаїття мети складання анотацiй, рiзноманiтнiсть ІПС, у яких вони використовуються, а звiдси й iндикативнiсть анотацiй потребують їхньої класифiкацiї [9, С. 213]. Розробка класифiкацiї анотацiй має велике теоретичне i практичне значення, оскiльки сприяє глибокому пiзнанню сутi анотування, опрацюванню його методики, унiфiкацiї окремих процесiв. На сьогоднi немає єдиної класифiкацiї анотацiй. Фахiвцi в галузi бiблiографiї, iнформатики, лiнгвiстики, книгознавства пропонують рiзнi пiдходи до визначення ознак такої класифiкацiї. Найбiльш розвинута класифiкацiя анотацiй у бiблiографiї. Бiльшiсть бiблiографiв згоднi, що головною ознакою, за якою доцiльно подiляти анотацiї має бути функцiональна. За цiєю ознакою анотацiї подiляються на довiдковi та рекомендаційні.

Довiдкова анотацiя перш за все уточнює назву документа, вона може подавати додатковi вiдомостi про автора, а також про форму, жанр, призначення та iншi особливостi твору, яких немае в бiблiографiчному описi. Такi анотацiї максимально короткi, не подають розгорнутої характеристики первинного документа, їм властивi здебiльшого пошукова та комунiкативна функцiї.

Рекомендацiйна  анотацiя подає не лише характеристику, а й оцiнку твору. Її завдання — пропагувати i рекламувати кращi твори, тому її складають так, щоб зацiкавити, привернути увагу до документа, сприяти його прочитанню. Такi анотацiї, як правило, мають дидактичну спрямованiсть і можуть мiстити педагогiчнi елементи: рiзноманiтнi методичнi реко мендацiї, поради й т. iн. Зрозумiло, що оцiнна функцiя властива таким анотаціям більшою мірою, ніж додатковим. Обсяг рекомендаційних анотацій більший від обсягу довідкових.

За способом характеристики первинних документiв розрiзняють загальні та аналітичні атотацiї [1, С. 189]. Загальна анотацiя характериаує документ у цiлому, аналiтична — тiльки його частину (роздiл, главу, параграф й iн.) або весь документ у певному аспектi.

За глибиною розгортання iнформації анотації подiляють на розширені та реферативнi. Розширена анотацiя, крiм власне характеристики твору, подає й інші вiдомостi, наприклад, з iсторiї його створення, з лiтературної критики, про його за рубiжнi публiкацiї, переклади, відгук серед читачiв, iсторико - бiблiографiчнi й текстологiчнi особливості.

Реферативну анотацiю можна розглядати як промiжну ланку мiж анотацiєю i рефератом [2, С. 62]. Вона подає лише головні положення змiсту документа, висновки автора або переказ окремих аспектiв змiсту.

За формою анотації бувають традиційними й телеграфічними. Традицiйнi мають вигляд звичайного текстового повiдомления. Телеграфнi анотації мають вигляд формалiзованого тексту, зовнi схожого на телеграфне повiдомлення.

Залежно вiд кiлькостi документiв, що анотуються, анотацiї подiляються на монографiчнi i зведені (або груповi). Монографiчна анотація характеризує один документ, а зведена чи групова — кiлька документiв. Груповi анотацiї можуть характеризувати окремi самостiйні документи одного автора або близькi за тематикою чи iншими ознаками документи; вони можуть характеризувати кiлька творiв, об’єднаних в одному виданнi (тематичний збiрник); можуть характеризувати певний твiр і подавати вiдомостi про iншi твори, що пов’язанi з анотованим тематикою, жанром, автором або iншими ознаками. Групова анотацiя дає змогу бiльш рацiонально, без повторень показати спiльнi риси й особливостi первинних документiв.

За рiвнем використання засобiв автоматизацiї анотацй подiляють на iнтелектуальні, тобто складенi людиною, i формалiзованi — складені з використанням комп’ютерної технiки.

Крiм того, анотації подiляють на авторськi й неавторськi. Перші складають автори первинних документiв, другi — iнші особи.

Інодi, типiзуючи анотації, звертають увагу на те, якi установи, для кого, з якою метою анотують документи, потiм визначають, наприклад, видавничi, книготорговельнi анотації [21, С. 144].

Важливо усвiдомлювати, що на практицi окремо взята анотацiя має ознаки, властивi рiзним її типам. Тому, наприклад, довiдкова анотацiя одночасно може бути й загальною, і традицiйною, i монографiчною, й iнтелектуальною, і неавторською. До того ж на практицi не завжди просто чiтко визначити тип конкретноу анотацiї, оскiльки iснують рiзноманiтнi промiжнi форми [9, С. 216]. Інодi елементи, характерні, скажiмо, для довiдкової анотації можуть бути і в рекомендацiйнiй.