Ввічливість – основа етикетного мовлення

Пристосуватися до оточення, в якому доводиться працювати, не завжди легко. Тоді людина відчуває себе не досить комфортно, продуктивність її праці набагато знижується. Якщо це розуміють керівники підприємства, де вона працює, то вони допоможуть їй швидше пристосуватися до нового оточення. Деякі західні компанії, добре  розуміючи необхідність адаптації  нової людини, створюють спеціальні програми профорієнтації та інформації, де йдеться про те, як службовці  мають спілкуватися між собою  та з клієнтами, щоб підтримувати високий імідж корпорації. У деяких зарубіжних фірмах навіть створено спеціальну службу людських стосунків.

Крім того, на культуру поведінки  й спілкування людини впливає  те, з чим вона начебто безпосередньо  не стикається, але водночас залежить від нього, її, безумовно, хвилює те, що діється у світі, які закони ухвалює парламент, як підвищуються ціни на товари й продукти харчування і т. ін. Від цього залежить поведінка  людини під час спілкування з  іншими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Гуманістична спрямованість етики спілкування та її значення 
   

Загальнолюдські цінності, в основі яких лежить загальнолюдська  мораль, не є чимось сталим, незмінним. Вони наповнюються новим змістом, можуть мати інший рівень значущості. Однак  упродовж усієї історії людства  цінувалися такі чесноти, як правдивість, співпереживання, ввічливість, підтримка  інших, передусім слабких і молодших, повага до старших за віком і статусом та ін. Водночас засуджувалися брехливість, брутальність, нечесність, жорстокість, байдужість до інших, агресивність, нетерпимість.

Великі гуманісти минулого були філософами й психологами водночас. Вони усвідомлювали, що природу людини можна зрозуміти, лише виявивши норми й цінності її життя. Оскільки людина є мірою всіх речей, вона є найвищою цінністю й головним багатством суспільства. Розвиток цього спрямування в етиці та психології сприяв становленню гуманістичної етики та психології.

Гуманістична етика —  напрямок у філософії, що поширився  у США з 20-х років XX століття (І. Файт, К. Гарпет, І. Левін та ін.). Автори цієї теорії тісно пов'язують моральність з психологією окремої особистості, певною мірою виокремлюючись від загальних принципів моралі. У сучасній інтерпретації ідеї гуманістичної етики обґрунтували Ж.-П. Сартр і Е. Фромм. Так, останній зазначав, що любов до себе, яка неможлива без любові до інших, є вищою цінністю. Якщо в авторитарній етиці норми, що встановлені авторитетом або владою, завжди превалюють над індивідуальними, то в гуманістичній "сама людина може визначити критерій доброчесності та пороку" .

За Е. Фроммом, характерна особливість людини — можливість реалізуватись і знайти своє щастя тільки у зв'язку з іншими людьми, у солідарності з ними. Вітчизняні етики й зарубіжні вчені стверджують, що науці треба перемістити увагу з вивчення людини як об'єкта, речі серед речей до вивчення її як суб'єкта, як міри всіх речей . Послідовники гуманістичної етики дотримуються тези, що людина може реалізуватися й стати щасливою лише в єдності з іншими, у взаємодії та спілкуванні з ними. Любов до ближнього, повага до нього — це сила людини, що об'єднує її зі світом, який є і її власним світом. Добро в цьому контексті — розкриття та реалізація можливостей людини, зло — безвідповідальність, передусім, щодо себе. Тому, щоб зрозуміти суть добра і зла, треба звернутися до природи людини, яку вивчає психологія.

Гуманістична психологія — напрямок у психології, представники якого визнають головним предметом  цієї науки особистість як унікальну  цілісну систему, для якої характерною  є відкрита можливість самоактуалізації та самореалізації. Цей напрямок зародився в 50—60-ті роки в Каліфорнії (США). Назву йому дав А. Маслоу, а значний внесок у його розвиток зробив К. Роджерс. Основним у цій орієнтації є віра у можливість особистісного зростання кожної людини, яка може самостійно обирати свою долю. Людина народжується доброю (або нейтральною), а суспільство робить її злою, агресивною. Згідно з положеннями, введеними К. Роджерсом, у кожній людині закладено прагнення до добра, до самореалізації, і вона здатна їх досягти. Проте виховання та норми поведінки, запропоновані суспільством, змушують людину знехтувати власними почуттями та потребами і пристати на цінності, нав'язані іншими. А. Маслоу вважає, що в людини замало можливостей для задоволення своїх основних потреб, а це врешті-решт гальмує задоволення таких вищих потреб, як самоповага та самореалізація.

Отже, гуманістична етика  ґрунтується на сучасній психології, яка сприяє розвиткові етики. Як стверджує  Е. Фромм, вищі цінності гуманістичної етики та психології — це не егоїзм, а любов до себе, не відкидання індивідуальності, а ствердження людської самостійності. Щоб бути впевненою у своїх цінностях, особистість має знати й розуміти себе, свою здатність до добра та самовіддачі. Автори дотримуються положень гуманістичної етики та психології в сучасному її розумінні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Контактуючи, ми прагнемо досягнення порозуміння, хочемо почути від співрозмовника його особисті оцінки, думки, уподобання тощо. Ми не бажаємо чути брутальності на свою адресу. Освічена людина, коли здійснює комунікативний акт, керується загальноприйнятим мовним етикетом. Ввічливість стає завдатком успішної комунікації. У процесі акту комунікації, співрозмовники дуже часто не досягають мети: отримати інформацію, не завдаючи шкоди, і забувають про комунікативний кодекс. Нехтування принципом ввічливості майже завжди може привести до зіткнення протилежних поглядів, тобто розгоряння конфлікту. Нерідко порушуються максими ввічливості, максима такту, коли адресант втручається у приватну сферу адресата, тим самим порушуючи дистанцію, максима згоди, коли комуніканти свідомо наражаються на негативну розмову, та максима симпатії, створюючи “байдужий контакт”.

Чинниками, що ускладнюють  принцип ввічливості, є не виважені емоції, які можуть породжувати фізичну агресію, знижену лексику, вульгаризми та лайку. До роздратування комунікантів призводить просте мовчання, швидка зміна теми діалогу. Фактором, що порушує свободу співрозмовника, може бути негативна та фамільярна тональність, які мають місце при неформальних або неофіційних обставинах спілкування.

Отже можна  зробити наступні висновки:

• Спілкування є важливою формою людського буття, умовою життєдіяльності людей, способом їх об'єднання.
• Культура спілкування охоплює етичну та психологічну культуру, відповідні знання, необхідні для взаємодії, вміння застосовувати їх у конкретних ситуаціях.
• Високий рівень культури спілкування характеризується гуманістичними установками, в основі яких лежать гуманістична етика та гуманістична психологія.
• Гуманістична етика та гуманістична психологія орієнтують на те, що людина є мірою всіх речей.
• Для успішного спілкування треба створювати умови, які сприяли б самоактуалізації та самореалізації співрозмовників, їхній продуктивній співпраці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Арутюнова И. Истина и этика // Логический анализ язика : Истина и истинность в культуре и языке. / Под ред. И. Д. Арутюновой. М., 1995. - С.7-21.
2. Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения.— М., 1987.
3. Словарь по этике (под ред. И.С.Кона). – М. : Политиздат, 1975. - С.38.
4. Клюев Е. Речевая коммуникация.- М. : ПРИОР,1998. – 224 с.
5. Лисина М. И. Проблема онтогенеза общения. – М., 1986. – С. 11-14.
6. Петрищева Н. Коммуникативная тональность в финальной фазе диалога // Вісник Харківського державного університету. – 1997. - №390: Актуальні проблеми теорії комунікації. – С. 129-131.
7. Формановская Н. Вы сказали: “Здравствуйте!” (Речевой этикет в нашем общении). Изд. 3-е. – М. : Знание, 1989. – 160 с.
8. Фролова И. Принцип вежливости в речевых актах экспрессивах // Вісник Харківського державного університету. – 1997. - №390: Актуальні проблеми теорії комунікації. – С. 161-165.
9. Фадеева Е. Основные виды конфликтогенно речевого взаимодействия // Вісник Харківського державного університету. – 1999. - № 435: Романо-германська філологія. – С. 143-149.