Iнвестиційна політика підприємства

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ:

«ФІНАНСИ  ПІДПРИЄМСТВА»

НА ТЕМУ:

«ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

ВСТУП

   Актуальність  теми дослідження. Інвестиції є основою розвитку підприємства, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими професійно володіли спеціалісти відповідно профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний та соціальний прогрес, а з ним і на належне місце у світовому господарстві

   Ефективність  інвестиційної діяльності вирішальною  мірою залежить від рівня розвитку  капітального будівництва, інвестиційного  та промислово-будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється  виробничим потенціалом цього матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу.

   Одна з головних  проблем, що сьогодні заважає  підприємству розвиватися — є  відсутність фінансування як  поточної діяльності, так і перспективної. Стан підприємства і його навколишнього середовища не дозволяє використовувати традиційні і доступні для західних компаній джерела фінансування. З усіх існуючих причин, що ускладнюють вихід підприємств на джерела фінансування, вибрати одну головну — неможливо. Ця проблема багатофакторна, пов'язана як з об'єктивними, так і з суб'єктивними коренями.

   Формування в  Україні ринкової інфраструктури  докорінно змінює економічне, інформаційне  і правове середовище функціонування, зміст фінансово-господарської діяльності  суб'єктів господарювання всіх  форм власності в усіх сферах  діяльності.

   В умовах становлення та розвитку України як незалежної держави з ринковою моделлю господарювання, коли господарюючі суб'єкти самостійно вирішують проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану організацій, оцінки їх ліквідності, платоспроможності та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

   В Україні дотепер не створено обгрунтованої системи підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Це стало однією з причин катастрофічного спаду інвестиційної активності в країні, який перевищує темпи зниження показників економічного розвитку

   Разом з тим  одними з головних причин є  тягар чинної податкової системи,  надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого і розширеного відтворення.Реформування системи бухгалтерського обліку і звітності відповідно до міжнародних стандартів є складовою частиною заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин. Побудова нових економічних стосунків неможлива без активізації інвестиційних процесів і поліпшення якості управління ними на рівні окремих суб'єктів господарювання. В цих умовах важливим є здійснення обліку, аналізу та аудиту фінансових інвестицій як в інтересах інвесторів, власників підприємства (об'єкта інвестування), так і будь-яких інших зацікавлених користувачів фінансової звітності, потенційних інвесторів.

   Мета  та завдання дослідження. Метою дослідження в курсовій роботі – це особливості обліку фінансових інвестицій на підприємствах України.

   Для досягнення  встановленої мети необхідно  вирішити наступні завдання:

- визначити економічну сутність та надати характеристику фінансових інвестицій;

- встановити  методи оцінки фінансових інвестицій;

визначити шляхи удосконалення  обліку фінансових інвестицій страхової компанії.

   Об'єктом дослідження є Товариство з обмеженою відповідальністю «ПолітПласт»

    Предметом дослідження є методологія обліку та законодавче регулювання фінансових інвестицій підприємств України.

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи інвестиційної діяльності

1. Економічна сутність фінансових інвестицій та їх характеристика

   Розвиток національної економіки  України в цілому чи будь-якого  господарюючого суб'єкта пріоритетне  пов'язують зі створенням належного фінансування потреб за внутрішніми та зовнішніми інвестиціями. Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До інвестицій можна віднести грошові внески, пільгові банківські вклади, паї, облігації державних позик, облігації інших підприємств, депозитні сертифікати банків, акції та інші цінні папери.

   Треба виділити дві складові  частини, які виражають економічну  сутність інвестування: вкладення  капіталу й одержання переваг.  Між ними існує так званий  інвестиційний лаг — як проміжок  часу між вкладенням капіталу й отриманою від цього перевагою.

   Капітал на фінансовому ринку розподіляють на позичковий та акціонерний.  Джерело їх формування однакове — це капітал, що належить юридичним і фізичним суб'єктам. Поділ відбувається за ознакою його функціонування у процесі фінансування.

   Якщо приватна особа зробила внесок у банк, і банк видав підприємству кредит, то цей капітал почав життя у вигляді позичкового капіталу. У випадку, якщо приватна особа вклала свої заощадження в інвестиційну компанію (чи інвестиційний фонд), і ці засоби інвестовані в статутний фонд підприємства з метою одержання доходу на вкладений капітал у формі дивіденду, то цей капітал є акціонерним.

   Згадаємо прийняте  визначення поняття інвестиції: у першому випадку (кредит банку)  — це позикові засоби для підприємства, у другому випадку (акціонерний капітал) — це інвестиція для підприємства. Хоча є і узагальнене поняття інвестицій, як будь-яких вкладень ззовні в діяльність підприємства.

   За принципом використання механізмів і інструментів в процесі фінансування розрізняють:

- банки (фінансові  структури, компанії, об'єднання);

- інвестиційні фонди  (інвестиційні компанії, інвестиційні  банки, пенсійні фонди, страхові  компанії, трасти¹);

- ринок цінних паперів  (фондовий ринок);

- прямі інвестори (стратегічні інвестори, приватні інвестори).

   Варто врахувати, що існування величезної маси фінансового капіталу з численними і багатофункціональними механізмами обумовлює глибоку зацікавленість капіталу в його розміщенні, тобто весь даний ринок знаходиться в очікуванні об'єкта фінансування — підприємства. Ринок створений для того, щоб задовольняти запити і надії підприємства. Один без іншого не існує. Вартість капіталу формується винятково у процесі співробітництва між двома ринками — ринком фінансів і ринком виробництва. Це поняття необхідно усвідомити для того, щоб зняти невпевненість у керівників підприємств. Необхідно активно рухатися назустріч ринку капіталу. У процесі активного розвитку цього ринку за останні 200 років вироблені основні правила функціонування капіталу. Логіка появи таких правил виходить з елементарних бажань інвесторів зберегти свої кошти, мінімізувати ризик їх втрати. Якщо підприємство бажає взяти участь у цьому процесі, то, відповідно, насамперед, повинне грати за сталими правилами. Для цього потрібно знати і виконувати існуючу систему взаємин. Знання правил і суворе їх виконання — головна умова участі підприємства в інвестиційному процесі. Крім того, інвестора цікавить не формальне керівництво компанією, а особи, які за нею стоять. Йому потрібна точна інформація, яким чином і поміж ким будуть розподілятися прибутки у разі надання інвестиції. Необхідно лише переконливо довести його переваги у порівнянні з конкурентами. Тобто, потрібні і ретельний опис ринку і свого місця на ньому, і розуміння конкурентів і перспективи. Треба довести інвестору, що від нього нічого не приховується. Всю інформацію, яку запитуватимуть потенційні інвестори, треба надавати максимально. При цьому необхідно враховувати, що іноземний інвестор зацікавлений у прогресивному менеджменті, який у нього ототожнюється з молодим керівником.

   Усі залучені  засоби, які використовує підприємство  у своїй діяльності, можна розділити  на 2 групи за функціональною ознакою:

- позичкові  (кредитні ресурси), за використання  яких підприємство повинне платити щорічний відсоток, так звану кредитну ставку;

- інвестиції (статутний  і інший капітал), за використання  яких підприємство виплачує інвестору  дивіденди з прибутку, якщо такий  існує.

   Існують  принципові розходження між цими  двома видами капіталу. У першому випадку підприємство виплачує щорічні відсотки незалежно від результатів діяльності, у другому випадку — дивіденди виплачуються тільки з результатів діяльності (тобто при наявності прибутку).

    Немає  необхідності підкреслювати, наскільки ці розходження принципові для керівника в момент ухвалення рішення про можливе джерело фінансування майбутнього проекту. У випадку, якщо використовуються позичкові засоби (кредитні ресурси), керівника будуть цікавити наступні показники:

- умови їхнього одержання;

- надання зустрічних  гарантій (застави, страхування й  ін.);

- кредитна ставка (щорічний відсоток);

- термін, на  який можуть бути надані кредити;

- умови погашення  заборгованості (відсотки й основна  сума боргу).

Якщо рішення  прийняте на користь інвестицій, то керівник повинен знати:

- розподіл часток  учасників у статутному фонді  підприємства;

- розподіл обов'язків  учасників (виконання інвестиційних  зобов'язань іноземного учасника, тобто інвестора) за умовами  Установчого договору;

- сподівання інвестора на майбутню рентабельність вкладень.

    З  перерахованого вище випливає  наступне принципове розходження  між двома видами фінансування: якщо використовуються кредитні  ресурси, то підприємство приймає  на себе всі ризики перед  кредитором. У випадку, якщо проект з якої-небудь причини буде зірваний, підприємство виплачує банку повну суму боргу плюс відсотки. Якщо такої можливості підприємство не має, то реальною стає загроза втрати власності, яка у формі застави перейде кредитору.

    В  другому варіанті (з інвестиціями) ризик утрати капіталу приймають на себе учасники. Підприємство не несе фінансової відповідальності за невдачі в процесі реалізації інвестиційного проекту.

    Для сутньо-змістовної характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад (рис. 1.1).

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства.

   Залежно від  того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), відокремлюють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні – на прямі і портфельні.

   Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом, так як він не є реальним багатством і не має дійсної вартості, на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва.

    В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За характером розпорядження відрізняють два види акцій – іменні та на пред’явника, а за розміром одержуваного доходу – звичайні та привілейовані. На відміну від іменних акції на пред’явника можуть вільно купуватись і продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованим – фінансовий розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.

   Вкладення підприємством з метою отримання додаткових доходів вільних ресурсів (в т.ч. грошові кошти) в активи, не пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) і створенням об'єктів тривалого користування, називаються фінансовими вкладеннями.

   Фінансові вкладення здійснюються з метою:

1.Отримання відповідного, як правило,  сталого доходу. Так, більшість  інвесторів, купуючи акції підприємства, інвестують його з метою отримати прибуток, який складається з двох елементів:

- доходу у вигляді  дивідендів, отриманих протягом  інвестиційного періоду;

- зростання ринкової  вартості акцій, що знаходяться  у власності інвестора, оскільки інвестори зацікавлені у розширенні підприємства, що в кінцевому підсумку призводить до зростання ринкової вартості акцій.

    У будь-якої юридичної особи, зайнятої в сфері матеріального виробництва або торгівлі, вилучення ресурсів у вкладення з метою отримання доходу будуть означати фінансові вкладення. В організаціях, що зайняті у фінансовій сфері й є професійними учасниками ринку цінних паперів, фінансові вкладення не є вилученням ресурсів і, внаслідок цього, не є фінансовими вкладеннями. Для вказаних організацій робота з цінними паперами, що придбані за рахунок власних коштів і за рахунок коштів клієнтів, буде складати предмет їх основної (статутної) діяльності, в тому числі за рахунок коштів клієнтів, — посередницьку діяльність.