Звіт з практики в музеї

У випадках, коли державну експертизу за дорученням Державної служби контролю або уповноваженого Державної служби контролю проводив експерт, фотографії завіряються підписом цього експерта із зазначенням дати та відбитком відповідної печатки установи, що проводила державну експертизу.

Один комплект переліку та фотографій культурних цінностей разом із свідоцтвом видається власнику.

Свідоцтво дійсне упродовж 6 місяців від дати його видачі.

Для отримання свідоцтва музеї всіх форм власності завчасно, але не пізніше ніж за місяць подають до Державної служби контролю або уповноваженому Державної служби контролю клопотання про оформлення права на тимчасове вивезення  культурних  цінностей із зазначенням мети і термінів їх перебування за межами України, в якому надають зобов'язання про проведення державної  експертизи культурних цінностей після їх повернення в Україну та письмово повідомити в десятиденний термін орган, що видав свідоцтво, про повернення цих культурних цінностей в Україну.

 

4. Розглянути атрибуцію й ідентифікацію об’єктів, що становлять культурну цінність.

 

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення державної експертизи культурних цінностей та розмірів плати за її проведення» експертиза культурних цінностей – це всебічний аналіз і вивчення культурної цінності об'єктів, заявлених до вивезення, тимчасового вивезення та повернутих в Україну після тимчасового вивезення, а також вилучених митними або правоохоронними органами, конфіскованих за рішенням суду та обернених відповідно до закону в дохід держави, за результатами яких складається експертний висновок.

Експертиза проводиться з метою встановлення наявності або відсутності можливості віднесення твори до спадщини того чи іншого автора, визначення ступеня збереження предмета, наявності або відсутності реставраційних робіт, визначення приналежності до певного періоду часу, а експертиза відповість на запитання: чи має досліджуваний предмет культурну, історичну, наукову, художню, археологічну, або іншу цінністю.

Після проведення експертизи в експертному висновку зазначається достовірність об'єкта, автор, назва та подається його атрибутивний опис, який складається за такими критеріями: час створення; причетність до історичних подій, культурних традицій народів і пам'яток історії, видатних особистостей, виробників, мануфактур і шкіл; рівень визнання автора; стан збереженості, знаки та позначки, комплектність, лінійні розміри, соціокультурна функція, рівень суспільного визнання, унікальність, рівень виконавської техніки та популярності, наукова значущість, оцінна вартість.

У свідоцтві на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України  вказуються такі дані про об’єкт: кількість, опис із зазначенням назви, техніка виконання, використані матеріали, розмір і дата виконання. Також вказується страхова оцінка предметів і мета та тривалість вивезення.

У Списку пам’яток Музейного фонду України (творів мистецтва), які вивозяться на тимчасове експонування з території України стосовно твору сакрального мистецтва надається така інформація: автор та назва експоната, дата та місце написання ікони, матеріали, техніка, розміри, інвентарний номер експоната, його стан збереження та вартість у доларах  США.

Під час проходження практики я здійснила атрибуцію таких творів сакрального мистецтва, зокрема ікони «Святий Миколай» в посрібленому окладі (XIX ст.) та ікони «Богородиця Одигітрія» (поч. XII ст. ). Висновки наведені у Додатках.

 

- здійснити  атрибуцію культурних цінностей;

- охарактеризувати  технічні засоби митного контролю, які використовуються для ідентифікації  культурних цінностей;

- провести експертну оцінку культурних цінностей;

- контроль  за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України.

 

 

 

2. Вивчення історії становлення  та розвитку музею – як осередку  збереженості культурних цінностей в Україні

 

Під час проходження практики я розглянула законодавчо-нормативні акти, Закони України та методичні рекомендації у музейній сфері.

Закон  України «Про охорону культурної спадщини» регулює  правові, організаційні,  соціальні  та економічні  відносини  у сфері охорони культурної спадщини з метою її  збереження,  використання  об'єктів  культурної спадщини у суспільному  житті,  захисту  традиційного  характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

«Методичні рекомендації щодо музеєфікації пам’яток історії (Попельницький О.)» описують вимоги щодо музеєфікації пам’яток історії та критерії відбору пам’яток для здійснення музеєфікації, способи музеєфікації і різновиди музейного використання пам’яток історії.

У «Рекомендациях по проектированию музеев» міститься інформація стосовно створення централізованих музейних систем, принципів організації певної сітки музеїв та їх розміщення, класифікації музеїв, вказівки для визначення необхідної площі для зберігання фондів, показових зал і додаткових приміщень.

Закон України «Про музеї та музейну справу» поширюється на всі види музеїв та заповідників у частині їх музеєфікації та регулює суспільні відносини у сфері музейної справи, визначає правові, економічні, соціальні засади створення і діяльності музеїв України та особливості наукового формування, вивчення, обліку, зберігання, охорони і використання Музейного фонду України, його правовий статус.

Історія встановлення й періодичність розвитку музею

Львівський музей історії релігії – установа культури, в якій за допомогою зібраних унікальних матеріалів висвітлюється історія світових і національних релігій, діяльність церковних організацій.

Експозиція музею влаштована в приміщеннях Домініканського монастиря та прилеглих до нього монастирських приміщеннях, які збереглися ще з XV­XVI ст. На даний момент Домініканський монастир пере найменовано у Церкву Пресвятої Євхаристії. Ця греко-католицька церква знаходиться у центральній частині Львова,являється пам’яткою архітектури національного значення та входить в  зону всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

В інтер’єр монастиря вкомпоновано  чимало творів мистецтва: портал увінчує галерея міфічних скульптур, створених Себастьяном Фесінгером; у лівому бічному вівтарі вмурований посмертний меморіал графині Ю. Дунін-Бурковській,виконаний в Римі у 1816 році датським скульптором Б. Торвальдсеном; при вході розміщено пам’ятник польському художнику Артуру Гротгеру роботи львівського скульптора В. Гадомського (1880 р.); у головному вівтарі – чотири скульптури міфічних постатей апостолів виконані з дерева видатним львівським скульптором Матвієм Полейовським (вони належать до найвидатніших взірців українського барокового мистецтва XVIII ст. ).

9 квітня 1970 року за ініціативою  Львівського обкому Компартії  України та облвиконкому було відкрито Музеї історії релігії та атеїзму.

Основою фондових колекцій стали культові предмети Львівського регіону. Для поширення ідеології подібних музеїв в другій половині ХХ сторіччя  з’являлось дуже багато, а саме: Музей атеїзму в Почаєві, Волинський обласний музей атеїзму.

Від часу відкриття музей постійно поповнюється новими історичними пам’ятками, розширює свою експозиційну площу. Близько п’яти тисяч експонатів ( археологічні старожитності, документи, картини, ікони, стародруки, скульптури, вироби з тканин, металу, різьба по дереву) розміщені в таких відділах: “Наука і релігія”, “Походження релігії”, “Походження християнства”, “Католицька церква – знаряддя соціального й духовного гноблення трудящих”, “Антинародна діяльність уніатської церкви”, “Класова суть православ’я та розвиток атеїзму  в Україні”, “Рекреаційність віровчення і культу релігійного сектанства”, “Іудаїзм  - ідейне джерело сіонізму”, “Подолання релігійних пережитків у розвинутому соціалістичному суспільстві”.

У 1970 році у приміщенні музею встановлено маятник Фуко. Цього ж року створено філію Львівського історичного музею – відділ атеїзму і, одночасно, почав формуватись фонд пам’яток з маркуванням Ат-№, в який надходили предмети, здебільшого із фондів Львівського історичного музею, а також із львівських Картинної галереї, Музею українського мистецтва, Етнографічного музею.

До фондової групи «Живопис» було передано 170 предметів. Серед них є чудові перлини, як-от ікона «Спас нерукотворний» із села Повергова, (60 – і рр. XVI ст.), «Святий Ілля», «Богородиця Одигітрія» (поч. XVII ст.), авторство яких належить маляреві ікони «Богородиця Одигітрія» з Мражниці, ікони «Св. Миколай з житієм», «Богородиця Одигітрія з похвалою» (Мукачеве) XVII ст., ікони старообрядницької школи «Стрітення», «Свята Трійця», картина з історичним пейзажем Львова «Мадонна і святі», ікони «Св. Софія» і «Св. Катерина» (XVI ст.), ікона на мармуровій дошці «Св. Ієронім» (XVI ст.), картини С. Чеховича, С. Строїнського, М. Сосенка, Т. Копистинського, М. Осінчука, західноєвропейський живопис XVIІ - XІX століть. Раритетами портретного живопису є портрети Атанасія і Лева Шептицьких.

Перші експедиції за участі працівників Львівського музею історії релігії датуються 1973 роком. Також було проведено першу закупівельну комісію, завдяки якій придбано католицькі молитовники, хрести, об’єкти іудаїки, авторські ілюстрації Р. Безпалківа до поем Т. Шевченка «Эретик» і «Гайдамаки»,  книгу «Буддаїзм»  видану в Станіславові (1912).

Наступним етапом був збір музейних експонатів за актами передачі від сільських рад, із закритих церков. Так у музеї з’явились унікальні пам’ятки – ікона «Старозавітня Трійця» із села Велике Поле XVII ст., «Юрій Змієборець» із села Бистриця середини XVIII ст. На даний момент більшість із цих об’єктів було повернено громадам згідно з Наказом Міністерства культури.

За даний період надходження фондів можна охарактеризувати за допомогою діаграми:

Рис. 3 Надходження основного фонду  за 1975 – 1976 рр.

У 1980-х тривала робота з відбору, опрацювання і передачі книг із бібліотеки імені В. Стефаника. Найбільше до цієї роботи долучались науковці Л. Герц, С. Гроссман. Музей розширюється та відкриває свою першу філію у Червонограді.

Етнографічні експедиції із збирання писанок всіх регіонів України  запровадили у 1981 році. Регулярно поповнювались  фонди предметами буддійського культу.

У 90-х роках зібрання поповнили об’єкти, що стосуються видатних особистостостей –

Святіших Патріархів Київських і всієї Руси-України Філаре́та, Володимира, отців С. Рудя, С. Гнатюка, В. Пальчинського.

У 1991 була закуплена велика колекція буддійських танок від жителя Мінська С. Висоцького, у 1990 році  закуплено буддійські культові предмети з Шрі-Ланки.

З настанням Незалежності України більше уваги було приділено збільшенню експозицій різних гілок християнства. У  музеї за сприяння директора Зоряни Михайлівни Білик, поновились ремонтні роботи у фондосховищі, було замінено системи кондиціонування, виготовлено нове обладнання.

 На сьогодні у фондах нараховується  понад 50 тис. одиниць збереження. Серед  них експонати, які мають унікальну  культову, мистецьку та історичну  вартість. Зокрема, велика збірка  ікон XVI-XIX ст., чимала колекція Біблій (у тому числі Острозька Біблія 1581 року та видана у Парижі 1563 року), релікварій св. Аронтія  ХІ ст. тощо.

Музей проводить щорічні міжнародні наукові конференції «Історія релігій в Україні» та видає їх матеріали, а також раз на два роки видає наукові альманахи, присвячені визначним датам історії церкви.

До послуг відвідувачів музею – різні форми науково-освітньої роботи: лекції, екскурсії, для них проводяться концерти органної та камерної музики, надаються консультації.

 

       3. Музеєфікація предметів культурної спадщини

 

Музеєфікація - напрям музейної діяльності, що полягає в перетворенні історико-культурних або природних об'єктів в об'єкти музейного показу з метою максимального збереження і виявлення їх історико-культурної, наукової, художньої цінності. Хоча музеєфікацією в широкому сенсі слова можна вважати перехід в музейний стан будь-якого об'єкта, термін, як правило, вживається по відношенню до нерухомих об'єктів, об'єктів нематеріальної спадщини та середовища.

Метою музеєфікації пам’яток історії є не тільки перетворення об’єктів культурної спадщини в об’єкти музейного показу або музейно-експозиційне використання нерухомого об’єкта культурної спадщини, але й збереження історико-меморіальної цінності об’єкта, а саме – свідчень про історичні події, життя та діяльність відомих осіб – історичної пам’яті, яка представляє сукупність знань та уявлень, що є невід’ємною частиною культури, які через традиції, усні, писемні джерела та матеріальні об’єкти фіксуються в суспільній свідомості.

Музеєфікація творів сакрального живопису проводиться на основі таких принципів: принцип збереженості, принцип достовірності, принципи маркованої візуалізації та цілісності, принцип оборотності і функціональності, принцип  «багатошаровості».

Принцип збереження: це основний принцип музеєфікації будь-якого об'єкта культурної спадщини неодноразово декларований нормами міжнародного законодавства, принцип збереження справжніх археологічних об'єктів. Він відображає основні завдання музеєфікації, яка є формою діяльності, спрямованої на збереження, вивчення і популяризацію об'єкта культурної спадщини.

Принцип достовірності: передбачає відповідність музеєфікації об'єктів рівню науково обґрунтованої інформації про їх первісний вигляд та походження. Принцип достовірності при музеєфікації творів сакрального живопису відповідає за надання правдивої та перевіреної інформації стосовно року написання твору, перевірки на можливість попередньої реставрації окремих його елементів, географічне походження ікони. У зв’язку з цим - не допускається «типологічний підхід» без достатніх наукових обґрунтувань.