Хрущев и Украина

С кожним днем ситуація в  країні погіршувалася. Війна робила свою чорну справу, а Перший секретарь ЦК КП Україні приділяв майже всю свою вагу воєнним баталіям.

В 1942 році вже всі сили Хрущева зорінтовані на роботі на фронті, він член Військової ради Сталінградського фронту. Тут під Сталінградом Микита Сергійович переживає особисту трагедію: його старший син Леонід загинув в березні під час сталінградськиї бойових дій 1942 року.

Подолав Хрущев і катастрофу поразки радянських військ під Харковом, яка теж стала особистою поразкою ,оскільки в мемуарах Хрущева можна знайти згадки,апро розмову,аде він намагався переконати Сталіна  зупинити контрнаступ Червоної Армії, але через занадто гарні прогнози інших командуючих все ж таки дозволив Харківський наступ.

До кінця 1942 року Радянська  Україна була повністю окуповна німцями. В цей час Хрущев займав посаду члена Військової ради Сталінградського  Фронту.

Знову займати посаду керівника політбюро Хрущев став з травня 1943 року. Підіймаються питання зруйнованого сільського господарства республіки, культури, побуту, по мірі звільнення України від загарбників, вони стають все актуальнішими.

Поступово починають  працювати в повну силу обкоми, міськкоми и райкоми комуністичної партії. А за рік, в травні 1944 року ЦК КП(б) України готує чіткий план по покращенню організаціно-партійної роботи партії, і перш за все перших партійних кіл.

З лютого 1944 року Хрущев займає посаду Першого секретаря ЦК КП(б)України, і одночасно став правителем республіки, це був його перший досвід, коли він одночасно займав партійну і державну службу.

Героїчна праця і  робота з останніх зусиль-так можна  охарактеризувати тогочасне життя  республіки. Це була основа життя і діяльності керівників того часі, до яких належав і сам Хрущев.

 Покоління пройшло школу репресивних 20-30х років, вітчизняну  війну, звідки не  повернулися десятки мільйонів людей, а Хрущева доля повернула зі званням генерал-лейтенанта.

Маю зазначити, що найблище оточення Хрущева підтримувало всі його задуми і політику загалом, але потім через багато років саме вони будуть ініціаторами його відстваки.

Отже, під час війни Хрущев займав активну воєнну позицію.

 

 

 

 

 

 

Глава шоста

Заходи Микити Сергійовича  в післявоєнні роки

 

 

 

Недивлячись на те, що під час війни  Українській радянській республіці було завдано величезних збитків, мужній і працьовитий народ підняв країну майже з попілу.

Вже під кінець 1948 року промислове виробництво республіки склало 71% довоєнного часу, а загальна кільскість орних земель майже досягла рівня 1940 року.

Була відбудована Днестровська гідроелектростанція імені В.И.Леніна, знову запрацювали такі гіганти чорної металургіїї-заводи «Запорожсталь», «Азовсталь», Макіївський ім.Кірова та інші, і їм знадобилося небагато часу , щоб досягти довоєної потужності. В республіці зародилися нові газулі промисловості - газова, буровугільна, автомобільна, закладені основи сучасного будівництва.

Микита Сергійович був досконально  ознайомлений з проблемами республіки, і віддавав всього себе їх вирішенню. Дуже багато часу він проводив у відрядженнях по республіці. В полі його постійної уваги знаходилися питання об’єднання Закарптської України и України радянської; яке б завершило довгий процес злиття всіх українських земель в цілісній дуржаві , і стало видатною подією в житті ураїнців і народів Союзу вцілому.

«Отныне и навеки,-говорил Хрущев на 7 сесии Венрховного совету УССР первого созыва в 1946,-украинский народ впервые в своей истории полностью воссоединяеться в одном Украинсокм государстве …Отныне все земли Украины собраны воедино , под Советский флаг…»

Ось такі аспекти діяльності цікавили Хрущева в останні його роки роботи на Україні.

Отже, на мою думку найважливіша  подія цього періоду це об’єднання Закапатської та Радянської України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина друга

 

 

 

Під час

Глава перша

 

 

 

ХХ з’їзд. Викриття культу особистості.

Після смерті Сталіна постало питання обрання нового лідера країни. Ним став Микита Сергійович Хрущев. Чи міг подумати син звичайного робітника, що колись він стане першою людиною великої держави.

Отже, шли дні и наближався час ХХ з’їзду  партії. Всі готували доповіді, і ще не могли дихати повними легенями .Оскільки вплив репресійної доби ще стояв за плечима. І тут Н.С. Хрущев запропонував організувати комісію , яка б зайнялася б розслідуванням діяльності Сталіна.

Старійшини партії були проти цього, але Хрущев був підтриманий «молодими» членами, більшість з яких до речі потрапила на свої пости не без його допомоги.

Комісія у складі з чотирьох людей : Поспелова, який очолював комісію, Аристотеля, Шверника і Комарова, працювала день і ніч. Вони перечитували і вивчали справи розстріляних, а паралельно шукали такі цитати Леніна, в яких він засуджував культ особистості і порушеня «соціалістичної законості».  План доповіді , який видала на-гора комісія був досить примітивним, але чітким. Все зводилося до мудрості , скромності і гуманізму Леніна і його діяльності, та до того як порушував Сталін всі ці соціалістичні канони. Весь пафос полягав у тому, що вся система, створена колись Леніним, не має нічого спільного з тим беззаконням і репресіями, до яких  звертався Сталін. Всі ці ганебні речі - наслідок культу особистості Сталіна. Це на перший погляд дитяче пояснення, і примітивна схема викладу суті проблеми, була сто відсотково підтримана Хрущевим. Ця доповідь мала зіграти історичну роль, не дивлячись ні на що.

І нарешті 14 лютого 1956 року в Великому Кремлівському палаці був урочисто відкритий ХХ зібрання КПСС. Все проходило по звичайно, вже за двадцять зібрань, відпрацьованому сценарію: доповідь, вихваляння «ленінського курсу», оваціїї, голосні оплески залу стоячи. З*їзд вже добігав благополучного фіналу, а ясності так і на з’явилося. Відомо, що Хрущев буквально дихав цією доповіддю, і зробив би все можливе , щоб донести зміст до делегатів.

 

 

 

 

Глава друга

Чому?

 

 

 

Чому він так хотів  прочитати цю доповідь? Це унікальний випадок в історії, коли  політичний керівник, поставив на карту свої особисті інтереси, і навіть життя за суспільні інтереси. У складі післясталінської влади не було жодного, хто наважився б виступити з промовою такого роду. На мою думку тільки Хрущев міг зробити це так сміливо, неосмисленно і емоційно.

Так, для подібного кроку треба було мати натуру Хрущева, його відчайдушний потяг до авантюризму, треба було пройти через випробування стражданнями, треба було багато років пристосовуватися, щоб  піти на такий крок. І не дивлячись на весь свій авантюрний нрав, все ж таки Хрущев не підставив себе остаточно, і почав працювати над цією доповіддю тільки після обрання його Першим Секретарем ЦК КПСС.

Наприклад А.Д.Волкогонов в книзі «Семь вождей» писав  щодо цього феномену так: «Поднявшись на вершину власти в гигантской стране, Хрущев, однако, чувствовал, что тень Сталина все время была рядом с ним рядом. Действовала «карательная система» , созданная вождем народов, запретной была правда о множестве политических процессов, прокатившихся по стране накануне и после войны , на  многих вопросах внутренней и внешней политики лежало сталинское табу. А Хрущев много знал о прошлом ,он был его активним участником. Теперь оно его страшило. Он должен был сказать всем правду, или оставить минувшее в покое, как привыкли делать за  треть века существования большевицкого государства».

А ось у виданні «Новое время» написали наступним чином: «Самого Хрущева  тоже не раз охватывали сомнения. Но он вспоминал о письмах заключенных, возвращался памятью к безумию прошлых лет и все тверже приходил к выводу: результаты столь массового террора, беззакония, страшных злоупотреблений долго утаивать не удастся. Рано или поздно правда станет известна народу. Нужно взять инициативу в свои руки и сказать эту страшную правду».

Існує ще одна думка, що належить вченому Ф.М.Бурлацькому, він стверджує, що Хрущев став тираноборцем і руйнівником культу Сталіна і режиму його влади через «первознанный, можно сказать, генетический гуманизм, не растраченный Хрущевым, несмотря на все испытания всей суворой эпохи». Самий звичайний, людський страх стримував його від подібного кроку під час сталінщини. Але тим більше збиралося в його душі болю, почуття вини і відповідальності за все, що відбувалося.

Звичайно, дуже важливою є і оцінка, тому що відбулося і самого Хрущева:

«Меня часто спрашивают, как это я решился  сделать этот доклад на Хх съезде. Столько лет мы верили этому человеку. Создавали культ. И вдруг такой риск… Уж поскольку меня избрали Первым, я должен, обязан был сказать правду. Сказать правду о прошлом, чего бы мне это не стоило, и как бы я не рисковал. Еще Ленин нас учил, что партия, которая не боиться говорить правду, никогда не погибнет». Хрущев вважав, що якщо культ Сталіна не осудити, його наслідки не подолати, ленінськи принципи не відродити, то це загрожує відривом мас від партії, сповільненням економічного розвитку, послабленням Радянського Союзу на міжнародних позиціях, та іншими фатальними наслідками. Також, Хрущев наполягав на оприлюднені цієї доповіді саме під час ХХ з*їзду, оскільки він був першим після смерті Сталіна. Микита Сергійович казав, що якщо всі помилки і недоліки, які мали місце в минулому під час періоду культу особистості, не осудити і не виктрити, то це буде знаком погодження на використання їх у майбутньому.

Але справа була не тільки у почутті всесвітньої справедливості та патріотизму перед батьківщиною, як завжди стверджував Перший секретар. Хрущев був глибоко поранений сталінізмом. Тут перемішалися різні почуття. І містичний страх перед Сталіном, який був здатний  знищити людину за один невірний крок; і вина за ріки безневинно пролитої крові; і почуття вини за мовчання. І звичайно багатолітній протест особистих образ, який рвався на-гора... Впродовж років накопичував Хрущев зло на Сталіна за ті сотні разів , які він мав переступати через себе, коли працював зі Сталіном. Його партійна біографія була повна на випадки прогинання перед Сталіном. Нерідко партія розчаровувала Микиту Сергійовича, але всі свої «скарги і пропозиції» він тримав в собі. Але Хрущев на той час сам був партійною людиною, тому він робив досить логічний висновок, що провину за всі гріхи має взяти на себе лідер, тобто Сталін, Хрущев  ставив за ціль у доповіді розкрити людям очі, і розказати правду, хто насправді винен у всіх нещастях, що відбувалися в країні.

Все це дає нам певний мотив, яким керувався Хрущев, коли вирішив розвінчати культ особистості Сталіна.

 

 

 

Глава третя

Положення доповіді,  її аналіз

 

 

 

Після довгих дискусій всі дійшли консенсусу і внесли доповідь «Про культ особистості» до порядку денного ХХ з’їзду КПС, але було вирішено зачитати його на колуарному засіданні. Для того, щоб потрапити на це засідання, делегату треба було мати спеціальний пропуск. Це відбувалося вже після закриття самого з’їзду, тобто Хрущев вже офіційно був Першим секретарем. Хрущев був авантюристом за натурою, але далеко не дурнем: він розумів, що людину, яка висловлюється таким чиом в адресу вождя, можуть і не допустити до керування країною. Але якщо це скаже Перший, то слова матимуть не аби яку вагу. Хрущев зачитав свою доповідь 25 лютого. Під час читання в залі були відсутні гості, як вітчизняні, так і іноземці. Делегатам було заборонено робити будь-які записи. Більше ніж чотири години у повній тиші слухали вони доповідь. Вирішено було не розпочинати дискусій на цю тему.

А зараз ми звернемося до самої доповіді. Мене цікавить не сам зміст, він був досить статистичним, а оцінки , які ставив Хрущев Сталіну.

Багато з пунктів  запропонованих Хрущевим базуються на контрасті ідей Леніна з діями Сталіна. Хрущев постійно наголошував, що Сталін відхилився від ленінських ідей. Да і сам культ особистості протирічить леніньським заповідям.

Головним змістом доповіді були відомості про жахливі побої, що завдавав Сталін людям. Це вразило не тільки присутніх  у залі, але й комуністів в цілому.

Тут  були згадані і  жахливі репресії, причиною яких Хрущев називає, самовільне піднесення Сталіна над народом, Партією, і навіть Центральним  Комітетом і Політбюро.

Також Хрущев згадує секретний заповіт Леніна, де ще він пропонував обмежити владу Сталіна, і вбачав в ньому загрозу.

І ще багато всього ганебного  для Сталіна говорить Хрущев, він згадує війну, і далеко не блискучі стратегічні здібності  Сталіна. Говорить, що країну він знав тільки з кінофільмів. Він звинувачає Вождя в запущеній економіці країни.

Доповідь вразила всіх...

 

 

 

Глава четверта

Історичне значення доповіді

 

 

 

І ось настало завтра. Всі говорили тільки про сміливі заяви зроблені Хрущевим. Найгарячіші голови вимагали «десталінізації» країни, але такі випади прийняли з обуренням керівники сталінської закалки.

Але вони були не в змозі  зупинити механізм. Тим більш тепер, коли доповідь стала вже зовсім не секретною, а відомою для світової спільноти. За півроку доповідь розійшлася світом, і найбільші газети вже опублікували ключові  фрази.

Отже, я можу сказати, що ця доповідь мала величезне значення для розвитку нашої історії. Саме з нею розпочалося звільнення СРСР від тиранії. Хрущев зумів розкритикувати Сталіна, як вождя, як політичного діяча, як воєнного діяча, як людину, що продовжує  справу Леніна. Звичайно, прослідковується певна обмеженість критики Хрущева. Він же все ще розділяв генеральну лінію Сталіна щодо колективізації, індустріалізації і ряду інших питань.

Доповідь Микити Сергійовича  мала більш викриваючий, аніж аналітичний характер, а викриття - це тільки початковий етап. Хружев засудив тиранію, але не згадав про авторитарну владу. Він викреслив культ особистості, але в значному  зберіг систему, що його створила.

Більшість людей тоді не до кінця оцінили те, що завдяки Хрущеву їх країна зробила величезний крок вперед. Мабуть, це було очевидно тільки тим, хто й до цього звик жити по своїй системі і мав за звичку йти проти партії. Але взагалі радянські люди ніколи не володіли свободою, тому не могли оцінити її значеня належним чином. Все одно вони потребували кумира: і відмовившись від Сталіна, вони ще сильніше закріпили в своїх душах постать Леніна.