Екологічні особливості вирощування роду Pelargonium в оранжерейних і кімнатних умовах

Щоб пересадити рослину, її вибирають із вазона. Потім  видаляють старий дренаж, дерев'яною паличкою прочищають коріння, видаляючи  по можливості старий субстрат, вирізують  слабке і хворе на вигляд коріння, зрізи обов'язково присипають деревним вугіллям. В цей же час можна  проводити обрізання рослини. При  перевалюванні частину колишнього субстрату зберігають.

При посадці  рослини на дно вазона поверх дренажного отвору кладуть глиняний черепок  опуклою стороною вгору, щоб забезпечити  нормальний стік води при поливі. Потім  поміщають — дренаж шаром 2–3 см. Чим слабкіша коренева система, тим  більше повинен бути шар дренажу. Потім насипають невеликий шар  ґрунту і злегка його ущільнюють. Рослину  розміщують так, щоб після заповнення вазона ґрунтом, її рівень не доходив  до краю приблизно на 1-5 см. Це полегшить полив. Одночасно потрібно стежити, щоб рослина займала центральне положення. Субстрат підсипають поступово, акуратно ущільнюючи його. Дуже розпушений субстрат уповільнить вкорінення, втім, так само як і дуже щільний.

Після пересадки  рослини поливають теплою водою  і добре обприскують. У подальші три-чотири дні субстрат повинен  бути рівномірно зволоженим. Потім  пеларгонію поливають як завжди, даючи  підсохнути верхньому шару субстрату, інакше місця зрізу коріння можуть загнивати.

Протягом двох тижнів корисно обприскування  теплою водою. Для кращого вкорінення рослини повинні стояти в затіненому теплому місці. Найбільшої шкоди пеларгоніям приносять тля, білокрилка, кліщі, червець, щитівки, довгоносики (додаток 3)

   

                                                                                                                                   Тля - дрібна комаха, 0,5 - 0,6 мм завдовжки, довгастий яйцевидної форми з м'якими зовнішніми покривами. Забарвлення тіла неоднакове і залежить від виду тлі. Вона міняється від жовто-зеленої до чорної. Найчастіше зустрічається оранжерейна тля жовтувато-зеленого забарвлення з довгими ногами і вусиками. Тля мешкає великими колоніями на нижній стороні листя, бутонах, квітконіжках. У колоніях знаходяться безкрилі і крилаті особини, які перелітають і заражають інші рослини. Розвиток одного покоління в кімнатних умовах закінчується протягом 20 днів, в оранжерейних 8 - 12 днів. У зв'язку з високою плодючістю (самки проводять до 100 личинок кожна) і швидким розвитком чисельність тлі швидко зростає. В умовах закритого ґрунту шкідники в великій кількості спостерігаються навесні і раннім літом. Унаслідок висмоктування клітинного соку листові пластинки деформуються, бутони не розпускаються, рослини забруднюються солодкуватими виділеннями тлі, на яких поселяється гриб сажа. В результаті втрачається декоративність рослин. Крім того, тля може бути переносником багатьох вірусів.

З метою боротьби необхідно обприскувати рослини  препаратами, які містять перметрин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

.

фото 2. Тля

 

 

Білокрилка - дрібна комаха (близько 1 мм завдовжки) з жовтуватим тілом, двома парами крил, покрита білим борошнисто-восковим нальотом. Личинки цього шкідника блідо-жовті з оранжево-червоними очима, покриті короткими волосками. Останніми роками білокрилка стала одним з основних шкідників оранжерейних рослин. Личинки і дорослі комахи висмоктують сік з листя, черешків, рідше із стебел. В результаті листя обезбарвлюється, жовтіє, а іноді засихає і обпадає. На виділеннях білокрилки, що збереглися, також може поселятися гриб сажа, унаслідок чого порушується фотосинтез, рослина слабшає і гине. Білокрилка швидко розмножується. Боротися з нею важко — кожні три дні необхідно обприскувати уражену рослину препаратами, які містять перметрин.

 

 

Додаток 4

Фото 3. Білокрилка

 

Павутинний кліщ - дуже дрібна комаха, яку можна виявити, лише використовуючи лупу. Поселяється на нижній стороні листової пластинки і утворює тонку павутину. Саме по її наявності легко виявити появу шкідника. Розвиток одного покоління кліща проходить протягом 12-23 днів, залежно від температури і вологості навколишнього середовища. Кліщ викликає знебарвлення і опадання листя, заражені рослини втрачають декоративну цінність, а у разі сильного пошкодження гинуть. Попередити появу павутинового кліща можна щоденним обприскуванням листя звичайною водою.

При перших ознаках зараження необхідно  обприскати рослину розчином системного інсектициду. Для закріплення результату обробку повторюють.

Щитівка - личинки першого віку, після прикріплення до рослини втрачають рухливість, покриваються восковим щитком у вигляді бляшки. Щитки розрізняються по величині і формі - найчастіше вони округлі або овальні, білого, коричневого або бурого кольору. Дорослі особини і личинки завдають шкоди рослинам протягом всього року, висмоктуючи клітинний сік з листя і стебел, черешків. Пошкоджені рослини жовтіють на них з'являється деформоване листя, яке часто обпадає. Щитівку, поки її мало, легко видалити вологою ганчірочкою або ватяним тампоном. Після видалення шкідника необхідно оприскати всю рослину системним інсектицидом. При сильному пошкодженні боротися з щитівкою дуже складно, а в деяких випадках практично неможливо.

Борошнистий червець - комаха, що смокче, добре помітна неозброєним оком. Червець найчастіше з'являється на нижній стороні листя, уздовж жилок і на стеблі. У пазухах листя і в тріщинах кірки білі ватоподібні виділення, куди самка відкладає яйця, свідчать про появу шкідника. Личинки, які народилися, розповзаються по всій рослині. Борошнистий червець найчастіше зустрічається в оранжерейних умовах, але і в кімнатах він не рідкісний, хоч і не бажаний «гість». Личинки і дорослі комахи смокчуть молоді пагони, листя, бутони. Цим вони затримують росту, при рясному виділенні самками медяної роси на листі з'являється грибок сажа, що забруднює рослину. З ураженням в легкій формі боротися нескладно - досить протерти уражені місця вологою ганчірочкою або ватяним тампоном. При сильному зараженні боротися з шкідником важко - необхідне щотижневе обприскування системним фунгіцидом. Деякі любителі застосовують для обприскування препарат актара.

Не менше  шкоди, ніж комахи, завдають рослинам гриби, бактерії і віруси - збудники інфекційні захворювань. Захворювання зазвичай свідчить про несприятливі для рослини умови вирощування. При появі перших ознак захворювання необхідно:

- видалити  пошкоджену частину рослини;

- якщо потрібно, застосувати відповідний препарат;

- у разі  глибокого пошкодження рослину  доведеться знищити.

Найчастіше  пеларгонії страждають від наступних хвороб:

 

 

 Чорна ніжка - вражаються стебла і живці. Розвитку захворювання сприяє перезволоження або ущільнення субстрату, яке є наслідком поганого дренажу. При посадці живців треба стежити, щоб ґрунт не був дуже вологим, не накривати живці скляними банками або пластиковими пакетами. Уражених живців слід видалити.

 

 

 

 

Додаток 5

фото 1. Чорна ніжка

 

 

 

 

фото 4. Гриб Botrytis

 

 

              

 

 

Сіра  гниль - виглядає як сіра пухнаста цвіль, яка в прохолодних і вологих умовах і застійному повітрі може покрити будь-яку частину рослини — листя, стебла, бутони і квітки. Хворобу викликає гриб Botritis cinerea. Обріжте і спаліть всі уражені частини рослини. Видаляти запліснявілий ґрунт краще, якщо ви поміняєте весь субстрат на новий. Обробіть рослину системним фунгіцидом. Зменште полив, рідше проводіть обприскування, провітрюйте приміщення;

  Борошниста роса - виявляється у вигляді білого борошнистого нальоту на листі, здатного розповсюджуватися на стебла і квіти. Збудник — Oidium erysiphoides. На відміну від сірої гнилі, захворювання рідкісніше, ступінь ураження не дуже сильна, але декоративність рослини знижується. Уражене листя видаляють, рослину обприскують системним фунгіцидом. Необхідно забезпечити доступ свіжого повітря (додаток 3);

 Коренева гниль - найбільш серйозне захворювання. Листя в'яне, потім швидко темніє, і рослина гине. Причина — враження грибками і бактеріями із-за перезволоження субстрату. Найчастіше це представники Роду Pithium. Врятувати рослини можна тільки при ранній діагностиці захворювання, застосовуючи методи хірургічного втручання. І навіть цей спосіб лікування не гарантує стовідсоткового успіху, але більшість рослин на цій стадії захворювання можна врятувати, тому варто спробувати.

Коріння рослини  необхідно звільнити від субстрату, відмивши їх під струменем води. Потім рослину кладуть на стіл і обрізають гострим ножем  все м'яке коріння, що потемніло. Так само роблять із стеблами і  листям на якому є ознаки гнилі.

Якщо рослина  велика верхню частину її видаляють, щоб ослаблене коріння могло  забезпечити нормальне живлення пагонам, що залишилися. Частину, що обрізають, укорінити, вона напевно вільна від  збудників захворювання. Всі місця  зрізу опудрити порошком деревного  вугілля. Обережно пересадити рослину  в горщик з свіжим субстратом, полийте  слабким розчином карбендазима. Помістити в світле, але без прямих сонячних променів місце. Не поливати рослину до тих пір, поки не з'являться нові пагони, потім поливати дуже обережно, прагнучи не допустити перезволоження ґрунту;

  Іржа - на нижній стороні листа з'являються коричневі плями, що мають вигляд концентричних кіл. Боротися із захворюванням важко — уражене листя видаляють і спалюють, забезпечують притік до рослини свіжого повітря і обприскують системним фунгіцидом. Не рекомендується розмножувати уражену рослину щоб не розповсюдити шкідників.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 6

Діаграма 1. Найпоширеніші хвороби рослин роду Pelargonium

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Діаграма 2. Шкідники-комахи пеларгонії зональної (Pelargonium zonale)

 

 

3.3 Використання пеларгонії в озелененні

 

Пеларгонія  довгий час вважалася аристократичною  рослиною, її розводили в оранжереях багатих особняків і приміських вілл. У країнах Західної Європи і США воно дуже популярне вже  сотні років.

В Англії, Франції, США, Австралії організовані товариства любителів пеларгонії, які щороку влаштовують виставки, де експонуються кращі сорти. У 1960 році в Орлеані  створений геранієвий сад, а фірма  «Пеларгоніум-Фішер» (Німеччина) відкрила в 1978 році музей, в якому представлено близько 150 диких видів і 1200 сортів.

У Росії пеларгонія отримала широке розповсюдження в XIX столітті. Відомо, що в оранжереї Олександрівського саду, найзначнішою в Москві, в 1858 р. вирощувалося 20 видів південноафриканських гераней. У Криму пеларгонії висаджували на клумбах у парку графа Воронцова (Алупка), у Нікітському ботанічному саду.

Наприкінці XIX століття в моду почали входити  інші квіткові культури, а пеларгонія залишилася тільки на вікнах тих любителів, хто не міг витрачати гроші  на дорогі новинки.

У нашій країні видовий і сортовий склад цієї групи рослин вкрай бідний. Але, як показує досвід, пеларгонія незамінна  у квітковому оформленні, оскільки відрізняється рясним і тривалим цвітінням, ефектними суцвіттями, гарними  листами, цінується за невибагливість.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1. Рослини роду Pelargonium – широко розповсюдженні невибагливі рослини, вони є найбільш відомими вазонами, красиво квітучими рослинами, завдяки тривалому цвітінню, що триває до пізньої осені. Однією з характерних ознак роду є опушування практично всіх частин рослин простими або залозистими волосками з екстрактом ефірних олій, що додають характерний аромат багатьом представникам роду Pelargonium.
2. Представники роду Pelargonium розмножується вегетативним і насінним способами. Найбільш поширений вегетативний спосіб розмноження - зелене живцювання, його можна проводити впродовж всього року, але найсприятливіший період лютий - квітень і липень. Розсада пеларгонії, що отримується з насіння, дуже компактна і утворює красиві кущики з великими першими «шапками» квітів.
3. В результаті вивчення онтогенезу Pelargonium zonale виявили, що рід Pelargonium проходить повний цикл розвитку, який закінчується з початком осінніх заморозків у стані генеративної зрілості. Формування і розвиток морфологічних структур рослини залежить від температурного фактора та способів вирощування, за тривалістю та ступенем розвитку перевагу мають рослини, вирощені в холодних парниках. Це гарантує відносно раннє визрівання плодів.
4. Pelargonium zonale є досить невибагливою рослиною, але в її утриманні і догляді є свої особливості, які необхідно враховувати. Земельна суміш повинна складатися в наступних пропорціях: дерновий – листяний – перегній – торф – пісок в співвідношенні 2:1:1:0,5:0,5, кислотність ґрунту нейтральна або слабо кисла реакція — рН 6-7. Влітку Pelargonium zonale вимагають температуру в межах 18-25°С. Взимку ж для закладення квіткових бруньок необхідне її пониження – близько 10°С і не вище 15°С. Пеларгонії — світлолюбні культури. На західних, південно-східних і південно-західних вікнах краї листя підсихатимуть. Залежно від виду і пори року пеларгонія виявляє різні вимоги до поливу і вологості повітря.
5. Фенологічні спостереження за Pelargonium zonale показали, що проходження фенофаз в умовах відкритого ґрунту та в теплиці проходить швидко. Такі рослини найкраще ростуть і розвиваються, відзначаються високою декоративністю, оскільки цвітуть аж до пізньої осені. А рослини вирощені в кімнатних умовах ростуть слабше, але не втрачають своїх декоративних якостей.
6. У відкритому ґрунті Pelargonium zonale на сімнадцяту добу почали інтенсивний ріст та розвиток бічних пагонів. В теплиці рослини почали рости та розвиватися на двадцяту добу. В кімнатні умовах інтенсивний ріст Pelargonium zonale відбувся на двадцять дев’яту добу. Період бутонізації у Pelargonium zonale найшвидше наступає в умовах відкритого ґрунту на п’ятдесят восьму добу, у теплицях на шістдесят другу; у кімнатних умовах на шістдесят восьму добу.
7. Початок цвітіння (повне розпускання однієї або кількох перших квітів на рослині), у рослини з відкритою кореневою системою наступило через чотирнадцять днів після початку бутонізації; у теплиці – через сімнадцять днів; в кімнатних умовах – через чотирнадцять днів.
8. Pelargonium zonale володіє в’яжучою, обезболюючою, протизапальною, антисептичною дією. Вона розчиняє пісок та каміння у нирках, лікує ревматизм. Настій рекомендують застосовувати при маткових, легеневих і носових кровотечах. Ефірна олія пеларгонії впливає на нервову систему, усуває неспокій і депресію, піднімає настрій, підвищує працездатність та увагу.
9. Рід Pelargonium в озелененні використовують у закритому ґрунті, зональні пеларгонії можна вирощувати у формі штамбу, в стилі «бонсай», у вертикальному озелененні використовують багатоярусні підставки. У відкритому ґрунті за допомогою багатоярусних конструкцій створюють так звані "квітучі стіни". Пеларгонія – одна з найпоширеніших і популярних балконних рослин.
10. Узагальнено всі особливості вирощування, онтогенетичні особливості, методи розмноження, а саме: насінний та вегетативний (зелене живцювання), що використовувався для досліджень в даній роботі. Встановлено певні особливості утримання і догляду за рослинами (склад земельної суміші, pH, вологість ґрунту, t°, освітлення). Розглянуто хімічний склад рослин та звернено увагу на різноманітні фармакологічні властивості.