Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом)

 

 

Міністерство культури України

Київський національний університет культури і мистецтв

Кафедра культурології

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА 
Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом)

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка ІІІ курсу

групи КДД-20

Фарина Оксана

Науковий керівник:

кандидат культурології,

старший викладач

Поліщук Л.О.

 

 

 

 

 

Київ – 2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Стан наукових досліджень культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях…….6 
1.2. Історія становлення та розвитку музеїв України…………………………….12

РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ РОБОТИ В МУЗЕЯХ ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ

2.1. Культурно-дозвіллєва діяльність  Центру народознавства «Мамаєва  Слобода»…………………………………………………………………………….21

2.2. Культурно-дозвіллєва діяльність  Національного музею Народної архітектури і побуту Пирогово…..………………………………………………..28

2.3. Перспективи розвитку культурно-дозвіллєвої  діяльності музеїв в Україні………………………………………………………………………………34

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..39

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА…………………………………………………….42

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….47

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Актуальність теми. Наша держава по праву належить до країн з багатогранною унікальною культурною спадщиною. Її визначні пам’ятки археології, історії, твори образотворчого та декоративного мистецтва є невід’ємною частиною європейського і світового культурного надбання .

     Зберегти надбання  минулого, всі витвори нашого  історичного буття, щоб передати  їх майбутнім поколінням, – висока і благородна місія українських музеїв.

     Музейна галузь України  має різноманітну розгалужену  мережу. Туристи, які приїздять в  Україну з усіх куточків світу  намагаються відчути себе в  галактиці української культури, а тому залюбки користуються послугами музеїв.  Щороку в нашій країні формуються сотні нових державних, відомчих і приватних музеїв.  Залежно від розмірів, тематичного  спрямування та інших факторів музеї становлять перед собою різну мету і завдання. Зважаючи на різноманітність форм діяльності музеїв, вони виконують безліч функцій, серед яких головними є збирання, вивчення, документування та експонування пам’яток культури, проте надзвичайно важливою поряд з ними залишається культурно-дозвіллєва діяльність. Вона реалізується у проведенні тематичних екскурсій, концертів, лекцій, пересувних виставок, театралізованих вистав, гуртків та клубів за інтересами тощо. Саме культурно-дозвіллєва діяльність формує естетичні смаки, погляди та естетичну свідомість особистості загалом, розвиває уяву та фантазію, підштовхує до творчої діяльності, залучає відвідувачів до музейних цінностей.

     На сьогодні, музей  – це багатофункціональний інститут  суспільної інформації, осередок  освіти, науки, виховання і культури  загалом. На початку XXI століття ці заклади культури переживають період інновацій та інтегрують у сферу розваг.

     Мета роботи – обгрунтувати особливості використання культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом).

     Завдання дослідження:

• з’ясувати стан наукових досліджень культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях;
• прослідкувати історію становлення та розвитку музеїв України;
• визначити особливості культурно-дозвіллєвої роботи Центру народознавства «Мамаєва Слобода» ;
• з’ясувати специфіку культурно-дозвіллєвої роботи Музею Народної архітектури і побуту Пирогово;
• обґрунтувати перспективи розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності музеїв в Україні.

     Об’єкт дослідження – музеї України.

     Предмет дослідження – культурно-дозвіллєва діяльність в музеях.  

    Методи дослідження. Проаналізовано наукову, культурологічну, філософську та історичну літературу з обраної теми. При опрацюванні інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення.

    Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури у обсязі 49 найменувань та додатків. Об’єм курсової роботи 46 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

      РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

      1.1. Стан наукових досліджень культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях

      Музей давно перестав бути тільки центром збереження і передачі культурної спадщини. Як один з найсучасніших проявів нашої культури музей, разом з храмом, бібліотекою, школою та університетом, складає основу культурного і суспільного життя, будучи сховищем живої класичної спадщини і одночасно впливаючи на зміни сучасного інтелектуального, духовного, художнього життя.

     Музеї сьогодні займають одне з провідних місць на ринку освітніх та дозвіллєвих послуг. У сучасному світі музей як соціальний інститут набуває нове місце і призначення, він стає активним елементом суспільного життя.   

     Невипадково в останні  роки особлива роль відводиться культурно-дозвіллєвій діяльності музеїв. Вона набуває великого значення не тільки для успішної роботи самих музеїв, а й для історичного і культурного розвитку суспільства. З XVIII в. просвітня місія музеїв була їх основною прерогативою. Але на кожному історичному етапі виконання цієї місії відбувалося відповідно з особливостями та потребами соціального, економічного і політичного життя суспільства і держави.

          Аксютін  Н.В. визначає культурно-дозвіллєву  діяльність як спеціалізовану  підсистему духовно-культурного життя суспільства, що функціонально об'єднує соціальні інститути, покликані забезпечувати розповсюдження духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у сфері вільного часу з метою формування творчо активної особи. Вивчення історичних особливостей розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності як системи припускає, насамперед, знання власне самого понятгя „система". Існує значне різноманіття наукового визначення цього поняття [1, 40]. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. вважать, що система – безліч елементів, які знаходяться у відносинах і зв´язках між собою, що утворюють визначену цілісність, єдність. Спираючись на це визначення,  ці науковці сформулювали поняття системи методичного забезпечення культурно-дозвіллєвої діяльності як сукупність різнорівневих органів методичної діяльності різних відомств, об´єднаних єдиними цілями, об´єктом, засобами, методами і нормами діяльності, що знаходяться в постійній взаємодії всіх сторін і рівнів її ієрархії. Система культурно-дозвільної діяльності необхідна для правильної соціалізації та виховання дітей. Крім того, закладене від природи прагнення людини до отримання задоволення також переважно реалізується у сфері дозвілля [5, 32]. 

     Ганнусенко Н.І., Лепін  О.В. стверджують, що завдання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей полягають в активному залученні підростаючого покоління до музейних цінностей. Музей повинен планувати роботу так, щоб у дітей була можливість приходити туди для спілкування, діалогу з культурою й один з одним. Це вимагає подальшого розвитку форм об’єднань за інтересами, що стали традиційними для музеїв: гуртків, клубів, факультативів, студій, пошукових груп. Тому необхідно поширювати такі нетрадиційні для музею, дозвіллєві форми, як музичні свята, концерти, вернісажі тощо, на яких спілкування дітей здійснюється більш природно й невимушено [10, 31].

     В якості самостійно  напрямку культурно-дозвіллєва діяльність  виділилась з інших сфер музейної  діяльності. Шабанова А.А. пише, що  робота з відвідувачами в радянські часи носила назву «науково-просвітницька робота», а тепер музеї використовують термін «культурно-освітня робота».

     Науково-просвітницька  робота радянських музеїв, здебільшого, зводилася до освіти і виховання  їх відвідувачів, з одного боку, обов'язково з урахуванням ідеологічних вимог держави, з іншого боку, робота з музейними відвідувачами завжди носила науковий, нерекреаційний характер. Форми науково-освітньої роботи часом носили відбиток «заідеологізованості» і не відрізнялися великою

різноманітністю в порівнянні з наступним періодом, в основному вони були представлені лекціями та екскурсіями, крім того, створювалися гуртки, проводилися конференції. У цілому, перевага віддавалася науковим дослідженням, а не роботі з відвідувачами.

     Музеї будували свою роботу відповідно до директивних вказівок  керівних органів і постанов ЦК КПРС «Про підвищення ролі музеїв в комуністичному вихованні трудящих» (1964) і «Про підвищення ідейно-виховної роботи музеїв» (1982). Аж до кінця 1980-х рр.. науково-просвітницька робота мала проводитися у відповідності з так званими «ленінськими принципами комуністичної пропаганди». Її основними завданнями були «поширення марксистсько-ленінської ідеології і формування комуністичного світогляду, виховання комуністичного ставлення до праці, пропаганда ідей інтернаціоналізму і патріотизму, формування моральних якостей особистості, естетична пропаганда, боротьба проти буржуазної і ревізіоністської ідеології ».

     Разом з «перебудовою»  з музейної лексики, що стосується науково-просвітницької роботи, поступово зникли такі терміни як «пропаганда», «масовість», «ідейне виховання». Відмова від колишньої жорсткої ідейно-інформативної спрямованості міняла і характер взаємин між музеєм і відвідувачем. Суть музейно-освітнього процесу представлялася тепер по-іншому: відвідувач сприймався вже не як об'єкт виховного впливу, а як рівноправний співрозмовник, отже, спілкування музею з аудиторією набувало форму діалогу.

     У зв'язку з новим  розумінням суті взаємовідносин  музею і відвідувача з початку 1990-х рр.. виник термін «культурно-освітня діяльність», що припускає освіту в просторі культури. При цьому поняття «освіта» трактується широко і передбачає розвиток розуму й інтелекту людини, її душевних і особистісних якостей, ціннісних відносин до світу. Теоретичну і методичну основу культурно-освітньої діяльності становить музейна педагогіка; вона створює нові методики і програми роботи з відвідувачами, вивчає вплив на них різноманітних форм музейної комунікації. [19, 46]. Юхневич М.Ю. трактує музейну педагогіку як процес набуття людиною свого образу, процес, який, як підкреслюють фахівці, носить стихійний характер і відбувається в різних формах, у тому числі - у формі залучення до історико-культурної спадщини через музей [47].

     Шабанова А.А. зазначає, що в останні десятиріччя минулого століття змістовна сторона культурно-освітньої діяльності музеїв зазнала серйозні зміни в концептуальному плані. Згідно з новими уявленням, завдання музею не повинні зводитися до передачі суми знань про явища, процеси, факти і музейні предмети. Звернення до внутрішнього світу музейного відвідувача, впливаючи на його чуттєво-емоційну сферу, занурення його в історичне середовище, включення його уяви та асоціативного сприйняття - такими стали пріоритети нової концепції культурно-освітньої діяльності музеїв.

     Культурно-освітню діяльність  музеїв, на думку Шабанової А.А., відрізняє, насамперед, різноманітність  запропонованих форм: від лекцій  і екскурсій до музейних свят  і сімейних абонементів вихідного  дня. При її здійсненні реалізуються і освітні, і розважальні функції музею, тому що вона розрахована на аудиторію з різним рівнем підготовки: від інтелектуалів-знавців музейної культури і мистецтва до школярів і людей, що прийшли в музей приємно відпочити. Культурно-освітня діяльність націлена не тільки на одноразові контакти з аудиторією, але і на тривалі і систематичні відвідування музею.

     До традиційних форм  культурно-світньої діяльності музеїв  відносяться екскурсії та лекції, що склалися ще в кінці XIX ст. З середини 1980-х рр. поширюються такі жанри екскурсій, як театралізовані екскурсії, екскурсії-бесіди, екскурсії-уроки та ін.. Поняття клубні форми музейної роботи об'єднує лекторії, музичні та літературні вечори та салони, музейні свята, гуртки і музейні клуби. Обов'язковою умовою функціонування музейних клубних форм є зв'язок із зборами конкретного музею. Значення клубних форм музейної роботи, що перетворюють музей в центр спілкування, зростає в сучасній ситуації панування нових інформаційних технологій в постіндустріальному суспільстві. Люди, що живуть у віртуальному просторі Інтернету, заповнюють дефіцит спілкування, об'єднуючись за інтересами в реальному просторі музею [46].

     Петрова І. В., досліджуючи  музей як дозвіллєвий центр  відзначає, що на сучасному етапі культурно-освітня діяльність музеїв зазнала суттєвих змін: освітня та виховна функції реалізуються в освітніх програмах, культурно-мистецьких акціях, співпраці з навчальними закладами; розважальна функція виявляється у активній участі особистості у творчих майстернях, клубах, вечорах відпочинку, концертах, у створенні на території музеїв комерційних структур - ресторанів, барів, торговельних кіосків. Поступово музеї стають складовою індустрії розваг [33].

     Бєлофастова Т.Ю. у своїй статті  про особливості реалізації соціальних технологій в музейному середовищі відмічає, що тепер відвідувач може прийти до музею не тільки за певною «порцією» знань, але й з бажанням відпочити, провести свій вільний час, відновити свої сили. Для музеїв зарубіжжя поєднання функцій музею і культурно-дозвіллєвого центру – одна із специфічних рис їхньої діяльності. Стало очевидним, що сьогодні для музею замало бути лише зберігачем рідкісних цінностей. Він стає осередком соціалізації особистості. Те, що особистість формується і розвивається в процесі культурної діяльності, стало загальноприйнятим положенням. Ось чому будь-які соціокультурні інститути (серед них, звичайно, і музеї) повинні створювати умови для «входження людини в суспільство» через залучення її до різних видів діяльності з метою позитивного впливу на особистість.