Домбровський Іван

 

Кий заснував оце місто. Він муром високим просторе

 

Обране місце обвів, ще і вал  довжелезний навколо

 

Прагнув насипати, щоб не спромігся  здолати ці стіни

 

Жоден таран або інша розбити  воєнна машина, --

 

От яким способом він і себе захистив, і нащадків.

 

Та найславетніші подвиги прадідів наших сховала

 

Темінь безмовна; і в чорному  мороці безвісти зникла

 

Предків умілість, бо що на папір не покладено -- гине.

 

Тож і про Кия вже майже  забуто, а те, що відомо,

 

Ніч мовчазна поглинає. Ми прадідів власних  забули!..

 

Сплинуло часу відтоді чимало. Над русами владу

 

Аскольд і Дір -- великі князі Південної  Русі.

 

Спершу Аскольд захопив, потім  Дір, невгамовний войовник.

 

Шарпали збройно вони християн і  пелазгів бороли.

 

Раз вони флотом великим засніжений Понт були вкрили;

 

Вже й до мети наближались, як буря зненацька знялася

 

І по просторому морю усі кораблі  розметала.

 

Трапилось це, певно, з Божої волі, що грекам сприяла.

 

Рюрик, Сінеус, Трувор -- варяги; в Північній  Русі правили року від створення  світу 6370-го, а від народження Христа 861-го (Кромер, кн. 2 в Пяст: Мєхо: кн. 1, розд. 11; Герберштайн, арк. 3).

 

В русів північних тим часом  три брати всю владу забрали

 

Роду варязького: Трувор, Синеус та Рюрик хоробрий.

 

Ровом з водою зміцнили мужі ті укріплення міста

 

Й там панували, хоч доти ці землі вважалися вільні.

 

Правити першим Синеус почав, а умер -- кермо влади

 

Трувор узяв, та й цього скоро  братова доля спіткала.

 

Рюрик незламний останній у цих  князював володіннях

 

Й людом тамтешнім у згоді  з законами Півночі правив.

 

Та незабаром і він мусив пити вже Летину воду --

 

Щойно звільнити устиг для наступника Ігоря крісло.

 

Цей же, останній, убив, за намовою  князя Олега,

 

Діра й Аскольда і в Києві  сів на високім престолі.

 

Ігор Рюрикович -- Північної і  Південної Русі монарх; від нього бере початок родослівна великих князів московських, князів Острозьких і Заславських

 

Так уся русів держава коритися Ігорю стала.

 

І не було тоді краю, який би йому не належав,

 

Будь то південні простори країни чи Північ далека.

 

Силою гордий сваволив той князь по чужинських країнах:

 

Луітпрандус, кн. 5, розд. 6. Зонар  у 3-му томі «Грецьких анналів». [Ці] автори [передають], що Ігор послав морем  проти візантійців 12 тис. кораблів, року від створення світу 64(58)-го, а року Христового 949-го.

 

Військо на безліч човнів посадивши, до цесаря в гості

 

У Арголіду ходив і розбив там у сутичці греків.

 

Вдома ж за те, що віддав воєводі жорстокому Північ

 

І деревлян переслідував, мстивим  убитий мечем був.

 

Влада дідівська по ньому  дісталась у спадок дружині

 

(Щойно з якою він шлюбом з'єднався) і сину-дитині.

 

Так-от нащадка Церери, який там повівся зухвало,

 

Мстиві васали у злості ганебною смертю скарали.

 

Губить нерідко царів  можновладних надмірна жорстокість,

 

Й гинуть зазнайці од тих, кого щойно впокорили страхом!

 

Ольга -- дружина Ігоря, велика княгиня  всієї Русі, року від створення  світу 6459-го, а від народження Христа 950-го. За вбивство чоловіка жорстоко помстилася, вдавшись до хитрощів. Послів, що домагалися її шлюбу, закопала в землю, інших  у лазні спалила

 

Ольга-вдовиця невдовзі за смерть чоловіка помстилась:

 

Марсову лють затаївши, до хитрощів тут  же вдалася

 

І насміялась жорстоко над їхнім  тріумфом зухвалим

 

Доки-бо ті нешляхетні древляни втішалися  мужнім

 

Вчинком і згоди на шлюб з їхнім  князем у Ольги просили,

 

З відбірним загоном найвідважніших [мужів], вдаючи, що згодна на шлюб, проти  древлян вирушила

 

Мстила їм : перших послів за зухвальство у землю зарила;

 

Других, що згодом прийшли, запросила  помитись до лазні

 

П'яних і обдурених надією на шлюб гостей підступним чином вбиває. Коростень, куди втекли ті, котрі уникли різанини, облягає

 

Й там усіх разом спалила. А далі, на шлюб ніби згодна,

 

Причепурившись, сама із дружиною йде  до них в гості

 

І в деревлянській землі найзнатніших до табору кличе,

 

Маючи намір убити, але зустрічає ласкаво;

 

Каже, що перш на могилі убитого Ігоря  хоче

 

Справити тризну, а потім вже  з їхнім пошлюбитись князем, --

 

Й тут своїм слугам велить подавати питво і наїдки.

 

А як поснули знесилені Вакхом древляни, то, сонних,

 

Всіх, невгамовна, мечем осоружним убила безжально.

 

Коростень їй не піддався, хоч був  у тривалій облозі --

 

Стіни високі-бо мав навкруг себе і вал неприступний,

 

Саме тому втікачам став притулком  і захистом певним.

 

Тільки ж уроджена Ольжина хитрість і те подолала,

 

Бо незабаром пустила у дію  метальні машини.

 

Голодом зморений та боротьбою оружною  ворог

 

Ладен був здатись на певних умовах. І Ольга звеліла,

 

Щоб заплатили за мир голубами вони й горобцями 19.

 

Обіцяє, що облогу зніме, якщо їй горобців і голубів принесуть; коли ж їх доставили, вогонь поживу знаходить. Так фортецю спалює і відпущеними древлянами оволодіває.

 

Мешканці швидко дали, що просила, та хитра княгиня

 

Каже ганчір'я птахам до хвостів  прив'язати вогнисте

 

І відпустити. А ті, повернувшись до гнізд своїх звичних,

 

Неупокорене зброєю місто спалили  дощенту.

 

Ось яким робом фортецю було переможцею взято.

 

А як мечем і вогнем деревлян вгамувала  безжально,

 

Передала в руки синові владу, окроплену  кров'ю.

 

Згодом до арголідського цесаря 20 рушила Ольга

 

Охрещується в Константинополі під проводом Йоанна Цемісція року від створення світу 6463-го, а від народження Христа 954-го; імператор, захоплений її вродою, закликає до обручення, але Ольга ухиляється, пославшись на духовну близкість, Після смерті зарахована [до лику святих]. Свято на її честь руси відзначають 11 липня.

 

Гостею на кораблях і в священній  ріці охрестилась.

 

Та небуденний свій розум жіночий  і там проявила,

 

Бо, коли цар захотів одружитися з нею негайно,

 

Спершу просила її охрестити, а  потім сказала:

 

Хресниця батьку хрещеному жінкою бути не може! 21

 

Грекам страшна була Ольжина  мудрість, і світ це

 

Згодом пізнав. Христа ж шанувала княгиня до скону.

 

Стать слабосила жіноча виблискує  доблестю часто,

 

Подвигів славних чимало осяяно жвавістю жінки:

 

Семираміда прославилась, кажуть, здолавши індійців;

 

Томиріс Kipy життя вкоротила, за звичаєм  сильних;

 

Пентесілея пелазгів тримала під  владою довго;

 

Кельтська Йоанна зуміла англійцям  завдати поразку;

 

Лібуше у маркоманів була у великій  пошані;

 

А у поляків, додам іще, Ванда таку ж має славу.

 

 

Святослав Ігоревич -- монарх усієї  Русі року від створення світу 6464-го, а від народження Христа -- 955-го

 

Князь Святослав натомість тримався поганської віри,

 

Знати Христа не хотів, але дуже любив  воювати;

 

Диких язигів розбив, пестуном був незламного Марса.

 

Жоден із лицарів, навіть до битв найзапекліших  звиклий,

 

Не нападав під той час  на державу хороброго князя,

 

Що у бою сам меча звик багрити  ворожою кров'ю;

 

Пік його сором, якщо здобував перемогу без січі.

 

Так він багато племен попідкорював силою зброї

 

Й цілі народи жахав слабосилі мечем  невгамовним.

 

Для непокірних приніс він вуздечку і власні закони,

 

А своїм русам залишив надійну  основу держави.

 

Василеві і Костянтину -- імператорам  східним -- війну оголошує року від створення світу 6481-го, а від народження Христа -- 972-го. Мєх[овіта] Длугош, Герберштайн. У болгарів відібрав 80 городів

 

Греків побив і пройшов усю  Мізію Марсом запеклим,

 

Чинячи всюди спустошення там  по містах і по селах.

 

З того часу данину він наклав на підлеглих мізійців

 

Й греків підкорених. Та непостійна Фортуна  й зрадлива.

 

Що вона вище когось підіймає під  оплески схвальні,

 

Тим більш ганебно, коли той щасливець  впокорених мучить.

 

Хто б як життя не прожив, але  все ж важливіш набагато,

 

Як закінчилось воно, бо кінець-таки справу вінчає.

 

Так Македонець 22, що Азію збурив, загинув  ганебно,

 

Й Цезар сплив кров'ю від ран, заподіяних внаслідок змови.

 

Так Святослав, що зі здобиччю вже  повертався додому

 

Після щасливого вельми походу на греків 23, потрапив

 

В засідку диких язигів і як не змагався відважно,

 

При поверненні з Греції гине від  язигів, або печенігів; з його черепа вороги зробили келих

 

Був переможений ними, узятий в  полон і убитий.

 

Втяв переможець зухвалий мечем  йому голову. Й череп

 

Князя відважного став йому правити  Вакхову службу.

 

Так-от язиги побіля порогів помстились за кривду.

 

Дбали вони не про славу, -- пекла  їх образа недавня.

 

Ярополк, Олег, Володимир -- сини Святослава

 

Троє дітей величезну дістали  у спадок державу:

 

До деревлянів прийшов князювати  Олег незабаром;

 

Брат Володимир, найменший, поїхав на північ холодну;

 

Берло найвищої влади прибрав Ярополк, як найстарший.

 

Дорого платять державці за підступи і нерозважність;

 

І заживає хай слави, хто наміри злі їхні нищить.

 

Кажуть Свадольт, щоб за вбитого  сина помститись, намовив

 

Стольного князя відняти в Олега  країну древлянську,

 

Радив при цьому напасти зненацька  із військом північним.

 

Певен був: кривдника так необачного легше згубити.

 

Ярополк, підбурюваний Свадольтом-дорадником, Олега умертвив; але Володимир, проти якого військо збирає, переможця того вбиває

 

Проти свого ж таки брата пішов  Ярополк легковірний

 

З військом. Олег, утікаючи, згинув у  рові міському.

 

По володіннях Борея ходив переможець зухвало,

 

Надто коли захопив Володимира, мужнього землі.

 

Та Володимир на поміч покликав варягів і з ними

 

Землю не тільки свою повернув, але  й владу відняти

 

В старшого брата надумав. Тож кличе  його ніби в гості.

 

Буцім на раду. Та, щойно прийшов, його вбили підступно.

 

Так володіння й життя Ярополк необачний утратив.

 

Часто мерзенна жадоба призводить людину до згуби.

 

Так було з Крезом, і Кіром Молодшим, також з Мітрідатом --

 

Все вони втратили, бо захотіли чуже захопити.

 

Так Владислав, який мав у Сілезії  вотчинні землі,

 

Доки братів грабував, володінь своїх  власних позбувся.

 

Володимир Святославич -- монарх усісї  Русі, року від створення світу 6488-го, а від народження Христа 977-го

 

Доля монархом проте Володимира настановила

 

В русів прадавніх; і був він  правителем мудрим, обачним.

 

Марсом незламним спочатку впокорив численних сусідів,

 

Потім жорстоку поразку наніс молдаванам у битві;

 

Далі волохам відважним, понтійцям, також трансільванцям,

 

А як за Істр перевів свої полчища князь невпокійний,

 

Спершу болгарів і сербів, а ще босняків попустошив.

 

Далі понищив міста арголідські  й фортеці пелазгів.

 

А як, зламавши угоду, з війною прийшли  печеніги,

 

Рус ворогів тих здолав у запеклім бою й поневолив.

 

З того часу печеніги розбиті скорилися русам

 

І переможців веління з готовністю стали сприймати.

 

Потім із військом могутнім тіснити  почав візантійців

 

Сабеллі: Еннеаде 9, кн. 2. В Корсуні  став християнином; схрещується року від створення світу 6497-го, а від  народження Христа -- 988-го

 

Руси віру Христову прийняли спочатку за правління Василя Македонського, цезаря східного 1 (як Зонар у 3-му томі «Анналів» свідчить) року від створення  світу 6453-го, а від народження Христа 954-го; однак хиталися і лише при  Костянтині і Василеві охрестилися Христом. Це сталося року від створення світу 6497-го, а від народження Христа 988-го.

 

Володимир помирає рогу від створення  світу 6525-го, а від народження Христа 1014-го. До каталогу святих греками вноситься. Святополк Володимирович -- Великий  князь Русі. Бориса і Гліба, братів, відомих святістю життя, безжалісно вбиває.

 

Повалений Ярославом, повертає [владу] з допомогою Болеслава Хороброго, короля польського.

 

 Ярослав знову посідає першість.

 

[... ...], два міста на честь свого  імені заснував: одне неподалік Волги в Азії, друге -- поблизу Сану, в Південній Русі 2.

 

 Сестру за короля Казимира  видає заміж. Заслав, чи Ізяслав, -- Великий князь Русі; був вигнаний  королем Болеславом Сміливим, двічі  повертається: перший раз року  від народження Христа 1059-го, а згодом -- 1074-го. [Гине] найсправедливіший князь року Христового 1074-го.

 

І незабаром від них взяв жону собі й віру Христову 24, --

 

З нею народи північні осяяв він  сяйвом спасіння.

 

Успіхи мав на війні князь  великі, а вдома був любий,

 

Бо непокірливих (навіть запалений гнівом) ніколи

 

Не плюндрував, коли їх гамувати із Марсом приходив.

 

Був шанувальником доблесті і неприборкані страсті,

 

Розбрату злії причини, умів тихомирить законом, --