Народні вірування про відьом та використання їх в повісті Григорія Квітки-Основяненка

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І         ОБРАЗ ВІДЬМИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ……………………………………….................................................6

1. Фольклорний образ відьми………………………………………………...6
2. Інтерпретації фольклорного образу відьми в європейській та українській літературі…………………………………………………………………..11

РОЗДІЛ ІІ        ВИКОРИСТАННЯ ПЕРЕКАЗІВ ПРО ВІДЬОМ В «КОНОТОПСЬКІЙ ВІДЬМІ» Г. КВІТКИ – ОСНОВ’ЯНЕНКА …….………..21

2.1. Джерела написання  «Конотопської відьми» Г. Квітки  – Основ’яненка…21

2.2. Образ відьми в оповіданні «Конотопська відьма»

Г. Квітки-Основ'яненка………………………………………………………….23

 ВИСНОВКИ……………………………………………………………….……..32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….....…………...33

 

 

ВСТУП

Проблема  фольклорно-літературних взаємин перебувала в полі зору філологів протягом 19-20 століття, і тепер не втрачає своєї актуальності, адже усна колективна та письмова індивідуальна творчість взаємодіють, перетинаються між собою, взаємно  збагачуючись.

Тема відьомства в українській літературі  до певного часу була табуйована, з одного буку через страх перед невідомим, таємничим, з іншого – через безглуздість.

Український народ здавна славився багатою уявою та вірою у надприроднє, тому не дивно, що образ відьми представлено настільки багатим та різноманітним.

Ця тема є малодослідженою через ряд причин. Це, як і говорилося раніше, існування церковної заборони, це і певного роду абсурдність у віруванні, і просто боязнь народу піднімати її з глибин, і як є зараз, неприйнятність в обговоренні в час науково-технічного прогресу. Між тим записані етнографами й фольклористами другої половини 19 – початку 20 ст. народні оповідання про відьом та наукові розвідки того періоду містять важливу й цікаву інформацію з даної проблематики. Тож слід сказати, що основним джерелом для розгляду та дослідження теми відьомства є здобутки з фольклору: народні перекази, казки, легенди тощо [27, с.6].

 Опис і характеристика  цієї демонічної постаті досить  детально представлені в історико-етнографічних  працях вчених другої половини 19 ст. – початку 20 ст. Зокрема, стрижневою  працею тривалий час залишалася  розвідка В. Антоновича «Колдовство. Документы – процессы – изследование» (1877).  Відомі науковці зупинялись переважно на вивченні генезису таких вірувань та їх особливостей в українських звичаях. Серед них В.Милорадович, В. Антонович, М. Сумцов, В. Гнатюк, І. Левицький тощо [6, с.87].

Цікавий образ не лише науковцям, а й письменникам,  котрі отримали не малий простір для творення. Так на особливу увагу заслуговують твори славетного Миколи Гоголя. У відомих усім нам повістях письменник широко використав народні уявлення про міфологічний образ відьми. Одним з перших зобразив відьму І. Котляревський в «Енеїді» [21, с.10].

Також одним із яскравих представників української літератури, котрий вдався до цього образу був Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, котрий у повісті «Конотопська відьма» чітко відобразив вірування та менталітет українського народу.

Значний внесок у дослідження творчості Григорія Квітки-Основ’яненка зробили О. Гончар, Д. Чалий, В. Вербицька та інші.

 Однак саме генезис вірувань народу у відьму та використання безпосередньо в «Конотопській відьмі» не є значною мірою повністю розкритим. Цим і зумовлена актуальність теми курсової роботи.

           Метою роботи є дослідження народних переказів про відьом, з’ясування особливостей відображення народних вірувань в літературі та Г.Квіткою-Основ’яненком в повісті «Конотопська відьма».

          Завдання дослідження:

• проаналізувати народні вірування про відьом та чаклунство у  фольклорних джерелах;
• співвіднести перекази із художніми творами;
• порівняти образ відьми у віруваннях українського та інших

народів;

• проаналізувати особливості творення образу відьми в повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»;
• прослідкувати вплив на повість фольклорних джерел.

Об’єктом дослідження є фольклорні джерела, в яких містяться вірування  та перекази у відьом як українського, так і інших народів, повість «Конотопська відьма».

Предмет дослідження – особливості відображення образу відьми та його функціонування в «Конотопській відьмі».

Тема відьомства є актуальною для вивчення і до сьогодні, оскільки є малодослідженою та має широкий спектр вивчення, так як фольклорно-літературні взаємини є багатогранним процесом. З фольклорних джерел ми краще пізнаємо менталітет народу, культуру та вірування. 

 

РОЗДІЛ І

ОБРАЗ ВІДЬМИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

1.1 Фольклорний  образ відьми

У демонологічних віруваннях багатьох культур і традицій, при чому як  архаїчних, так і досить розвинутих,  аж до європейських середньовічних та новочасних, присутня постать відьми-чаклунки. Джерелом цього образу є одвічний страх людини традиційної спільноти перед «чорною» магією, чаклунством і тими, хто буцімто практикував таке заняття й, отже, був причетний до наслання нещасть і хвороб на носія традиції, його худобу й загалом руйнував благополуччя. На такі уявлення і накладалося сприйняття жінки як істоти, нібито за своєю природою причетної до магії, - упередження, яке зародилося, певно, ще за доби матріархату, набуло певного негативного відтінку в патріархальному суспільстві й утвердилося в християнському погляді на жінку як на джерело спокуси і гріха [36, с.96].

Слово «відьма» походить від дієслова «відати», що означає володіти сокровенними знаннями. Відтак відьма не «все знає», а дещо знає із того, чого не відають інші. Загалом, як свідчать народні оповідки, відьми мали свої спеціалізації: ворожки, чарівниці, зелейниці, шептухи, знахарки тощо. Відьма могла своїми засобами лікувати хвороби – чинити добро, але на замовлення певної особи могла й чинити ворогові замовника напасті: тобто одному – добро, а іншому зло. Шепти й заклинання – це психічні форми лікування, яких не заперечує сучасна наука, аби тільки шептун чи заклинальниця не були облудниками [18, с.39].

Менталітет українського народу формувався протягом багатьох століть, зазнаючи впливів інших народів і змінюючись внаслідок певних суспільно-політичних реформ. Особливо значні зміни відбулися з упровадженням у Київській Русі християнства.  Без усебічного  вивчення цього процесу не можна достатньо зрозуміти культуру слов'ян у цілому і, зокрема, культуру українців, тому закономірно, що його наслідками цікавилися такі вчені, як М. Костомаров, М. Максимович, О. Потебня,  І. Нечуй-Левицький, М. Грушевський, Г. Булашев.

Так, у фольклористичних дослідженнях М. Костомаров дотримувався думки про своєрідність рис національного характеру українців.  Саме Костомаров, усебічно досліджуючи  не тільки релігійні, морально-етичні, естетичні погляди, а й жанри народної поезії, символіку, вірування, започаткував в українській науці соціологічне вивчення суспільства [28, с.14]

Свого часу проф. В. Антонович звернув увагу на різницю в відношенню до відьом у нас, в Україні, і на заході Європи, де відьом дуже гостро переслідували і палили — першу відьму спалено в Тулузі в 1275 р. На заході головною підставою для переслідування відьом було запідозрювання в стосунках із нечистою силою, відступі від правдивої релігії, себто в т.зв. апостазії. У нас, натомість, всі процеси проти відьом були побудовані на скаргах про якусь конкретну шкоду, що її ніби заподіяла відьма. І якщо на заході притягали відьму до відповідальності державні, а частіше церковні установи, то у нас, як правило, подібні процеси розпочиналися тільки за позовом приватних осіб, при наявності скривдженої сторони. Особливо цікава в нас повна відсутність церковної ієрархії, цілковита її незацікавленість справою. І на Лівобережжі, і на Правобережжі систематичного переслідування відьом у нас не було. А тим менше можна говорити про його масовий характер, який воно набуло на довший час на заході Європи.

Причина м'якості судових присудів щодо відьом в Україні і взагалі відмінного від заходу трактування відьом полягала, як писав В. Антонович — «не стільки в гуманному настрої суддів, як у відсутності в Україні тих демонологічних уявлень, що викликали на заході жорстоке переслідування чарівників». Припускаючи можливість чародійного таємничого впливу на побутові, повсякденні обставини життя, не дошукувався підстави цих впливів у зносинах із злим духом; демонологія не тільки не була розвинена, як струнко уложена система уявлень, але до кінця XVIII ст, наскільки можна судити по процесах, зовсім не існувала в народній уяві. Народний погляд на чарівництво був не демонологічний, а винятково пантеїстичний. Припускаючи існування в природі сил і законів, невідомих загалові, народ уважав, що багато з цих законів відомі особам, що зуміли в той чи інший спосіб їх пізнати. Отже, само по собі посідання тайни природи не вважалося за щось гріховне, суперечне релігійному навчанню..." [4, с.11].

Мову про образ відьми в українознавстві варто розпочати з того, що наша історія не знає масових переслідувань та страт відьом, як це було в Західній і Центральній Європі. Більше того, українці не звинувачували своїх відьом у зв'язках з дияволом, а карали лише за ту конкретну матеріальну шкоду, яку було завдано людям – крадіжку молока, наслання, порчу тощо. При цьому не мало значення, яким способом завдано шкоду – магічним чи ні. Отже, українська відьма дуже відрізняється від відьом у європейській та російській традиціях.

В Україні публічні страти траплялися лише під час великого лиха. Приміром, Іван Франко писав про спалення відьом у селі Нагуєвичі під час епідемії. Притому спалювали і чоловіків, і жінок (говорили, що вони – упирі). Але подібні випадки були дуже рідкісними [9, с.96].

Практично всі вчені наводять народну класифікацію відьом. Вони  стверджували, що народна уява поділяє відьом на два види, які мають своїх представників як серед чоловіків, так і серед жінок:  1) відьми вроджені, які здобувають силу відьмацтва від природи; 2) навчені, які отримують надзвичайні можливості у процесі навчання від чортів, або в обмін на свої душі [22, с.98].

Сьогодні дослідники-етнографи не вкладають у це слово суто негативного значення. За однією з версій ( зокрема, Оксани Кісь), відьмами називали жінок, які були здатні в той чи інший спосіб впливати на події, лікувати, пророкувати майбутнє. Зрештою, розмежувати, де знахарка, де ясновидиця, а де відьма – майже неможливо. Щоправда, в народі чітко розмежовували відьму вроджену і відьму навчену. Вважали, що перша (людина з надприродними здібностями) є не такою лиховісною та злосливою. Вона не завдає людям шкоди, а навпаки – допомагає. Та коли йдеться про навчену відьму, то ставлення до неї змінюється, оскільки вважається, що свідомо ставши на цей шлях, вона прагнула здобути надприродні знання [18, с.432].

    Дослідники були переконані, що розходження у сприйнятті відьом вроджених і вчених полягали у народних уявленнях про спосіб придбання ними надлюдських можливостей. Науковці відзначали, що якщо знання й уміння вродженої отримані мимоволі, «ненавмисно», то навчена знаходить їх свідомо, за власним злим наміром, шляхом боговідступництва й укладання договору з дияволом. Значна кількість народних оповідань повідомляють про попрання ними християнських святинь і контактів з нечистими істотами [2, с.42].       

 П. В. Іванов писав, що перша категорія відьом у відносинах зі звичайними людьми проявляє деякі риси доброзичливості. Наприклад, цей вид відьм допомагає одним у лікуванні хвороб та обороняє інших від злих нападів своїх сестер – навчених відьом [19, с.431]. Тому, на думку харківського вченого, природжені відьми та відьмаки часто не відрізняється від знахарок, за винятком здатності до перевтілень та можливості літати [1, с.38]. За народними уявленнями, боротися з відьмою було досить легко. Над нею глумились козак, чумак, коваль — люди, що теж знають немало, та й звичайний парубок міг легко побити відьму палицею, якщо знав, що треба схопити її за волосся лівою рукою. Відьми боялися собак-ярчуків (перше щеня в третьому поколінні), яких намагались тримати в хліві, святої води і маку, хреста. Звичними засобами захисту від відьом і засобами їх виявлення вважались втикання в одвірок ножа, голок, освячення хатнього порога свяченою водою, кип'ятіння на сковороді молока (якщо корова стала погано доїтися). Народна мораль була досить поблажливою до відьми. Кожна людина сама відповість за свої вчинки перед Богом; якщо ж вона розкаялась за життя, то її прощали. А щоб іншим не кортіло ставати відьмою, то переповідали повчальні історії про двох сусідок чи кумів, одна з яких була відьмою родимою, а інша хотіла навчитись цього ремесла. Картини страшного терзання душі відьми після смерті, які родима відьма відкривала своїй сусідці, як правило, зупиняли охочу в її прагненні легкого життя. Зупиняли також і випробування, які, за народними уявленнями, мала пройти неофітка: опівночі вийти на роздоріжжя, потоптати вінчальну ікону і хрест, продати душу сатані [7, с.73].

Міфічні народні характери, сформовані у межах вищої системи, створеної за правилами міфології. Ці міфи на противагу їх жанровій приналежності теж до певного ступеня відображають зміни настроїв епохи, опосередковують колективну думку, самокритику, само висміювання [12, с.70].

Традиція народжує відьом, вбиває їх, стежить за їхнім життям. І конкретна людина, поведінка якої не відповідає морально-етичним стереотипам її оточення, легко стає жертвою традиції, бо дуже непомітний той крок між порушенням норм своєї соціальної групи та відповідністю казковим уявленням про зло та добро.  Сьогодні твоя поведінка здається незрозумілою, а завтра ти  ототожнений з казковим злочинцем або нечистою силою. Людина не може зрозуміти та пояснити самій собі чи іншим кожну з тих подій, що трапляються довкола – традиція пояснює все; фольклорні тексти, кожен відповідно до своїх жанру та функцій, містить поняття про світ, людину та природу; і для тих, чиє життя складає фольклорна основа, сам фольклор у сукупності та різновиді його жанрів підказує норми соціальної поведінки.

Сьогодні ми не помічаємо того, який вплив на кожного із нас мають традиційні  уявлення та забобони, як підпорядковане наше життя, а особливо життя сільської людини, стереотипним формулам, що прийшли від предків [6, с.108].

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Інтерпретації  фольклорного образу відьми в  європейській та українській  літературі

Протягом усіх відомих нам років у демонологічних віруваннях великої кількості народів та культур завжди невід’ємно присутній образ жінки, що може легко підкорити собі тварин, людей чи, навіть, стихію. Вона часто «є посередником між світом живих і світом мертвих» [9, с.134].

В.Милорадович, посилаючись на відомого дослідника Г.Спенсера вважав, що демонологічні вірування українського народу, співпадаючи у найдрібніших деталях із західноєвропейськими, «відкривають цікаві риси найдавнішого світогляду людства: віру в перевертнів, в основі якої, як гадає Спенсер, – постійні зміни рослинних та тваринних форм у самій природі; віру у дуалістичне існування, тобто в діяльність душі окремо від тіла, що ґрунтується на уявленнях про реальність сновидінь; віру в можливість управляти стихіями і викрадати зірки; в основі якої  – незнання законів  природи і величини небесних тіл» [23, с.61].

 Як і в багатьох інших традиційних суспільствах, віра в існування відьом в середньовічній Європі була невід’ємним компонентом народної культури. Люди вірили в те, що існують жінки і чоловіки, що «володіють магічною здатністю здійснювати дії, які можуть завдати шкоди оточуючим: викликати смерть або хворобу, завдати шкоди посівам, худобі і майну. Подібні повір'я були поширені в Європі як у язичницькі, так і в християнські часи. Давні германці і скандинави бачили в деяких жінках віщунок і провидиць, що володіють надприродною силою.» [12, с.62].