ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ "ЧОРНА РАДА"
Псевдоніми - Панько Казюка,Павло
Ратай,Хуторянин,Данило Юс; П.К.(криптонім)
та ін.)
Перша назва: "Сотник Шрамко
и его сыновья"
Жанр: історичний роман (роман
- хроніка подій 1663 року, Ніжин 1663 року.)
.
На задум "Чорної ради"
наштовхнули його козацькі літописці:
Самовидець і Грабянка.
У романі діють історичні
особи (Іван Брюховецький, Яким
Сомко, Юрій Хмельницький, Вуяхевич,
ніжинський полковник Васюта, Павло
Тетеря) .
Вигадані персонажі - Кирило
Тур, Пугач, Василь Невільник, Леся, Черевань,
Шрам, Петро Шраменко, Божий Чоловік, Мелася
Череваниха, Тарас Сурмач, Гвинтовка та
інші.
Основна сюжетна лінія
- показ чвар в Україні за
гетьманську булаву після смерті
Б. Хмельницького, збагачення
старшини, соціальні суперечності
між багатою верхівкою і незаможними
шарами українського суспільства,
що й призводить до драматичного
конфлікту.
Друга сюжетна лінія
- кохання Петра і Лесі, пристрасний
порив Кирила Тура.
П.Куліш був прозаїком,
поетом, драматургом, перекладачем
з багатьох європейських мов,
ученим-літературознавцем та критиком,
фольклористом, істориком, етнографом,
педагогом, видавцем, громадський
діячем.
ПРОБЛЕМАТИКА:
1) проблема незалежності
України (образи Шрама, Сомка);
2) патріотизму і зради
(образи Сомка, Шрама ,Брюховецького,
Вуяхевича);
3) ролі державного діяча
(образи Сомка, Брюховецького);
4) ставлення влади до
народу (образи кобзар Шрама, Сомка,
Пугача);
5) боротьби добра і зла
(образи Сомка і Брюх вецького,
Шрама, Череваня і Гвинтовки)
6) батьків і дітей (образи
Шрама і Шраменка,Кирила Тура
та його рідних);
7) кохання і подружнього
щастя (образи Лесі, Петра, Кирила,
Сомка);
8) людини і народної
моралі.
1857 року виходить "Чорна
рада" одночасно окремою книгою
по-українськи та в журналі
"Русская беседа" російською
мовою.
Т.Шевченко писав П.Кулішу:
"Спасибі тобі, Богу, милий друже
мій великий, за твої подарунки
і особливо - за "Чорну раду",
я вже її двічі прочитав, прочитаю
і третій раз і все-таки не
скажу більш нічого, як спасибі".
"Наділений
великим талантом, але ще більшою
амбіцією, Куліш протягом свого
довгого життя переходив найрізноманітніші
зміни, топтав найрізноманітніші
сліди, виступав у найрізноманітніших
ролях і полишив по собі
багату літературну спадщину, в
якій обік цінного, було багато
схибленого, багато суперечностей."
- так відгукнувся про нього
І.Франко в "Нарисі історії
українсько-руської літератури до
1890 р.".
Внесок П.Куліша в
українську культуру, мову та
літературу вагомий і безперечний.
Довгий час у роки сталінщини
та брежнєвського застою - його
ім'я згадувалося дослідниками
здебільшого в негативному плані,
твори майже не видавалися. У
роки відродження української
культури П.Куліш, його творчий
доробок оцінюється об'єктивно
і займає належне йому вагоме
місце.
Світ поетичних образів
П.Куліша, їх об'єктивний зміст
значно ширший, багатогранніший
від його політичних переконань
(особливо 70-80 рр.). Відтворити істину,
реальність життя, навіть якщо
вони не збігаються з власними
симпатіями, стало для П.Куліша 40-50
років головною життєвою вимогою,
його творчим кредо. Беззастережна
відданість історичній правді
постала в П.Куліша під гострим
відчуттям суспільного лиха, страждань
народу внаслідок ясного розуміння
високого призначення літератури
і літератора. Самовіддано служити
мистецтву означало для П.Куліша
служити суспільству, що потребувало
правди, щасливої долі.
П.Куліш - художник соціального
і психологічного динамізму. Він
не ставив у центр своєї
уваги суспільні катаклізми, історичні
потрясіння, а постійно прагнув
схарактеризувати розвиток людини
й суспільства як природний
історичний процес.
У багатьох творах
П.Куліша наявне романтичне змалювання
тих чи інших подій. Становлення
романтизму в літературі припадає
на кінець ХVІІІ - початок ХІХ
ст. Він почав інтенсивно розвиватись
в західноєвропейських літературах,
а невдовзі захопив і письменство
слов'янських народів.
Романтичне мистецтво
в яскравій і емоційній формі
відобразило духовні пошуки своєї
епохи. В основі романтичного
світогляду лежить ідея творчої
свободи митця, необмежений розквіт
його поетичної уяви, культ сильних
почуттів непересічної особистості,
підвищений інтерес до народної
культури і фольклору.
Романтизм (франц. Romantisme)
- літературний напрям, що виник
наприкінці XVIII століття в Німеччині
та існував у літературі Європи
й Америки в першій половині
XIX століття. Термін "романтизм"
упроваджують безпосередньо його
перші представники - німецькі романтики.
Причому поняття романтизму, або
ж романтичного мистецтва, означало
сучасну літературу й мистецтво..
До того ж, нове поняття мало
протиставити себе класичному
мистецтву.
Романтичний світогляд
за своєю суттю складає своєрідну
цілісність знання і цінностей,
розуму і чуття, інтелекту і
дії, чим засвідчує нове бачення
світу і, отже, протиставляє себе
традиційним моделям та формам
мислення. На відміну від дискурсивного
мислення просвітників, романтизм
утверджує, пропонує інші шляхи
пізнання і, зокрема, фантазію,
інтуїцію. Відтак не розум, а
почуття, не "голова", а "серце"
визначають сутність людини і
стають для неї основними пізнавальними
інструментами.
Український романтизм
охоплює період 20 - 60-х років XIX
століття. Виникнення цього літературного
напряму в Україні пов'язане
з публікацією в 1827 - 1828 роках
творів П. Гулака-Артемовського
"Твардовський" і "Рибалка",
з появою "Малоросійських пісень"
М. Максимовича в 1827 році, а
також створенням літературного
гуртка І. Срезневського в Харківському
університеті наприкінці 20-х років.
Український романтизм
має типологічні риси, що виявилися
багатьма спільними особливостями
з аналогічною творчістю в
європейській літературі, хоч йому
були притаманні й національні
риси, зумовлені особливостями тривалої
боротьби проти іноземних поневолювачів.
Романтики виходять
за межі поширених в українській
літературі бурлесків і травестій,
вони по-справжньому першими починають
вести мову в серйозному та
поважному дусі. Романтики утвердили
в українській літературі нові
жанри: баладу, історичну й ліро-епічну
поему, думу й медитацію, трагедію
й драму, громадянську й інтимну
лірику. Вони розширили проблематику
літератури, дали поштовх розвиткові
художньої фантазії та умовних
засобів, виступили на захист
творчої особистості й усього
народу. Український романтизм висунув
геніального Тараса Шевченка. Заслуга
романтизму - у відкритті народної
поезії України, її минулого. Український
романтизм відіграв величезну
роль у дослідженні національної
історії. Здобуток цього літературного
напряму є також формальним. Зокрема,
удосконалюються віршові форми,
особливо - у поезії Т. Шевченка.
Але найважливішою рисою та
заслугою української романтики
є, на думку Д. Чижевського,
те, що "вона свідомо поставила
собі завдання утворити "повну
літературу", яка могла б задовольнити
духовні потреби всіх кіл та
шарів українського суспільства".
Визначною рисою романтиків
був їхній гарячий інтерес
до фольклору. Представники напряму
не лише використовували різноманітні
народнопоетичні образи, сюжети
та мотиви, а й самі виступили
як збирачі казок, легенд, народних
пісень, не є виключення з цього
і П. Куліш.
Романтизм П. Куліша
визначається і його своєрідною
хутірською філософією. Це філософія
буття, яка формується в типових
і цілком природних обставинах
повсякденної діяльності українців
(господарської, розумової та
духовної), визначаючи їхній національний
характер. На думку П. Куліша, українська
нація, за самою природою є
селянською, але не в класовому,
а в духовному розумінні. Крім
того, основними рисами українського
етносу є почуттєвість та глибока
релігійність. Символом духовного
розвитку українського народу, як
вважав Куліш, є хутір, де
живуть люди, "свіжі душею",
"чисті серцем". Це - Україна,
яку треба, як "і своєї рідної
мови, і свого рідного звичаю,
вірним серцем держатися". Хутір
як осередок національної самобутності,
традицій, народної мови протиставляється
русифікованим "городам и порядкам".
Вихідна теза Куліша
- негативне оцінювання цивілізації.
"Цивілізація - це те ярмо, нав'язане
насильством ззовні... вона чужа
своєнародному, не природня й
їй бракує простоти", - твердить
він. Цивілізацію, місто, чужину
як синоніми Куліш вважає осередком
бездуховності, прикметою економічного
зиску й соціального розшарування,
а хутір асоціює із збереженням
традицій, культури, національної ідентичності.
З селом, хутором
письменник пов'язує морально-етичний
зміст таких категорій, як "любов",
"честь", "гідність", "совість",
"працелюбність", "шанобливе
ставлення до батьків". Цінності
минулого, вічні й сталі, є змістовним
наповненням традицій. А збереження
традиційної моралі роду, того, що
споконвічно було характерним
для української свідомості, є
умовою майбутнього існування
Для філософії романтизму
Куліша, минуле - не достовірна історична
реальність, а сфера втілення
певного ідеалу, осягнути який
можна, досліджуючи міфи, фольклор,
мову, традиції. Ці явища, як ще
донаціональні, несуть у собі
вічні проблеми буття і передають
їх наступним поколінням, формуючи
духовну субстанцію етносу. Дотримання
традицій забезпечує цей процес,
сприяючи ставленню цілісної
національної самосвідомості.
Служіння народові
в будь-якій галузі - у науці,
літературі, освіті - для нього завжди
було головним. Майже 57 років невтомної
творчої праці П.Куліша були
спрямовані на піднесення свідомості
й національної гідності народу,
збагачення його культури, науки,
освіти. Він написав близько 50
томів наукових, публіцистичних
та художніх праць, з-поміж
яких багато присвячено формуванню
національної освіти. П.Куліш намагався
"по змозі своїх сил, - за
словами І.Франка, - відповісти потребам
своєї суспільності, зобразити її погляди...
і йти поряд з її розвоєм національним
і суспільним" , незважаючи на те, що
його супроводжували не тільки здобутки,
а й невдачі, заборони, переслідування.
Дбаючи про розвиток
української мови й освіти
народу П.Куліш створив перший
український фонетичний правопис,
який справедливо названо його
ім'ям - "кулішівка". Вона, "кулішівка",
стала основою пізнішого українського
правопису у Східній Україні
кінця ХІХ - поч. ХХ ст. На
основі "кулішівки" були підготовлені
його "Записки о Южной Руси".
Вболіваючи за освіту
і виховання українських дітей,
їхню духовність, П.Куліш видає
для них "Граматку" - український
буквар і читанку (Петербург, 1857
р.). "Как прекрасно, умно и
благородно составлен этот совершенно
новый букварь. Дай Бог, чтобы
он привился в нашем бедном
народе. Это первый свободный
луч света, могущий проникнуть
в сдавленую попами невольничью
голову" , - записав у "Щоденнику"
від 10.ХІІ.1857 р. Т.Шевченко, прочитавши
"Граматку" П.Куліша.
П.Куліш добре розумів
значення мови в житті народу,
тому в "Зазивному листі
до української інтелігенції"
закликав забути про класове
розмежування в ім'я збереження
рідного слова - "цієї скарбниці
нашого духу". "До гурту паненята
з мужичатами!" - закликав письменник.
"Зазивний лист" був його
відповіддю на сумнозвісний Емський
указ 1876 р., що забороняв публікацію
оригінальних творів українською
мовою, українські переклади з
інших мов, унеможливлював сценічні
вистави та читання.
Великою справою Куліша
було поширення освіти в Україні
та залучення її до передової
світової культури. Примітну частину
свого життя він присвятив
перекладам і, як стверджує
М.Грушевський "...культурна програма
нерозривно зливалась для нього
з програмою релігійною і освітньою"
. У Куліша було велике бажання
донести до найширших мас українське
слово, тому він і спрямовує
свої останні зусилля на переклад
Біблії українською мовою. Перекладом
Біблії П.Куліш також закладав
фундамент національної самосвідомості
українців та культурного відродження
України.
П.Куліш видав такі
поетичні збірки, як "Досвітки"
(1862р.), "Хуторна поезія" (1882р.), "Дзвін"
(1893р.), "Хуторні недогарки" (1902р.).
Крім цього, П. Куліш переклав
майже всього Шекспіра, Ґете, Дж.
Байрона (зокрема, поеми "Чайльд-Гарольдова
мандрівка", "Дон-Жуан"), балади
А. Міцкевича "Русалка", "Химери",
"Чумацькі діти" (опубліковано
в журналі "Основа" 1861 р.). Наприкінці
свого життя П. Куліш підготував
до друку поетичну збірку "Позичена
кобза: Переспіви чужоземних співів",
яка вийшла в Женеві 1897 р., вже
по смерті поета.