- Гетьман, гетьман Іван
Мартинович! - кричать на все горло.
- Діти! - крикне на своїх
старий Шрам. - Так отеє ми потерпимо
таку наругу! Спихайте Iванця к
нечистій матері!
I кинулись купою до
стола. Січуть, рубають низовцiв,
саджають на столець Сомка.
А запорожці, як злiї оси,
не боячись нічого, з одними
киями да ножаками, лізуть i б'ють
Сомкову сторону. Вирвали в
Сомка бунчук i переломили надвоє,
одняли й булаву.
Оглянеться Сомко, аж
при йому тiлько зо жменю
старшини.
- Ей,- каже ,- годi! Нема тут
наших! Старшина гляне, аж кругом
самi запорожцi. Iванець, махаючи булавою,
кричить:
- Бийте, небожата, крамаря!
Шапку червїнцiв пiд добру руку!
Тодi Сомкова старшина
бачить, що лихо, скупилась тiсно,
плечем поуз плече, да назад
до намету. А iншi там же поклали
голови. За намегом стояли їх
конi. Може б, i тут не влизнули,
да московське вiйсько, що прийшло
з Гагiним, пропустивши до намету
Сомка з старшиною, заступило
їх од запорожцiв." (с. 131).
Але й тут Сомко
не знайшов підтримки, його
було взято під стражу, вся
його дружина здалася у руки
людей Брюховецького. В цей
момент, відчувши, що все скінчено
Сомко говорить повні жалю
слова, в яких розкривається
вся страшна сутність того, що
чинилося на раді: "Заплакав
тодi Сомко, поглянувши на своє
товариство.
- Братцi мої, - каже, - милiї!
Що вам битись за мою голову,
коли погибає Україна! Що вам
думати про мою наругу, коли
наругавсь лихий мiй ворог над
честю й славою козацькою? Пропадай
шабля, пропадай i голова! Прощай, безщасна
Україно! - i кинув об землю свою
шаблю." (с. 135).
Символом деградації
козацької епохи для прозаїка
була Велика Руїна. Її зловісність
у всіх аспектах метастазне
проникнення через роки в нові
часи плекало письменника, тим
більше, що він людина енциклопедичних
знань, передбачав, що повстанці
або їх онуки самі в майбутньому
займуть місця тиранів і в
гнобленні не поступляться їм.
Ніжинська рада 1663 року стала
переломним моментом у занепаді
української державності. Вона
відобразила критичний період
у самій свідомості народу: "З
півгодини ще не знали селяне,
що мiж козацтвом робиться. Як
же вже рушив Брюховецький
з князем до присяги у мiсто,
тодi по всьому полю чернь
загукала:
- Хвала богу! Хвала богу!
Наша взяла! Нема тепер нi
пана, нi мужика, нема нi вбогих,
нi багатих! Усi поживемо в достатку!
- Що ж, братища? - кажуть
iншi. - Рушаймо панським добром
дiлитись! Повне мiсто тепер панства.
- Е, ще буде час у
мiстi погуляти! - одвiтують другi. - А
он козацтво Сомкiв табор грабує.
Дурна Сомкова старшина понабирала
з собою самих кармазинiв повнi
вози.
- Ну, хто куди любля!
Усюди є об вiщо погрiти руки!"
(с. 137).
Через два місяці
Якима Сомка, Василя Золотаренка
та інших вождів старшини було
страчено після тривалих катувань.
Але фатальний розкол України
поглибився. Новий гетьман Брюховецький
виявився ще ретельнішим, ніж
його попередники, провідником
політики старшини. Він першим
із гетьманів особисто побував
у Москві (1665 р.), одружився з місцевою
бояринею, уклав за хабарі низку
кабальних угод, але потім зрадив
царя, викликав загальну ненависть
і був буквально розтерзаний
натовпом у Диканьці на Полтавщині
7 червня 1668 року.
"Гетьмануй над нами
хто хоч - чи рицар. чи свинопас
- аби ми полковникували. О, неситая
жадоба старшиновання! Тепер-то
я побачив тебе в вічі. Гнешся
ти перед усякою поганню в
дугу, аби тільки верховодити
над іншими" - ось головна думка
автора в цих розділах, які
описують події ради, вкладена
в уста Якима Сомка, хоча
письменник, звісно, ідеалізував його.
(с. 73).
Але крім історичних
подій та національних ідей, в
романі багато інших загальнолюдських
проблем. "Чорна рада" - роман
багатопроблемний. Найважливіші з
порушених проблем такі:
* роль державного діяча
(образи Сомка і Брюховецького);
* патріотизм і незалежність
держави (образ старого Шрама);
* ставлення влади до
народу (образи кобзаря, Шрама,
Сомка, Пугача);
Проблематика передана
через аналіз психіки всіх
персонажів, але цікавим є те,
що народна мораль останньою
іскоркою сумління дає про
себе знати навіть таким пропащим
людям, як Брюховецький, коли він
готовий убити Сомка в бою,
але щось утримує його зарізати
безоружного, зв'язаного гетьмана
і він шукає найманого вбивцю.
Про висоту народної моралі
свідчать і ті факти, що сторожі
осуджують Кирила, навіть відверто
ненавидять, думаючи, що він іде
вбивати ув'язненого Сомка, а
також той момент, коли запорожці
- "харцизяки" здерли з полоненого
Якима і сап'янці, і пояс, і жупан,
та не посміли стягнути вишиваної
нареченою дорогої сорочки. Такі,
здавалось би, деталі мають велике
значення, бо свідчать про бодай
крихту доброго начала в душі
кожного українця.
У романі, як відомо,
діють історичні особи (Іван
Брюховецький, Яким Сомко, Павло
Тетеря, ніжинський полковник Васюта,
згадується також Юрій Хмельницький,
Вуяхевич). Проте більше місця
відведено персонажам, створеним
уявою автора, - Кирило Тур, Пугач,
Василь Невольник, Леся, Шрам, Петро
Шраменко, Божий Чоловік, Черевань,
Мелася Череваниха, Тарас Сурмач,
Кирило Тур, Гвинтовка та ін.
Саме через їх образи і характери
письменник розкриває в романі
перераховані нами проблеми роману.
Відображені в романі
історичні події подані з позицій
козацької старшини, гетьмана Сомка.
Він виступає за з'єднання з
Росією, прагне зберегти кращі
народні традиції, з повагою відгукується
про запорожців.
Вірним сподвижником
Сомка зображено паволоцького
полковника й попа Шрама. Йому
відведено в романі багато
місця, й саме через образ
Шрама Пантелеймон Куліш найповніше
розкриває свої погляди.
Проте в ставленні
до козацтва Шрам, як і сам
Пантелеймон Куліш досить непослідовний.
Він захоплюється їх героїчними
вчинками в боротьбі проти
польської шляхти, татарських людоловів,
їх відвагою, відданістю січовим
звичаям, безкорисливістю. Із
вдячністю пригадує, як запорожці
(отаманом яких виявився саме
Кирило Тур) врятували йому
життя.
Як не погодитись
із думкою О.Гончара про те,
що у зверненні Пантелеймона
Куліша до романної форми виявилась
загальна тенденція тогочасного
європейського письменства до
панорамного зображення життя
суспільства в усій його багатогранності,
динаміці розвитку, до створення
великих епічних художніх полотен.
Жанрову і художню структуру
"Чорної ради" Пантелеймон Куліш
будує певною мірою за зразком
популярних тоді в Україні
і в Росії історичних романів
творця цього жанру Вальтера
Скотта. У Пантелеймона Куліша
також за романтичними й реалістичними
принципами зображуються конкретні
історичні події і діячі, а
в зв'язку з ними розвиваються
"приватні" історії, пригоди
з художньо вигаданими героями.
На побудову "Чорної ради" мав
вплив роман Є.Гребінки "Чайковський".
Вважаємо за необхідне
зафіксувати ряд підходів Пантелеймона
Куліша до зображення історичного
минулого. По-перше, автор поставив
мету художньо осмислити історичні
події, по-друге - вклав у роман
певне ідейне значення: довести
головуючу позицію, винятково
позитивну роль городової козацької
старшини і протиставити їй
розбишацтво і руїнництво низів,
запорожців.
Письменник з позицій
реаліста аналізує причини занепаду,
розкриває ті чинники, що роздирали
Україну, принижували народ, перетворювали
край у Велику Руїну. У романі
розкриваються і внутрішні, і
зовнішні винуватці руйнації
України - російський царизм з
їх колонізаторською політикою
щодо України, шляхетська Польща.
Саме розгул московського владарювання
на Україні виявляється головною
історичною причиною занепаду
держави.
Отже, Пантелеймон Куліш
створив свою, оригінальну структуру
соціально-історичного роману, що
забезпечувала конкретно-історичне
зображення реальної дійсності
на основі її наукового вивчення.
Виступає автор не як історик-науковець,
а як письменник, користується
своїм правом на художній домисел
і своє трактування подій відповідно
до власних уявлень, світогляду,
ідеологічних завдань твору. Він
вказував на відмінність своїх
творчих завдань від вальтерскоттівського
і гоголівського способів зображення
історичного минулого.
Основне завдання Пантелеймона
Куліша - підвести своїх сучасників
до висновків про необхідність
національної злагоди українців,
наштовхує на роздуми над питаннями
про розумну організацію суспільного
ладу, про оптимальну форму влади.
У романі автором
засуджується зрадництво, продажність.
У зв'язку з цим заслуговує
на увагу думка О.Гончара про
те, що проблемний роман "Чорна
рада" сприяв зростанню національної
самосвідомості українського читача,
посиленню інтересу до багатої
історії, до визначних діячів
минулого. Твір примусив людину
замислитися над причинами історичних
негараздів нашого народу.
Саме з "Чорної
ради" починається історичний
романний ряд в українському
письменстві, вихід прози за
межі селянської тематики, утвердження
романтизму, зародження "аналітичного"
реалізму в прозі.
На задум "Чорної
ради" наштовхнули його козацькі
літописці: Самовидець і Грабянка.
Вони підказали Кулішеві центральну
постать старого Шрама. Характерно,
що ні польські аматори старовини,
ні шляхтич Єрлич, один із
малоросіян, "противодействовавших"
Хмельницькому, не відхилили Куліша
від його трактування.
У романі порушено
проблему людини і влади, особи
і мас, братовбивства і мети
кровопролиття, батьків та дітей,
кохання, вірності та зради,
народної моралі. Важливим вузлом
проблем є відносини України
і Росії, боротьба за незалежність
України, її державність, соборність.
Твір "Чорна рада"
був першим романом в українській
літературі, став школою для наступних
поколінь прозаїків у тому, як
будувати захоплюючий сюжет, як
створювати яскраві романтичні
образи, як майстерно компонувати,
як забезпечити живий колорит
епохи.
Роман "Чорна рада"
засвідчив, що український народ
має давню і гідну пошани
історію, велику культуру. Щедро
використовуючи фольклор, опоетизовуючи
народний побут, Куліш тим самим
звеличив самобутність духовного
життя нашої нації. Своїм романом
письменник ставив перед читачем
глибоко гуманні та високоморальні
ідеали, які й формували естетичні
смаки українців.
Менталітет
українців у романі П. Куліша
"Чорна рада"
Ментальність (лат. mens - розум,
мислення, душевний склад) - глибинний
рівень колективної та індивідуальної
свідомості, усталена і водночас
динамічна сукупність настанов
особистості, демографічної групи
у сприйманні залежно від етногенетичної
пам'яті, культури тощо.
Важливе місце в
романі відведено показу бідноти
- селянства, міщан, козацької
голоти. Зрештою, саме ці верстви
суспільства, "чернь", і визначають
наслідки чорної ради - обрання
гетьманом Івана Брюховецького.
Біднота в романі виступає
загальною масою, хоч і активно
діючою. Її представники показані
тільки як епізодичні персонажі,
вони не індивідуалізовані. Проте
з окремих сцен, епізодів, з того,
як змальовує Пантелеймон Куліш
їхню поведінку, дії, їхні розмови,
виступає узагальнений образ
народу як "черні", не здатної
усвідомити загальнонародні інтереси,
готової до стихійного бунту,
грабіжництва, нерозумних вчинків.
Народ України в
романі "Чорна рада" загалом
знаходиться на задньому плані,
але в окремі моменти ніби
проривається наперед і стає
перед читачем.
Проте, як художник,
Пантелеймон Куліш не може
не визначити, що народні маси
справді зазнавали жорстоких
утисків, кривди, що вони шукали
соціальної справедливості. Коли
Шрам з Череванем їхали до
Києва, їх оточили міщани, які
обурювалися: "Козацтво ви собі
загарбали, самі собі пануєте,
ридванами їздите, а ми будуй
власним коштом стіни, башти,
плоти, чини, мито і чорт знає
що!" (с. 30). Таких епізодів у
романі чимало, що свідчить про
досить правдиву передачу П.
Кулішем настрою народних мас:
"...один свити золотом гаптує,
а інший, може, й сірячинки не
має, один оком своїх сіножатей
не займе, а ми ось із половини
косимо", - ремствують селяни (с. 76).