Позиція Куліша щодо
кармазинників і низовців відбулася
і в зображенні Петра та
Кирила, але силою художньої правди
автор не тільки визнав запорожця
героєм, а навіть змалював виразніше
і яскравіше, ніж Петра. До
того ж Кирило постає перед
нами сформованою особистістю,
людиною, яка вже визначилася,
а Шраменко - інколи зовсім дитиною.
Інший представник
запорізького козацтва в романі
- "січовий дід" Пугач. Старий
Пугач змальований у романтичному
ключі, він охоронець козацьких
звичаїв. Цей образ ілюструє
кращі традиції Запорізької Січі.
Пугач усюди, за будь-яких умов
відстоює правду, незважаючи на
те, хто йому протистоїть. Він
хоче, щоб на Україні не було
"ні пана, ні мужика, ні багатого,
ні вбогого". Так, на "чорній
раді" він підтримував Брюховецького,
але відчувши справжню суть
цього демагога, та ще коли
побачив, що новий гетьман почав
виявляти зневагу до демократичних
традицій запорізького козацтва,
з гнівом картає його та
рішуче пориває з ним.
Козак Пугач - це
носій народної моралі, старий
січовик, який на своєму віку
не раз був кошовим отаманом.
Але все ж таки він наївний,
мов дитина. Спираючись на його
авторитет, добився булави Брюховецький,
а полковницького пірнача - Гвинтовка.
Та пізніше Пугач став їм
не потрібним, смішним. З нього
Брюховецький навіть жорстоко
познущався, висміявши старого перед
усією громадою. Цікаво, що в цей
момент Пугач ще не бачив
у Брюховецькому зрадника, але
вже розпізнав покруча, який
кине під ноги одвічну січову
мораль.
Дещо в іншому аспекті
слід розглядати образ Тараса
Сурмача. Він щиро захищав інтереси
свого стану, мав мужність говорити
правду в очі навіть грізному
й авторитетному Шрамові. До
протесту Тараса штовхнула образа,
бо його і таких, як він
не прирівняли у правах з
реєстровими козаками. Після романтики
Хмельниччини Тарасові вбилося
в тямки те, що бути козаком
- вигідно. Підмовлений посланцем
Брюховецького, він вимагав рівності,
а ця рівність в Сурмачевому
понятті означала мати право
стати козаком, а потім і
в старшини вибитися. Ніжинська
рада відкрила Тарасові очі
на обіцяну Брюховецьким рівність.
Він сам бачив, як запорожці
грабували Ніжинських купців, сам
же з гіркотою признався Череваневі,
що усвідомив свою помилку.
Надзвичайно цікавим
є образ Василя Невольника. Ця
зламана неволею, а пізніше
прислужництвом особистість. У
часи своєї молодості Василь
був одним одним з найкмітливіших
козаків, знав грамоту і Дніпрові
гирла. Доля зробила з колишнього
лицаря страдника, яскравим свідченням
чого стало його нове прізвище
- Невольник. Добровільно прийняте
рабство в Череваня доконало
Василя до решти.
Цікавим і неоднозначним
в романі є образ поміщика
Череваня. Черевань брав участь
у визвольній боротьбі українського
народу проти Польщі, займаючи
високі посади у війську Хмельницького.
Автор, на жаль, не уточнює,
ким в цей час був Черевань,
але факт збагачення завдяки
військовим трофеям і можливість
стати тестем гетьманові (а в
цьому разі мало було багатства
і вродливої доньки, неодмінною
умовою мусив бути і високий
рід) свідчать про те, що під
час Хмельниччини Черевань командував
щонайменше полком. Хоча для П.
Куліша він є уособленням "хутірської
ідилії", все ж таки його
образ важно назвати позитивним.
Черевань прикипів
до свого багатства і взагалі
з хутора нікуди не виїздив.
Війна, а потім легке збагачення
зруйнували в його душі почуття
милосердя. Навіть не дивлячись
на те, що Черевань людина доброзичлива
і щира, коли він з родиною
приїжджає до Гвинтовки в трофейному
ридвані, княгиня, впізнавши свою
карету, мліє, а Черевань, сам люблячий
батько, зі сміхом і навіть
насолодою розповідає, як козаки
розправилися з князем і дітьми,
що їхали в цій кареті: князя
віддали татарам в полон, а
маленького сина кінськими копитами
потоптали.
Для Череваня поняття
України уособлює його хутір:
"А що нам, брате, до Вкраїни?
Хіба нам нічого їсти, або пити,
або ні в чому хороше походити?"
(с. 32). Він на перший план ставить
власне багатство і розкіш, а
не Україну. Черевань іде на
компроміс із своєю совістю, він погоджується
їхати на вибори в Ніжин суто з особистих
корисливих міркувань, що пізніше, на "чорній"
раді, проявилося в наївному: "Я свого
зятя на всякому місці оберу гетьманом"
(с. 133).
Череваневою жінкою
була українка, яка керувала своїм
чоловіком, як хотіла. І Черевань
і Череваниха дуже любили свою
єдину доньку, але не догледіли
її ні першого разу, коли викрав
Кирило Тур, ні другого, коли
Гвинтовка фактично почав торгувати
Лесиною вродою заради власної
вигоди. Навіть звістку Тура, що
з Лесею нібито хоче одружитися
старий Брюховецький, Черевані сприйняли
з покірною готовністю.
Яскравими романтичними
барвами змальовує Пантелеймон
Куліш другу сюжетну лінію
- кохання Петра і Лесі, пристрасний
порив Кирила Тура. Витоки її
лежать у народній творчості,
хоч є тут чимало й від
романтичних творів західноєвропейських
письменників. У дусі народних
пісень змальована краса Лесі,
її кохання з Петром. Загалом
образ Лесі Череванівни теж
ідеалізований, типізований образ
красуні з українського фольклору
- вона уособлення жіночої краси
і чистоти.
Закоханість Кирила
Тура вдало передана через
поєднання незвичайного, гіперболізованого
захоплення його Лесею та силою
почуттів.
Так, Кирило викрадає
дівчину, хоч знає, що вона - наречена
самого гетьмана. Він мужньо відносить
жорстоку кару киями, проте
не відмовляється від своїх
намірів. Усюди діє відкрито, як
справжній лицар.
Є у творі Куліша
й масові сцени: хрестини Сурмачевого
сина, напад п'яних косарів на
Шрама, похорон ніжинського війтенка.
Підбурений обіцянками Брюховецького,
народ справді зворохобився і
нашкодив сам собі, що досить
повчально й для нашого часу.
Українське суспільство в романі
строкате. У ньому досить часто
вивищуються натури сильні і
яскраві. Як писав Шлемкевич, "не
на геніях і не на героях
спочиває суспільство, але на
масі філістрів, порядних людей".
А порядних людей в "Чорній
раді" таки чимало.
"Чорна рада" - твір
значною мірою мозаїчний. Народ
України в романі знаходиться
загалом на задньому плані,
але в окремі моменти ніби
насильно проривається наперед
і стає перед очі читачам.
Тоді він набирає сили, широти
і величі. Довільність образів
простих людей, поодинокі образи
їх і народні масові сцени
створюють ефект реальної присутності
і читачі сприймають громаду
під таким кутом зору, як щодня
своїх сучасників.
Дуже
важливо розглянути особливо
важливий для розкриття авторського
задуму образ Божого чоловіка.
Кулішів кобзар - це не старець
і не жебрак, а патріот, воїн
Божий, ходяча совість народу.
Мирське життя для божого чоловіка
нічого не значить, він поза
соціальними станами, вище політики
і міжусобиць, тому жодного разу
не є виразником якоїсь окремої
групи. Свою сліпоту він не
вважає каліцтвом, а Божим знаменням,
тому дивується й осуджує тих
кобзарів, які за чарку горілки
поробилися придворними поетами
та музикантами. Кобзар не приходить
на Ніжинську раду, але після
неї виринає, наче з забуття,
на череваневому хуторі. По-філософськи
мудро пояснює Божий чоловік
осиротілому Петрові, що то
тільки здається, ніби зло підім'яло
добро під себе.
Своєрідно витлумачено
в "Чорній раді" й національний
характер кобзаря, який прагне
осягнути думкою найпотаємніші
порухи людської душі: "Співаючи
пісню, од серця голосить і
до плачу доводить, а сам підведе
вгору очі, наче бачить таке,
чого видющий зроду не побачить"
(с. 11). Дума про Хмельницького,
пісні в його виконанні не
лише оживляють у пам'яті сторінки
драматичної історії України,
а й формують національні ідеали,
спонукають слухача замислюватися
й над сенсом свого життя.
Ідея сильної української
держави згуртовує навколо Сомка
представників різних верств
тогочасного суспільства. Виняткова
чесність, відданість своєму народові,
мудрість увиразнюють духовний
і політичний портрет Сомка
як істинно народного керманича.
В образі Сомка П. Куліш втілює
такі кращі риси українського
характеру, як хоробрість, відданість
козацькій присязі.
Якщо образ Сомка
автор змальовує в прикрашеному,
романтичному вигляді, прагнучи
показати людину державного розуму,
державних інтересів, то Брюховецького
він характеризує як підступну
зрадливу і властолюбну натуру.
Це політичний авантюрист, людина
без честі і гідності.
Хоч Куліш змалював
постаті авантюрника Брюховецького
і його прибічників дещо однобоко,
свідомо перебільшивши їх негативні
риси, роман звучить досить реалістично.
А змалювання образів у "Чорній
раді" являє собою безумовне
досягнення української прози
на даному етапі розвитку великого
епічного жанрового різновиду.
В образах козаків
- Шрама, Пугача, Кирило Тура - письменник
втілює такі прояви національного
характеру як вiдчайдушна хоробрiсть,
духовне благородство, а також
ліризм і лицарство.
Отже, створюючи в романі
систему персонажів, П. Куліш прагнув
розкрити перед читачем найкращі
риси українського національного
характеру. Ми бачимо, що українському
характеру властиві пристрасність,
екстремальні вияви почуттів, материнське
опікування інших, шанування речей,
витончений смак до найдрібнішого,
потреба в співзвучності з
навколишнім світом, елегійний настрій
та сильні почуття.
Емоційність національної
української психіки пов'язується
перед усім тісним зв'язком
з природою, гармонійного співжиття
з нею, що співзвучно з "хутірською
філософію" Куліша.
Не останню роль
у виявленні українського характеру
відіграли і історичні чинники.
В Україні історично склалося
так, що розвиток найбільш істотної
складової нації і національної
психології - національної самосвідомості
- гальмувався. Нація вижила в
той час лише завдяки козацтву,
міщанству, яке об'єднувалось
у братства, і, найголовніше, селянській
масі, що а той час становила
більшість українського народу.
Необхідність постійної боротьби
за своє національне та релігійне
примушувала напружуватися інтелектуальні
сили нації, і це дало чудові
плоди - виникла національна ідеологія,
яка наповнила життєдайним змістом
поняття Україна, Русь, Вітчизна
- саме ці прояви українського
характеру прагне донести до
читача П. Куліш.
Але тут же письменник
робить акцент і на такій
особливості українського характеру
як ставлення українців до
загальнолюдської ідей та суспільних
подій тільки з огляду на
особисту прихильність.
П. Куліш висвітлює
також ставлення українського
народу до праці. Праця може
бути важкою, навіть виснажливою,
але вона вдячна. Життя людини
концентрується навколо її оселі,
котра відрізняється впорядкованістю,
охайністю та ретельним доглядом.
Особливе місце займає жінка
- ніжна, сповнена любові і власної
гідності.
Але намагаючись об'єктивно
оцінити характер українського
народ, П. Куліш наголошує в
романі на те, що вдача українців
досить складна та суперечлива.
З одного боку відвага, хоробрість,
жадання слави, нехтування комфортними
умовами життя, з іншого - заздрість,
підступність, нахил до грабування.
Гострий і хитрий розум, здатність
до ремесел і мистецтв, культивування
військової честі, справедливості,
волелюбності поєднуються з ледарством,
зрадливістю, жадібністю. Лицарська
любов до землі уживається
з недбайливим ставленням до
неї.
Твір "Чорна рада"
був першим романом в українській
літературі, став школою для наступних
поколінь прозаїків у тому, як
будувати захоплюючий сюжет, як
створювати яскраві романтичні
образи, як майстерно компонувати,
як забезпечити живий колорит
епохи. "Спасибі тобі, Богу, милий
друже мій великий, за твої
подарунки і особливо - за "Чорну
раду",- писав Кулішеві Тарас
Шевченко,- я вже її двічі прочитав,
прочитаю і третій раз і
все-таки не скажу більш нічого,
як спасибі".