Стратегія розвитку та підвищення конкурентоспроможності агропідприємств на основі концепції маркетингу

 

Згідно з даними таблиці 2.6 Ефективність використання основних виробничих ресурсів в ДП«ДГ «Таїровське» можна зробити висновок, що за період з 2009-2011 рр. показник вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь реалізованої продукції збільшився на 12,2 %, показник отримано на 100 га сільськогосподарських угідь прибутку зменшився на 42,9 %,показник вироблено реалізованої продукції на одного середньооблікового працівника  збільшився в 241,1 рази , показник валового прибутку збільшився в на 55,2 %, чистий прибуток - збільшився в 490 раз, рентабельність – склала 108 %. Таким чином, в ДП«ДГ «Таїровське» ефективно використовують основні виробничі ресурси.

 

 

3.  Фінансова стійкість та ділова  активність як визначальні показники конкурентоспроможності  підприємства

Фінансовий стан – найважливіша характеристика функціонування підприємств  в ринкових умовах. Він є визначальним чинником конкурентоспроможності і  усталеного розвитку підприємства. Стійкий  фінансовий стан – це результат  ефективного управління всією сукупністю господарських факторів, що визначають результати діяльності підприємства.

Визначення основних положень сутності поняття «фінансовий стан»  дає змогу сформулювати таке визначення: фінансовий стан – рівень забезпеченості фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, що характеризується системою показників майнового стану.

Ділова активність підприємства виявляється в динаміці його розвитку, досягненні ним цілей, які відображають натуральні та вартісні показники, в ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту продукції тощо. Рівні ділової активності конкретної організації відображають етапи її життєдіяльності - зародження, розвиток, підйом, спад, криза, депресія, - показують ступінь адаптації до мінливих ринкових умов, якість управління тощо[40, с. 293-299]

Основними критеріями ділової активності підприємства є:

- широта ринків збуту продукції,  включаючи наявність постачань  на експорт;

- репутація підприємства;

- відповідність плану основним  показникам господарської діяльності  підприємства;

- забезпечення заданих темпів  росту;

- рівень ефективності використання  капіталу;

- стійкість економічного росту  тощо.

 

Таблиця 2.7

 Показники ефективності  виробничої діяльності

 

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення (+,-)
1. Відносний показник операційних  витрат на 1 грн. вартості реалізованої  продукції	1,184	1,255	1,242	0,058
2. Співвідношення адміністративних  витрат і собівартості реалізованої  продукції	0,244	0,202	0,255	0,011
3. Співвідношення витрат на збут і собівартості реалізованої продукції	0,025	0,014	0,081	0,056
4. Фондовіддача	1,103	1,338	1,416	0,313
5. Рентабельність операційної діяльності	1,099	1,085	1,305	0,206
6. Рентабельність активів	0,001	0,001	0,004	0,003
7. Рентабельність реалізованої  продукції	0,003	0,004	0,014	0,011

 

Згідно з даними таблиці 2.7 Показники ефективності виробничої діяльності в ДП«ДГ «Таїровське» можна зробити висновок, що за період 2009-2011 рр. відносний показник операційних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції збільшився на 0,058. Співвідношення адміністративних витрат і собівартості  реалізованої продукції збільшився на 0,011. Співвідношення витрат на збут і собівартості реалізованої продукції збільшилося на 0,056. Показник фондовіддачі збільшився на 0,313. Показник рентабельності операційної діяльності збільшився на 0,206, тобто отримання прибутку господарської діяльності підприємства від основної діяльності. Показник рентабельність активів збільшився на 0,003. Показник рентабельність реалізованої продукції збільшився  на 0,011.

 

 

Таблиця 2.9

 Показники фінансового  стану

 

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення (+,-)
1. Коефіцієнт загальної ліквідності	3,272	3,699	3,193	0,279
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,002	0,005	0,004	-0,018
3. Коефіцієнт фінансової стійкості	0,842	0,862	0,828	0,035
4. Коефіцієнт незалежності	0,170	0,123	0,142	-0,013
5. Коефіцієнт маневреності власних коштів	0,281	0,293	0,334	0,039
6. Коефіцієнт автономії	0,846	0,861	0,826	0,035
7. Коефіцієнт фінансового левериджу	0	0	0	0

 

За отриманими  даними таблиці 2.8 Показники фінансового  стану ДП«ДГ «Таїровське» можна зробити висновок, що за період 2009-2011 рр. функціонування підприємства, коефіцієнт загальної ліквідності збільшився на 0,279, це означає що підприємство має незначний обсягом вільних ресурсів. Коефіцієнт швидкої ліквідності зменшився на 0,018. Коефіцієнт фінансової стійкості збільшився на 0,035.Коефіцієнт незалежності  зменшився на 0,013. Коефіцієнт маневреності власних коштів зменшився на 0,084. Коефіцієнт автономії збільшився на 0,035, тобто підприємство  не є фінансово залежне від інших.Коефіцієнт фінансового  левериджу  характеризує  залежність підприємства  від  довгострокових  зобов’язань, коефіцієнт фінансового левериджу ДП «ДГ «Таїровське» = 0, це означає,що підприємство не ризикує залучати гроші.

 

 

Таблиця 2.10 

Показники ділової активності

 

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення (+,-)
1. Продуктивність праці, тис. грн.	34,826	48,958	50,557	15,731
2. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгован ості	2,214	2,538	2,275	0,061
3. Коефіцієнт оборотності активів	0,257	0,286	0,281	0,024
4. Коефіцієнт оборотності оборотних активів	0,662	0,731	0,668	0,006
5. Коефіцієнт оборотності власного капіталу	0,307	0,335	0,334	0,027
6. Коефіцієнт ділової активності	0,312	0,344	0,330	0,018
7. Індекс росту ділової активності	0,978	0,996	1,047	0,069

 

Згідно з даними таблиці 2.9 Показники ділової активності в ДП «ДГ «Таїровське» можна зробити висновок, що за період 2009-2011 рр. показник продуктивності праці збільшився на  15,731, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості збільшився на 0,061, коефіцієнт оборотності активів збільшився на 0,024, коефіцієнт оборотності власного капіталу  збільшився на 0,027, тобто свідчить, що термін одного оборогу активів, скоротився, що позитивно впливає на ділову активність підприємства.

 

 

 

РОЗДІЛ 3 Напрями  підвищення конкурентоспроможності аграрного підприємства

 

3.1 Механізми забезпечення  конкурентоспроможності

Діяльність будь-якої організації  незалежно від її розмірів, форми власності, галузі діяльності, буде  успішною лише в тому разі, якщо продукція цієї організації матиме попит серед споживачів. Оскільки ж на ринку присутні багато підприємств із подібними товарами, які конкурують між собою, можна зробити висновок про те, що дана продукція повинна мати низку конкурентних переваг.

На сучасному етапі  розроблено ряд методик для оцінки конкурентоспроможності підприємства. У  загальному ж вигляді процес оцінки конкурентоспроможності підприємства складається з наступних  етапів:

1. Визначення мети оцінки  конкурентоспроможності (обґрунтування  претензій на зовнішні інвестиційні  ресурси, виявлення резервів економічного  зростання, інші цілі поточного управління).

2. Визначення місії, цілей,  задач досліджуваного підприємства, аналіз його сильних і слабких сторін, можливостей і загроз. При цьому найбільш ефективною є методика SWOT-аналізу. Цей аналіз дозволяє сформувати конкретний перелік слабких і сильних сторін організації, а також загроз і можливостей, і на основі їх оцінки висунути пропозиції щодо покращення стратегічної ситуації на підприємстві. Результати узагальнюються за допомогою матриці SWOT-аналізу.

3. Вибір групи підприємств-конкурентів з урахуванням можливостей отримання необхідної первинної інформація для цілей оцінки конкурентоспроможності.

4. Визначення груп ключових  показників конкурентоспроможності, які підлягають оцінюванню. Групування доцільно здійснювати за складовими потенціалу підприємства, а саме: показники маркетингового потенціалу, виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового, організаційної структури управління та ін. Крім того, в основу аналізу має бути покладена оцінка конкурентоспроможності підприємства за якістю його продукції та цінова конкурентоспроможність.

Щоб задовольнити свої потреби, покупець повинен придбати товар, а  потім, якщо це досить складний виріб, нести витрати по експлуатації  – купувати паливо, мастила, запасні частини. При оцінці конкурентоспроможності продукції підприємства за якістю аналізується, у першу чергу, менеджмент якості, що включає систему оцінки якості продукції, визначення відповідності продукції діючим стандартам, наявність сертифікатів якості тощо. На нашу думку, при оцінюванні конкурентоспроможності продукції підприємства за якістю предметом уваги повинна бути також номенклатура продукції, що виробляється. Саме продукція з її якістю, упаковкою, сервісом, рекламою приваблює не лише покупця, а також бізнесмена, акціонера, інвестора.

Тому аналізуючи конкурентоспроможність підприємства, необхідно розглянути обсяги виробництва продукції даним підприємством в динаміці, а також валову продукцію основних конкурентів, та проаналізувати основні фактори, що впливають на обсяги виробництва. При цьому ефективним є застосування економіко-статистичних методів.[32, с.3]

На основі аналізу фактичного асортименту продукції, факторів його формування, ресурсного потенціалу підприємства, комплексного дослідження потреб ринку та товарної політики основних конкурентів необхідно розробити перспективний асортимент продукції, який забезпечив би вищу конкурентоспроможність підприємства. Для врахування кожного фактора формування товарного асортименту підприємства ефективним є застосування економіко-математичних моделей. У даному випадку найбільш доцільним є застосування алгоритму симплекс-методу.

В умовах ринкової економіки  суб’єкти підприємницької діяльності наділені правом самостійного визначення ціни на продукцію, яку виробляють. Наявність цього права зумовлює виникнення цінової конкуренції між виробниками. Кожен з них намагається продати вироблений товар, зберегти, а за можливості і розширити свою нішу на ринку і тим самим зміцнити своє становище на ньому. Це намагання реалізується підприємствами за двома напрямками:

- раціональним використанням  факторів нецінової конкуренції,  насамперед підвищенням якості продукції;

-    регулюванням цін на продукцію власного виробництва.

Якщо товар виробника  не має кращих властивостей порівняно  з ідентичним товаром конкурентів, у цьому разі боротьба за ринок  збуту зосереджується на ціні. Підприємство-виробник може знизити її порівняно з конкурентною ціною і завдяки цьому досягти переваг над своїми конкурентами. Адже чим нижча ціна, тим вищий, за інших однакових умов, попит на продукцію, тим більше виробник може її реалізувати. Проте, знижуючи ціну для завоювання ринку збуту, виробник повинен взяти до уваги те, щозниження ціни не повинне бути надто великим, оскільки це може спричинити зворотну психологічну реакцію покупців – вони можуть перестати купувати цей товар, боячись, що його низька ціна зумовлена низькою якістю.

Одночасно з існуванням значної  кількості різних методичних підходів щодо принципів визначення рівня конкурентоспроможності варто підкреслити, що більшість авторів вбачає в конкурентоспроможності продукції саме порівняльну характеристику, що визначає відмінність аналізованої продукції від аналогів конкурента або еталона товару. Тобто, у більшості основних методичних підходів до визначення конкурентоспроможності лежить принцип порівнянності із відповідною базою, еталоном чи лідером.

Зазначимо, що на нашу думку, у більшості випадків більш прийнятними є такі методи, які дозволяють здобути чисельно визначені показники на основі використання конкретних даних статистичної звітності,аніж методи, засновані на експертних оцінках та таких, що не мають чисельного виразу.

Підвищити продуктивність та конкурентоспроможність українського сільського господарства можна не тільки завдяки інноваціям та інвестиціям, а й завдяки кваліфікованому менеджменту, сприятливій ціні на продукцію та розвиненій маркетинговій складовій підприємства.

Перед державою постає завдання створення  сприятливих умов для  розвитку національного товаровиробника; у той же час не забуваючи про  конкурентне середовище в країні, необхідно підтримувати експортні амбіції своїх виробників. Механізм державного регулювання повинен бути відображений як на макро-, так і на мікрорівні. Держава повинна вказати виробнику ідеологію розвитку. Необхідна координація експортноорієнтованої галузі з боку держави, допоможе в цьому державна програма розвитку виробництва, яка повинна передбачати здешевлення собівартості виробництва продукції та розширення обсягу виробництва продукції з максимальним ступенем переробки.