Вплив ЗМІ на формування громадської думки

7. Управлінська функція об'єднує  в собі регулятивну і номенклатурну  функції. Вона полягає в регулятивному впливі громадської думки на соціальні суб'єкти і процеси. Громадська думка в своїй регулятивної функції забезпечує реалізацію певних норм соціальних відносин [7].

Громадська думка, будучи станом масової  свідомості, далеко не завжди має відрефлексувати, концептуальний характер і далеко не завжди буває прогресивним, тобто відображає ідеали справедливості та гуманізму. Масова свідомість - це складне утворення багаторівневої природи, в якому виділяється рівень ідеології і рівень буденної свідомості, де присутні і глибоко вкорінені класові, групові, етнічні забобони, і звичні розумові стереотипи.

На повсякденна свідомість людей  впливають різноманітні чутки, непорозуміння, нерозуміння. Саме тому сучасна дослідниця Е. Ноель-Нойман наполягає на проведенні дестінкції між буденним і громадською думкою. Нарешті, масовою свідомістю часто успішно маніпулюють за допомогою спеціально розроблених технологій подачі інформації [6].

У силу всіх цих факторів громадську думку має далеко не однозначне зміст. Особливо стрімко воно змінюється і стає різнорідним і плюралістичним в періоди соціальних змін. Так, в період перебудови і подальше за нею десятиліття в масовій свідомості росіян сталася справжня революція. Населення отримало необмежений доступ до інформації, довгі роки перебувала під офіційною забороною; було видано безліч книг, про вихід яких раніше неможливо було і помислити; змінилося до протилежного спрямування офіційного ідеологічного тиску. Виникли нові соціальні групи зі своїми ціннісними орієнтирами і уявленнями.

Однак у той же час значно актуалізувалися ховаючися в колективному несвідомому расові та етнічні забобони, підвищився рівень агресивності і настороженості по відношенню до «чужинця», посилилося відчуження між соціальними групами і шарами за принципом «заможніх» і «незаможних».

Стан громадської думки  в сучасному російському суспільстві  красномовно характеризує той факт, що 50% опитаних виступають за повернення смертної кари як вищої міри покарання [3]. Як ми вже відзначали вище, зріс і продовжує зростати рівень правового нігілізму, індиферентності по відношенню до правових і політичних проблем, недовіри до держави і правоохоронним органам. Все це говорить про складність пережитого сучасним російським суспільством періоду, яка відбивається і на стані громадської думки [3].

В основі появи громадської  думки лежать об'єктивні інтереси. Носіями інтересів виступають, перш за все, громадяни як приватні соціальні  суб'єкти, інтереси яких утворені відповідно до їх соціальним і економічним становищем у суспільстві та характером діяльності. Але проблема полягає, перш за все, в їх усвідомленні і вираженні. А для суб'єктів, наділених правоповноваження виробляти програми соціально-економічного перебудови, проблема полягає у визнанні об'єктивності інтересів, виражених за допомогою громадської думки, та правомірності громадських претензій, готовності побачити в громадській думці не лише «забобони» і «нескінченні помилки», а й істину.

У соціальній Новітньої філософії визначається, що при певних умовах громадська думка здатна стати інституційним методом (засобом) як для формування цілей, вироблення програм, діагностики суспільних трансформацій і коригування реформує впливу, так і в якості когнітивного елемента трансформації соціально-економічних стереотипів суспільства. Умовою є становлення організаційних форм громадського обговорення та участі. В цьому випадку для громадської думки значення має публічність висловлювань, а кінцева мета - вплив на політиків.

2.3.

Формування і вплив  на суспільну думку.

Соціальним психологом X. Кентріл були сформульовані закони, за допомогою яких можна управляти  формуванням громадської думки:

Думка людей є чутлива  тільки до важливих проблем.

Незвичні події можуть тимчасово спрямовувати громадську думку з однієї крайнощі до іншої. Громадська думка не стабілізується, доки не вималюється перспектива.

На громадську думку  сильніше впливають події, ніж слова, якщо самі слова не інтерпретуються  як події.

Словесні твердження і дії виявляють максимальне значення тоді, коли громадська думка ще не сформувалася або коли люди піддаються впливу і довіряють надійному джерелу. Саме тому для надання авторитетності повідомленням широко використовують так званих лідерів громадської думки: популярних журналістів, відомих політологів, соціологів тощо.

Якщо присутній особистий  інтерес, то громадську думку змінити  вкрай важко. Відомо, що власний зубний біль завжди турбує більше, ніж голод  у Бангладеш.

Якщо громадська думка  належить незначній більшості або якщо соціальна спільнота є не структурованою, то на формування певною соціальною спільнотою громадської думки впливає вчинена дія.

У складний період люди чутливіше  налаштовані стосовно свого лідера. Якщо вони довіряють йому, то виявляють  більше, ніж просто підтримку, а якщо ні — то є менш терпимими, ніж звичайно.

Люди краще сприймають і легше формують громадську Думку  щодо цілей, ніж стосовно методів  їх досягнення.

Громадська думка, як і індивідуальна, як правило, є забарвлена певним бажанням чи інтересом; і коли вона ґрунтується на ньому, а не просто на інформації, то тоді значно гостріше реагує на події.

Важливим регулятором  громадської думки є засоби масової  інформації (ЗМІ). ЗМІ у суспільстві  є не лише способом впливу на маси, але  й засобом участі мас в соціальному управлінні. Ця участь здійснюється на базі всебічного інформування громадськості про соціальне життя в цілому та про діяльність окремих соціальних інститутів. Друковані та електронні засоби масової інформації забезпечують гласність громадській думці, доводять її до відома соціальних інститутів, надають трибуну для обміну думками. Як уже зазначалось, громадська думка може формуватися стосовно тільки тих явищ і фактів соціального життя, які є інформаційно доступними спільноті. Чим вищою є інформованість громадськості, тим компетентнішою є громадська думка. Формування громадської думки і її! висловлення — дві взаємопов'язані сторони в діяльності ЗМІ.

Характер отримуваної  інформації виявляє вирішальний  вплив на зміст і поширення  громадської думки. Не випадково кажуть, що інформація править світом. Якою ж буде інформація — не в останню чергу залежить від ЗМІ. Тому в сучасному світі різко зростає роль ЗМІ у формуванні громадської думки. Відомо, що навіть у суто інформаційних програмах міститься замаскований коментар, приховане навіювання (іноді його роль виконує сам вибір інформаційного приводу). Отримання інформації сьогодні стало такою самою необхідною людською потребою, як і споживання їжі. "Ковтаючи" пропоновану ЗМІ інформацію, ми отримуємо і певну "дозу" навіювання.

Особливу роль у цьому  процесі відіграє телебачення. Секрет такого високого впливу цього різновиду  ЗМІ зумовлений кількома чинниками: по-перше, телепередачі є найбільш простими для сприйняття; по-друге, вони створюють  ефект особистої присутності людини на місці події; по-третє, на думку психологів, до 40 % всієї чуттєвої інформації про навколишній світ людина отримує за допомогою зору. Те, що людина бачить особисто, звичайно не потребує словесного чи письмового опису. Інформація, отримувана глядачем, має цілісний, образний характер, а тому є простою і загальнодоступною. Також дуже важливо, що телебачення не лише дозволяє отримувати необхідну, актуальну дієву інформацію, але й організовує вільний час, відпочинок, розваги. Воно формує не тільки смаки, потреби населення, але й його ставлення до всіх політичних проблем. Проте, оскільки телебачення, як і інші ЗМІ, перебуває під контролем політичних та економічних еліт і служить їхнім інтересам, то із трибуни громадської думки ЗМІ перетворилися у своєрідний її регулятор. Тому останнім часом все гостріше постає проблема пов'язана із репрезентативністю громадської думки у матеріалах друкованих та електронних засобів масової інформації. За допомогою ЗМІ сильні світу цього спрямовують поведінку народних мас у потрібне їм русло. Особливо яскраво це виявляється у період виборних кампаній. Сучасні ЗМІ перетворилися в один із найголовніших інструментів маніпулювання громадською думкою. Використання ЗМІ для політичного маніпулювання сьогодні становить найбільшу небезпеку для громадян і демократичного державного ладу. Як зауважив відомий австрійський філософ Фрідріх Хайєк (1899—1984): "Одним із найсумніших явищ нашої епохи є масовий демократичний рух, який виступає за політику, яка неминуче веде до знищення демократії, і яка може бути вигідна тільки меншості серед тих, хто підтримує цю політику".

Деякі етапи процесу  відходу преси від скромної, але  зрозумілої ролі інформатора споживачів про різні події, і перетворення її на інструмент для нав'язування цьому споживачу певних думок і оцінок, описує російський дослідник Дмитро Волков.

Наприкінці XVIII ст. пресу  вперше називають частиною суспільного  устрою. Британський політик і  філософ Д.Вйорк, заявив, виступаючи в парламенті, що в ньому "є  три влади; але на прес-галереї представлена четверта влада, яка є важливішою, ніж кожна з них". Але швидкі політичні та економічні зміни в західноєвропейських державах І стрімкий розвиток інституту преси призвели до переосмислення поняття "четверта влада" чи "четвертий стан", так що преса стала претендувати на роль "четвертої влади" у сучасній демократичній конструкції політичного розподілу функцій між виконавчою, представницькою І судовою гілками влади й уже в першій половині XIX ст. американський політик Джон Калоун писав: "Громадська думка і її орган — преса... уже досягли в цивілізованих країнах такої сили, що її відчувають уряди цих країн — але це ще ніщо перед тим, яким в майбутньому буде розмах їх впливу". В той же час він попереджав, що "преса, замість того, щоб представляти Інтереси цілого, звичайно виявляється органом окремих груп впливу, а точніше — партій, які Із них виростають; вона виявляється Інструментом в їхніх руках для контролю за громадською думкою і для її зміни в Інтересах цих груп". А вже через тридцять років, в і880 р., лорд Ектон написав: "Влада журналістики... примушує людей діяти не згідно з власними пізнаннями, але залежно від думки інших людей... Майже всі сьогодні віддають свою совість і здоровий глузд в заклад стороннім".(11)

Розділ 3.

Маніпулятивні можливості зacoбiв масової інформації .

Психологічно людина загалом позитивно налаштована  на сприйняття друкованої чи трансльованої  інформації, якщо, звичайно, її автор  чи ЗМІ не мають негативної репутації. Однак нерідко цю налаштованість намагаються використати в політичній боротьбі з метою аргументування економічних, соціальних дій, проектів, які заторкують інтереси людей. Дезінформуючи суспільство, в матеріалах ЗМІ нав´язують вибіркову увагу до фактів, приписують певній особі заяви, які вона ніколи не робила; оприлюднюють інформацію після втрати нею актуальності; наводять неточну цитату або уривок фрази, яка поза контекстом набуває іншого, часом протилежного змісту. (0)

3.1. Соціально-психологічний  вплив засобів масової інформації.

Сучасна людина відрізняється особливою прихильністю до радіо, кіно, телебачення. Перевага досягнень людства на шляху до технічного прогресу над традиційними засобами його морального та духовного розвитку (книга, театр, живопис) все більше відчувається в молодіжному середовищі. Зміни в культурно-ціннісних орієнтаціях сучасників не можна пояснити лише об"єктивним впливом науково-технічного розвитку суспільства. Необхідно враховувати ті зміни, які відбуваються у змісті і функціонуванні засобів комунікації і соціально-психологічних механізмів сприймання їх молоддю.

Психолого - педагогічний аспект проблеми "підліток і телеекран" дає певне уявлення про динаміку взаємовідносин кіномистецтва і  молодіжного середовища. Найбільш активним елементом цієї системи є молодь віком від 12 до 15 років. Підліток — глядач активний. Він дивиться те, що йому пропонує блакитний екран. Соціальні дослідження засвідчують, що підлітки — активна оцінювальна категорія, яка має свої смаки і свою субкультуру. Вікові психологічні особливості підлітків виводять їх на більш широкі соціальні контакти, вимагають поширення кола соціальної взаємодії. Складний процес прискореного взросління, усвідомлення себе дорослою людиною супроводжується багатьма складнощами, головна причина яких —

недостатність життєвого досвіду. Прагнення до з"ясування усіх життєвих подробиць дорослого життя приводить підлітка до кінозалу або відеосалону. де у повному обсязі пропонуються найменші відтінки життєвого досвіду дорослої льодин. Гостросюжетне видовищне зображення життя нерідко відсуває на другий план моральність, естетичність кіномистецтва.

Сюжети відеофільмів нерідко пов"язані з проблемами, які хвилюють підлітків, відбивають їх напружений психологічний стан.

Парадоксом спілкування  підлітків з телеекраном є  взаємодія позаєстетичих мотивацій звертання молоді до кіномистецтва і ціннісним ставленням до цього. Ці два моменти тісно пов"язані між собою. Відомий психолог Л.С.Виготський підкреслював, що сприйняття мистецтва вимагає від особистості розвиненої фантазії. Глядач, що не володіє вмінням фантазувати, домислювати побачене, не здатний відчути повною мірою зміст і значення художнього твору. Підлітковий вік — це пік романтичних мрій, фантастичних планів щодо свого майбутнього. Однак реальне життя орієнтує молодь на прагматичне ставлення до нього. Це гальмує, розвиток уяви і. звичайно, впливає на рівень інтересу молоді до художніх творів.

Сприйняття кіномистецтва (як і будь-яких інших видів художньої  творчості) неможливе без розвиненої фантазії. Але й вона не може розвиватися без його впливу. Важливого значення тут набуває діяльність кіноклубів, естетичних гуртків тощо. Але естетичне виховання не буде успішним, якщо кіномистецтво не відповідає зростаючим потребам молоді. Вітчизняна кінопродукція упродовж тривалого часу тяжіла до морального наставництва, готових життєвих рецептів, констатації фактів шкільного життя, які поступово звели нанівець інтерес молоді до вітчизняних фільмів. Відсутність "недомовленого", можливості самостійно домислити події. статичність фактів та оцінок спонукає підлітків до перегляду Іноземних фільмів які. в більшості своїй зводять естетичний ідеал до мінімуму. Його компенсують, динаміка розвитку сюжету, дієвість, подій, видовищна яскравість, спецефекти.