Загальні питання права власності у відносинах з "іноземним елементом" за законодавством України

 

Нормативні правові акти інших країн світу, включаючи Росію, пов'язують момент переходу ризику безпосередньо з моментом переходу права власності (res peril domino - ризик несе власник).

 

Момент переходу права власності та момент переходу ризику є різними цивільно-правовими категоріями. Перший має пряме відношення до речових прав, другий - до зобов'язальних правовідносин. Тому і колізійні проблеми, що виникають у зв'язку з цими категоріями, будуть вирішуватися на основі різних колізійних норм.

 

Особливі складнощі в міжнародній діловій практиці викликають випадки, коли предметом угоди виступає товар, що знаходиться в дорозі (res in transitu). У такій ситуації сторони, укладаючи договір щодо речі, перевезеної по морю, повітрю або по суші, можуть і не знати з достатнім ступенем точності, де в даний час ця річ знаходиться.

 

У міжнародне право існують декілька прив'язок, що дозволяють продавцю і покупцю визначити застосовне право для врегулювання їх взаємовідносин з переходу права власності в подібних випадках: закон країни місця призначення речі, закон країни місця відправлення речі, закон проміжного пункту, закон прапора транспортного засобу і т. п.

 

Колізійні питання відносин, що випливають із права власності, регулюються також в окремих міжнародних угодах. Серед них найбільш відомою є Гаазька конвенція про право, застосовне до переходу права власності при купівлі-продажу рухомих матеріальних речей 1958 Характерною рисою цього договору є те, що він вирішує більшість питань, пов'язаних з переходом права власності, не на підставі принципу lex rei sitae, а на підставі зобов'язального статусу, тобто права, застосовуваного сторонами до своїх зобов'язань по угоді зовнішньоторговельної купівлі-продажу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колізійні питання права власності

У будь-якому законодавстві існує поділ речей щодо цивільного обороту. Зміст цього обігу у цих законодавствах є різним. У більшості держав світуземля знаходиться у вільному обігу, в деяких (в Україні) – обіг є обмеженим.  

 

З цього й випливають колізійні питання права власності:

· право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться "Lex rei sitae” (ст. 1581 ПЦК). Юридична кваліфікація майна (рухоме не рухоме, ін.) теж проводиться за правом країни перебквання;

· правило "Lex rei sitae” обумовлює і зміст права власності й його обсяг (змінюється і зміст й обсяг). Чи може річ знаходитися у праві власності? Проте це правило має деякі виключення: розподіл речей на головні й приналежні (наприклад, часи є головною річчю, а браслет до них – приналежною). Тому й виділяють принцип, за яким приналежність слідує за головною річчю. Цей принцип ніколи не порушувався. Й, наприклад, у СРСР іноземці з цього зробили бізнес – покупали дешеві часи й золотий браслет й безперешкодно вивозили золото з території СРСР;

· речове право базується на принципі прикріплення права не до суб’єкта права, а до об’єкта права. У випадку нерухомої речі об’єкт може слідувати, наприклад, світом, а суб’єкт знаходиться на території однієї держави. При продажі нерухомого майна можуть застосовуватися різні законодавства щодо цієї речі (й, наприклад, нерухома річ може знаходитись на території Франції, але до неї буде застосовуватись законодавство іншої держави). Тому прийшли до такого рішення – у всіх правових системах нерухомість підкоряється законодавству місця знаходження ("lex situs funti”). У частині 6 статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність”: "Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України”;

· питання моменту виникнення права власності. З цього питання виникла презумпція – якщо річ була придбана в одній державі, то моментом виникнення права власності є відповідний акт здійснення купівлі-продажу. Але з цим принципом пов’язане питання про ризик випадкової загибелі речі при перевезенні. Питання про загибель речі вирішується з урахуванням, коли виникло право власності на річ за національним законодавством. При вирішенні цього питання застосовують прив’язку закону місця знаходження речі (тобто питання вирішується за законом держави, де ця річ знаходиться).

Але як застосувати цей право у відкритому морі або коли важко визначити місце перебування речі (товар, який знаходиться в дорозі)? – за угодою сторін;

· застосовуються чотири прив’язки – право держави відправлення, право держави призначення, право держави зупинки, право держави перевізника. Загальної відповіді на те, яку саме прив’язку слід застосовувати у міжнародному приватному праві не існує. В результаті застосовують подвійну колізійну прив’язку – основну й ту, яка є найбільш прив’язаною до основної;

· у випадку локалізованого майна. Це питання розуміється у двох сенсах: важкість локалізації, коли майно знаходиться за межами національного правового регулювання (концепція удаваної локалізації – щодо питань, які виникають щодо якогось твору, твір локалізується з автором, тобто за громадянином певної держави) й безтілесне майно. Щодо винаходу локалізація відбувається за правом держави, яка видала патент;

· ризик випадкової загибелі речі. Загальне правило – ризику випадкової загибелі речі переходить на покупця з моменту виникнення у нього права власності на цей товар. Виключення – у випадках прострочення передачі або прострочення прийому товару ризик несе сторона, винна у простроченні. 

 

Гаазька конвенція про закон, що застосовується до переходу права власності на рухомі матеріальні речі (1958). Конвенцію побудовано на праві зобов’язального Статуту, але вона чинності не набрала.