Правовое государство

1) коли зi змiсту норм Конституції не випливає необхiднiсть додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон. який був чинним до введения у дiю Конституції чи прийнятий пiсля цього, суперечить їй;

  З) коли правовiдносини, що розглядаються судом, не врегульовані законом, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, суперечить Конституції України;

 4) коли укази Президента України, якi внаслiдок їх нормативно-правового характеру Пiдлягають застосуванню судами при вирiшеннi конкретних судових справ, суеречать Конституцiї України.

           Принцип верховенства закону базується на Конституції,вона як Основний Закон, закладає базу для визнання принципу верховенства закону в Правовій системі. Цей принцип полягає у тому, що закон має перевагу над рiшеннями виконавчої влади, яка має керуватись законом у своїх дiях , не може втручатись у сферу законодавчого регулювання, сферу громадянських прав, не маючи на те особливих повноважень. Закон має перевагу також над рiшеннями органiв Правосуддя, якi повиннi поважати закони i дотримуватись їх.

           Закон має найвищу юридичну силу з огляду на особливий представницький характер парламенту, який його ухвалюс, через опосередкування найбiльш важливих суспiльних вiдносин, безпосереднiй розвиток конституцiйних положень[19.ст.38].

          Сфера виключного регулювання законом

           Реальне вiдображе верховентва (прiоритету) закону в системi iншиого нормативно-правових актiв, за допомогою якого здiйснюеться правове регулювання найважливiшi суспiльних вiдносин, знайшло у ст. 92 Конституцi України , де уточнюється предметний перелiк питан з яких Верховна Рада України здiйснює законодавче регулюваяня, хоча вона може приймати закони також з iнших питань своєї компетенцiї (ст. 85 Конституцiї).

        Найважливiше коло питань, якi повиннi регулюватись виключно законом, стосується прав людини i громадянина, основних обов’язкiв тромадянина, прав корiнних народів та нацiональних меншин. Це означас, що всi основнi рiшення, якi стосуються вказаних конституцiйних прав i свобод, мають прийматись у формi закону.

        Лише та держава може претендувати на правовий характер, яка не тiльки визнала природнi права особи, проголосила громадянськi, соцiальнi та полiтичнi права особи у своїхконституційних чи законоданчих актах, а й забезпечила правовий режим неухильного дотримання прав 1 свобод особи та громадянина. Правова держала — та, в якiй реально функцiонує режим зв’язаностi влади правами й свободами, та держава, яка юридично зобов’язана захищати і гарантувати цi права та свободи.

       Конституцiя не лише вiдтворює тим самим сформовану в суспiльнiй свiдомостi свiтоглядну оцiнку людського фактора, констатуючи його найвище мiсце у суспiльствi серед усiх соцiальник цiнностей, а через конституцiйне закрiплення надає iдеї гiдностi людини нормативного характеру[19,с.64].

        У Конституції йдеться про прiоритет суспильних iнтересiв у досить незначнiй сферi. Про такий прiоритет можна вести мову у сферi фундаментальних умов фуякцiонування суспiльства, ак умови вiльного i всебiчного розвитку особистостi, тобто, знову ж таки, має у своїй основi потребу захисту iнтересiв конкретноi особи, її прав i свобод. Саме тому на особу покладаються мивiмальнi необхiднi обов’язки перед суспiльством (ст. 23 Конституції. Такими громадянськими обов’яз ками є захист Вiтчизни та шавування її державних символiв (ст. 65), незаподiяння шкоди природi (ст. 66), обов’я зок сплачувати податки і збори (ст. 67), зобов’язання не посягати на права і свободи, честь i гiднiсть iнших людей (ст. 68).Принципом пропорцiйностi пронизаний конституцiйно зафiксовачий правовий порядок в Українi (ст. 19 Конституцiї), згiдно а яким нiхто не коже бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

       Вiдсутнiсть таких прав, механизмiв й iнституцiй або ж неможливiсть їх реалiзації у правозастосовчiй практицi свiдчать про декларативнiсть самого принципу прав i свобод людини, якщо вiн, навiть, i проголошується конституцiсю до суб’сктивних прав, без яких не можна вести мову про можливiсть побудови правової державностi, належать насамперед права, пов’язанi з формуванням держави[13,с.29].

         Отже,  можна зробити висновок, що у рамках названих принципiв правової державностi здiйснюэться обмеження державної влади та її контроль. Цi принципи визначають встановленi Конституцієюю i чинним законодавством форми та порядок здiйснення влади, полiткчну вiдповiдалытiсть влади перед народом; у визначених ними формах здiйснюється контроль за владою та професiйним  чиновництвом. Вони мiстять власнi внутрiшнi закономiрностi, якI вимагають вiд органiв влади та їх посадових осiб здiйснення певних конкретних дiй з метою гарантування правової державностi. 
 

     3. Основнi напрями формування правової держави в Українi. 

       Охарактеризувавши ознаки правової держави, потрiбно виявити, якою мiрою вiдповiдає їм наша держава.

        Правова держава передбачає передусiм розвиток її юридичної бази — законодавства. В останнi роки в Українi прийнято чимало законiв, якi регулюють суспiльнi вiдносини в рiзних сферах життя. У недавно прийнятiй Конституцiї України критерiєм закрiплення основних прав та свобод громадян мiжнароднi стандарти, загальновизнанi принципи й норми мiжнародного права, зафiксованi, зокрема в Статутi ООН, Загальнiй деюларацiї прав людини, Пактi про громадянськi та полiтичнi права, Паризькiй хартiї для нової Європи[9,с.24].

        Правова держава може функцiонувати лише в режимi законностi, тобто такого стану відповідності суспiльних відносин Конституції та iншим законам держави, який утворюсться в результатi виконання законiв усiма суб’ектами права (учасниками суспiльного жипя). Забезпечити вiдповiднiсть законiв та iнших нормативних актiв Конституцiї України покликаний Конституцiйний Суд України. Вищий нагляд за додержанням i правильним застосуванням законiв Президентом України Кабінетом Мiнiстрiв України, Радою Мiнiстрiв Республiки Крим, мiнiстерствами та iншими центральними органами виконанчої влади, органами мiсцевої виконавчої влади, самоврядування, полiтичними партiями, громадськими органiзацiями , посадовими особами та громадянами здiйснюється органами прокуратури.

       Аналiз ознак правової держави та напрямiв її формування засвiдчує, що, хоч у чиннiй Конституції, Україна проголошена правовою державою, насправдi це положення є дещо декларативним. Тому, незважаючи на певнi здобутки в справi побудови правово держави, нам необхiдно ще докласти чимало зусиль для вирiшення цiєї проблеми.

        Свiтовий досвiд практичного розв’язання проблем, пов’язаних iз державно правовим будiвництвом , показує, що не  iснує   якогось  єдиного , усталеного, класичного зразка  правової держави , натомість функцiонують її iсторичні постатi — національні чи регiональнi — моделi. Але , незважаючи на цю обставину, аналiз умов діяльності та механiзму функцiонування абстрактної моделi корисний тим , що вiн подає   узагальнену ідеально - типову конструкцiю , з якою доцiльно зiставляти реалiї державного буття , визначаючи вiдмiннiсть мiж бажаним та реально  досягнутим , причини розбіжностей та шляхи  їх   усунення.      До того ж,   порiвняльно   юридичний  метод   відкриває широкi   можливостi для порiвняння на теоретичному рiвнi реального державно-правового статусу рiзних країн у межах одного iсторичного перiоду[19,с.164].

         Таким чином, об’сктивно мiж теоретичною моделлю правової держави i реально дiючими державно-правовими механiзмами iснують певнi вiдмiнностi . Важливим корелятом мiж теоретичною моделлю таїї реальним прототипом є людський чинник у багатьох його вимiрах ( притаманна кожному соцiуму ментальнiсть, рiвень правосвiдомостi , iсторичнi традицiї тощо).Щоб уникнути повторення пройденого , слiд дотримуватися щонайменше двох важливих засад:

    -визначення мети , iдеалу суспiльного i державно-правового розвитку , його деталiзацiя мають бути виваженими i вiльними вiд утопiчної творчостi;

    -узгодження та досягненая гармонiї феноменологiчної й конструктивної пара дигм державно-правового розвитку.

         Для  розробки стратегiї виходу з кризи i повноцiнного розвитку       дуже важливо також правильно оцiнювати свiй i чужий досвiд виживання i поступу. Однi пропонують нам забути про свiй досвiд i цiлком          покладатися на досвiд iнших країн. Iншi наголошують на досвiдi        розвитку нашої країни. Третi пропонують взагалi вiдкинути наше минуле i смiливо експерементувати iз сучасним i майбутнiм. Кожна з цих позицiй   має свої плюси i мiнуси. Останнiм часом висловлювалися численнi i      багато в чому слушнi зауваження з приводу того , що в наших умовах   захiднi моделi не дiють. Справдi, механiчна трансплантацiя будь-якої теорiї неминуче призводить, як засвiдчуэ iсторiя, або до органiчного      вiдтворенням суспiльством чужої для нього теорії, або до насильнiцького її впровадження .

      З огляду на це побудова правової держави в Україні , визначається в першу чергу тенденцiями її власного поступу, рiвнем готовностi як суспiльства, так i кожного громадянина до цих змiн. Вартi пильної уваги слова К.Маркса про те, що теорiя втiлюється в кожному народовi лише настільки, наскiльки вона є здiйсненням його потреб.

      Отже, задля втiлення якоїсь теорiї необхiдно , щоб її iдеями перейнялися широкi кола громадськостi. Щоб правова держава стала дiйснiстю в Українi, варто цiлеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освiтою , розвитком правової культури населення, не забувати власнi здобутки в цiй галузi й ознайомитися iз зарубiжним досвiдом, прищеплюючи все корисне й повновартiсне.

       В Українi за роки незалежностi створенi конституцiйно правові засади функцiонування правової державностi та її основні   механiзми: закладенi основи парламентаризму, реалiзовано принцип подiлу влади, створено Конституцiйний Суд, Вищу раду юстицiї, Рахункову палату України. Тим самим сформованi основнi структурні     елементи правової держави, що дало можливiсть цивiлiзованого формування влади, її утримаяня вiд силового вирiшення спорiв i протиріч мiж й   окремими гiлками. Почалася реформа судової  влади з тим, щоб досягти незалежностi суду, перетворити його з каральної системи на ефективний засiб вирiшення спорiв [20,с.135].

          Вiдбулись зрушення в оцiнцi прав i свобод людини, у їх конституцiйно-правовому регулюваннi, намiчено шляхи їх реалiзацй та створені вiдповiднi правовi механизми. Україна визнала юрисдикцiю європейських         iнститутiв захисту прав i свобод людини. Пiддана глибокiй трансформації нацiональна система законодавства. Оновлена значна кiлькiсть правових iнститутiв, якi забезпечують реалiзацiю прав і свобод громадян. Вiдбувся перегляд багатьох галузей законодавства на проголошених Конституцiєю України принципах.

         Важливим  у планi побудови правової держави є також створення ефективного механiзму охорони прав особи. На сьогодніi  в Українi        дiють Кримiнально-процесуальний, Цивiльний процесуальний та Господарський,процесуальний кодекси, якi передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Новi положения якi значно розширюють засоби захисту прав громадян, мiстять закони “Про адвокатуру”, “Про нотарiат”.

        На пiдняття авторитету судових органiв, забезпечення незалежностi суддiв i пiдпорядкування їх тiльки закону спрямований Закон України ,,Про статус суддiв’. Вiн встановлює порядок обирання суддiв, процедуру здiйснення правосуддя та недопустимiсть втручання в цю дiяльнiсть, а також iншi важливi положення. На сьогоднi значно розширено коло питань, з яких можна звернутися до суду. доступнiсть суду для кожного громадянина — це своєрiдний показник того, як близько суспiльство пiдiйшло до правової держави.

      Однак, бiльшiсть ознак української правової  держави мають формальний характер, а побудувати правову державу лише за формальними  ознаками неможливо. Без органiчного поеднання легiтимної влади iз забезпеченою у суспiльствi свободою, без ефективного фувкцiонування подiленої влади’ з дотрималням її окремими гiлками вимог закону i забезпе чения верховенства закону в дiяльностi держави та усiх сферах суспiльного життя - правова державнiсть залишиться формальним лозунгом, недосяжною мрiєю.

     Фундаментом, передумовою правової державностi є формування громадянського суспiльства, у якому був би забезпече вiльний і        всебiчний розвиток кожної особистостi, суспiльства, у якому функцiонували б демократичнi громадськi iнститути, що забезпечутоть свободу слова         та iнфор мацiї, гараятують силою громадської думки і суспiльної моралi вiльнi вибори, наявність легальної опозиції та багатопартiйнiсть  i тим самим унеможливлюють узурпацiю влади. Але на  жаль традицiї демократiї в Українi ще досить слабкi. Причому показовий  той факт, що коли на теоретичному рiвнi чимало питань функцiонування демократичних iнститутiв розроблено досить детально,то справа з їх практичною реалiзацiєю у дiях державних органiв значно вiдстає.

       Україна ще тiльки на шляху до побудови громадянського суспiльства. Свобода засобiв масової iнформацiї лише задекларована і належить докласти багато зусиль, щоб вони одержали справжню незалежнiсть. Порушення виборчого законодавства на виборах до парламенту, у тому числi недотримання правил агiтацій, пiдкуп виборцiв, залякування кандидатiв, пiдтасовуваяня результатiв виборiв - були досить поширеними явищами, якi не зустрiчали належного осуду з боку суспiльства i окремих громадян.