Концептуально-правові засади співробітництва між Росією та Китаєм

На даний момент, протяжність східного кордону Росії та Китаю становить 4320 км, а західної 54 км. Шляхом неймовірних зусиль фахівців і дипломатів двох країн, 16.05.1991 р., 3.09.1999 р., 9.12.1999 р., в Пекіні, Радянський Союз (а потім Росія) і Китай підписали відповідні протоколи, що описують східну і західну межу, ( 14.072005 р. були доповнені). Т.О. Підписання вищезазначених документів, нарешті, завершило тривав 40 років питання про демаркацію кордонів, вперше, в історії відносин двох держав, близько 4374 км кордонів, за допомогою офіційного юридичного договору, були точно відзначені. 
         Стрімкий розвиток національної економіки Китаю спровокувало швидке зростання попиту на енергію, і вже в 2003 р. Китай увійшов до трійки (після США і Японії) найбільших імпортерів нафти. Слідом за прогресивним розвитком економіки та підвищенням рівня виробництва, імпорт нафти, природного газу, етилену та інших продуктів хімічної промисловості в Китай - буде тільки продовжувати рости. Передбачається, що до 2013 необхідність в імпорті з усіх 3-х напрямках зросте на 46%, 20% і 40% відповідно, і вже до 2020 Китай буде мати потребу в 56% імпорту нафти і в 40% імпорту природного газу. Тому, енергетичне питання стало одним з найбільш головних в національній економіці Китаю. В даний час 60% імпорту нафти до Китаю припадає на країни ближнього сходу, більше того, велика частина нафтохімічної промисловості поставляється з країн того ж ближнього сходу, що в майбутньому може завести Китай в капкан залежності від цих країн. В умовах жорстокої міжнародної політичної та економічної гонки, Китайський уряд розуміє, що не зможе так просто отримати достатню кількість нафти, беручи участь в строго обмеженій ринку енергоресурсів, диверсифікація імпорту енергетичних ресурсів є неминучим вибором Китаю, необхідно нарощувати зусилля спрямовані на зближення з Російською дипломатією. Російсько-Китайський енергетичний обмін, відображає сувору реальність міжнародної політичної та економічної конкуренції.

Центрально-Азійський регіон для обох держав має важливе значення, даний регіон стає не менш складним, ніж регіон Близького Сходу, тут, зважаючи інтересу до нафти, природного газу та інших природних ресурсів, зіткнулися такі держави, як: США, Європа, Росія, Китай і Японія. І саме тому спільна геополітика є тверда основа взаємодовіри двох держав, відносини стратегічного співробітництва і партнерства Росії і Китаю, перш за все, полягають в глибокому співробітництво в галузі безпеки, підкріплені взаємною довірою. Що, фактично, веде до створення середовища мирного та безпечного прикордонного співіснування.

У сучасних міжнародних відносинах, економічні фактори відіграють все більш важливу роль. Поглиблення і розширення торгівлі сприяє взаємозалежності двох країн. Таким чином, вже давно навчилися вирішувати конфлікти, використовуючи співробітництво, а не заходи насильства. 
         У 1996 р., висунуто пропозицію про збільшення обсягів торгівлі до 20 млрд. доларів до 2000му році, але фактично до цього року - оборот між двома країнами досяг рівня 8 млрд. дол. Тільки в 2001 р. почався відносне зростання, до 2008 р. він досяг вже позначки в 55,9 млрд. доларів (однак в 2009 р. впав до 16,2 млрд. дол.) В даний час частка Росії на китайському ринку експорту та імпорту товарів займає 8-9 позицію. І при цьому вже розпочато енергетичне співробітництво двох держав, розвиваються партнерські відносини між місцевими органами влади в прикордонних районах, місцеві органи управління отримали можливість автономно розвивати транскордонне співробітництво. Розвиток Російсько-Китайського прикордонного співробітництва в майбутньому стане відмінним прикладом і прекрасним гарантом дружніх відносин двох країн. [19]

24 квітня 1990р. в Москві було підписано Угоду між урядами СРСР і КНР про керівні принципи взаємного скорочення збройних сил і зміцнення довіри у військовій області в районі радянсько-китайського кордону.

16 травня 1991р. було підписано Угоду про радянсько-китайського державного кордону на її Східній частині (аналізованих нами Додаткова угода, як уже було сказано вище, - це документ, що уточнює Угода 1991р., що залишився Російської Федерації від СРСР).

Відповідно до статті 1 цієї Угоди, сторони погодилися: "згідно загальноприйнятим нормам міжнародного права, у дусі рівноправних консультацій, взаємного розуміння і взаємної поступливості, справедливо і раціонально вирішити залишилися від історії прикордонні питання, уточнити і визначити проходження лінії кордону між обома державами". Однак у статті 3 Угоди було відзначено, що сторонам не вдалося вирішити питання про проходження лінії кордону на двох спірних ділянках.

Після розпаду СРСР керівництву Росії дісталася досить важка ноша для розв'язання комплексу проблем у взаєминах з Китаєм, в першу чергу, з прикордонних питань. Тим не менш, протягом 1990-х років російська і китайська сторони крок за кроком досягали нових домовленостей по всьому колу цих проблем.

Так, вже 16 січня 1992р. між Російською Федерацією і Китайською Народною Республікою укладено Угоду про організацію перевезень зовнішньоторговельних вантажів російськими і китайськими судами по річках Амур і Сунгарі.

10 серпня 1992р. постановою Уряду РФ № 568-38 утворений робочий апарат делегації Росії в Спільної російсько-китайської демаркаційної комісії для здійснення демаркаційних робіт на східній частині російсько-китайського кордону. (Постановою Уряду РФ від 22 листопада 1997р. № 1464 цьому апарату доручено провести демаркацію кордону та на її західній частині). 
         18 грудня 1992р. підписана Спільна декларація про основи взаємин між Російською Федерацією і Китайською Народною Республікою, у статті 12 якої говорилося, що "сторони продовжать переговори по ще не узгодженим ділянках кордону між Російською Федерацією і Китайською Народною Республікою на основі договорів про нинішню російсько-китайському кордоні відповідно до загальноприйнятих норм міжнародного права, у дусі рівноправних консультацій, взаємного розуміння і взаємної поступливості з тим, щоб справедливо і раціонально вирішити прикордонні питання". 
27 травня 1994р. в Пекіні підписано Угоду між урядами Росії і Китаю про режим російсько-китайського державного кордону.

3 вересня 1994р. в Москві підписано Угоду між Російською Федерацією і КНР про російсько-китайського державного кордону на її Західної частини (ратифікована Законом від 15 липня 1995р. № 104-ФЗ).

Розпорядженням Президента РФ Б. М. Єльцина від 21 лютого 1996р. № 77-рп було наказано російської делегації в Спільної російсько-китайської демаркаційної комісії "завершити демаркаційні роботи на Східній частині російсько-китайського державного кордону, в тому числі на ділянках кордону в Уссурійському і Битва на озері районах Приморського краю і в Єврейської автономної області, зокрема в районі островів Попов, Савельєв, сазанів, Сухий, На-створах, Еврасіха, Ніжнепетровскій на річці Амур".

У постанові Ради Федерації РФ від 14 травня 1997р. № 159-СФ "Про хід демаркації російсько-китайського державного кордону на її Східній частині" (п.3) відзначена необхідність "розглянути Уряду РФ питання про включення до складу російської делегації в Спільної російсько-китайської демаркаційної комісії керівників законодавчих (представницьких) органів державної влади Приморського і Хабаровського країв, Амурської і Читинської областей, Єврейської автономної області; заслухати звіти відповідних керівників федеральних органів виконавчої влади про хід виконання їх відомствами доручень Президента РФ, щодо заходів по збереженню навколишнього природного середовища та обмеження господарської діяльності на ділянках, які за підсумками демаркації повинні будуть відійти до Китайської Народної Республіки, а також підписання рамкової угоди про спільне господарському використанні окремих ділянок території тієї чи іншої сторони з урахуванням економічних інтересів прикордонного населення Російської Федерації".

27 червня 1997р. в Пекіні підписано Угоду між урядами Росії і Китаю про створення та організаційні засади механізму регулярних зустрічей глав урядів Росії і Китаю.

10 листопада 1997р. в Пекіні підписано Угоду між урядами РФ і КНР про керівні принципи спільного господарського використання окремих островів та прилеглих до них акваторій на прикордонних річках.

Постановою від 30 липня 1999р. Уряд Російської Федерації схвалив представлені Міністерством закордонних справ РФ погоджені з Міністерством оборони РФ, Федеральної прикордонної службою РФ і попередньо опрацьовані з китайською стороною проекти Протоколу-опису лінії російсько-китайського державного кордону на її східній частині та Протоколу-опису лінії російсько-китайського державного кордону на її Західної частини. (Протокол-опис лінії російсько-китайського державного кордону на її східній частині був підписаний між урядами Росії і Китаю 9 грудня 1999р.).

9 грудня 1999р. в Пекіні підписано Угоду між урядами РФ і КНР про спільне господарському використанні окремих островів та прилеглих до них акваторій прикордонних річок (мова йде про острови Верхнеконстантіновскій (Росія) і Лунчжаньдао (Китай), а також островах Менкесіліч-жоучжу (Китай) c прилеглої акваторією річок Амур і Аргунь). Термін закінчився 1 березня 2005р., Але Постановою Уряду РФ від 21 вересня 2004р. № 490 вирішено запропонувати китайській стороні підписати Протокол до Угоди про продовження його на наступний п'ятирічний період.

17-19 липня 2000р. Президент РФ В. В. Путін здійснив офіційний візит до Китаю на запрошення Голови КНР Цзян Цземіня. За підсумками переговорів була підписана Пекінська декларація, в якій підкреслено, що "Росія і Китай мають намір в конструктивному дусі продовжувати переговори з метою прискорення вироблення варіантів рішень з неузгоджених дільницях кордону між двома державами" (п. VIII).

16 липня 2001р. В.В.Путін підписав у Москві Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво між Російською Федерацією і Китайською Народною Республікою (ратифікований Федеральним законом від 25 січня 2002р. № 9-ФЗ).

В цьому Договорі зазначено, що "сторони, із задоволенням відзначаючи відсутність взаємних територіальних претензій, сповнені рішучості перетворити кордон між ними в кордон вічного миру і дружби, що передається з покоління в покоління, і докладають для цього активні зусилля. Сторони керуються міжнародно-правовими принципами територіальної недоторканності та непорушності державних кордонів, неухильно дотримуються державний кордон між ними. Сторони продовжать переговори для вирішення питань про проходження лінії російсько-китайського кордону на ще не узгоджених її ділянках" (стаття6). [30,с.102-107]

Тоді ж голови обох країн підписали Московське спільну заяву, в якому зобов'язалися "прискорити вироблення оптимального взаємоприйнятного рішення з неузгодженим ділянках кордону".

На запрошення Президента РФ В.В.Путіна з 26 по 28 травня 2003р. Російську Федерацію з державним візитом відвідав Голова КНР Ху Цзіньтао. За підсумками візиту була прийнята Спільна декларація, в якій сказано: "Сторони підтверджують, що в найкоротші терміни досягнуто остаточного врегулювання дісталися в спадок від історії прикордонних питань між двома країнами на основі принципів справедливості і рівності, взаємного розуміння і взаємної поступливості, з метою зміцнення спокою і стабільності в районі російсько-китайського кордону та забезпечення економічних інтересів прикордонного населення обох країн ". [30, с. 109]

Таким чином, Президент РФ в 2004 році постало перед необхідністю прийняття остаточного рішення з питання, яке ставилося в цілому ряді міжнародних договорів Російської Федерації. В силу Федерального закону від 15 липня 1995р. № 101-ФЗ "Про міжнародні договори Російської Федерації", міжнародний договір підлягає виконанню Російською Федерацією з моменту вступу його в силу для Російської Федерації (п.3 статті 31), а Президент РФ і Уряд РФ вживають заходів, спрямованих на забезпечення виконання міжнародних договорів Російської Федерації (п.1 статті 32).

Відкладати прийняття рішення далі, в світлі всього вищевикладеного, було й нерозумно, і ніяково. За змістовної частини рішення і в російської, і у китайської сторони існували вагомі аргументи на свою користь. В.В.Путін прийняв досить мужнє рішення: поступитися в невеликої частини, але придбати натомість значно більше - близькі взаємовигідні відносини з сусідньою величезною країною, що має свої особливі уявлення про світ і війну, про право кордону, про важливість церемоніалу в міждержавних відносинах.

В тексті Концепції зовнішньої політики Російської Федерації, опублікованому 11 липня 2000р. в "Російській газеті" № 133, є такі слова: "одним з найважливіших напрямів російської зовнішньої політики в Азії є розвиток дружніх відносин з провідними азіатськими державами, в першу чергу з Китаєм". [25,c.73]

З метою координації  зусиль по реалізації стратегій регіонального  розвитку Росії і Китаю і дій  щодо здійснення федеральної цільової програми "Економічний і соціальний розвиток Далекого Сходу і Забайкалля на період до 2013 року" та "Програми по відродженню районів Північного сходу Китаю", а також відповідно до пункту 8 розділу 1 Спільної декларації України та Китайської Народної Республіки від 26 березня 2007 року (м. Москва) та відповідно до Плану дій щодо реалізації Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво між Російською Федерацією і Китайською Народною Республікою (на 2009-2012 рр.), розроблена справжня Програма співробітництва між регіонами Далекого Сходу і Східного Сибіру Російської Федерації та Північного Сходу Китайської Народної Республіки (2009-2018рр.) 
  Уряду Російської Федерації та Китайської Народної Республіки сприятимуть здійсненню включених в програму проектів в рамках чинного в кожній з держав сторін законодавства.

Компетентними відомствами Російської Федерації  і Китайської Народної Республіки, координуючими виконання цієї Програми, є Міністерство регіонального розвитку Російської Федерації і Державний комітет Китайської Народної Республіки з розвитку і реформ, які в міру здійснення співробітництва можуть вносити в цю програму необхідні зміни і доповнення. [43]

Розділ 2. Особливості галузевої співпраці

2.1 Політичний  діалог Росії та Китаю

Ключовим позитивним моментом зовнішньої політики Росії на китайському напрямку є те, що протягом 2001-2006 рр.. Росія зуміла плавно перейти від згаданої вище «політичної рефлексії» до системної реалізації прагматичної, зумовленої реальними потребами стратегії. Двостороння політичне партнерство стало першим і, одночасно, напрямних вектором розробки ключових сфер стратегічної взаємодії. Основні віхи становлення політичного партнерства нового формату ознаменовані наступними подіями.

В інтерв'ю китайським і російським ЗМІ напередодні візиту в КНР в липні 2000р. новий президент Росії В.В. Путін підтвердив, що Китай є стратегічним партнером Росії, разделяемость позицій на міжнародній арені, прагнення країн до підтримання і зміцнення багатополярного світу.

Під час візиту В. Путіна до Китаю в липні 2000р. було підписано спільну заяву щодо ПРО.