Переваги та недоліки Болонського процесу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ: «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ»

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

Реферат на тему: 
«Переваги та недоліки Болонського процесу»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка IV курсу 
МЕіМ, 6503

3 групи

Захарченко Ольга 
Перевірила:

Нужненко К.А.

 

 

 

 

Київ - 2012

План

 

Вступ

1. Сутність Болонського процесу

2. Переваги та недоліки Болонського процессу

3.  Перспективи , переваги та  недоліки Болонського процесу  для України

 

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Освіта XXI століття має визначитися  новими підходами, коли традиційні форми поєднуються з інноваційними методиками.  Освічена людина насамперед використовує свої знання як методологію, основу для здобуття інноваційних знань. Отже, потрібно навчати набувати знань, формувати постійну потребу в них, здатність до інноваційної освіти. Ми повинні вчитися в умовах глобалізації, бути здатними переймати світовий досвід, одночасно використовуючи, розвиваючи свої національні особливості - мову, культуру, традиції, звичаї.

XXI століття висуває нові  орієнтири, нові вимоги до економіки,  політики, особистості, накреслює плани на майбутнє, істотно підвищуючи роль освіти у нашому суспільстві. Саме зараз гостро постає питання запровадження інноваційних виробничих технологій, використання новітніх матеріалів,що стає неможливим без наявного потенціалу висококваліфікованих робітників, підвищення якісних характеристик людини. Професійно-технічна освіта у відповідності до основних своїх завдань покликана формувати і вістворювати потенціал кваліфікованого робітника у різних галузях економіки,формуючи сучасне покоління розвінених, свідомих громадян, які гідно працюватимуть і житимуть у новій європейській державі. В цілому оцінка успішності професійно-технічної освіти повинна базуватися на задоволенні потреб ринку праці, а оцінка знань учнів здійснюватися не тільки на основі теоретичних знань але і практичних уміннях.          

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове  співтовариство неможливі без модернізації системи вищої освіти, спрямованої  на підготовку фахівців на рівні міжнародних  вимог.        Однією із передумов входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору є впровадження в систему вищої освіти України основних ідей сформульованих Болонською декларацією 1999 року.   Головна мета процесу що розпочався у вищій освіті більшості країн Європи і отримав назву згаданої вище декларації - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях. 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність Болонського процесу

Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в  освіті, що є необхідною передумовою  подальшого її розвитку й удосконалення. Адже досягти нових результатів у вищій освіті, а також подолати недоліки існуючої системи підготовки фахівців і на цій основі забезпечити конкурентноспроможність випускників та престиж української вищої освіти у світовому освітньому просторі можна лише за умов упровадження нових технологій навчання. Проте новітні тенденції нерідко стають причиною збентеження, різноманітних тверджень працівників освіти, науки, експертів, студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо функціонування, доцільності змін, які запроваджено в системі вищої освіти з часу приєднання України до Болонської конвенції. Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз, виділення та окреслення перспектив упровадження в Україні є надзвичайно актуальним.

Болонський процесс –  це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах таких країн. Але питання приєднання до Болонського процесу викликало неоднозначні думки серед українських педагогів та політиків. Аналіз їхніх виступів у пресі, на веб-сайтах інтернету дозволяє виділити такі основні погляди на проблему:

¾      занепокоєння з приводу строкатої суміші культур та інтересів (Г. Касьянов, І. Бех);

¾      занепокоєння з приводу значних фінансових затрат, яких потребує запровадження інформаційних технологій (Б. Корольов);

¾      схвалення змін процесу, що забезпечить виховання творчого мобільного фахівця (О. Степанюк, С. Сененко, С. Юрій, А. Крисоватий);

¾      схвалення процесу освітньої інтеграції тільки при збереженні національних традицій (В. Кремень, В. Андрущенко, М. Степко) та ін.[4].

Передісторія  Болонського процесу

Болонський  процес має свою передісторію, що полягає  в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для  системи вищої освіти європейського  регіону та Сорбонської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація". Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 року.  

Наступний етап Болонського процесу відбувся в Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи. На саміті було виділено важливі елементи європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.   

Третій  етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту –  поширення загальноєвропейських вимог  і стандартів уже й на докторські ступені. Зазначається, що європейськи1й  простір вищої освіти та європейський простір дослідницької роботи –  дві взаємопов’язані частини  сукупності знань.

Четвертий саміт Болонського процесу був  проведений 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). Саме тоді Україна була прийнята до країн, що входять до європейського освітнього простору та є учасниками Болонського процесу. Забезпечення умов для розширення мобільності представляє для України одне з найважливіших завдань її інтеграції до Болонського процесу. Це стосується студентів, викладачів і науковців України, яким надається підтримка в рамках міжнародних угод: 86 міжурядових та 46 міжвідомчих угод з 61 країною світу, 17 з них про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, прямих угод між вищими навчальними закладами і науково-дослідницькими установами та міжнародними програмами, що реалізуються в Європейському регіоні, і є доступними для України. 

 

Болонський процес - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти).

Незвичайність цього процесу полягає  у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 46 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

Болонський процес переслідує шість цілей для досягнення єдиної за змістом і якістю європейської освіти:

1.      Введення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2.      Впровадження кредитної системи організації навчального процесу. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3.      Формування системи контролю якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4.      Розширення мобільності студентів і викладачів. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів та викладачів.

5.      Забезпечення працевлаштування випускників на європейському ринку праці. Одним із найважливіших положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання і уміння випускників повинні бути застосовані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути у попиті на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується використання Додатка до диплома, який був рекомендований ЮНЕСКО.

6.      Привабливість європейської системи освіти. Одним з головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що запровадження загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджу вальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:   

- учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;   

- привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;  

 - зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей.

БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект «взаємного міжнародного тиску» не можна недооцінювати.

БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Розвиток всередені БП повинен слугувати полегшенню «трансляції» однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі. [2]

Кредитно-модульна система (КМС) визначена для багатьох країн як орієнтир побудови навчального процесу, її впровадження є важливим завданням модернізації освіти. Кредитно-модульній системі як невід’ємному атрибуту Болонської декларації надаються дві основні функції. Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга – акумулююча: чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою. Функціонування КМС дає змогу говорити про такі її переваги: система стимулює студентів до активної регулярної роботи протягом семестру; вимагає ініціативності від студентів; студенти звикають до різних форм роботи; така система є більш об’єктивною і дає можливість зменшити суб’єктивний фактор при оцінюванні. Але недоліками є те, що, по-перше, в умовах кредитно-модульної системи та великої кількості студентів у групі важко забезпечити всім студентам рівні можливості для одержання необхідних балів; по-друге, значно збільшується навантаження на викладачів; по-третє, бали, накопичені під час семестру, не завжди відображають якість знань, а свідчать скоріше про активність студента [3].

Чимало дослідників відзначають потребу доопрацювання, вдосконалення кредитно-модульної системи як однієї з ключових позицій Болонського процесу з урахуванням потреб та інтересів студентів. Адже успіх упровадження в навчальний процес будь-якої інновації залежить не лише від створення відповідного навчально-методичного забезпечення навчання студентів, а й від того, як поставляться студенти до нововведення. Так за дослідженнями до позитивних сторін нової системи студенти зараховують: можливість легше отримати залік чи екзамен («автоматом»); контроль за систематичністю отримання знань протягом семестру; можливість покращити оцінку при складанні екзамену чи заліку; створення умов індивідуального підходу до кожного студента; сприяння організованості під час роботи з предметами. Проте опитування виявило й наступні недоліки: 1) модульно-рейтингова система призводить до нервового та розумового виснаження через безперервну напругу протягом семестру; 2) постійне змагання призводить до погіршення стосунків між членами колективу; 3) недостатня кількість часу для самостійної роботи над предметом; 4) дуже високі вимоги до отримання балів з деяких дисциплін; 5) незадоволеність підходом до оцінювання навчальних досягнень та ін.