Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаю чих в Україні іноземних  громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено  на вищий орган виконавчої влади  – Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

Згідно  статті 43 Конституції України кожен  має право на працю, що включає  можливість заробляти собі на життя  працею, яку він вільно обирає або  на яку вільно погоджується. При  цьому держава створює умови  для повного здійснення громадянами  права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом [10].

НавідмінувідзайнятогонаселенняЗаконвизначаєпротилежнугрупу – безробітних,як працездатних громадян працездатного віку, які через відсутністьроботинемаютьзаробіткуабоіншихпередбаченихзаконодавствомдоходівізареєстрованіудержавнійслужбізайнятостіяктакі, щошукаютьроботу, готовітаздатніприступитидопідходящоїроботи.

Рішення про надання громадянам стату субезробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ «Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки».

Длягромадян, які вперше шукають роботу і немають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка непотребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудовудіяльність після перер витривалістю понад шість місяців, - робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а вразі неможливості її надання – інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

Згідно  статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", держава забезпечує надання  додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному  віці, деяким категоріям населення  які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

-  жінкам, які мають дітей віком до  шести років;

-  одиноким  матерям, які мають дітей віком  до чотирнадцяти років або  дітей-інвалідів;

-  молоді, яка закінчила або припинила  навчання у середніх загальноосвітніх  школах, професійно-технічних закладах  освіти, звільнилася зі строкової  військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше  робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

-  особам  передпенсійного віку;

-  особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві  державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа зазначених категорій, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту [11].

Отже, контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється місцевими радами, інспекціями служби зайнятості та професійними спілками. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організується державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього учбових центрах за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

 

2.3 Оцінка державного регулювання  зайнятості населення

 

В Україні  одним із головних інститутів державного регулювання зайнятості населення є Державна служба зайнятості. Це спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади [3].

Державна  служба зайнятості діє на підставі Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються Державною службою зайнятості безоплатно. Діяльність Державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє на підставі статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державний фонд сприяння зайнятості».

Основні завдання:

1.  Розробка  та здійснення заходів щодо  реалізації державної політики  зайнятості, які забезпечують зайнятість (Працездатність працездатного)  населення та матеріальну допомогу  громадянам у разі безробіття.

2.  Систематичне  вивчення процесів, що відбуваються  наринку праці, у сфері професійної  зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі  необхідних прогнозів для вироблення  і вжиття заходів щодо регулювання  ринку праці та зайнятості  робочої сили.

3.  Раціональне  й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення.

4.  Контроль  за дотриманням законодавства  про зайнятість державними і  громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання.

Саме  тому оцінку державного регулювання  зайнятості населення доцільно проводити за результатами діяльності саме цього органу.

Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у 2008 році, становила 1 млн. 084 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання  дотацій роботодавцям із коштів Фонду  загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 44,7 тис. безробітних, 31 тис. безробітних отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово та організували власну справу.

У 2008 році чисельність громадян, які проходили  професійне навчання за направленням державної служби зайнятості, становила 245,2 тис. осіб, що на 15,8 тис. більше, ніж  у 2007 році. В оплачуваних громадських  роботах брали участь 428,5 тис. осіб, або кожен шостий від загальної  чисельності громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для незастрахованих осіб зріс з 210 гривень на початку 2008 року до 360 гривень на 1 січня 2009 року, а для застрахованих осіб з числа безробітних громадян мінімальний розмір допомоги по безробіттю протягом року зріс з 290 до 500 гривень.

Тенденції щодо зростання чисельності незайнятих громадян та зменшення кількості  вакансій закріпилися і у 2009 році.

За сприяння державної служби зайнятості у 2009р. було працевлаштовано 702,7 тис. осіб, або 32,8% незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2008р. – 1084,0 тис. та 43,3% відповідно).

Серед незайнятих трудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у зазначеному періоді через державну службу зайнятості, майже половину (46,6%) з них становили жінки та молодь у віці до 35 років (47,1%)[2].

У минулому році кожний п’ятий незайнятий був  працевлаштований на підприємства сільського господарства, мисливства та лісового господарства, переробної промисловості, а також торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Разом з тим порівняно з 2008р. спостерігалось зниження обсягів працевлаштування незайнятого населення (на 35,2%, або на 381,4 тис. осіб), зокрема на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку – на 103,0 тис. осіб, переробної промисловості – на 95,9 тис. осіб, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві – на 50,7 тис.осіб.

Таким чином, оцінка державної служби зайнятості України постає одним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України. Враховуючи сучасний стан у сфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою, приорітетними напрямками державного регулювання зайнятості мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття.

 

РОЗДІЛ 3. Шляхи УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ

 

3.1. Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

 

Державна  активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім  маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози  безробіття, зумовлені економічною  або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми.

Метою державних  і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення  потреб громадян у праці.

Державні  й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

-  сприяння  розвитку і структурній перебудові  економіки, створенню умов для  спрямування вивільнюваних працівників,  насамперед на рентабельні виробництва  та в пріоритетні галузі економіки;

- попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

-  захист  безробітних та їхніх сімей  від негативних наслідків безробіття  і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту  і не спроможні конкурувати  на ринку праці;

- формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

В Україні  частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж  у раїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси  можна зробити висновок, що в нашій  країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і  не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через  величезний потенціал безробіття.