Лідерство в малих групах

ПЛАН

Вступ

1. Стан вивчення питання в  науковій літературі

2. Суть досліджуваних понять  лідерства в малих групах: лідерство  та мала група

3 Соціологічне дослідження як  найкращий метод вивчення суті "Лідерства в малих групах"

Висновки 
Список використаних джерел

Додатки.

 

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема лідерства - проблема, яка вже тривалий час вивчається багатьма дослідниками різних галузей: соціології, політології, психології, педагогіки та інших наук. На сучасному етапі розвитку суспільства, питання формування лідера в колективі окреслюється у педагогічному, психологічному та соціальному аспектах.

Актуальність полягає у спробі дослідити проблему лідерства в  студентському колективі. Лідерська  позиція характеризується відповідальним ставленням до себе, інших членів групи, природи, світу; готовністю взяти на себе відповідальність при розв'язанні проблемних ситуацій. Формування лідера - одна з граней формування національної еліти.

У сучасній науці існує чимало різноманітних  концепцій лідерства, адже ця проблема вивчається науковцями різних галузей достатньо давно. Утім, попри великий інтерес учених, а також їхні різноманітні дослідження, лідерство залишається одним із найбільш суперечливих психологічних феноменів і потребує побудови принципово нових моделі та підходу до його вивчення.

Для розв’язання означених суперечностей  потрібно враховувати багатоаспектність  характеру представленості лідерства. Коли йдеться про лідерство як певну перевагу однієї особистості  над іншою, доцільно, на нашу думку, розглядати цю проблему комплексно крізь призму обдарованості особистості..

Докладний науковий аналіз надав нам  змогу виокремити основні психологічні особливості особистості лідера, які ми вивчали під час свого  дослідження; йдеться, зокрема, про  креативний підхід до вирішення проблем, соціальний інтелект, гнучкість у спілкуванні, емоційний інтелект, гнучкість мислення, високу мотивацію, освіченість, соціальне оточення особистості протягом усього життя, внутрішні конфлікти особистості, які ведуть до розвитку та становлення певних характеристик особистості.

Найбільш значущий внесок у вивчення поняття лідерства в зарубіжних дослідженнях зробили такі науковці, як Г.Тард, Г. Лебон, Е. Богардус, Е. Хантер, Т. Адорно, К. Берд, Р. Стогділл, А. Кунц. К. Левін, Сенфорд, Дж. Лолландер,Ф. Фідлер, В. Шутц, Р. Хауз, Д. Мак-Грегор, Р. Лайкерт, Т. Джекобс.

Що стосується вивчення лідерства  вітчизняними дослідниками, то вагомий  внесок в розвиток теорій лідерства зробили А.Ф. Лазурський, В.М. Бехтєрєв, А.С. Макаренко, Е.С. Кузьмін, Б.Д. Паригін, А.В. Петровський, Л.І.Уманський, Р.Л. Кричевський, Т.В. Бендас, Н.В. Грішина, А.Л. Свенцицький, А.С. Чернишев, A.Н. Лутошкін, Н.Н Обозов, Б.Г. Ананьєв, М.М. Рижак, Т.Н. Мальковська.

Об’єктом роботи є феномен лідерства  в студентській групі.

Предметом дослідження є комплекс відносин, що виникають в процесі формування лідерських якостей серед студентів.

Метою роботи є  висвітлення результатів дослідження  щодо розуміння студентами поняття "лідер" та їх уявлень про особистісні  якості, які притаманні лідерові. Для вивчення даної проблеми була розроблена анкета, результати опитування за якою були опрацьовані за допомогою контент-аналізу.

Виходячи із мети, основними завданнями роботи є:

• визначення особливостей лідерства та керівництва, їх спільних та відмінних рис;
• дослідження теорій виникнення та стилів лідерства;
• проведення емпіричного дослідження феномену лідерства та особливостей формування в малій соціальній групі

Вибір методів дослідження зумовлювався потребою комплексного охоплення якнайширшого діапазону основних аспектів розвитку лідерського потенціалу. В роботі використано розповсюджений метод анкетування, контент аналізу, методику діагностики лідерських здібностей (Е. Жарікова, Е. Крушельницького).

 

1. СТАН ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ В  НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Проблема лідерства привертала увагу протягом багатьох століть. Геродот та інші античні філософи, коли описували певні історичні події, у центр ставили розповіді про дії видатних лідерів — монархів, полководців. Згодом це питання розглядали інші філософи. Наприклад, для Ніцше прагнення до лідерства — це вияв так званого творчого інстинкту людини, лідер може навіть ігнорувати мораль як зброю слабких людей. Для Г. Тарда, наслідування лідера — це основний закон соціального життя. За З. Фрейдом, подавлене лібідо може переходити у прагнення до лідерства. А натовп потребує авторитету, який аналогічний до авторитету батька для дитини.

Як і керівництво, лідерство  стало об'єктом наукового дослідження на початку 20 ст., коли почав виявлятись інтерес до управління як науки. Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників.

Однією з ранніх теорій є «теорія  рис» (особистісна теорія лідерства). Згідно з цією теорією лідером  може бути лише така людина, яка має  певний набір особистісних якостей або сукупність певних психологічних рис. Різні автори намагалися виділити необхідні для лідера риси або характеристики. На жаль, незважаючи на велику кількість проведених досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має бути набір якостей, необхідних лідеру.

Поняття «лідерство» стало широко застосовуватися в соціальній психології після відомих експериментів К. Левіна (30-і рр. ХХ ст.), який вивчав «стиль лідерства» - систему прийомів впливу лідера на групу[8, с. 76].

У 1940 р американський дослідник  К. Берд склав список із 79 рис, що визначалися  дослідниками як «лідерські». Серед  них фігурували - ініціативність, комунікативність, почуття гумору, ентузіазм, упевненість, доброзичливість та інші. Пізніше Р. Стокділл додав ще пильність, популярність, красномовність. Але жодна з рис не посідала надійного місця в переліках: 65 % зазначених рис були згадані один раз, 20 % - двічі і лише 5 % - чотири рази[9, с. 76].

Незважаючи на це, взаємозв'язок між  конкретними особистісними характеристиками і лідерством має місце. Наприклад, лідери виділяються більш високим інтелектом порівняно з нелідером. Вони мають більше прагнення до влади, краще соціально підготовлені, виявляють більшу гнучкість і здатність до адаптації.

Однак можна сказати, що сильних взаємозв'язків не існує. Виявилося, що дуже мало особистісних характеристик корелює з лідерською ефективністю, і знайдений взаємозв'язок виявився досить слабким. Проте теорія рис має право на існування. Дослідження найбільш типових рис окремих груп і їх лідерів, а також властивостей особистості, які складають структуру задатків, здібностей, схильностей до тієї чи іншої діяльності, до досягнення успіху в ній, повинно проводитись, і в цьому напрямку є певні успіхи.

Англійські соціальні психологи Пітер Сміт і Монір Тейєб (1989) виявили, що найбільш ефективні керівники нижчої ланки у вугільній промисловості, банківській справі і державній адміністрації показують високі результати з двох тестів - цільового і соціального лідерства. Вони виявляють енергійну турботливість ходом роботи і емпатійні щодо підлеглих.

Дослідженнями також виявлено, що для багатьох ефективних лідерів груп характерна поведінка, що підтримує вплив меншості. Лідери часто наділені харизмою впевненості, яка породжує підтримку з боку їх прихильників. Для харизматичного лідера є типовими уявлення про бажаний стан справ, здатність повідомляти про це оточуючим простою і зрозумілою мовою, достатній запас оптимізму і віри у своїх людей, щоб надихати їх. Особистісні тести часто виявляють у ефективних лідерів незвичайність, енергійність, добросовісність, емоційну стійкість і впевненість у собі.

За Максвеллом, потенційний лідер  повинен мати позитивне сприйняття, служити загальним інтересам, мати потенціал росту, бути послідовним, відданим справі, гнучким, порядним, мати широкий кругозір, дотримуватися дисципліни і виявляти вдячність організації та її людям. В іншому джерелі згадуються такі риси: характер, вплив, позитивне сприйняття, уміння працювати з людьми, природна обдарованість. Досвід, впевненість, самодисципліна, високий рівень суб'єктивного контролю, уміння спілкуватися з людьми, незадоволеність існуючим порядком речей.

Американські дослідники О. Крегер і Дж. Тьюсон, спираючись на типологію особистостей по «Індикатору типів Майєрс - Бріггс», використовуючи також класифікацію К. Юнга, в результаті десятирічного добору інформації про типологію вищих керівників, виявили, що на вищих посадах 90 % складають представники типу «мислителі - вирішуючі»[1, с. 12].

Проте керуючись одним  з основних положень соціальної психології про значення соціальної ситуації в поведінці людини, розглядати ефективність лідера, враховуючи тільки риси особистості, недостатньо. Потрібно враховувати також соціальну ситуацію.

Існує декілька теорій лідерства, які фіксують увагу одночасно на особистісних властивостях лідера а також ситуації, в якій він діє. Це ситуаційні теорії лідерства, згідно з якими лідерство тлумачиться як продукт певної ситуації. Теорія рис не відкидається повністю, але стверджується, що в основному лідерство - продукт ситуації.

У різних конкретних ситуаціях  групового життя звичайно виділяються  окремі члени групи, які мають  перевагу над іншими хоча б за однією рисою, а оскільки саме вона є необхідною в даній ситуації, людина стає лідером.

Найбільш відомою з  теорій такого роду є ситуаційна теорія лідерства Фреда Фідлера (1967, 1978), яка стверджує, що ефективність лідера залежить від того, наскільки даний лідер орієнтований на завдання або на взаємовідносини, а також від того, в якій мірі лідер контролює групу і реалізує свій вплив на неї.

Перше положення теорії Фідлера полягає в тім, що лідерів  можна поділити на два типи: орієнтованих на завдання і орієнтованих на взаємовідносини. Лідер, орієнтований на завдання, більше занепокоєний тим, щоб робота була виконаною як слід, ніж взаємовідносинами між робітниками і почуттями робітників. Лідер, орієнтований на взаємовідносини, в першу чергу цікавиться тим, які почуття і взаємостосунки виникають у середовищі робітників.

Наріжний камінь ситуаційної  теорії Фідлера - це ствердження, що жоден з цих двох типів лідера не є більш ефективним ніж інший поза обставин. Все залежить від характеру ситуації, а саме від того, яким є ступінь контролю лідера і його впливу серед членів групи. В ситуації "високого контролю" у лідера існують чудові міжособистісні відносини з підлеглими, його положення в групі однозначно сприймається як впливове і панівне, а робота, яку виконує група, добре структурована і чітко визначена. В ситуації «низького контролю» має місце зворотне - у лідера погані взаємовідносини з підлеглими, і робота, яку повинна виконувати група, визначена нечітко.

Лідери, що орієнтовані  на завдання, є найбільш ефективними в ситуаціях або з дуже високим, або з дуже низьким контролем. У разі дуже високого контролю люди задоволені і щасливі, все йде рівно, і немає потреби хвилюватися про почуття підлеглих або їх взаємостосунки. Лідер, що звертає увагу тільки на виконання завдання, отримує найкращі результати.

Коли контроль ситуації дуже низький, лідеру, який орієнтований на завдання, краще вдається організувати ситуацію і внести хоча б якийсь порядок в заплутану і невизначену робочу обстановку[13, с. 63].

Однак в ситуаціях  середнього ступеня контролю найбільш ефективними є лідери, що орієнтовані на взаємовідносини. В цьому випадку робочий механізм працює добре, але все ж потрібно приділяти деяку увагу «неполадкам», які виникають через погані взаємовідносин. Лідер, який здатен уладнати ці жорстокості, діє в такій ситуації найбільш успішно.

Ситуаційна теорія Фідлера  пройшла втішну перевірку на багатьох групах лідерів, включаючи директорів підприємств, адміністраторів коледжів, армійських командирів, начальників поштових відділень та ін.

У сучасній філософії  і соціології проблема лідерства є питанням емпіричних досліджень в малих групах, де виявляють психологічні та соціально-психологічні аспекти лідерства.В. Юрчук зазначає, що лідер — суб'єкт — член групи (касти, альянсу, богеми, бомонду, мафіозного клану), за яким учасники альянсу — групи і визначають пріоритет приймати значимо відповідальні рішення у важливих ситуаціях. Лідер — це і високо рейтингова авторитетна особистість, яка виконує центрально-базальну роль в організації, корекції, регуляції, контролі сумісної діяльності індивідів і регулює взаємовідносини, взаємозв'язки в групах.

Як пише І. Ладанов, лідерство  — це функція менеджменту. Сутність лідерства полягає в здійсненні цілеспрямованого впливу на виконавців шляхом ведення їх за собою до досягнення мети. Найчастіше такий вплив відбувається двома каналами: авторитетним (підлеглі визнають переваги лідера перед іншими відповідно до його становища, досвіду, майстерності, освіти тощо); харизматичних (харизма — милість Бога) властивостей.

У реальності все це відображається в добровільному визнанні винятковості лідера, що результується в неухильному слідуванні за ним, копіюванні його дій і в цілому його поведінки.

Діапазон розробки проблематики лідерства досить широкий, тому це зумовлює деякі труднощі систематизації теоретичного й емпіричного матеріалу.

Цю проблему, на думку  більшості вчених — психологів, доцільно розглядати в трьох аспектах:

1. Структурні характеристики  лідерства.

2. Механізми реалізації  лідерства.

3. Динаміка перебігу  цього процесу (розгорнутість  у часі, від виникнення до змін, які приведуть до зникнення лідерства)[10, с. 47].

 

2. СУТЬ ДОСЛІДЖУВАНИХ ПОНЯТЬ  ЛІДЕРСТВА В МАЛИХ ГРУПАХ: ЛІДЕРСТВО  ТА МАЛА ГРУПА