Методи визначення потреби в трудових та матерiальних ресурсах для виконання виробничоi програми

Ti - час, необхідний для виконання одиниці М в рамках i-гo організаційно-управлінського виду робіт;

Т - робочий час фахівця  згідно з трудовим договором (контрактом) за відповідний проміжок календарного часу, прийнятий у розрахунках;

Кнрв - коефіцієнт необхідного розподілу часу;

 

,                                       (1.8)

 

де Кдр - коефіцієнт, що враховує витрати на додаткові роботи, заздалегідь не враховані в часі, необхідному для певного процесу (М • t), як правило, знаходиться в межах 1,2 <Кдр <1, 4;

Ко - коефіцієнт, що враховує витрати часу на відпочинок працівників протягом робочого дня, як правило, встановлюється на рівні 1,12;

Кп - коефіцієнт перерахунку явочної чисельності у списочній.

Метод розрахунку за нормами  обслуговування. У закордонній літературі прийнято назву «агрегат-метод», що показує залежність розраховується чисельності від кількості обслуговуваних машин, агрегатів та інших об'єктів. Кількість робітників - почасовиків або службовців за нормами обслуговування розраховується за формулою:

 

Ч = Число агрегатів •  Коефіцієнт завантаження / Норма

обслуговування •  Коефіцієнт перерахунку явочної чисельності

у спис очній,                                                      (1.9)

У свою чергу, норми обслуговування визначаються за формулою;

 

Норма обслуговування = n = ТПОЛ / 2, (1ед1 • npi) + ТД, i = l     (1.10)

 

де n - кількість видів  робіт з обслуговування об'єкта;

1ед1 - час, необхідний для виконання од. обсягу i-гo виду робіт;

npi - число од. обсягу i-гo виду робіт на од. обладнання або іншого об'єкта розрахунку (наприклад, од. виробничої площі);

ТПОЛ - корисний фонд часу працівника за день (зміну);

Тд - час, необхідний для виконання працівником додаткових функцій, не включаються в t од.

Метод розрахунку по робочих  місцях та нормативам чисельності слід розглядати як окремий випадок використання методу норм обслуговування, тому що та необхідне число працівників  з числа робочих місць, та нормативи  чисельності встановлюють виходячи з норм обслуговування. Чисельність  працівників по робочих місцях визначається за формулою:

 

Ч = Необхідна кількість  працівників (число робочих місць) • 

завантаження • Коефіцієнт перерахунку явочної чисельності

у спис очній                                                    (1.11)

 

Нормативи чисельності визначаються із відносини:

 

НЧ = Обсяг робіт / Норма  обслуговування                       (1.12)

 

Специфічним випадком застосування методу норм обслуговування варто розглядати визначення чисельності керівників через норми керованості. В якості загальних рекомендацій по їх встановлення можна прийняти наступні: для керівних посад в підрозділах зі значною  питомою вагою робіт творчого нестандартного характеру, високої  кваліфікації або частими відхиленнями від заздалегідь наміченої технології процесу норма керованості повинна  лежати в межах 5-7 осіб; для керівних посад у підрозділах з досить сталим характером робіт, значною мірою  визначає стандартними організаційно-управлінськими процедурами, норма керованості  повинна лежати в межах 10-12 чоловік, а в будь-якому випадку норма  керованості не повинна перевищувати 15-17 чоловік, інакше колектив стає некерованим.

Для розрахунку чисельності  персоналу можна використовувати  деякі статистичні методи. Їх умовно поділяють на дві основні групи: стохастичні методи; методи експертних оцінок.

Стохастичні методи розрахунку ґрунтуються на аналізі взаємозв'язку між потребою в персоналі та іншими перемінними величинами (наприклад, обсягом виробництва). При цьому в розрахунок приймаються дані за попередній період. Передбачається, що потреба в майбутньому буде розвиватися за аналогічною залежності. Як правило, для розрахунку використовуються такі чинники, які не потребують складних математичних дій, але дають цілком прийнятні результати. Найбільш часто застосовуються наступні стохастичні методи: розрахунок числових характеристик; регресійний-аналіз; кореляційний аналіз. Розрахунок числових характеристик застосовується, коли потреба в персоналі в значній мірі пов'язана з яким-небудь чинником і цей зв'язок досить стабільний. Наприклад, при розрахунку чисельності ремонтного персоналу використовуються наступні дані: обсяг виробництва за минулий рік; трудомісткість ремонту за цей період. На їх основі розраховується показник трудомісткості ремонту на од. випуску продукції, виходячи з якого визначається обсяг ремонтних робіт на плановий період. Подальший порядок розрахунку виконується за схемою методу, заснованого на даних про час робочого процесу.

 

 

 

6. Визначення потреби підприємства у матеріальних ресурсах

 

 

Потреба підприємства у сировині та матеріалах повинна бути обґрунтована. Кожен вид споживання (основне виробництво, впровадження нової техніки і проведення експериментальних робіт, ремонтно-експлуатаційні потреби, виготовлення технологічного оснащення та інструменту, приріст незавершеного виробництва, створення необхідних матеріальних запасів) має відповідну специфіку розрахунків.

Застосовувані на підприємствах  матеріали поділяються на основні  та допоміжні. До основних матеріалів відносяться такі, з яких виготовляють виріб або ж які є складовою частиною виробу, входять до його складу. Витрати на основні матеріали відносяться до прямих витрат на виробництво і відображаються у відповідній статті калькуляції прямим рахунком. Допоміжні матеріали застосовуються для здійснення технологічних процесів, для утримання устаткування, для господарських та побутових потреб (масла, мастильні, обтирального матеріали і т. д.). Витрати на допоміжні матеріали відображаються у відповідних статтях комплексних кошторисів витрат і через них списуються на собівартість продукції.

Потреби підприємств у  матеріальних ресурсах можуть бути визначені  різними методами: прямого рахунку, на основі даних про рецептурний склад готової або проміжної продукції, на основі нормативних термінів зносу; на основі формул хімічних реакцій; статистичним методом (при прогнозуванні потреб).

Найбільш точним є метод  прямого рахунку. У цьому випадку  потреба в матеріалах Мпл визначається шляхом множення запланованого обсягу виробництва Nпл в облікових одиницях вимірювання на питому норму витрати матеріалу Нм в натуральних одиницях виміру, тобто за формулою:

 

,                                  (1.13)

 

Зазвичай один і той  самий матеріал застосовується для  виготовлення декількох видів продукції, і загальна потреба в ньому розраховується як сума творів:

                                                                                               (1.14)                              

де n-кількість виробів, видів  продукції, на виготовлення яких витрачається даний матеріал.

Метод прямого рахунку  має кілька різновидів: подетальний, за аналогією, за типовими представникам.

Найбільш поширеним є прямий подетальний метод. Загальна потреба у матеріалах визначається шляхом підсумовування творів подетальних норм його витрати на запланований обсяг виробництва окремих деталей, тобто за формулою:

,                                     (1.15)

 

де Нд - норма витрати матеріалу на одну деталь;

Nд - річний плановий обсяг виробництва деталей;

n - кількість деталей,  для виготовлення яких необхідний  даний матеріал.

Метод розрахунку потреби  в матеріалах за аналогією застосовується при плануванні виготовлення нових  видів продукції, на які ще не встановлені  норми витрат.

За допомогою поправочних  коефіцієнта, що враховує особливості  даної продукції Км, норма витрати матеріалу може бути скоригована. Розрахунок потреби в матеріалі в цьому випадку може бути виконаний за формулою:

 

Мпл = Nан * Нан * Км,                                          (1.16)

 

де Nан і Нан - відповідно, запланований обсяг виробництва продукції-аналога і норма витрати матеріалів на базову, аналогічне виріб.

Метод розрахунку потреби  в матеріалі за типовими представникам  застосовується при широкому розмаїтті  запланованих виробів і відсутності  точної та чіткої програми з виготовлення кожної з них. Норма витрати матеріалу  на його виготовлення N тип поширюється  на всю продукцію N заг.

Розрахунок потреби в  деяких матеріалах виходячи з даних  про рецептурний склад досить широко застосовується в основному виробництві. Так, потреба у клеї відповідної рецептури для виготовлення палітурні кришок розраховується шляхом множення річної виробничої програми в тис. кришок на норму його витрати в грамах на 1000 кришок. Визначивши таким чином річну потребу у клеї в тоннах на виробничу програму і знаючи рецептуру клею можна розрахувати річну потребу в кожному компоненті на планований період.

При визначенні потреби в  деяких допоміжних матеріалах, на які  не встановлені норми або вона незначна, можна скористатися звітними даними про фактичне їх витраті Мф у попередньому періоді. При цьому необхідно врахувати коефіцієнт зміни програми в запланованому періоді Кпр, можливу економію матеріалів у результаті запланованих технічних та організаційних заходів Кек:

 

Мпл = Мф * Кпр * Кек ,                         (1.17)

 

Такий метод широко застосовується в промисловості і називається  методом динамічних коефіцієнтів.

Більш точним і прогресивним є метод екстраполяції статистичних даних про фактичні витрати матеріалів за кілька минулих періодів. У результаті аналізу встановлюються основні  тенденції в витраті матеріалів, які при дотриманні певних умов екстраполюються на майбутнє.

Прогнозовану потребу  в матеріальних ресурсах можна визначити  за допомогою моделі багатофакторного аналізу. З цією метою відбираються фактори, що впливають на ступінь  потреби в матеріалах на перспективу Y можна представити у вигляді рівняння:

 

Y = F (x 1, x 2... X n),                                    (1.18)

 

Розрахунок річної потреби  в матеріалах на виробництво продукції  здійснюється шляхом множення кількості  виробів на норму витрат матеріалів на одиницю продукції (деталь, виріб):

П_м = N_jm_ij,                              (1.19)

де ПМ - потреба в будь-якому матеріалі на виробничу програму, кг, т;

n - число позицій номенклатури, для якої використовується даний вид і сорт матеріалу;

Nj - річна програма випуску (запуску); j-го виду виробу, шт.;

mij - норма витрати i-гo матеріалу на одиницю j-ї продукції, кг, т.

Якщо підприємство разом  з випуском продукції здійснює випуск запчастин, потреба в матеріалах для їх виробництва розраховується аналогічним чином. Тільки замість  річної програми випуску (запуску) виробів  береться річна програма випуску (запуску) запчастин по деталі i-гo найменування.

При розрахунку потреби в  матеріалах може виявитися, що на деякі  види виробів відсутні норми витрат (виріб знаходиться в стадії розробки). У цьому випадку виріб прирівнюється  до аналогічних виробів, на які є  норми витрат. А для обліку характерних  особливостей нового виробу в розрахунки потреби (П_М) вводяться поправочні коефіцієнти.

П_м = N_jm_ij * K_0,                                           (1.20)

де К₀ - коефіцієнт особливостей споживання матеріалу для виробництва даного виробу в порівнянні з аналогічним.

При різноманітності продукції, що випускається, і відсутності уточненою програми випуску кожного виду виробів здійснюється розрахунок потреби в матеріалах на типовий виріб або деталь, норма витрати на яке є середньозваженою для планованої групи виробів або деталей.

Потреба у допоміжних матеріалах, необхідних для здійснення техпроцесу, визначається на основі виробничої програми і встановлених норм витрат на прийняті розрахункові одиниці виміру (виріб, тонну, верстатів, одиницю ремонтної складності і т. д.). Витрата деяких видів допоміжних матеріалів не піддається нормуванню. У цьому випадку потреба в них визначається на основі звітних даних та обліку зміни обсягу вироблених робіт.

Потреба в матеріальних ресурсах на виготовлення інструменту, технологічної  оснастки (П_мос) визначається наступним чином:

 

П_м^ос = ОП * m_в1 * k₁ * k₂,                          (1.21)

 

де ОП - планований обсяг  виробництва (робіт, послуг), тис. р.;

m_в1-норма витрати i-гo матеріалу (у відповідних одиницях) на виготовлення оснащення та інструменту в базисної році в розрахунку на тисячу рублів виробництва продукції (робіт, послуг) ;

k₁ - коефіцієнт зміни норм витрат матеріалів на виготовлення оснащення та інструменту в запланованому році в порівнянні з базисних;