Організація як відкрита динамічна система

Особливістю суті організаційної та організаційної-виробничої системи є те, що перш за все її елементами виступають люди і “машини”. Крім того, виявляється, що більшість подібних систем перетворює одну множину ресурсів-вхід (матеріали, гроші) в іншу (товари, послуги). Тому така система звичайно включає чотири елементи: люди, машини, матеріали й гроші.

Суттєвим в організаційній системі є те, що елементи мають бути взаємопов’язаними (взаємозалежними, взаємодіючими). Найрізноманітніші частини можуть бути об’єднані в “ціле”, але це “ціле” ще не система, доки не сформовано деякий дієвий організм. Будь-яка система може розглядатися як підсистема деякої крупнішої системи. Так карбюратор є підсистемою автомобільно двигуна і підсистемою самого автомобіля. Система перебуває у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем як сукупність усіх елементів. Зміни властивостей останніх впливають на систему, а також на ті об’єкти, чиї властивості змінюються в результаті поведінки системи.

Життя будь-якої організації зводиться до двох груп процесів, спрямованих на її підтримку: процесам функціонування і процесам розвитку.

 Під функціонуванням  можна розуміти діяльність організації, безпосередньо пов'язану зі збереженням  її як цілого на основі постійної  підтримки сформованих відносин  і зв'язків, обміну ресурсами, енергією  та інформацією як всередині  себе, так і з зовнішнім середовищем. У процесі ж розвитку для цього створюються необхідні умови шляхом перетворення організації та її окремих елементів відповідно до вимог внутрішнього і зовнішнього середовища. У результаті таких постійних перетворень і переходу до нового якісного стану організація відновлює порушену в результаті накопичення змін внутрішню і зовнішню рівновагу, без якої її нормальне функціонування неможливе.

 У процесі розвитку  організації відмирають колишні елементи і зв'язки, і виникають нові, більшою мірою відповідні зміненим умовами. У залежності від характеру останніх розвиток може бути не тільки прогресивним, але нейтральним або навіть регресивним. Організаційний розвиток являє собою систематичне планомірне вдосконалення окремих сторін діяльності організації, що знаходить вираз у регламентації функцій окремих підрозділів та працівників; впорядкування в часі і просторі трудових, виробничих, соціальних, управлінських процесів та їх взаємодії.

4. Різновиди організацій

Організації можуть бути юридичними та фізичними особами.  Організація може набути статус юридичної особи, якщо вона створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Це стосується не тільки господарських організацій, а й громадських та релігійних, які згідно з чинним законодавством повинні зареєструватися, а після цього набувають статус юридичної особи. Але відсутність статусу юридичної особи само по собі не перешкоджає діяльності інших організації, якщо їхня діяльність без державної реєстрації не порушує закон. Прикладом організації, яка не є юридичною особою, може бути авторський колектив, тобто колектив осіб, які спільно (у співавторстві) створили твір. Чинне законодавство не вимагає від них зареєструватися.

Вид організацій

1. За метою й характером діяльності – комерційні та некомерційні;
2. За форою власності майна – приватні, колективні, державні;
3. За правовим статусом і формою господарювання – одноосібні, кооперативні, господарські товариства;
4. За галузево-функціональним видом діяльності – промислові, сільськогосподарські, будівельні, торговельні, банківські та ін.;
5. За розміром та чисельністю працівників – великі, середні та малі.

Найбільш важливою серед наведених ознак є класифікація організацій за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини. Воно відповідає за свої зобов'язання усім своїм майном чи капіталом. Таке підприємство може бути зареєстрованим як самостійне або як філія іншого. Форму одноосібних мають здебільшого підприємства з невеликою кількістю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян, створені з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного члена колективу в діяльності, використання власного або орендованого майна.

Господарські товариства являють собою об'єднання підприємців з певною залежністю від характеру інтеграції осіб чи капіталу, а також мірою відповідальності за свої зобов'язання. До них належать:

• повні;
• з обмеженою відповідальністю;
• командитні;
• акціонерні.
 

2. Модель організації як відкритої системи, керуюча та керована підсистеми

Розрізняють системи відкриті та закриті. Поняття закритої системи породжене фізичними науками, де розуміють, що система є самодостатньою. Її головна характеристика в тому, що вона істотно ігнорує ефект зовнішнього впливу.

Відкрита система визнає динамічну взаємодію з навколишнім світом. Організації одержують свою сировину і людські ресурси з навколишнього світу. Вони залежать від клієнтів і замовників із зовнішнього світу, що споживають їхню продукцію. Банки, які активно взаємодіють із навколишнім світом, використовують депозити, обертають їх у кредити та інвестиції, використовують отриманий прибуток для підтримки самих себе, розвитку, виплати дивідендів і сплати податків.

Ступінь розмежування відкритої чи закритої систем змінюється в рамках систем. Відкрита система може стати більш закритою, якщо контакти з оточенням зменшуються згодом. У принципі можлива і зворотна ситуація.

Однією з важливих особливостей організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем та суттєва залежність від останнього, що проявляється у необхідності одержання ресурсів для свого функціонування і розширення кола своїх споживачів, що використовують результати діяльності організації. Організація не може залишатися ізольованою, їй необхідно взаємодіяти з іншими системами (суспільними організаціями, постачальниками, замовниками, вищими органами управління, профспілками тощо) для забезпечення умов існування та розвитку.

Отже, організація є цілісною відкритою системою, яка багатьма зв'язками з'єднана з зовнішнім та внутрішнім середовищем.

На організацію впливає значна кількість зовнішніх факторів, які поділяться на дві групи: фактори непрямої та прямої дії.

Фактори непрямої дії  є такими, що впливають на діяльність організації не безпосередньо, а опосередковано, тобто через певні механізми та відносини. Група факторів непрямої дії включає: технологічний, економічний, політико-правовий, соціально-культурний, міжнародний і природний фактори.

Фактори прямої дії  є такими що безпосередньо впливають на діяльність організації. До них відносять споживачів послуг, представників суміжних галузей, конкурентів, контактні аудиторії та постачальників.

З погляду системного підходу до організації як соціально-економічної системи існують такі їх системоутворюючі фактори та властивості:

1. організації є цілісними системами;
2. організації складаються з окремих підсистем, що є їх складовими;
3. наявність спільної головної мети для всіх компонентів та підсистем організації;
4. підпорядкування цілей кожного компонента спільній меті системи та усвідомлення кожним виконавцем своїх завдань і загальної мети;
5. виконання кожним елементом своїх функцій, зумовлених поставленими завданнями;
6. відношення субординації та координації між компонентами системи (тобто ієрархічний принцип будови й управління);
7. наявність зворотного зв'язку між керуючою та керованою підсистемами;
8. суттєва залежність від зовнішнього середовища.

Велике значення має і той факт, що хоча організація і залежить цілком від зовнішнього середовища, довкілля, це, як правило, знаходиться поза межами впливу менеджерів.

Дослідження показують, що великі та складні організаційні системи мають тенденцію до подальшого росту й розширення. Вони одержують визначений запас міцності, що виходить за межі забезпечення тільки виживання. Багато підсистем у рамках системи мають можливість одержувати енергії більше, ніж потрібно для виробництва своєї продукції. Вважається, що стабільне положення застосовується до простих систем, але на більш складному рівні воно стає одним з факторів збереження системи через ріст і розширення.

Кожна організація виступає як відкрита система і характеризується певними рисами і властивостями:

• Система складається з деякої кількості частин, які називаються елементами;
• Компоненти системи зв'язані між собою;
• Форма зв'язку організаційно закріплена в структурі;
• Компоненти впливають один на одного своїм перебуванням у системі і виходом з неї, що є результатом взаємного впливу і взаємодії з навколишнім середовищем;
• Зміни, що відбуваються в результаті взаємодій, називаються процесами;
• Система - цілісність, що виявляє властивості і виникає тільки в результаті взаємодії її компонентів;
• Властивості системи, на підставі яких її можна ідентифікувати і відрізнити від інших явищ, що не входять у систему;
• Представлено явищами, утвореннями, що, не будучи частиною системи, істотно впливають на неї. Це навколишнє середовище системи;
• Система - це концепція, особлива форма якої відбиває цілі та цінності індивідуума чи групи, що розробили цю концепцію.

Керування пов’язане з формуванням процесів, які визначають цілеспрямовану поведінку системи в рамках наявного ресурсу; при цьому незмінними залишаються інформаційний і морфологічний описи (у відношенні елементного складу). Зовнішнє керування здійснюється з боку іншої системи або середовища, а внутрішнє керування відбувається з боку однієї з підсистем, тому розрізняють керуючу і керовану підсистеми.

Керуюча підсистема (суб'єкт управління) - сукупність органів управління і управлінських працівників з певними маштабами своєї діяльності, компетенцією і специфікою виконуваних функцій, а також сукупність методів управління з допомогою яких здійснюється управлінський вплив. Керована підсистема (об'єкт управління) - сукупність ресурсів і орг.екон-х умов, що супроводжують відтворювальні процеси на підприємстві (в об'єднанні). Дана підсистема характеризується рухом виробничих засобів. Становить єдність підсистем нищого порядку: технічна (сукупність засобів праці); технологічна (сукупність ек-х зв'язків між елементами системи). Соціально-економічна система - людино-машинна система, яка має чітко виражену стохастичну (випадкову, імовірну) природу, процеси і явища  в якій не можна точно передбачити. Основні характеристики: невизначеність (зовнішні і внутрішні фактори); ієрархічна структура; потенціальні системи (можливість нарощувати ефективність); підпр-во (відкрита система); чутливість, стійкість, швидкість реакції; не можна точно визначити зворотні зв'язки. Тобто керуюча система  включає елементи, які забезпечують процес управління організацією, керована ж система включає елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Характерною рисою керованої системи є її здатність змінювати поведінку, місце розташування, переходити в новий стан під впливом різних керуючих впливів – команд, що надходять від керуючої системи. При цьому завжди мається на увазі наявність деякої заздалегідь визначеної множини можливих станів, положень, форм поведінки керованої системи, з яких здійснюється вибір.

3. Життєвий цикл організації, її культура
1. Життєвий цикл організації

Організація, як і будь-яка система іншого походження та призначення, незалежно від форми власності, галузі та масштабів діяльності, підпорядковується циклічним законам життєдіяльності. Можливість модифікуватись, переходити на вищі стадії розвитку або ж, навпаки, потрапляти у кризові становища, потребує від організації зміни цілей, стратегій та способів їх реалізації.

Кожна організація розвивається циклічно, що супроводжується змінами всіх елементів системи організації. Отже, розвиток – це необоротні, направлені, закономірні зміни матерії та свідомості, їх універсальна властивість; у результаті розвитку виникає новий якісний стан об’єкта - його складу і структури. Виділяють прогресивну, висхідну лінію розвитку, та регресивну, спадну лінію розвитку.

Розвиток організації відображається в його “життєвому циклі”, оскільки стадії розвитку організації - це періоди життя організації в рамках однотипних ціннісних установок, що фіксують особливості управлінських завдань, що перебувають у центрі уваги керівництва. Таким чином, періоди, в які організація принципово змінює цінності й орієнтації, називають циклами чи фазами розвитку організації.

Проблематику життєвого циклу підприємства вивчали чимало науковців, а саме: Д. Ліппіт та В. Шмідт, Л. Г рейнер, Д. Міллер та П. Фрізен, Д. Кац та Р. Канн, Б. М Ільнер, С. Корягіна, Г. Широкова, Г. Козаченко, О. Шацька та ін. Варто зазначити, що кожен автор, який досліджував чи досліджує теорію життєвого циклу підприємства дещо по-своєму трактує об’єкт дослідження. Тому для означення поняття життєвого циклу підприємства та конкретизації розуміння зазначеної категорії було узагальнено підходи різних авторів до визначення сутності поняття «життєвий цикл підприємства (організації)».

Варто зазначити, що І.Бланк автор підручника “Управление активами” подає наступне визначення так: “Життєвий цикл підприємства - загальний період часу від початку діяльності підприємства до природного припинення його існування або відродження на новій основі (з новим складом власників і менеджерів, з принципово новою продукцією, технологією, тощо)”.