Характеристика ситуаційного підходу у менеджменті, особливості його використання

 досягненні поставлених цілей;

•    прагнення до підвищення професійної кваліфікації.

       Складність і нестійкість середовища функціонування сучасних організацій

підвищує значимість ситуаційної концепції менеджменту.

  Ситуаційний підхід дозволяє комбінувати переваги і можливості відомих підходів до управління: функціонального, системного, процесійного, маркетингового та інших. Він передбачає встановлення логічного взаємозв’язку зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають функціонування і розвиток організації; систематизацію випадковостей та закономірностей, підбору оптимальних управлінських рішень для конкретної ситуації.

   В результаті цей підхід формує ситуаційне мислення з врахуванням об’єктивних умов функціонування, дозволяє систематизувати рекомендації для найбільш типових ситуацій.

   Таким чином, ситуаційний підхід випрацьовує стійкі навики логічного аналізу і може використовуватися як для навчання, так і для забезпечення ефективної діяльності. Він являє собою надважливу складову цілісного освітнього процесу з базової підготовки професійного спеціаліста – менеджера, а також перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів.

   Практичний менеджмент як складова частина цілісного освітнього процесу реалізується на базі фундаментальних курсів з теорії управління, основ економіки, маркетингу, управління персоналом, теорії організації та інших дисциплін.

   Потрібно відзначити три основні напрямки використання ситуаційного підходу, як одного з інструментів практичного менеджменту, в діяльності організацій:

1. прийняття управлінських рішень в конкретних господарських ситуаціях;
2. проектування нових та реконструкція старих діючих виробничих систем в рамках розроблюваних організаційних проектів;
3. наукове дослідження проблем управління, аналіз поведінки виробничих систем діяльності організації.

    Метод господарських ситуацій, відомий в міжнародній практиці як метод «кейс-стадії», орієнтований на пошук колективних рішень для успішної ліквідації широкого кола проблем в діяльності організації. Він дозволяє в повній мірі реалізувати потенціал підприємства, накопичити досвід та навики кооперативного мислення, розвинути й закріпити елементи співпраці та взаємодопомоги у колективі.

     Не дивлячись на загальновизнану ефективність цього інструменту практичного менеджменту, в більшості випадків в вітчизняній практиці використовуються закордонні кейси, що не враховують специфіку української економіки, традиції та умови систем управління організаціями.

 

  3.3. Перспективи застосування ситуаційного менеджменту для підприємств України.

 

 В умовах динамічного розвитку та зміни всіх можливих факторів навколишнього середовища, які мають вплив на ту чи іншу організацію, ситуаційний менеджмент можемо визначити як інструмент управління, що чи не найкраще відповідає потребам часу та здатен ефективно використовуючи сильні сторони підприємства, забезпечити розв’язання проблем та досягнення поставлених стратегією цілей організації.  

Сильна сторона ситуаційного підходу полягає також у тому, що його застосування не виключає також  використання поряд з ним засобім та методів процесійного, системного та інших підходів до управління. Менеджер може ефективно доповнювати власний ситуаційний інструментарій впливу на ситуацію, що склалася ефективними методами та прийомами інших підходів, виходячи із специфіки конкретного ринку на якому функціонує підприємство та особливостей самої ситуації.

Можливість швидкого реагування на виниклу проблему, відмова  від застосування надто наукоємних, малоефективних на практиці теорій управління загального характеру, натомість, аналіз, чітка структуризації ситуації, виділення ефективних шляхів впливу на неї, виходячи з сильних сторін підприємства – можемо визначити як основний козир ситуаційного підходу в управлінні.

На нашу думку, ситуаційний  підхід найдоцільніше використовувати на підприємствах, що функціонують у нестабільному, динамічному середовищі, із швидкозмінюваними умовами діяльності, потребами та вимогами споживачів, серйозним конкурентним середовищем. Ситуаційний підхід найбільш ефективних для невеликих організацій, небюрократичного типу, що прагнуть закріпитися на ринку, пережити складний період кризи чи реорганізуватися, перепрофілюватися на новий вид діяльності.

„Легка” організаційна структура, наявність зв’язку віж керівництвом та персоналом, вміння менеджера чути своїх підлеглих, бути розважливим й готовим мислити та діяти нестандартно – ось основні передумови, що забезпечать успішне застосування ситуаційного підходу на практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Висновки

 

 Виникнення та розвиток теорії ситуаційного підходу в науці управління можемо розуміти як безпосередньо потребу, продиктовану вимогами сучасності. Постійно зростаюча динамічність навколишнього середовища, безперервне збільшення переліку всіх можливих факторів, що впливають на організацію зумовили перехід до такого типу управління, який би дозволяв приймати оперативні рішенння, орієнтуючись в першу чергу на саму суть проблеми, що стоїть перед організацією.

 Неповороткі, перенасичені теоретичними аспектами, раціоналістичні теорії класичного менеджменту відходять на другий план, адже вони базуються на вивченні внутрішніх фавкторів в управлінні організацією. В той самий час, ситуаційний підхід та ситуаційний менеджмент виходять з необхідності пристосування організації до умов навколишнього середовища в якому вона функціонує, тобто з необхідності її гнучкості та адаптованості.

 На саму ситуацію впливає цілий комплекс можливих чинників, серед них: професійні якості самого менеджера, персонал організації та його взаємовідносини з керівництвом, лояльність підлеглих, чіткість формулювання і структуризація завдань, обсяг законної влади, пов'язаної з посадою керівника, яка дає змогу йому використовувати винагороди, зрілість підлеглих та інші.

 Для успішного застосування методики ситуаційного вирішення проблемних питань розвитку організації, управлінський персонал повинен:

1. аналізувати ситуацію, що склалася, вивчати складові внутрішнього та зовнішнього (макро-мікро) середовища в якому функціонує організація, виокремити чинники, що зумовлюють негативний чи позитивну дію в кожному окремому випадку;
2. скласти перелік можливих заходів впливу на ситуацію, перелік дій щодо вирішення конкретної проблеми підприємства. Проаналізувати та обрати найбільш ефективні та економічно виправдані заходи з запропонованих;
3. передбачити можливі побічні наслідки застосування тих чи інших заходів на практиці;
4. виробити комплекс заходів щодо пристосування організації до

         нової ситуації в разі неможливості впливу на неї.

          Отже, ситуаційний підхід визнає, що хоча  процес управління загалом є уніфікований, проте, специфічні методи та прийоми, які використовуються керівником мають змінюватися залежно від конкретної ситуації. Об'єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найважливіші в процесі управління ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерства, побудови організаційних структур,   кількісних   оцінок тощо. Ситуаційний підхід зробив великий внесок в теорію управління, використовуючи можливості прямого застосування науки до конкретних ситуацій та умов. Центральним моментом ситуаційного підходу виступає ситуація, яка сама по собі є конкретним набором обставин, що у своєму комплексі впливають на організацію в даний час. Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес розв’язання управлінських проблем однаковий, специфічні засоби, які повинен використовувати кожен керівник можуть значно відрізнятися. Особливою ознакою ситуаційного підходу є його об’єднавча функція щодо інших управлінських підходів та методик, адже ситуаційний менеджмент в принципі об'єднує всі школи та підходи до управління і розглядає застосуваня засобів будь-якого з них залежно від ситуацій або від факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.  Ситуаційний підхід орієнтується на використання та прямого пристосування науки до конкретних ситуацій та умов, вказує на конкретні прийоми і методи вирішення тих чи інших проблем задля досягнення цілей організації.

 

 

 

 

 

                                                                                                                     Додаток 1   

 

              Розрахунок прибутків і збитків АТ „Нафтоавтоматика”

                                   [з   електронного ресурсу 18]                                                          

                                                    

                                                                                                              (тис. рублів)                                                                                                                                       

Показники	За підзвітний період	За  попередній  період
Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг	1 371 578	1 200 764
Собівартість проданих товарів, продукції, робіт, послуг	1 076 519	985936
Валовий прибуток	295 059	214 828
Комерційні витрати	1039	1782
Управлінські витрати	180 442	153 636
Прибуток від продажів	113 578	59 410
Проценти до отримання	28	52
Проценти до сплати	30 470	24 449
Доходи від участі в інших  організаціях	1	0
Інші доходи	119 899	260 551
Інші витрати	194 005	271 740
Прибуток (збиток) до оподаткування	9031	23824
Відкладені податкові активи	684	206
Відкладені податкові зобов’язання	-3 795	-14 293
Податок на прибуток й інші аналогічні платежі	9117	25804
Чистий прибуток В тому числі:	11487	10636
- від діяльності підприємства - сума переоцінки по списаних ОЗ:	6789                            4698	7655                         2981

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                     

                                                                                                                      Додаток 2

 

 

                 Система зовнішніх чинників, що впливають на рівень

                                          підприємницького ризику [4, с. 23]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Бондар О. В. Ситуаційний менеджмент: Навчальний посібник –

    Центр учбової літератури, 2012. –  34, 35, 44, 45, 132 с.

2. Бурий С.А., Мацеха Д. С. Антикризове управління та управлінські рішення –

    проблеми підприємств малого бізнесу: - Хмельницький: ТОВ "Тріада-М",

    2006. – 57 с.

3. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством:

    Навчальний посібник. Київ: ЦУЛ, 2003. – 372 с. 

4. Вітлінський В.В., Верченко  П. І. Аналіз моделювання та  управління 

    економічним ризиком: Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:

    КНЕУ, 2000. – 23 с.

5. Дикань Н. В. Менеджмент: Навч. посібник, I.I. Борисенко. К.: Знання, 2008 –

      31, 234 с.

6. Киржнер Л.А., Киенко Л.П. Менеджмент организаций. М.: 2009 – 56 с.

7. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф.  Основы менеджмента – Дело, 1992 –

    76, 77, 89 с.

8. Рульєв В. А., С. О. Гуткевич Менеджмент: Навчальний посібник –

     Київ: Центр учбової літератури, 2011– 33, 34 с.

9. Рябикова Н. Е. Хозяйственные ситуации в менеджменте: 
    Учебное пособие. – Оренбург, ГОУ ОГУ, 2003 – 12, 13, 56 с.

10. Скібіцька, Л. І. Лідерство та стиль роботи менеджера: навч. посіб. для студ.

     вищ. навч. закл. / Л. І. Скібіцька. – К. : Центр учбової літератури, 2009 – 78 с.

11. Скрипко, Т. О. Інноваційний менеджмент: підруч. / Т. О. Скрипко. – К. :  

      Знання, 2011 – 103 с.

12. Словарь-справочник (по материалам "International Encyclopedia of Public

      Politic and Administration") – Петрополис, 2000 – 6 с.

 13. Стадник В.В., Йохна М.А. Інноваційний менеджмент: Навчальний

       посібник.  – К.: Академвидав, 2006 – 206 с.

 14. Стадник В.В. Йохна М.А. Менеджмент: Вид. 2-ге, вип., доп. – К.:

     Академвидав, 2007 – 87 с.