Виявлення порушень лексичної системи в дітей із ЗНМ та їх корекція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Науково-теоретичні основи формування лексичної системи мовлення у дітей із ЗНМ……………………………………………………….6

1. Розвиток лексичної сторони мовлення в онтогенезі…………….6
2. Особливості розвитку лексичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ………………………………………………………………..14

Розділ 2. Виявлення порушень лексичної системи в дітей із ЗНМ та їх корекція………………………………………………………………………..19

          2.1. Методика обстеження лексичної системи в дітей із ЗНМ…………19

          2.2. Напрямок роботи з усунення порушень лексичної системи в дітей із ЗНМ……………………………………………………………………………..24

Висновки……………………………………………………………………….31

Список використаної літератури……………………………………………34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

          Проблема подолання загального недорозвинення мовлення у дітей належить до числа найбільш актуальних для сучасної логопедії. Аналіз наукової літератури по  проблемам мовної патології показує, що число дітей зі складною структурою дефекту мовлення в останні роки збільшилось [5, 

ст 5]. Підвищення відсотка мовленнєвих порушень є результатом таких несприятливих факторів, як забруднення екології, дестабілізація в соціальному середовищі, зростання відсотка родових травм і післяпологових ускладнень, збільшення кількості захворювань і патологій, які впливають на здоров'я та психічний розвиток дитини [20, ст 28].

          Крім того, під впливом вулиці, занедбаності з боку дорослих, напливу часто безглуздої і безграмотної інформації з телебачення і нових сторінок журналів, у дітей спостерігається бідність словникового запасу, аграмматичність мови, що в свою чергу негативно позначається на навчанні в школі. Звідси величезна відповідальність і важливість роботи педагогів, які займаються виявленням дітей групи ризику розвитку такої мовної патології, як загальний недорозвиток мовлення [2, ст 6].

          Патогенез загального недорозвитку мовлення різноманітний і недостатньо вивчений. Крім того, загальне недорозвинення мовлення може спостерігатися у дітей з різними особливостями їх психічного розвитку, як-то: психофізичний інфантилізм, затримка темпу психічного розвитку, психічна виснаженість різного генезу та ін. [7, ст 7]

          Загальне недорозвинення мовлення у дітей з нормальним слухом та збереженим інтелектом представляє собою специфічний прояв мовної аномалії, при якій порушено чи відстає від норми формування основних компонентів мовної системи: лексики, граматики, фонетики. При цьому типовими є відхилення в смисловій та вимовній сторонах мовлення [5, ст 5]

Неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на всі сфери особистості дитини: утруднюється розвиток його пізнавальної діяльності, знижується продуктивність запам'ятовування, порушується логічна і смислова пам'ять, діти з утрудненням опановують розумовими операціями [22, ст 514]порушуються всі форми спілкування і міжособистісної взаємодії [7, ст 12], істотно гальмується розвиток ігрової діяльності [20, ст 29], що має, як і в нормі, провідне значення в плані загального психічного розвитку.

           Мова має принципове значення для розвитку мислення і діяльності дитини в цілому, виступаючи і як стрижень у розвитку узагальнення, і як його матеріальний носій, і як вищий регулятор поведінки дитини.

          Таким чином, зважаючи на тісний взаємозв'язок мови і мислення проблема мовленнєвого недорозвитку у дітей та розробка науково обґрунтованого змісту і методів корекційної роботи, спрямованих на його подолання, має важливе значення і є складною загальнопедагогічною, психологічною та логопедичною проблемою . [18, ст 1]

          Тому гостро постають питання ранньої ідентифікації, кваліфікованої діагностики і вибору адекватних методів корекційного впливу в роботі з дітьми [4, ст 5].

          З цієї точки зору, вивчення словника стає пріоритетним напрямком досліджень в галузі дитячого мовлення. Багато авторів (Левіна Р.О., Спірова Л.Ф. та ін) розглядали формування словника у дітей із загальним недорозвиненням мови: уточнення значення наявних слів, організація словника за тематичними групами та граматичним категоріям [18, ст 4]. Також, важливе місце в загальній системі мовленнєвої роботи займає збагачення словника, його закріплення і активізація, що закономірно, у зв'язку з тим, що удосконалення мовленнєвого спілкування неможливо без розширення словникового запасу дитини. Пізнавальний розвиток, розвиток понятійного мислення неможливе без засвоєння нових слів [26, ст 27]. Розширення запасу слів у дітей - одна з найважливіших задач виховання. Уточнення і розширення словникового запасу відіграє велику роль у розвитку логічного мислення: чим багатший словник дитини, тим точніше він мислить, тим краще розвинена його мова. Адже логічна багата мова - запорука успіху в багатьох галузях знань  [1, ст 199].

          Оволодіння словником в дошкільному віці має велике значення для успішного навчання в школі, тому особливу значимість набуває раннє втручання фахівців, здатне змінити несприятливий хід розвитку дитини.

Таким чином, метою даної курсової роботи є важливість розкриття особливостей розвитку лексичної системи мовлення у дітей із загальним недорозвиненням мовлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Науково-теоретичні основи формування лексичної системи мовлення у дітей із ЗНМ

1. Розвиток лексичної сторони мовлення в онтогенезі

          Раціональна і максимально ефективна побудова корекційно-навчального впливу неможлива без глибокого знання природного ходу становлення мовлення в нормі, так як спеціальне цілеспрямоване формування порушеної функції може будуватися тільки з урахуванням закономірностей її нормального розвитку [7, ст 5].

          Словник - це слова (основні одиниці мовлення), що позначають предмети, явища, дії та ознаки навколишньої дійсності [16].

          Особливості розвитку словника  дітей дошкільного віку в нормальному  онтогенезі достатньо широко  вивчені в фізіології, психології, психолінгвістиці. Лексика дитини  розвивається поступово під час  мовленнєвого спілкування оточуючих  з дитиною і знайомства з  навколишнім світом. Словник представлений  в двох аспектах: пасивний словник (імпресивна лексика) – це ті слова, які дитина знає і розуміє їх значення. Активний словник (експресивна лексика) – це ті слова, які дитина використовує у спілкуванні з оточенням.

У нормі пасивний словник превалює над активним. Розуміння мовлення у дітей формується також у процесі мовленнєвого спілкування з навколишнім світом[14, ст 60]. 

          Ранній етап формування мови, в тому числі і оволодіння словом, багатосторонньо розглядається в роботах таких авторів, як М. М. Кольцова, Е. Н. Винарская, Н. В. Жинкин, Г. Л. Розенгарт-Пупко, Д. Б. Ельконін та ін.

Р.І. Лалаева, Н.В. Серебрякова вважають, що «розвиток словника дитини тісно пов'язаний, з одного боку, з розвитком мислення і інших психічних процесів, а з іншого боку, з розвитком всіх компонентів мовлення: фонетико-фонематичного та граматичного ладу мови» [11, ст 4].

          З допомогою мови, слів дитина позначає лише те, що доступно її розумінню. У зв'язку з цим засвоєння лексичного значення слів дитиною відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення [14, ст 27].

          Розвиток лексики, за свідченням Р.І. Лалаевої, Н.В. Серебрякової [11, ст 4], в онтогенезі обумовлений також розвитком уявлень дитини про навколишню дійсність. У міру того як дитина знайомиться з новими предметами, явищами, ознаками предметів і дій, збагачується її словник. Освоєння навколишнього світу дитиною відбувається у процесі немовленнєвої і мовленнєвої діяльності при безпосередній взаємодії з реальними об'єктами і явищами, а також через спілкування з дорослими.

Первісною функцією мовлення дитини є встановлення контакту з навколишнім світом, функція повідомлення. Діяльність дитини раннього віку здійснюється спільно з дорослим, і у зв'язку з цим спілкування носить ситуативний характер.

          Р.І. Лалаева, Н.В. Серебрякова підкреслюють, що «передумови розвитку мовлення визначаються двома процесами. Одним з цих процесів є немовленнєва предметна діяльність самої дитини, тобто розширення зв'язків з навколишнім світом через конкретне, чуттєве сприйняття світу. Другим найважливішим чинником розвитку мови, в тому числі і збагачення словника, виступає мовленнєва діяльність дорослих і їх спілкування з дитиною.

          У зв'язку з цим, розвиток лексики багато в чому визначається і соціальним середовищем, у якому виховується дитина. Вікові норми словникового запасу дітей одного і того ж віку значно коливаються залежно від соціального рівня сім'ї, так як словник засвоюється дитиною в процесі спілкування» [11, ст 5].

          В кінці першого і на початку другого року життя дитини поступово все більшу силу починає набувати словесний подразник. У початковій стадії реакція на нього проявляється у вигляді орієнтовного рефлексу. В подальшому на його основі формується рефлекс другого порядку - у дитини розвивається наслідуваність, багаторазові повторення слова. У цей період розвитку мовлення дитини з'являються лепетні слова.

          Даний етап розвитку дитячого мовлення називається стадією "слово - речення". У слові-реченні не відбувається поєднання слів за граматичними правилами даної мови, звукосполучення не мають граматично оформленого характеру. Слово не має ще граматичного значення.

          Надалі, у віці від 1,5 до 2 років, у дитини відбувається розчленування комплексів на частини, які вступають між собою в різні комбінації (Катя бай, Катя ляля). В цей період у дитини починає швидко рости запас слів, який до кінця другого року життя становить близько 300 слів різних частин мови.

Розвиток слова у дитини відбувається як в напрямку предметної співвіднесеності слова, так і в напрямку розвитку значення [11, ст6].

          Л.С. Виготський, аналізуючи розвиток значення слова в онтогенезі, писав: «Мова і значення слів розвивалися природним шляхом, і історія того, як психологічно розвивалося значення слова, допомагає освітити до певної міри, як відбувається розвиток знаків, як у дитини природним чином виникає перший знак, як на основі умовного рефлексу відбувається оволодіння механізмом позначення» [3, ст 51].

          Спочатку нове слово виникає у дитини як безпосередній зв'язок між конкретним словом та відповідним йому предметом.

          Перша стадія розвитку дитячих слів протікає по типу умовних рефлексів. Сприймаючи нове слово (умовний подразник), дитина пов'язує його з предметом, а в подальшому і відтворює його.

          Так, у віці від 1,5 до 2 років дитина переходить від пасивного придбання слів від оточуючих його людей до активного розширення свого словника в період використання запитань: "що це?", " як це називається?".

До 3,5 - 4 років предметна віднесеність слова у дитини набуває досить стійкий характер.

 

          У процесі формування лексики відбувається і уточнення значення слова. Спочатку значення слова полисемантично, його значення аморфно, розпливчасто. Слово може мати кілька значень. Одне і те ж слово може позначати і предмет, і ознака, і дія з предметом. Наприклад, слово кых може позначати в мовлення дитини і кішку, і все пухнасте (комір, хутряну шапку), і дія з предметом (хочу погладити кішку). Слово супроводжується певною інтонацією, жестами, які уточнюють його значення.

          Паралельно з уточненням значення слова відбувається і розвиток структури значення слова.

          Слово набуває різні відтінки значення в залежності від контексту і залежно від інтонації [11, ст8].

          В процесі онтогенезу значення слова розвивається. Л.С. Виготський  писав: «Всяке значення слова являє собою узагальнення. Але значення слів розвиваються. В той момент, коли дитина вперше вивчила нове слово, розвиток слова не закінчився, він тільки почався; воно є спочатку узагальненням самого елементарного типу і лише в міру свого розвитку переходить від елементарного узагальнення типу до все вищих типів узагальнення, завершуючи цей процес утворенням справжніх і справжніх понять» [3, ст53]. Структура значення слова в різні вікові періоди є різною.

          Дитина, перш за все, опановує денотативним компонентом значення слова, тобто встановлює зв'язок між конкретним предметом (денотатом) і його позначенням.

          Понятійний, концептуальний компонент значення слова засвоюється дитиною пізніше в міру розвитку операцій аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Пояснюючи значення слова стіл, дитина спочатку каже: «На ньому їдять». Пізніше він по-іншому пояснює слово стіл: «Це вид меблів», тобто співвідносить це слово з більш загальним поняттям, визначає це слово на основі зв'язків між словами в мовній системі.