Експериментальне вивчення процесу розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя

Розкриття смислу власної  поведінки засобом емоційного передбачення (О. Запорожець) відіграє провідну роль у духовному зростанні дитини, у формуванні в неї моральних почуттів та просоціальних форм поведінки (уміння прийти на допомогу, узгодити свої дії з діями товариша, поступитися тощо). Без емоційної уяви не може розвинутися емпатія (співчуття), без неї не можна виховувати у дитини доброту, співпереживання.

Сила емоційної уяви настільки  значуща, що за її допомогою можна  ефективніше впливати на дитину й  уникати небажаної поведінки, ніж  за допомогою умовлянь, дорікань, гримання. Отже, емоційна уява, передбачені емоції виконують регулюючу функцію в процесі засвоєння дитиною соціальних норм поведінки.

Дослідженнями психологів установлено  також, що уява тісно пов'язана з регуляцією самопочуття людини. Вона виконує функцію психологічного захисту особистості від травмувальних і гнітючих впливів, пригноблюючих емоцій, створюючи (в уяві) такі ситуації, які компенсують невдачі, знімають фрустрацію (3. Фрейд). Так дитина може позбутися психотравмувального життєвого впливу через багаторазове варіювання ситуації гри, доки не позбавиться своїх «кривдників». Якщо життєвий конфлікт набуває глибокого або стійкого характеру, діти вдаються до фантазування, створюють сюжет, в якому «кривдник» шкодує про свій вчинок або сам потрапляє в біду.

Недостатній розвиток уяви призводить до стійких негативних переживань, нав'язливих страхів, тривожності: у дитини знижується самооцінка, порушуються контакти з довкіллям, виникає почуття самотності, зневіри. Такі діти вже потребують особливої уваги з боку психологів дитячих закладів.

Узагальнивши  роль уяви в особистісному зростанні  малюка, можна виділити такі її функції:

• гностичну: дозволяє уяві знаходити і виражати в образах найбільш суттєві, значущі сторони дійсності;

•  прогностичну: продукт уяви є метою, до якої спрямована діяльність;

• комунікативну: створення продукту творчої уяви передбачає спілкування (або в процесі створення, або при оцінці кінцевого результату, позаяк будь-яка творча діяльність спрямована на людей);

• захисну: дозволяє регулювати емоційні стани (задовольняти якоюсь мірою потреби, знімати напругу).

Отже, розвиток уяви в дошкільному  віці тісно пов'язаний як із формуванням пізнавальних здібностей дитини, її загальним інтелектуальним розвитком, так і зі становленням її особистості, її морального самопочуття. [4, 10]

2. Закономірності розвитку уяви в дитячому віці.

Дослідженнями встановлено, що існує два види, і відповідно два основних напрями в розвитку уяви. Умовно їх можна назвати емоційною та пізнавальною уявою. Аналіз емоційної уяви висвітлений в працях З. Фрейда, де він пише, що уява і творчість є вираженням несвідомих конфліктів, які прямо зв’язані з розвитком вроджених тенденцій. З. Фрейд вважав, що ефект творчої поведінки – це викидання гнітючих емоцій, які виникають в конфлікті, до тих пір, поки не буде досягнутий терпимий рівень. Неофрейдисти вважали, що основна функція уяви – це захист особистості, захист «я», компенсація негативних переживань, які породжуються не несвідомими процесами, а перед свідомими, що фіксують соціальні конфлікти особистості.

Ці погляди неодноразово критикувалися за перебільшення  ролі біологічних тенденцій в розвитку психіки людини, незважаючи на те, що в дослідженнях було показано, що уява може виступати в якості захисного механізму особистості; була виділена така функція уяви, як розв’язання протиріч, що склалися в процесі взаємодії «я» і середовища.

Другий напрям в розвитку уяви – дослідження Ж. Піаже «пізнавальної» уяви, де вона пов’язувалася з розвитком  символічної функції свідомості у дитини і розглядалась як особлива форма репрезентативного мислення.

Основне завдання пізнавальної уяви – специфічне відображення об’єктивного світу, переборення протиріч, які виникли в уявленнях дитини про дійсність, добудовування і уточнення цілісної картини. За допомогою уяви діти можуть або творчо оволодіти схемами і змістом людських дій, або відштовхуючись від окремих вражень дійсності, будувати цілісний образ якоїсь події або явища.

Афективна (емоційна) уява виникає  в ситуації протиріч при взаємодії  «я» і середовища. При цьому захист «я» може здійснюватись двома шляхами: через оволодіння суб’єктом своїми переживаннями при обігруванні, вираженням їх в творчих продуктах і через побудову ідеального «я», ідеальної ситуації, яка компенсує реальний неуспіх. Тут уява виконує роль захисного механізму.

Дослідженнями О. М . Дяченко  встановлено, що перший етап в розвитку уяви можна віднести до 2,5-3 років. Саме в цьому віці здійснюється поділ  уяви на емоційну та пізнавальну, що пов’язано з важливим новоутворенням віку. Це оволодіння новими діями і предметами, у випадку неможливості прямого оволодіння – використання предметів – замінників. З другого боку – це виділення свого особистого «я», переживання своєї віддаленості від оточуючого світу. В цьому вже яскраво проявляється два види уяви. Пізнавальна уява помітна в тих ситуаціях, коли дитина за допомогою ляльок розігрує деякі знайомі їй дії і можливі варіанти (годування дітей в дитячому садку, або вдома, вкладання їх спати, прогулянка і ін.), а емоційна уява проявляється при програванні дитиною своїх переживань. В цьому випадку на різному матеріалі діти уявляють моменти, зв’язані в основному з переживаннями страху: погроза, втеча, схованка, наприклад, Баба-Яга хоче вкрасти неслухняну Оксанку.

   На першому етапі  уява як безпосередня, мимовільна реакція починає перетворюватись в довільний, опосередкований знаками процес. Пізнавальна уява формується завдяки відокремленню предмета від образу і позначенню останнього словом. Через процес опредмечення образів дією дитина вчиться управляти ними, змінювати, уточнювати і вдосконалювати їх, а отже, регулювати свою уяву. Однак, планувати уяву, завчасно складати в умі план наступних дій вона ще не може. Ця здатність у дітей з’являється лише в 4-5 років.

   Другому етапу в розвитку уяви дитини відповідає вік 4-5 років. У цьому віці активність дитини націлена на засвоєння норм, перш за все соціальних, а також правил діяльності. Рівень творчої уяви в цьому віці значно знижується. Це було доведено при використанні режисерської гри, коли діти просто відмовлялися від неї, оскільки на  кубиках були намальовані обличчя, мотивуючи це тим, що з кубиків можна не тільки будувати.

   У здорових дітей знижується частота виникнення стійких страхів і, звичайно, афективна уява здорової дитини виникає в зв’язку з переживаннями нею реальної травми, наприклад, хлопчик п’яти років після перенесеної ним операції, на протязі місяця «оперував» свого іграшкового ведмедика. Дитина програвала варіанти найбільш травмуючи моментів (наркоз, зняття швів).

   Пізнавальна уява дитини зв’язана з бурхливим розвитком в цьому віці рольової гри, малювання, конструювання. Але вона носить відтворювальний характер, так як дитина 4-4,5 років націлена на наслідування прикладів. Відхилення від наслідування прикладів в процесі оволодіння ними можливі, але вони носять  обігруючий, часто випадковий, не спрямований характер. Особливості використання образу при народженні ідеї, продуктів уяви полягають в тому, що образ будується шляхом використання дій «опредмечування», але потім уже доповнюється різноманітними деталями. В 4-5 років в процес уяви включається специфічне планування, яке можна назвати ступінчатим. Дитина планує свої дії крок за кроком, виконує їх, бачить результат і потім планує наступний крок.

   Можливість ступінчатого планування спонукає дітей до можливості цілеспрямованої словесної творчості, коли дитина складає казку і нанизує одну подію за другою. Але дуже часто дитина бере за основу план-схему знайомої казки, модифікуючи самі змістовні моменти (наприклад, заєць і лисиця будують хату не з льоду та лубу, а з цегли і снігу).

   Третій етап розвитку  уяви дитини – 6-7 років, в  цьому віці дитина засвоює  основні правила поведінки і діяльності, а також дістає волю в оперуванні ними. В принципі, дитина уже здатна відходити від засвоєних стандартів, комбінувати їх, використовуючи при побудові продуктів уяви.

   Творчість дитини  в цьому віці часто носить  проективний характер, який символізує стійкі переживання. Наприклад, в консультаційному обслідуванні хлопчик 6-ти років, який виховувався в ситуації гіперопіки, при виконанні завдання намалювати вигаданого звіра, малює Змія Горинича з шипами на голові. На запитання експериментатора про призначення шипів хлопчик відповів, що це Змій Горинич відростив собі шипи, щоб йому не сідали на голову.

   Пізнавальна уява  в цьому віці зазнає якісних  змін. Діти 6-ти років в своїх  витворах не просто передають перероблені враження, але і починають цілеспрямовано шукати прийоми для цієї передачі. Можливості відбору таких прийомів прямо пов’язані з особливостями навчання дитини, перш за все з оволодінням нею на протязі дошкільного дитинства культурою гри і елементами художньої творчості. В цьому віці з’являється нова можливість використання образу при виконанні завдань на уяву. Цілісний образ починає будуватися способом «включення»: він як завжди створюється на основі окремого елемента дійсності, але цей елемент починає займати не центральне, а другорядне місце, стає окремою деталлю образу уяви. Наприклад, при домальовуванні незакінчених зображень квадрат перетворюється в цеглинку, яку піднімає підйомний кран. На цьому етапі вперше з’являється цілісне планування: дитина може уже до початку дій добувати план їх виконання і реалізації. Виконуючи завдання на домальовування з попереднім мовним плануванням, діти дають повний багатошаровий план дій.

   Отже, можна визначити наступні напрями розвитку уяви дошкільників:

• розширення кола предметів, які дитина заміщує і вдосконалення самої операції заміщення, замикання уяви з розвитком логічного мислення;
• вдосконалення операції відтворюючої уяви. Дитина поступово починає створювати на основі вже готових описів, текстів, казок складніші образи і їх системи. В образи привноситься особистісне ставлення, вони характеризуються насиченістю, емоційністю;
• розвивається творча уява, коли дитина не лише розуміє деякі прийоми виразності, наприклад, гіперболу, метафору, але самостійно її застосовує;
• уява стає опосередкованою і довільною, керованою. Дитина починає створювати образи згідно поставленої мети, певних вимог, по заздалегідь запропонованому плану, контролювати ступінь відповідності результату поставленій задачі.

   Спочатку уява  опирається на зовнішні засоби, вона невіддільна від реальних  дій. Поступово необхідність у  зовнішніх опорах зникає, відбувається інтеріоризація. На розвиток уяви впливають всі види діяльності дошкільника, зокрема малювання, конструювання, читання художніх творів, розв’язання задач. [2, 5]

3. Особливості розвитку творчої уяви в малюнках дітей 5 року життя

 Творча уява - це уміння уявити собі те, чого ще не існує в дійсності. Це створення нових образів, уявлень, які потім утілюються в грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, аплікації, розповідях, віршованих творах тощо.

Творче спрямоване фантазування, творча уява - це один: із компонентів творчості, без якого неможливе створення нового,

Сутність творчої діяльності полягає в умінні:

•  не наслідувати готових  зразків, штампів, шаблонів, а шукати якомога більше своїх особистих  оригінальних рішень; 

• не боятися вільно висловлювати свої думки;

• спрямовувати свою уяву на пошук нового;  

 • доводити задумане  до кінця.

У дошкільному дитинстві всі здорові діти мають дар - творчу, художню уяву, здатні фантазувати. Творча уява - це не особливий дар, притаманний лише конкретним дітям, це певна «вікова талановитість», яка накочується як хвиля майже на всіх дошкільнят і, на жаль, як хвиля відходить - хоча і залишає позитивний слід у духовному світі маленької особистості.

Сутність художньої, творчої  уяви полягає у здатності створити чуттєвий образ, який адекватно і виразно розкриває неповторне внутрішнє єство, який робить його уявним, перетворює цей образ із невидимого у видимий.

Розвиток творчих здібностей дітей фіксується в продуктах  їх діяльності. Тому більшість психологів і педагогів вважає продуктивні види діяльності значущими для розвитку творчості малечі. Термін «продуктивна діяльність» об'єднує різні за психологічною природою види діяльності. Так, дослідження зображувальної діяльності показали її тісний зв'язок із жестовим мовленням дитини, з розвитком її моторики. Дослідження конструктивної діяльності дозволили зробити висновок про універсальність засобів конструювання в найрізноманітніших видах діяльності дитини. Аналіз діяльності аплікації показує її тісний зв'язок із конструюванням. Багато дослідників навіть вважають аплікацію видом конструювання.

Аналіз генезису продуктивних видів діяльності в контексті  проблеми загального психічного розвитку дитини дозволяє вважати зображувальну діяльність генетична вихідною для інших видів продуктивної діяльності. [8, 307]

Спостереження за дітьми, дані психолога-педагогічних досліджень свідчать про те, що дитина починає малювати значно раніше, ніж ліпити і конструювати. Тісний зв'язок зображувальної діяльності з мовленням жестами свідчить про наступність психічного розвитку в ранньому (де проходить оволодіння жестами) і дошкільному (де відбувається становлення зображувальної діяльності) віці. Конструювання як самостійна творча діяльність, а не діяльність за зразком, можлива лише тоді, коли дитина вчиться бачити смисл тієї чи іншої деталі. Тобто для того, щоб побудувати, сконструювати будь-що (образ, предмет), дитина спочатку має уявити, де певна деталь буде знаходитися. Так от конструювання як творча діяльність генетична обумовлена зображувальною.