Експериментальне вивчення процесу розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя

Усі діти - художники. Малювання посідає особливо важливе місце в їхньому житті. Образотворча діяльність у цьому віці не є діяльністю лише обдарованих, а є улюбленим і захоплюючим заняттям усіх дітей. Малюванням діти задовольняють потребу в художньому відображенні того, що їх оточує, за допомогою малюнка дитина виражає свої знання й уявлення про речі та людей. Художньою творчістю дитина активно відкриває щось нове для себе, а для оточуючих - щось нове про себе.

Важливим і для дітей, і для дорослих є й те, що малювання залишає продукт - рисунок, який можна зберігати, вивчати, експонувати як свідчення талановитості маленького художника.

Вільні художні фантазії як продукт уяви - це спонтанні, некеровані відтворення дітьми чуттєвого рисункового образу. Малюючи за власним бажанням, дитина уявляє себе сильною, чарівною, найрозумнішою І, головне, - незалежною від чиєїсь волі, побажань. Дитина сама створює, регулює, організовує життя рисункового світу, сама встановлює закони і правила.

Дитячу фантазію слід розвивати, перетворюючи її з вільної («коли  я хочу щось малювати») на творче спрямоване фантазування («коли мене просять  щось намалювати»), і шукати механізми, які сприяють цьому. Творче спрямоване фантазування, творча уява - один із компонентів творчості, без якого неможливе створення нового.

Відповіді на запитання про  витоки, про перші кроки у розвитку творчої уяви в зображувальній діяльності дають нам ключову відповідь щодо керування цим процесом. Якщо уважніше придивитися до дитячих малюнків із вільним фантазуванням малюків, то завжди в них знайдуться персонажі з відомих історій, казок, мультфільмів. У дітей з'являється можливість діяти відповідно до уяви, вільно вигадувати і фантазувати, але чи буде ця можливість реалізована дитиною, - багато в чому залежить від дорослого. Основне завдання дорослого на цьому етапі розвитку дитячої творчої уяви - розкрити перед дитиною саму сутність творчої діяльності, яка полягає в умінні:

•  не дотримуватися готових  зразків, штампів, шаблонів, а шукати якомога більше своїх особистих  оригінальних рішень;

• не боятися вільно висловлювати свої думки;

• спрямовувати свою уяву на пошук нового;

• доводити задумане до кінця.

Дуже важливе те, що у  старших дошкільників разом із переходом  діяльності уяви у внутрішній план з'являється і здатність підпорядковувати свою уяву певному задуму, дотримуватися попередньо окресленого плану.

Ця особливість розвитку уяви має неоціненне значення, бо завдяки  їй з'являється можливість створювати свої перші закінчені мистецькі  твори. Тобто в старшому віці закінчується епоха «відірваності, незавершеності» у малюванні.

Коли у старшого дошкільника  з'являється можливість діяти за заздалегідь окресленим планом, за задумом, дуже важливим є розвиток цієї можливості. Слід допомагати дитині не просто відірвано фантазувати, а реалізовувати свої задуми, створювати хай невеличкі й нескладні, але свої твори - малюнки, аплікації.

Важливо сформувати у дитини вміння доводити задумане до кінця, не відступати перед невдачею, а реалізовувати  свої творчі плани. Якщо ви бачите, що п'ятирічна дитина часто залишає розпочате малювання, весь час змінює задум, це означає, що малюкові необхідна допомога дорослого, є потреба в тому, щоб спрямувати дитячу продуктивну уяву. Для цього дуже важливим є залучення дитини до спільної з дорослим образотворчої діяльності. Поговоривши з дитиною про тему її малювання, можна запропонувати свою допомогу, тобто використати метод «підмайстра», який дозволяє розглядати педагогічний процес не як вплив, а як взаємодію дорослого І дитини в єдиному творчому процесі, забезпечує перехід педагога з позиції повчання на позицію співробітництва, співтворчості.

Також дуже корисне колективне малювання. Сюжет малюнка придумується колективно, кожна дитина виконує своє завдання, а дорослий спрямовує образотворчу діяльність дітей, оформляє малюнки в єдиний сюжет, допомагає завершити задумане. Так можна створювати книжки-ширми, малювати ілюстрації до казок, розповідати малюнками про екскурсії, початок весни, літа, святкування подій тощо.

Можна також цілеспрямовано керувати творчим розвитком дітей, знайшовши правильну мову, форму  занять, які відповідають вікові дітей. У роботі з дошкільниками слід дотримуватися правила про те, що дитина - суб'єкт творчості й головне виходить від неї. Ніхто, окрім дитини, не може правильно вирішити творче завдання, поставлене перед нею. Справа вихователя - вести заняття так, щоб перед дитиною завжди стояло справжнє творче завдання, хоча б найелементарніше.

Перед дитиною варто ставити  творчі завдання, які мають відкритий  характер: не мають правильної відповіді, заздалегідь відомої вже комусь із дітей. Жорсткі приклади, правила та рецепти завдають лише шкоди. Слід створити певні умови, перш ніж увести дитину в справжню творчу діяльність. Бо лише в ній, за твердженням психологів, із передумов народжуються і розвиваються здібності.

Але мистецтво - дуже складний вид діяльності і просто сказати дитині: «Твори, уявляй, ти до цього готовий!» - неможливо. Необхідні особливі зусилля педагога, який покаже кожній окремій дитині її можливості й розкриє перед нею специфіку художньої діяльності, й сутність і ті засоби, якими користуються художники, створюючи образи. Такий вхід в образотворчу діяльність можна проводити через плавну зміну гри, трансформуючи її в мистецтво. Дитина, вийшовши з ігрової позиції в Іншу, де вона більше не ототожнюватиме себе лише з одним ігровим персонажем, одним героєм, одним епізодом, матиме змогу охопити все це загалом, поєднуючи в собі позицію й автора, й учасника гри, можливо, і глядача. І в цьому необхідна допомога дорослого, який перекине місточок від чисто ігрової діяльності до художньої творчості. [5, 42]

Усі прояви творчої уяви, фантазування дошкільнят варто заохочувати, поступово плекаючи в них певну  критичність стосовно продуктів  своєї образотворчої діяльності. Можна завести спеціальну папку або альбом для складання робіт малюка. Така форма фіксації продуктів творчості допомагає дитині спрямовувати свою уяву на створення закінчених та оригінальних творів. Бо часто-густо трапляється так, що окремі прояви фантазії, які бувають у кожної дитини, поступово згасають без активної підтримки з боку дорослих. Нерідко те, що створює дитина, видається нам нецікавим, неоригінальним, і ми можемо висловити своє скептичне ставлення до творчості дитини. Здебільшого це буває справедливим за деякими об'єктивними показниками, але несправедливо стосовно можливостей розвитку творчої уяви п'ятирічної дитини.

Так само шкідливі захвалювання, перебільшування, завжди позитивне оцінювання усіх творчих починань дитини. Це може призвести до розвитку повної некритичності у неї, до неможливості сприймати критику взагалі й тим самим спричинити затримку творчого розвитку. Потрібне гнучке поєднання критичності з дружелюбною увагою до зображувального мистецтва дитини із заохоченням найрізноманітніших проявів дитячої фантазії.

Заохочення дитячих проявів  особливо важливе в дошкільному  віці. Позаяк у дошкільника все його життя наскрізь пронизане фантазіями і творчістю. Школа висуне до малюка особливі вимоги до пам'яті, мислення, і почасти творча уява дитини, не отримавши належного розвитку в дошкіллі, поступово згасає і вже може ніколи не проявитися у дорослому віці.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що практично всім дітям потрібна допомога дорослого у формуванні творчого спрямованого фантазування, який має прояв у:

• оригінальності, нестандартності  побудови образів;

• спрямованому, підпорядкованому завданню характеру створюваних образів.

Така допомога може надаватися у вигляді психолого-педагогічної підтримки. [2, 23]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. . Експериментальне вивчення процесу розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя

2.1. Аналіз методики  виявлення рівня творчої уяви  у дітей 5 року життя.

Уява дитини бідніша за уяву дорослого через обмежений життєвий досвід. За допомогою уяви малюк пізнає навколишній світ і самого себе. Основою уяви є образи. Образи уяви ґрунтуються на образах пам'яті, але істотно відрізняються від них. Образи пам'яті — це незмінні, по можливості правильні образи минулого. Образи уяви змінені й відрізняються від того, що можна спостерігати в реальності. Наприклад, коли дитина розповідає про те, що вона бачила в зоопарку страуса з довгою шиєю та короткими крилами, І це дійсно відбувалося у вихідний, звісно ж, це образ пам'яті. А якщо дитина розповідає, що вона бачила в зоопарку Змія Горинича, то це образ уяви.

Уява має декілька ступенів активності. Найнижчий ступінь виявляється уві сні, коли ми сприймаємо які-небудь картини або образи незалежно від свого бажання.

Активніший рівень уяви виявляється  під час читання, прослуховування художньої літератури, музики, споглядання картин. Це відтворююча уява: на основі словесного опису, умовного зображення або слухового сприйняття створюється образ. Відтворення того чи іншого образу залежить, з одного боку, від того, наскільки яскравий, виразний і чіткий словесний опис або умовне зображення. З другого боку, відтворення образу пов'язане з рівнем розвитку уяви людини, а також із її знаннями і досвідом. Так, на музичному занятті дошкільникам пропонується назвати, який образ виникає під час прослуховування мелодії: так ступає ведмідь чи летить комарик, так щебече пташка чи гримить грім?

Уява дітей розвивається в грі. Діючи з реальними предметами, малюк починає вигадувати нереальну ситуацію. Наприклад, дитина скаче верхи на паличці — у цей момент вона вершник, а палиця — кінь. Причому важливо, що дитина не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки перетворити коня на палицю, якщо не діє з нею.

Для дітей трьох-чотирьох років важливо, щоб предмет-замісник був схожим на той предмет, який він  замінює. Так, граючись у чарівника, дитина як чарівну паличку використовує прутик. У старшому дошкільному віці уява може спиратися на такі предмети, які не схожі на ті, що замінюються. Наприклад, діти граються з баночкою з-під крему, а уявляють при цьому кораблик. Поступово необхідність у зовнішніх опорах зникає. Відбувається перехід до ігрової дії з предметом, якого насправді немає. Цей предмет набуває нового змісту, і дії з ним уявляються подумки, без реальної дії. Це і є виникнення уяви як психічного процесу. Уявна ситуація повністю розгортається у внутрішньому світі дитини.

У старшому дошкільному віці дитина привчається створювати свої власні персонажі, оселяючи їх у внутрішньому світі. Діти вигадують собі уявних друзів, присутність яких скрашує повсякденне життя дитини. Ці уявні супутники дитячого життя — невидимки, хоча діти називають їх по іменах, згадують їх у розмовах і граються з ними тривалий час у різні ігри, як із реальними партнерами. Вони допомагають дітям упоратися зі страхами, замінюють їм друзів у періоди самотності, підтримують у них упевненість у правильності думок і дій. До 65 % дошкільників вигадують собі друзів. Такі діти більш товариські, менш сором'язливі, мають більше реальних товаришів. Уявні друзі допомагають дітям набувати соціальних навиків і вправлятися в спілкуванні. Під час спілкування з уявним другом діти програють і промовляють події дня, свої переживання.

Уява відіграє дуже важливу  роль у житті дитини. З одного боку, це політ фантазії, яка викликає бурю емоцій, а з другого — спосіб збагнення світу, який знімає тимчасові й просторові обмеження. [15, 56]

Для дослідження рівня  творчої уяви доцільно використати діагностичні тести Лаврентьєва Г. П. і Титаренко Т.М.

Тест «Де  чиє місце?»

Пропонована ігрова методика не тільки дозволяє визначити, наскільки у дитини розвинена уява, але і є засобом її розвитку.

Мета запропонованої методики полягає в тому, щоб з'ясувати, наскільки дитина зуміє проявити свою творчу уяву в заданій наочній ситуації.

Для проведення цієї методики-гри  підійде будь-яка сюжетна картинка, щоправда, з деякими особливостями.

Біля всіх зображених предметів  розташовані порожні кружечки. Для  гри також знадобляться такі самі за розміром кружечки, але вже з намальованими на них фігурками. Усі зображені в кружечках фігурки мають своє певне місце на картинці.

Дорослий просить дитину уважно розглянути малюнок і поставити кружечки в «незвичайні» місця, а потім пояснити, чому вони там опинилися.

Аналіз виконання  завдання

Залежно від рівня розвитку уяви діти можуть по-різному розв'язувати  це завдання.

Одні діти (перший рівень) зазнають значних труднощів, виконуючи завдання. Вони, як правило, ставлять фігурки на їхні «законні» місця, а всі пояснення зводять до такого: собака в будці тому, що він повинен бути там. Якщо ж дорослий сам поставить кружечки на «чужі» місця, то малюк весело сміятиметься, але пояснити, чому вони там опинилися, все одно не зможе. Якщо ж вам вдасться досягнути від дитини якихось пояснень, то вони виявляться шаблонними та стереотипними: «Кішка на клумбі тому, що вона сховалася», «Собака в ставку тому, що він сховався» тощо. Від кого і чому кішка або собака сховалися, діти з цим рівнем розвитку уяви відповісти не можуть.

Інші ж діти (другий рівень) особливих проблем під час  виконання цього завдання не зазнаватимуть. Вони легко поставлять кружечки з  персонажами на «чужі» місця, проте пояснення викликатиме у них труднощі. Деякі навіть почнуть ставити фігурки на їхні місця, тільки-но ми попросимо розповісти, чому той або інший персонаж опинився на невідповідному місці.

Розповіді дошкільників із цим рівнем розвитку уяви, зазвичай, мають під собою реальний ґрунт, принаймні малюки дуже намагаються  це довести. «Минулого року на дачі я бачив, як кішка залізла на дерево (поміщає кішку на дерево), тато мені розповідав, що собаки дуже полюбляють купатися  (ставить собаку в ставок). По телевізору показували, як собака подружився з пташкою і пустив її до себе жити (ставить пташку в будку)» тощо.