Игры при обучении

Ігрова діяльність – це динамічна система взаємодії дитини з навколишнім середовищем, у процесі якої відбувається його пізнання, засвоєння культурно-історичного досвіду і формування дитячої особистості   [ 2 ].

Використання ігрової  діяльності з метою оптимізації  навчання зумовило необхідність створення ігрових технологій навчання.

Ігрова технологія навчання – це системний спосіб організації навчання, спрямований на оптимальну побудову навчально-виховного процесу та реалізацію його завдань [ 8 ].

Поняття «ігрові педагогічні  технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку – чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Більшість ігор відрізяються такими риси (С.А. Шмаков):

* вільна розвиваюча  діяльність, що вживається лише  за бажанням дитини, заради задоволення  від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне  задоволення);

* творчий, значною  мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

* емоційна піднесеність  діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);

* наявність прямих  або непрямих правил, що відображають  зміст гри, логічну та тимчасову  послідовність її розвитку.

Реалізація ігрових  прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

- дидактична мета ставиться  перед учнями у формі ігрового  завдання;

- навчальна діяльність  підкоряється правилам гри;

- навчальний матеріал використовується в якості її засобу;

- у навчальну діяльність  уводиться елемент змагання, що  переводить дидактичне завдання  в ігрове;

- успішне виконання  дидактичного завдання пов'язується  з ігровим результатом.

Поширення ігрових технологій у освіті пояснюється тим, що гра є природною пізнавальною діяльністю дитини і навчальна діяльність «виростає» з ігрової. Саме тому до гри, як більш зрозумілої для дитини діяльності, звертаються педагоги з метою посилення складнішої для учня діяльності – навчально-пізнавальної.

Ігрові технології навчання спираються на педагогічне керівництво  ігровою діяльністю, яке розглядається  як спосіб досягнення мети навчально-виховного  процесу шляхом застосування системи  педагогічних прийомів, адекватних завданням  конкретної гри та спрямованих на задоволення актуальних дитячих потреб і реалізацію особистісного потенціалу учнів. За таких умов ігрова діяльність реалізується як педагогічний метод.

Упровадження ігор розглядається  як дієвий засіб подолання недоліків  формального шкільного навчання з його традиційною словесно-книжковою орієнтацією.

Значна мотивація, що рухає класну гру, створюється за рахунок появи в самому процесі гри проблемних ситуацій, інтелектуальних забруднень, що потребують активної взаємодії школярів з пізнаваними об'єктами, подолання протиріч між відомими знаннями і необхідністю «відкрити» або знайти нові знання [ 7 ].

Педагогічні спостереження  свідчать про розкріпачення інтелекту  учнів і подолання деяких психологічних  перепон у процесі гри під  впливом зміни типу між особових стосунків. Відносини типу «педагог-учень» поступаються місцем відносинам «гравець-гравець», коли учні подають один одному підтримку і допомогу, створюючи при цьому атмосферу, що сприяє засвоєнню нового.

Мета застосування технології ігрових форм навчання – розвиток стійкого пізнавального інтересу в учнів через різноманітні ігрові форми навчання.

Завдання гри:

Освітні: сприяти міцному  засвоєнню учнями навчального матеріалу. Сприяти розширенню кругозору учнів  через використання додаткових історичних джерел.

Розвивальні: розвивати  в учнів творче мислення. Сприяти  практичному застосуванню вмінь  і навичок, отриманих на уроці.

Виховні: виховувати моральні погляди й переконання. Сприяти  вихованню особи, яка саморозвивається і самореалізується [ 1, 5 ].

Ігрові технології як педагогічний метод реалізуються шляхом застосування широкого діапазону методів  і прийомів, які за характером домінуючого  впливу розподіляються на:

- словесні: розповідь  про гру, інструктаж, бесіда (вступна,  підсумкова);

- наочні: організація роботи з наочно-ігровим матеріалом;

- практичні: показ  способів виконання ігрової дії,  керівництво виконанням творчих  ігрових завдань, організація  спостереження;

- практично-уявні: перевтілення педагога в ігровий образ;

- технічні;

- музичні;

- прийоми невербальної комунікації [ 10 ].

Поняття "ігрові педагогічні  технології" включає досить велику групу методів і прийомів організації  педагогічного процесу у формі  різних педагогічних ігор.

На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має істотну ознаку – чітко поставленою метою навчання й відповідними їй педагогічними результатами, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному виді й характеризуються учбово-пізнавальною спрямованістю.

Місце й роль ігрової  технології в навчальному процесі, комбінація елементів гри й навчання багато в чому залежить від розуміння вчителем функцій і класифікації педагогічних ігор [ 10 ].

 

 

 

 

 

1.3. Функції та види педагогічних ігор

Місце і роль ігрової  технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри – її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Аналіз засвідчує, що гра має такі функції:

1. Соціокультурна функція.  Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

2. Функція міжнаціональної  комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

3. Функція самореалізації  людини у грі. Це одна з  основних функцій гри. Для людини  гра важлива як сфера реалізації  себе як особистості. Саме в  цьому плані їй важливий сам  процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

4. Комунікативна функція. Гра – діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство – колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

5. Діагностична функція гри. Діагностика – здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

6. Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

7. Функція корекції  у грі. Психологічна корекція  у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила  й сюжет гри, якщо кожен учасник  гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

8. Розважальна функція гри. Розвага – це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх – пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність[ 2 ].

Також виділяють:

- Пізнавальну;

- Розвивальну;

- Виховну;

- Адаптаційну;

- Дидактичну;

- Мотиваційну;

- Фізичного розвитку;

- Коригуючу;

- Діагностуючу;

- Компенсаторну;

- Збагачення емоційно-почуттєвої  сфери;

В сучасній школі, ігрова діяльність використовується в наступних  випадках:

- в якості самостійних  технологій для засвоєння понять, теми та навіть розділу учбового предмету;

- як елементи (іноді  доволі суттєві) більш різноманітної  технології;

- в якості уроку  (заняття) або його частини  (вступ, пояснення, закріплення,  вправи, контролю);

- як технології позакласної  роботи.

Ігрові технології навчання передбачають цілеспрямоване використання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів.

Усі ігри поділяються  на дві великі групи: творчі ігри та ігри за готовими правилами.

До ігор з  правилами належать:

- інтелектуальні;

- дидактичні;

- пізнавальні;

- рухливі, спортивні;

- ігри-розваги;

- предметні (математичні, хімічні  і т.д.);

- музичні (ритмічні, хороводні,  танцювальні);

- лікувальні, корекційні (психологічні  ігри- вправи);

- жартівні (забави, розваги) та ін..

- комп 'ютерні ігри та ін..

По виду діяльності ігри поділяються на:

- фізичні (рухові);

- інтелектуальні (розумові);

- трудові;

- соціальні;

- психологічні.

По характеру педагогічного  процесу виділяються наступні групи  ігор:

а) навчальні, тренувальні, що контролюють і узагальнюють;

б) пізнавальні, виховні, що розвивають, соціалізують;

в) репродуктивні, продуктивні, творчі;

г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні й  інші.

По характеру  ігрової методики:

- ігри з готовими "твердими" правилами;

- ігри "вільні", правила яких установлюються по ходу ігрових дій;

- ігри, які поєднують  і вільну ігрову стихію, і правила,  прийняті в якості умови гри  й виникаючі по її ходу.

Найважливіші  з інших методичних типів:

- предметні;

- сюжетні;

- рольові;

- ділові;

- імітаційні;

- гра-драматизація.

Пізнавальні ігри поділяються  на:

- ділові

- рольові

- інтерактивні

- стимуляційні [ 6, 8 ].

 

Розглянемо більш детальніше деякі  види ігор:

Дидактична  гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри використовують на різних етапах навчання, але найчастіше з метою закріплення і контролю засвоєння вивченого матеріалу. Але засобами гри можна розв'язувати й інші завдання: у дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять висновки й узагальнення. Багато ігор вимагають вміння висловлювати свою думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи необхідну термінологію. Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов'язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програмованого матеріалу, вчитель має чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети.