Методичні рекомендації вчителям та батькам щодо виховання обдарованої особистості

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………..………….................. 3

РОЗДІЛ І.  ПРОБЛЕМА ОБДАРОВАНОСТІ В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ..............................................................................................................5

1.1. Сутність, зміст та ознаки обдарованості дитини…………………...................5

1.2. Психолого-педагогічні  особливості та проблеми обдарованих дітей в процесі їх соціалізації ……………………………………………...................11

1.3. Передумови виховання обдарованої дитини ……………………..................17

РОЗДІЛ ІІ.  ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ……………………………………………..…......22

2.1. Зміст та особливості роботи вчителя з обдарованою дитиною…….............22

2.2. Форми та методи педагогічної роботи з обдарованими учнями ………......27

2.3. Методичні рекомендації вчителям та батькам щодо виховання обдарованої особистості…………………………………………………….................................31

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..............…37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...........…………..39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Реформи, що відбулися у вітчизняній системі освіти XX cтоліття, їх спрямованість на гуманістичні, особистісно орієнтовані освітні технології змінили ставлення до учнів, які виявляють неординарні здібності. З’явилися освітні заклади, навчальні й соціальні програми, громадські організації й фонди, що основною своєю метою вважають навчання й розвиток обдарованих дітей. Поступово в суспільній свідомості починає формуватися розуміння того, що перехід до віку наукоємних технологій неможливий без збереження й примноження інтелектуального потенціалу країни з талановитими дітьми [10, с. 52].

Зацікавленість суспільства  цією проблемою досить широко відтворено у державній програмі «Обдаровані діти», у комплексній програмі пошуку, навчання й виховання обдарованих дітей та молоді «Творча обдарованість», у Законі України «Про освіту», який передбачає, з метою розвитку здібностей обдарувань і таланту дітей, створення профільних класів, спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв та ін. [5, с. 27].

Теоретичні питання  обдарованості досліджували такі вчені як:

А.Й. Капська, М.С. Виготський, А.Г. Звєрєва, А.М. Матюшкін, Ю.З. Гільбух, Б.М. Тєплов, А.Г. Коваль, В.О. Ананьєв, С.В. Тітова та інші.

Побудова національної системи освіти в Україні, її докорінне  реформування зумовлені необхідністю відтворення та розвитку інтелектуального потенціалу народу. У зв’язку з цим особливої уваги набуває проблема пошуку та розвитку обдарованої особистості, адже за статистикою тільки 2-6 % людей можна вважати обдарованими. Тому перспективним вирішенням цієї проблеми може стати організація такого педагогічного процесу, який започаткує методику пошуку й відбору дітей з ознаками обдарованості та створить умови для розвитку їхніх природних здібностей.

Саме вирішення завдань  стосовно змісту педагогічної роботи з обдарованими дітьми й становить актуальність даної курсової роботи.

Метою курсової роботи є теоретично проаналізувати особливості педагогічної роботи з обдарованими дітьми та практично розробити методичні рекомендації вчителям та батькам щодо їх виховання.

На основі визначеної мети сформульовано  наступні завдання:

1. Розкрити сутність, зміст та ознаки обдарованості дітей.

2. Проаналізувати психолого-педагогічні особливості та проблеми обдарованих дітей в процесі їх соціалізації.

3. Висвітлити зміст, форми та методи педагогічної роботи з обдарованими учнями.

4. Розробити методичні рекомендації вчителям та батькам щодо виховання обдарованої дитини.

Предмет дослідження – психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей.

Об`єкт дослідження – організація навчально-виховного процесу для обдарованих дітей.

Методи дослідження: аналіз наукових джерел, періодичних видань, нормативно-законодавчої бази України щодо проблем обдарованості дітей; синтез та узагальнення наукової інформації, порівняння різних точок зору дослідників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ОБДАРОВАНОСТІ В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1. Сутність, зміст та ознаки обдарованості дитини

        Проблема обдарованості набуває актуальності вже протягом кількох сторіч, адже не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу й матеріального розвитку людства. Тому цінність особистості визначається не тільки тим, що вона являє собою в даний момент, але й закладеними в неї можливостями подальшого розвитку й вдосконалення [1, с. 137].

        Саме тому філософські, методологічні й психологічні засади розвитку    обдарованості формуються на основі такої ієрархії понять:

      – задатки  – це спадкові індивідуальні анатомо-фізіологічні особливості (мозку, нервової системи, аналізаторів та ін.), які сформувались в людини до моменту народження. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах перетворюючись на різні здібності чи стати основою для їх розвитку;

      – здібності  – це індивідуальні особливості людини, які забезпечують успішне оволодіння знаннями, навичками та вміннями, що за сприятливих умов дозволяють більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розв’язати конкретні завдання.

        Виділяють види здібностей по їх спрямованості (загальні і спеціальні).

Під загальними здібностями  розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями й в здійсненні різних видів діяльності. Вони є  наслідком як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості.

Під спеціальними здібностями розуміють  таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих  результатів у якій-небудь спеціальній  області діяльності (літературної, образотворчої, музичної, сценічної та ін.);

      – обдарованість – специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів і потреб особистості, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми;

      – талант – високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних, які дозволяють особистості досягти визначних успіхів у здійсненні певної діяльності оригінальним підходом та з характером новизни.

        Обдарована дитина – це особистість, яка має яскраво виражену спрямованість на здобуття наукових знань, генерування нових ідей при розв’язанні навчальних і дослідницьких завдань, знає історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового, високу допитливість, особистісну установку на сприйняття оригінального, незвичайного, вміє встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до суперечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію, здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування [6, с. 13].

        На думку А.М. Матюшкіна, обдарованість являє собою комплекс інтелектуальних, творчих та мотиваційних чинників. У структурі творчої особистості він виокремлює 5 структурних компонентів:

• домінуюча роль пізнавальної мотивації;
• дослідницька, творча активність, яка проявляється у знаходженні нового, у постановці і розв'язанні проблем;
• можливості досягнення оригінальних рішень;
• можливості прогнозування і передбачення;
• здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки [17, с. 132].

        У цілому ж обдарованість можна уявити як систему, яка вміщує такі компоненти:

1)   біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки;

2) сенсорно-перцептивні  блоки, що характеризуються підвищеною  чутливістю;

3) інтелектуальні й  розумові здібності, що дозволяють  оцінювати нові ситуації й  вирішувати нові проблеми;

4) емоційно-вольові структури, що передбачають тривалі домінантні орієнтації та їхня штучна підтримка;

5) високий рівень продукування  нових образів, фантазія, уява  тощо.

Більшість дослідників  дитячої обдарованості пропонують певну синтетичну структуру обдарованості, вміщуючи в ній:

1) домінуючу роль пізнавальної  мотивації;

2)дослідницьку активність, що виявляється  в нових підходах до постановки  й вирішення проблем;

3) можливості досягнення оригінальних  рішень;

4) можливості прогнозування й  передбачення;

5) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

      Ю.З. Гільбух досліджуючи питання дитячої обдарованості, вважає, що обдаровані діти :

• опановують досить швидко знання та зберігають їх (засвоюють головне, швидко й відповідно реагують, критично оцінюють інформацію і ставлять запитання, переносять вивчене в нову ситуацію);
• виробляють, перетворюють і предають ідеї, думки: логічно думають, послуговуються багатим словником, тому їхнє мовлення добірне, гнучке;
• мають високі показники абстрактного мислення: вміють узагальнювати, розділяють причини і наслідки, визначають взаємозв’язки, розуміють і правильно застосовують правила;
• здатні долати труднощі: покладаються на себе, якщо зустрічаються з ускладненнями; наполегливо шукають вихід із скрутного становища;
• винахідники і творці: допитливі й оригінальні, люблять експериментувати, використовують метод проб і помилок, знаходять шляхи досягнення своєї мети;
• люблять самостійно працювати, схильні самостійно планувати свої дії, самоорганізовуються, незалежні у своїх діях;
• відповідальні (наполегливі в досягненні мети);
• легко пристосовуються до нової ситуації (розуміють і приймають потрібність змін, передбачають наслідки, оптимістично зустрічають перешкоди та пригоди);
• енергійні, об’єктивно здорові [2, с. 15].

        Н. С. Лейтес вважає що обдарована дитина повинна мати наступні вміння:

• самостійно будувати орієнтовану основу подальших дій, насамперед усвідомлення необхідності мати таку основу;
• здійснювати за власною ініціативою ретельний аналіз поставлених перед собою задач;
• будувати чіткий образ мети подальшої діяльності;
• вміти попередньо спланувати весь процес подальшої роботи;
• неухильно слідувати наміченим орієнтирам та безперервний самоконтроль ходу виконуваної роботи [15, с. 115].

Аналізуючи дитячу обдарованість, необхідно виділити такі компоненти особистісних якостей обдарованої дитини:

1. Психофізіологічні:

• наявність природних задатків до активного й цілісного світосприйняття;
• обумовлені природою потреби до розумової праці;
• розвиненість форм буттєвого сприйняття;
• прагнення до власної емоційної незалежності (еманенпації), усвідомлення власної природно-соціальної цінності.

2. Інтелектуальні здібності:

• пізнавальний інтерес;
• інформаційна ерудиція;
• високий рівень інтелектуального розвитку;
• нестандартність мислення;
• здатність до абстрагування;
• діалектичне бачення.

3. Творчий (креативний) потенціал:

• ініціативність;
• цілеспрямованість у виборі професійних видів діяльності;
• неординарність підходів;
• інтенсивність розумової праці.

4 .Світоглядні цінності:

• високий рівень свідомості й культури;
• ініціативно-активна відповідальність;
• високий рівень морально-естетичної рефлексії, самоаналізу й самоконтролю;
• розвинені якості (соціальні, державно-правові, економічні, політичні, екологічні, громадянські, гуманістичні, родинні, моральні) [3, с. 15].

Таким чином, рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості – це завжди результат взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю людини.