Развитие речи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Девіз: «Щастя – допомогти дитині»

 

НАУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ «РОЗВИТОК ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБОМ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ»

 

Зміст

Вступ 3

 

Розділ І. Психолого-педагогічні основи розвитку зв’язного мовлення в дітей дошкільного віку 6

1.1. Поняття зв’язного  мовлення та його значення  для розвитку особистості дитини 6

1.2. Особливості зв’язного  мовлення в дітей дошкільного  віку 9

1.3. Казка як засіб розвитку  зв’язного мовлення старших дошкільників 15

1.4. Методика навчання  розповідання казок старших дошкільників 16 

Розділ ІІ. ПРАКТИКА РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ в ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБОМ НАРОДНОї КАЗКИ 23

 

Висновки 31

Література 33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Розвиток зв'язного мовлення є центральним завданням мовного виховання дітей. Це обумовлено, перш за все, її соціальною значимістю і роллю у формуванні особистості. Дошкільний вік є найбільш сензитивним у засвоєнні мови й оволодіння мовленням.

Проблема розвитку зв’язного мовлення в дошкільників привертала увагу багатьох учених: Р. Жуковська, Н. Карпінська, Г. Леушина, Л. Пеньєвська, Є. Радіна, О. Соловйова, Є. Тихеєва, О. Усова, Є. Фльоріна. Започатковані ними засади методики розвитку зв’язного мовлення вивчалися в подальших дослідженнях та поглиблювалися в різних напрямках формування монологічного мовлення: С. Алексієва, Л. Ворошніна, В. Гербова, Н. Зрожевська, Е. Короткова, Н. Кузіна, Н. Орланова, Н. Смольникова, О. Смирнова, О. Ушакова, А. Шибицька. Психологічна природа зв'язного мовлення, її механізми та особливості розвитку в дітей розкриваються у працях Л. Виготського, А.А. Леонтьєва, С. Рубінштейна та ін. Усі дослідники відзначають складний характер зв'язного мовлення і вказують на необхідність спеціального мовного виховання (О. О. Леонтьєв, Л. Щерба).

Перші психолого-педагогічні дослідження впливу казки на розвиток дитини були спрямовані переважно на вивчення шляхів естетичного та морального виховання особистості: О. Запорожець, Н. Карпінська, К. Ушинський. Дослідження останніх років розгалужуються в більш широкому спектрі означеної проблеми: Л. Бочкарьова, Р. Жуковська, Е. Короткова, Ю. Косенко, О. Нікіфорова, Т. Маркова, Д. Менджерицька, Л. Славіна, Л. Стрілкова, О. Ушакова, Л. Фурміна, Н. Циванюк, С. Чемортан. Питання розвитку мовлення засобами казки висвітлюються лише в окремих роботах: С. Алексієва, С. Алієва, Н. Насрулаєва, А. Шибицька, вони розкривають формування зв’язного мовлення дитини рідною мовою.

Отже, вивчення народних казок у виховній роботі дошкільних закладів та сім’ї як засобу розвитку мовлення дітей засвідчило незадовільний стан використання цього педагогічного джерела. Натомість, у казкових оповідях міститься глибокий виховний потенціал, який передається яскравою, доступною й близькою дитині образною народною мовою. Усе зазначене визначило вибір теми наукової роботи «Розвиток зв’язного мовлення старших дошкільників засобом української народної казки».

Об’єкт дослідження – зв’язне мовлення дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження – методика навчання зв’язного мовлення старших дошкільників засобом народної казки.

Мета дослідження – обґрунтувати методику навчання зв’язного мовлення старших дошкільників засобом народних казок.

Гіпотеза дослідження – розвиток зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку буде ефективним, якщо:

• цілеспрямовано використовувати народні казки у виховному процесі в ДНЗ;
• враховувати вплив народних казок на розвиток зв’язного мовлення в старших дошкільників;
• визначити систему занять, виховних заходів на основі використання народних казок в освітньо-виховному процесі в ДНЗ.

Для досягнення мети визначено задачі:

1) проаналізувати психолого-педагогічну літературу з даної проблеми;

2) експериментально виявити можливість використання народних казок на заняттях з розвитку мовлення в ДНЗ;

3) розробити систему занять  для дітей старшого дошкільного  віку на основі використання  народних казок.

Експериментальна база дослідження: КДНЗ яслі-садок №97

м. Луганська.

Структура: Наукова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг наукової роботи 35 сторінок.

 

Розділ І. Психолого-педагогічні основи розвитку зв’язного мовлення в дітей старшого дошкільного віку

1. Поняття зв’язного мовлення та його значення для розвитку особистості дитини

Великий внесок у методику розвитку зв’язного мовлення в дітей дошкільного віку зробив К. Ушинський. У сучасній практиці дитячих садочків використовуються вправи, розповіді, написані ним, та народні казки в його обробці [7, с.116].

На підходи до вивчення і розвитку зв’язного мовлення вплинули дослідження в області лінгвістики тексту. У дослідженнях, виконаних під проводом Ф. Сохіної і О. Ушакової (Г. Кудріна, Л. Ворошніна, О. Зрожевська, Н. Смольнікова, Є. Смірнова, Л. Шадріна), у центрі уваги знаходиться пошук більш чітких критеріїв оцінки зв’язності мови. У якості основного показника виступають уміння структурно вишукувати текст і використовувати різні засоби зв’язку між фразами і частинами [1, с.245]. «Здатність до членороздільного мовлення є одним з найбільш значущих і характерних проявів людської особистості. Розвиток мовлення сприяє розвитку особистості в цілому, і будь-яка із сторін розвитку особистості сприяє розвитку мовлення» (Є. Тихеєва).

 Значний вклад у  питання розвитку зв’язного мовлення  дошкільників внесли праці українських  лінгводидактів А. Богуш, Н. Гавриш, К. Крутій [4; 5; 6; 11].

Мова – це засіб розвитку вищих відділів психіки людини. Навчаючи дитину рідної мови, дорослі сприяють розвитку його інтелекту та вищих емоцій, підготовлюють умови для успішного навчання в школі.

У дитини старшого дошкільного віку (5-6 років) мова має бути чистою, ясною, без порушень звуковимови, адже в цьому віці завершується процес оволодіння звуками. Підвищується мовленнєва активність: малюк не лише задає питання, сам відповідає на поставлені питання дорослого, але й з задоволенням розповідає про свої спостереження та враження.

Не всі діти однаково успішно оволодівають фонетичною, лексичною та граматичною сторонами. Але саме їх взаємозв’язок є найважливішою умовою формування зв’язного монологічного мовлення. Зв’язне мовлення – це таке мовлення, яке відображає всі суттєві сторони свого предметного змісту. Згідно з визначенням А. Богуш, «зв’язне мовлення це смислові результати висловлювання (ряд логічно поєднуваних речень), що забезпечує спілкування та взаєморозуміння людей» [7, с.184].

Головна функція зв’язного мовлення – комунікативна. Вона здійснюється у двох основних формах: діалозі й монолозі.

Діалогічне мовлення уявляє собою особливо яскравий прояв комунікативної функції мови. Головною особливістю діалогу є чергування мовлення одного співрозмовника з прослуховуванням і послідовне мовлення другого. Важливо, що в діалозі співрозмовники завжди знають, про що йде мова та не потребують у розгорнутому пояснені думки. Усне діалогічне мовлення проходить у конкретній ситуації та супроводжується мімікою, жестами й інтонацією. Мова в ньому може бути неповною, іноді, навіть, фрагментарною. Для діалогу характерно: розмовна лексика й фразеологія; недоговореність; прості та складні безсполучникові речення; короткочасне обдумування. Діалогічне мовлення відрізняється довільністю. Важливо відмітити, що для діалогу є характерним використання шаблонів, сталих фраз, стереотипів, стійких формул спілкування (Л. Якубинський)  [1, с. 247].

Монологічне мовлення – зв’язне, логічно послідовне висловлення, яке проходить відносно довго у часі, не розраховане на негайну реакцію слухачів. Воно виражає думку однієї людини. Тому висловлення має більш повне формулювання інформації, воно більш розгорнуте. У монолозі необхідна більш тривала підготовка, зосередження думки на головному. Для монологу характерно: літературна лексика, розгорнутість висловлення, логічне завершення; синтаксична оформленість; зв’язність монологу забезпечується одним промовцем  [1, с. 248].

Навчання зв’язного мовлення впливає і на естетичний розвиток дитини: перекази літературних творів, самостійні дитячі твори розвивають образність і виразність мовлення, збагачують художньо-мовний досвід дітей.

У залежності від функцій виокремлюють чотири типи монологів: опис, розповідь, роздум, контамінація (змішані тексти). У дошкільному віці спостерігається здебільшого контаміновані вислови, у яких можуть використовуватись елементи всіх типів з переважанням одного з них. Вихователь має добре знати особливості кожного з текстів: їх призначення, структуру, характерні для них мовні засоби, а також типові міжфразові зв’язки.

Опис – це характеристика предмета в нерухомому стані. У описі виокремлюють тезис, який називає об’єкт, потім іде характеристика суттєвих та другорядних ознак, якостей, дій. Завершує опис підсумкова фраза, що висловлює оціночне ставлення до предмету.

Розповідь – це переказ про які-небудь події. Його основою є сюжет, який розгортається в часі.

Роздум – це логічне викладення матеріалу в формі доказу. У роздумі є пояснення якогось факту, аргументується певна точка зору, розкриваються причинно-наслідкові зв’язки та відносини.

Переказ – осмислене повторення літературного тексту в усній мові. Це складна діяльність, у якій активно бере участь мислення дитини, пам’ять та уява. Для оволодіння переказом необхідно ряд умінь, котрим дітей навчають спеціально: прослуховування твору, розуміння його основного змісту, запам’ятати послідовність викладення, мовленнєві звороти авторського тексту, осмислено та зв’язного передавати зміст тексту. Переказ художнього твору позитивно впливає на зв’язність дитячого мовлення. Діти наслідують приклад літературної мови текстів [7, с. 150]. Тексти складаються з образного опису, що викликає зацікавленість дітей, формують уміння дітей описувати предмети та явища, загострюють інтерес до мови.

Отже, зв’язне мовлення виконує найголовніші соціальні функції: допомагає дитині встановити зв’язок з іншими людьми, регулює норми поведінки в оточенні, що являється вирішальним фактором у розвитку його особистості.

 

 

2. Особливості зв’язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку

У присвячених розвитку зв'язного мовлення дослідженнях Є. Тихеєвої, А. Усової, А. Леушиної, Л. Пеньєвської, М. Коніної, О. Соловйової наголошується, що вміння складно говорити розвивається лише при цілеспрямованому керівництві педагога і шляхом систематичного навчання на занятті. У дошкільників поступово вдосконалюється розуміння мови. Мова починає ставати не тільки засобом спілкування, а й джерелом отримання знань за допомогою словесних пояснень дорослого.

Питання формування монологічного мовлення дітей дошкільного віку докладно розглядаються в роботах Л. Пеньєвської, Л. Федоренко, М. Лаврик та ін. Автори відзначають, що елементи монологічного мовлення з'являються в висловлюваннях дітей вже у віці 2-3 років. У 5-6 років дитина починає інтенсивно опановувати монологічну промову, так як до цього часу завершується процес фонематичного розвитку мови, і діти в основному засвоюють морфологічний, граматичний і синтаксичний лад рідної мови.

Проте повноцінне оволодіння дітьми навичками діалогічного й монологічного мовлення можливо тільки в умовах цілеспрямованого навчання. До необхідних умов успішного оволодіння ними відноситься формування спеціальних мотивів, потреби до вживання монологічних висловлювань; сформованість різних видів контролю та самоконтролю, засвоєння потрібних синтаксичних засобів побудови розгорнутого повідомлення (Н. Головань, М. Лаврик, Л. Федоренко та ін). Оволодіння діалогічним і монологічним мовленням, побудовою розгорнутих зв'язних висловлювань стає можливим з виникненням регулюючої, плануючої функцій мови (Д. Виготський, А. Лурія, А. Маркова). Дослідження ряду авторів показали, що діти старшого дошкільного віку оволодівають навичками планування монологічних висловлювань (Л. Голубєва, Н. Орланова, І. Слита). Формування в них навичок побудови зв'язних розгорнутих висловлювань вимагає застосування всіх мовних і пізнавальних можливостей, одночасно сприяючи їх вдосконалення. Оволодіння зв'язним мовленням можливо тільки при наявності певного рівня сформованості словника і граматичної будови мови. Тому на рішення задач формування зв'язного мовлення дитини має бути спрямована і робота з розвитку лексичних та граматичних засобів мови.

У середньому дошкільному віці великий вплив на розвиток зв'язного мовлення надає активізація словника, обсяг якого збільшується приблизно до 2,5 тисяч слів. Дитина не тільки розуміє, а й починає вживати в мові прикметники на позначення ознаки предмета, прислівники на позначення часових і просторових відносин. З'являються перші узагальнення, висновки, умовиводи. Діти частіше починають користуватися підрядними реченнями.

У дітей старшого віку розвиток зв'язного мовлення досягає досить високого рівня. Старші дошкільники більш активно беруть участь у бесіді або розмові: сперечаються, міркують, досить мотивовано відстоюють свою думку. Вони вже не обмежуються назвою предмета або явища і неповною передачею їх якостей, а в більшості випадків виконують характерні ознаки і властивості, дають більш розгорнутий і достатньо повний аналіз предмету і явища. З'являється вміння встановлювати деякі зв'язки, залежності та закономірні відносини між предметами і явищами, що знаходить пряме відображення в монологічного мовлення дітей. Значно зменшується кількість неповних і простих непоширених речень за рахунок поширених ускладнених і складних. З'являється вміння досить послідовно і чітко складати описові та сюжетні розповіді на запропоновану тему. Однак діти, особливо у старшій групі, ще потребують зразку мовлення дорослого.