Розвиток творчих здібностей молодших школярів

— конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуаціями, вирішення яких потребує інтелектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

— контекстуальний рівень зумовлений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особливостями.

Інтелектуальна обдарованість є обов'язковою й необхідною для виявлення обізнаності з різних галузей знань, академічної компетенції, енциклопедичної ерудиції. Однак вона, хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здібностей і талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, критеріями креативності є швидкість продукування ідей, їх оригінальність, метафоричність. Стосовно творчості поняття «оригінальність як здатність продукувати віддалені асоціації і давати незвичні відповіді» було доведено Дж. Плфордом. А Е.П. Торренс оцінював оригінальність як мінімальну частоту даної відповіді у даній групі. Це поняття означає незапозичений, незкопійований, самостійний, своєрідний, незвичний, новий. Оригінальність — сила прояву індивідуальності, що є основним критерієм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт творчості від інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює індивідуальність особистості, її прагнення створити щось своє, особливе, а креативність — яскраво виражена оригінальність. Чим сильніше бажання учня бути «самим собою», оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої впевненості й тим, більшою є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці, техніці тощо.

 

1.4. Робота з обдарованими дітьми як педагогічна проблема. Видатні педагоги про проблеми обдарованості.

Найбільш цікавою для студентів педагогічних університетів, на мій погляд, є проблема дитячої обдарованості. Саме поняття обдарованість дуже багатогранно, вимагає широкого осмислення і різнобічного підходу.

Прояв індивідуальних відмінностей за здібностями має істотне значення в дошкільному дитинстві, що визначає розвиток особистості в цілому, її подальше становлення та прояви на наступних вікових етапах. Саме перед фахівцями дошкільної педагогіки і психології, батьками варто вирішальна завдання розвитку природних можливостей дітей і якомога більш раннього виявлення у них особливого потенціалу, що свідчить про наявність безцінного дару природи - обдарованості.

Свідоцтва про нерівність розумових можливостей людей мали місце ще у прадавні часи. Генетично першим поясненням природи індивідуальних відмінностей та існування видатних здібностей у окремих людей був висновок про їх «неземному», божественне походження (від лат. «Геній» - дух). Значення, близьке до сучасного, термін «геній» придбав лише в епоху Відродження. Епоха за епохою погляди стародавніх вчених модернізувалися, але затребувані системою освіти не були. Саме тому до створення перших спеціалізованих навчальних закладів, стимулом до вивчення природи обдарованості служив спонтанно виник інтерес до проблеми, властивий кожному досліднику.

Перші об'єктивні судження про обдарованих дітей з'явилися на початку минулого століття. Необхідність пошуку резервів вирішення найбільш суттєвих завдань, що стоять перед сучасним суспільством, надає проблемі розвитку обдарованих дітей особливої ​​актуальності. Підвищена увага до проблеми обдарованості головним чином пов'язане з економічною ривком багатьох розвинених країн, а саме зі зрослим рівнем загальної освіченості населення та значними досягненнями в галузі психолого-педагогічних наук.

Інтенсивно проблема обдарованості розробляється в зарубіжній психології. Такі дослідники як К. Текекс, С. Мерленд, М. Карнес і багато інших вчених виходять з натуралістичних уявлень про дитячу обдарованість і спонукають до створення умов, які розкривають наявний потенціал обдарованої дитини, не обмежуючи можливості його розвитку. У вітчизняній психології на основі робіт Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Б.М. Теплова, А.Р. Лурія, А.В. Запорожця та інших авторів ставиться акцент на визначальній ролі культури в розвитку дитини.

Інтерес до даної проблеми не вичерпався і в даний час. Вивчення дитячої обдарованості рік від року приваблює все більше число наукової інтелігенції. Деякі сучасні дослідники, американці Ненсі Енн Тепп, Лі Керролл і Джен Тоубер, стверджують, що особливо обдаровані діти мають незвичайні психологічними характеристиками і поведінкою, проголошуючи їх як посланців нового світу. Тим не менш, варто зауважити, що поняття обдарованості в нашій країні довгий час не приймалося. Проголошувалася суперечливий гасло про не існування нездатних дітей, про всемогутність виховання, формуючи громадську думку про природній обдарованості всіх без винятку.

Насправді, у кожного нормального дитини присутні задатки практично до будь-якої діяльності. Але це аж ніяк не означає, що можна очікувати однакового високого розвитку одних і тих же здібностей у всіх дітей. Таким чином, інтерес і необхідність вивчення проблеми дитячої обдарованості ніколи не втратить своєї значущості та актуальності.

 

 

Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

2.1 Основи навчання обдарованих  учнів. Форми і методи роботи  з обдарованими дітьми.

Одним з важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Такі учні характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам’ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю тощо. Для них характерна неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Найважливішою проблемою нашого суспільства є збереження і розвиток обдарованості. Перед учителями початкових класів постає  основне завдання: сприяти розвитку кожної дитини. Тому важливо встановити рівень здібностей та їх різноманітність у наших дітей, але не менш важливо вміти правильно здійснювати їхній розвиток. В обдарованих дітей чітко виявляється потреба в дослідницькій і пошуковій активності — це одна з умов, що дозволяє учневі зануритися в творчий процес навчання і виховує в ньому жагу до знань, прагнення до відкриттів, активної розумової праці та самопізнання. У навчальному процесі розвиток обдарованої дитини слід розглядати як розвиток її внутрішнього діяльнісного потенціалу, здатності бути автором, активним творцем свого життя, уміти ставити мету, шукати способи її досягнення, бути здатним вільно обрати і відповідати за нього, максимально використовувати свої здібності. Саме тому методи і форми роботи вчителя повинні сприяти розв'язанню поставлених завдань.

Для цієї категорії дітей застосовуються такі методи роботи:

• дослідницький;

• частково-пошуковий;

• проблемний;

• проектний.

Форми роботи:

1. Класно-урочна (робота в  парах, у малих групах), різнорівневі за-

вдання, творчі завдання.

2. Консультації за проблемою, що виникла.

3. Наукові гуртки.

4. Дискусії.

5. Ігри.

• творчі майстерні; 
• групові заняття по паралелях класів з сильними учнями; 
• факультативи; 
• гуртки за інтересами; 
• заняття дослідницькою діяльністю; 
• НОУ 
• конкурси; 
• інтелектуальні марафони; 
• науково-практичні конференції; 
• участь в олімпіадах; 
• робота за індивідуальними планами;

Особливості роботи з обдарованими дітьми

Ефективними є і такі форми роботи, як:

• предметні олімпіади;

• інтелектуальні марафони;

• різні конкурси і вікторини;

• словесні ігри і забави;

• проекти з різної тематики;

• рольові ігри;

• індивідуальні творчі завдання тощо.

 

Ці методи і форми дають можливість обдарованим дітям обрати відповідні форми і види творчої діяльності.

Учні з підвищеними навчальними даними мають сприятливі морально-психологічні можливості для активної навчальної діяльності і ці можливості дозволяють підготувати роботу, більшу за обсягом та інтенсивністю з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку їх навчальних можливостей, а не стримувало б цей процес через недостатню завантаженість учнів.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам. учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Відносно цієї категорії учнів мають бути зроблені акценти такого характеру: а) повне задоволення запитів найбільш підготовлених дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх з сучасною наукою; б) створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і одночасно для розвитку здібностей, виявлених в тій чи іншій галузі діяльності; в) забезпечення можливостей для широкого прояву творчих елементів в їх навчальній і позашкільній роботі; г) прилучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; д) попередження розвитку в них переоцінки своїх можливостей, ліній через систематичну не завантаженість.

Формами роботи з цією категорією учнів можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках та в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації.

У методах навчання цих учнів мають переважати самостійні роботи, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням має націлюватись на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенос знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашнє завдання таким учням повинні мати творчий характер.

Названі моменти у навчальних заняттях на уроках повинні доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи, яка організовується у вигляді виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участі у масових заходах тематичного характеру: вечорів любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін., огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з вченими і т.п. Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в обласних, міських та інших олімпіадах. Важливо при цьому керувати позакласним читанням учнів. Необхідні і контакти вчителів з позашкільними установами, де займаються школярі. Вчителі вивчають інтереси та нахили учнів і допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

Стримують розвиток обдарованих дітей: відсутність соціально-матеріальної бази, поля прояву різнобічних талантів дітей, їх творчості; формалізована, механізована і автоматизована система навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою; відсутність психологічної допомоги дітям у подоланні комплексу неповноцінності.

«У природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. Кожному може дати щастя творення, кожного треба вивести в люди. Це перший наріжний камінь моєї педагогічної системи» – стверджував В.О. Сухомлинський.

У США для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання. Його програма передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині можуть дозволити розпочати навчання в школі раніше. В її стінах дитині дається можливість засвоїти програму швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу в клас. Практикується в роботі з такими дітьми швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Можуть використовуватись програмоване та індивідуалізоване навчання та використання комп’ютера.

Ідея людської досконалості дає змогу створювати засобами культури виховний ідеал, збагачувати його, втілювати в усіх сферах суспільного й державного життя. Реальне втілення ідеалу служить утворенню української виховної норми.

Доцільно визначити важливу психогігієнічну властивість викладених понять норми, ідеалу та мети - їх не стримуючий, не обмежуючий (депривативний), а розвивально-творчий характер, що є продовженням природної традиції розвитку єства української нації.

В основу досягнення суспільної мети ми поклали розроблений в ході нашого дослідження цілісний заохочувально-спонукальний механізм, який охоплює найголовніші сфери духовно-інтелектуального та матеріального обслуговування суспільства й держави. Встановлювані ним умови поширюються на індивідуальні ролі в суспільстві кожного українського громадянина.

Методологічною засадою розроблення цього заохочувально-спонукального механізму є принцип ідейно-реалістичної єдності кожного з його компонентів. Так, за цим принципом, кожне з дійових підкріплень, заохочень, стимулів освітніх домагань особистості обумовлюється відповідним місцем у системі поглядів на загальносуспільну й конкретну освітню мету. Водночас мотивація освітніх прагнень і домагань особистості відображається у відповідних дійових підкріпленнях, заохоченнях і стимулах. Цим самим долаються негативні вияви невідповідності між проголошуваним і здійснюваним, розриві слова й діла, ідеального та реального, які призводять до суспільних, мікросоціальних і особистісних дисгармоній як психогенних умов виникнення психофізичної захворюваності. Причини цього явища полягають не в технологічному невмінні утворити систему як цілісний механізм реалізації мети, а в змінюваності ідеологем, які почергово кладуться в її основу, і пов'язаній з цим необхідності їх творців залишати незавершеними, незаповненими важливі частини механізму як запобіжну, резервну сферу для маніпулювання суспільною свідомістю.

Для уникнення цієї методологічної помилки в новостворюваній освітній системі слід виходити з того, що зміст має визначати форму. Таким змістом, що існуватиме доти, доки житиме український народ, є його культура, яка ґрунтується на триєдності і відтворює собою тріаду суспільно-особистісного самоусвідомлення: мову, звичаєвість та історичну пам'ять.