Розвиток творчих здібностей молодших школярів

Отже найважливішими принципами, що забезпечують методологічну надійність умов розвитку обдарованості, є чинники їх народності та природовідповідності.

Взаємозв'язок розглянутого принципу природовідповідності, що охоплює комплекс природних пізнавальних прагнень людини й суспільства, з  принципом ідеально-реальної єдності заохочувально-спонукального механізму освітньої системи виявляє свою продуктивність у розв'язанні внутрішніх суперечностей встановленого нами феномена латентизації освітніх прагнень особистості.

Як бачимо, ступінь латентності пізнавальних, освітніх, творчих прагнень і можливостей особистості - показник рівня сприятливості або несприятливості соціально-психологічної атмосфери середовища. Витребуваність, сам факт і ступінь вияву цих потенцій свідчить про його сприятливість як психічну норму, якої має досягти українська освітня система.

Слід звернути увагу на те, що в педагогічній та психологічній літературі, а відтак - у сучасній суспільній і професійно-педагогічній свідомості утвердились уявлення про способи витребування таланту дитини, що мають форми "добору", "пошуку", "відкриття".

За нашими даними, це процес легалізації, тобто набуття законних, узвичаєних підстав, становища норми в певному мікросоціальному середовищі пізнавальних, освітніх і творчих потенцій учня. Можливості, що виявляються, мають бути прийняті цим середовищем, стати зрозумілими для нього, а отже - ввійти до міри, норми закономірностей його сфери розуміння.

Нинішні соціально-психологічні стереотипи кульмінації цього процесу належать до ранніх етапів онтогенезу, здебільшого - юнацького, підліткового віку, віку шкільного дитинства. Але чим більш ранніми є етапи визначення кульмінації, тим більш новаторською і свіжою здається ця застаріла установка.

«Пошук талантів» досягає свого апогею в базовій і повній середній школі, оскільки це сприяє визначеності системи ставлень педагогічних працівників до різних категорій дітей і підлітків, самоствердженню дорослих (і педагогів, які "виявили талант", і батьків, чиїх дітей "виявили"), і в основному припиняється у вищих навчальних закладах (крім разових заходів, спрямованих на відбір до участі у студентських олімпіадах, конкурсах наукових робіт, на пошук майбутніх аспірантів тощо).

Усе більшого значення в сучасному суспільстві набуває питання зв'язку обдарованості людини з тими видами діяльності, в які її включено. Це питання про те, наскільки діяльність, якою вона займається, для неї приваблива і в якій мірі виявляє її здібності й таланти. Кожен вид діяльності висуває до людини свої вимоги, передбачає формування в неї певних якостей, що повинно відповідати її індивідуальним нахилам.

У принципі людина може навчитися будь-якій діяльності, проте звідси не випливає, що можна нехтувати особливостями психіки людини, не враховувати труднощів у навчанні та витрат на це суспільством. Коли людина займається діяльністю, яка не відповідає її індивідуальним схильностям, то від цього страждає не тільки індивід, але й суспільство. Можна назвати чимало прикладів драматичного і навіть трагічного роздвоєння між тим, що вимушена робити людина, і тим, до якого роду діяльності, способу існування вона прагне "з середини".

Гармонія здібностей і діяльності людини досягається за умови, по-перше, свободи вибору діяльностей, по-друге, вибору діяльності відповідно з покликанням.

Головне в цій проблемі - це виявлення і використання творчого потенціалу кожної людини, всіх тих можливостей, які в ній закладено, тобто розвиток тих здібностей, які можуть бути в неї реалізованими на основі кращих її анатомо-фізіологічних задатків. Проблема полягає в тому, що здібності людини є різноманітними. У людини, яка має погані анатомо-фізіологічні задатки до якої-небудь діяльності, навіть при титанічних зусиллях не завжди можуть розвинутись до цієї діяльності хороші здібності. Тут важливим є також й інший бік питання. Діяльність, до якої у людини немає покликання, неприваблива для неї, не приносить задоволення.

Біда в тому, що людина сама без зовнішнього поштовху не завжди може здогадатися про своє покликання, визначити свої здібності. Буває, що людина здогадується про своє покликання занадто пізно, коли силу й молодість витрачено на інше. Сумна доля такої людини. В записках А. П. Чехова написано таке: "Бездарний вчений, тупиця, прослужив 24 роки, не зробивши нічого хорошого, дав світу десятки таких же бездарних, вузьких вчених, як він сам. Таємно ночами він оправляє книги -це його істинне покликання; тут він артист і відчуває насолоду. До нього ходить палятурник, любитель вченості. Таємно ночами він займається наукою". Така невідповідність покликання і професії - трагедія для людини, ця невідповідність є одним з найжорстокіших виявлень соціальної дисгармонії, бо робота, яка не відповідає здібностям, діє на людину подібно отруті. Якщо вона непосильна, то призводить до втоми, незадоволення результатами діяльності, ослаблення організму. Якщо ж вона занадто легка і залишає сили людини невикористаними, то це призводить поступово до того, що вони зникають безслідно, і людина стає слабкішою, ніж вона могла бути: Тому для людини є важливим розвинути саме такі здібності, до яких у неї є хороші задатки. Необхідно, щоб людина знала свої особисті психофізіологічні особливості. Труднощі в цьому завданні полягають насамперед в тому, що наука поки що не має надійних засобів визначення індивідуальних схильностей, задатків і здібностей.

В історії вивчення здібностей неодноразово робились спроби створення наукових критеріїв визначення здібностей особистості. На початку XX ст. отримав широке поширення метод тестів.

Досвід застосування тестів свідчить про те, що з їх допомогою можна визначати досить прості, периферичні властивості людини (роботу органів відчуття, зору, увагу тощо), які не можна назвати здібностями. Для здібностей, які являють собою сукупність певних властивостей (ця сукупність властивостей однієї тієї ж самої здібності є дуже різноманітною), що дають можливість здійснювати яку-небудь діяльність, поки ще не вдалось підібрати тестів, бо в здібностях дуже сильно виявляються індивідуальні особливості особистості. На даному етапі розвитку науки проблема полягає не в тому, щоб виявляти відмінності в ступені вираженості певних здібностей (тобто нерівності) у людей, а у виявленні унікальності індивіда, всієї творчої потенціальності кожної людини.

На жаль, знаходження методів виявлення здібностей, які можуть розвинутись до високого ступеня, - це завдання, яке ще повинна вирішити наука. Поява талантів в сучасному світі є випадковим явищем у тому розумінні, що суспільство поки що не має можливості створити умови, за яких міг би розкритись кожен талант. Суспільство використовує таланти так, як воно використовує сили природи. Проте та роль, яку відіграють таланти в розвиткові суспільства, говорить про необхідність розвитку талантів усіх людей, про необхідність їх масового виробництва. Для цього суспільство повинно позбавитись існуючих стереотипів щодо обов'язкових програм цілеспрямованого впливу на особистість.

Обдарованість дитини є її творчим потенціалом, тим природним даром, через який виявляється родова сутність людини. Цей природний дар (обдарованість) розкривається завдяки розвиткові здібностей, через високий ступінь яких виявляється талановитість людини. Отже, обдарованість, як потенційна можливість розкриття талановитості, властива кожній людині з народження.

2.2 Система розвитку творчої  особистості. Фактори формування  обдарованості дитини.

Швидкі темпи розвитку суспільства, характерні для останніх років, необхідність пошуку шляхів виходу нашої економіки з занепаду, впровадження нових технологій – усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості. Лише творча особистість, спроможна створювати, управляти, пропонувати нові теорії, нові технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу зі складних нестандартних ситуацій. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.

Позашкільна діяльність сьогодні розглядається як одна з головних ланок безперервної освіти в системі виховання всебічно розвиненої особистості, найповнішого розкриття її задатків і нахилів, створення умов для розвитку й підтримання талантів та обдарувань у галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Забезпечення при цьому можливостей щодо вибору діяльності, до якої дитина проявляє зацікавленість, створює необхідні передумови для прояву її природних здібностей.

Відомо, що у позакласній діяльності особливо яскраво розкриваються природні потреби молодших школярів, зокрема, в активній діяльності та самоствердженні. Позакласна діяльність дає змогу дітям виступати в нових соціальних амплуа, займати ролі, які відрізняються від ролі учня, тобто це особлива сфера, де школярі можуть задовольняти особистісні потреби в самоперевірці, самооцінюванні власного “Я”. Це, так би мовити, зона активного спілкування, в якій задовольняються потреби в контактах. Вільний час – умова для розширення світогляду школярів, для самостійного творчого пошуку в будь-якій галузі, для поглиблення емоційного сприйняття сучасного життя.

Широка мережа позашкільних закладів дає змогу дітям задовольняти потреби в додатковій освіті в змістовному дозвіллі. Розвивати творчі здібності. До цієї мережі входять дитячі сектори і відділи Будинків та Палаців культури, дитячі мережі та парки, Палаци дитячої та юнацької творчості, центри наукової творчості, науково-творчі та навчально-дослідницькі творчості, центри туризму та краєзнавства, центри естетичного виховання, станції та клуби юних натуралістів, Малі академії наук и т.п.

Психологи стверджують, що діти нічого не хочуть відкладати на потім. Вони бажають жити, а не готуватися до життя. Їхні інтелектуальні потреби мають задовольнятися негайно. Саме позакласна робота має таку можливість.

У позашкільній діяльності дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності, вона розвиває, доповнює знання та навички, вдосконалює їх. Саме в цьому полягає закон творчої поведінки і поведінка методики позашкільного педагогічного процесу, яка будується на обов’язковому заохочені різнобічного творчого самовиявлення молодшого школяра, багатстві вражень, створенні оптимальних особистісних стосунків, котрі є джерелом продуктивної творчої діяльності дитячої спільності. Тому принципове значення має розгляд позашкільного педагогічного процесу як цілісної системи безперервної освіти, формування її у специфічних умовах життєдіяльності – у сфері дозвілля.

Найхарактернішими особливостями цієї сфери є невимушене, неформальне спілкування і самовираження, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами.

Крім того, сама організація дітей, їхньої діяльності у позашкільному закладі досить різноманітна. Уся позашкільна виховна робота спрямована на розвиток творчої особистості, її ініціативи з урахуванням потреб і здібностей. Внаслідок саме такої організації діяльності дітей у позашкільних закладах виникає можливість зацікавити їх творчістю, спонукати їхнє прагнення щодо набуття необхідних прийомів та засобів, які визначають нестандартність, оригінальність.

Система позашкільного виховання покликана забезпечити кожній дитині можливість у вільний час всебічно розвинути власні творчі здібності. Однак, в сучасних умовах ще не завжди педагогічний процес у позашкільних закладах спрямований на виховання всебічно розвиненої особистості з урахуванням її духовно-творчого потенціалу.

Позашкільні установи мають яскраво виражену специфіку впливу на особистість дитини. Передусім, це добровільність і право вибору занять, різноманітність і альтернативність спілкування як з однолітками, так і з педагогами, керівниками гуртків та секцій, диференційованість за інтересами та захопленнями, унікальні можливості щодо інтелектуального та творчого становлення особистості. Незважаючи на те, що позашкільні заклади є складовою державно-суспільної освіти та виховання дитини, вони мають певну автономію і становлять самостійну систему виховання, навчання та освіти молодших школярів у вільний час.

У ряді досліджень доведено, що у позашкільних закладах створені найбільш сприятливі умови щодо розвитку творчого потенціалу особистості, її задатків та здібностей. Зокрема, як зазначає Т. Сущенко, виховний потенціал позашкільного закладу зумовлений такими факторами і обставинами:

особливі відносини, які найкращім чином залучають кожну дитину до активної перетворюючої діяльності;

гарантія і забезпечення можливості практичного здійснення розвитку творчих інтересів і здібностей;

вільний вибір будь-якого виду діяльності;

наявність технологій виховання всебічно розвиненої гармонійної особистості, створення такого типу відносин, за якими сама особистість прагне максимальної реалізації сил і здібностей.

При цьому головною метою позашкільних закладів є забезпечення потреб у творчій самореалізації, здобуття додаткових знань, умінь та навичок за інтересами та вибором, а до основних видів позаурочної діяльності в умовах позашкільних установ відносять роботу в предметних гуртках, технічну творчість і виховання.

У понятті творчість дітей я розділяю точку зору М.Д. Левітова, який вважає, що стосовно до молодших школярів, під творчістю слід розуміти таку діяльність, внаслідок якої здійснюється чогось нового, оригінального, що відображає індивідуальну спрямованість.