Розвиток творчих здібностей молодших школярів

Таким чином, творчі здібності молодших школярів ми розглядаємо як сукупність властивостей і якостей особистості, які дозволяють здійснювати пошук, використовуючи при цьому нестандартні засоби, здогадку розв'язувати інтелектуальні проблеми з установкою на відкриття нового, невідомого для себе. До того ж, здібності до творчості – універсальна здібність особистості. Універсальність її полягає в тому, що сформовані її компоненти в будь-якому виді творчості, наприклад, художньому, ігровому тощо, можуть проявлятися й здобувати свій подальший розвиток в інших видах творчої діяльності.

Ефективність роботи щодо розвитку в молодших школярів позашкільних закладів творчих здібностей залежить від дотримання ряду умов. Передусім завдання, які пропонуються школярам, повинні бути спрямовані не лише на відпрацювання правила або алгоритму, а містити і такі компоненти, які вимагають здогадки, нестандартного підходу, творчого мислення тощо. З цією метою бажано запропонувати учням завдання, котрі мають декілька рівноцінних і загальноприйнятих вирішень. Виконуючи такі завдання, дитина має можливість переконатися, що їх розв’язання в ряди випадків може мати кілька варіантів. Отже, виконання такого роду завдань дозволить розвити творчий підхід, самостійно приймати рішення в використанні того або іншого прийому чи засобу тощо, тобто у школярів поступово виробляється творчий стиль діяльності, здійснюється розвиток уяви, здатність втілювати свої задуми в реальність.

Навчально-виховний процес слід насичувати такою творчою діяльністю, яка б сприяла повному задоволенню і розвитку пізнавальних можливостей молодших школярів, надавала їм максимальну свободу для творчого просування, побудувала прагнення цікаво провести дозвілля, тобто він повинен передбачати органічне поєднання професійної діяльності організаторів позашкільного виховання з творчими намірами і діями дітей в єдиному пізнавально-творчому процесі. Переживання успіху, в той же час, викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, більш чіткого усвідомлення загальної і часткової цілі. Внаслідок цього з'являється свідоме прагнення до самоосвіти, самовдосконалення, самоаналізу, набуття відповідних вмінь та навичок щодо творчого розв'язання проблем, не зупинятися на півдорозі, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовими творчих здібностей особистості.

Для більш раціонального здійснення роботи щодо розвитку творчого потенціалу особистості у позашкільних закладах, слід спиратися на досягнення сучасної психологічної науки. Як зазначає академік В. Маляко, саме розвиток творчої особистості можливий лише за умови, коли буде забезпечена «психолізація» всього навчально-виховного процесу, тобто коли будуть створені умови для реалізації творчого потенціалу кожної особистості. Важливо допомогти молодшому школяреві пізнати себе, свої здібності, нахили. І саме впровадження ідей гуманізації в практичну діяльність позашкільних закладів з орієнтацією на творчу обдарованість дитини – основний шлях вирішення цього питання. Тому поряд із формуванням національної самосвідомості, оволодінням дітьми засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народних традицій і звичаїв у центр уваги педагогічних працівників позашкільних закладів повинна бути поставлена проблема розвитку творчої особистості, своєчасного виявлення обдарованих дітей шляхом ранньої і поетапної діагностики, використання стимулюючих засобів щодо розвитку їхніх творчих потенційних можливостей.

Ефективність роботи щодо розвитку творчої особистості значно підвищується при дотриманні таких психологи-педагогічних умов:

- коли створюється емоційна, доброзичлива атмосфера у процесі  виконання учнями будь-яких творчих  завдань;

- коли організація діяльності  учнів з розв'язання творчих  завдань здійснюється з опорою  на їхні інтереси, потреби, потенційні  можливості, здібності тощо;

- коли вирішення творчих  завдань пробуджує в кожного  школяра дослідницьку активність, поглиблює інтерес до творчої  діяльності, спонукає до успішних  дій та досягнення поставленої  мети.

Важливим показником, який свідчить про те, що учень виявляє творче ставлення до виконання завдань, є наявність усвідомленого спонукання до творчості, потяг суб'єкта до оволодіння знаннями, вміннями а навичками, які сприяють ефективному здійсненню творчого пошуку. Під усвідомленістю ми розуміємо поняття особистістю значущості творчості у процесі життєдіяльності, наявність потреби займатися творчою діяльністю.

Слідуючим показником, який показує, що особистості притаманне творче ставлення до виконання будь-якого завдання, є її спрямованість, бо вона, як доведено в ряді досліджень, детермінує поведінку учнів, є мотиваційним ядром особистості. Тому, саме визначення даного показника дозволить виявити, наскільки глибинною є ступінь даної спрямованості.

Про сутність розвитку творчості у дітей свідчить також яскраве виражене бажання займатися творчістю (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення мети: творчий пошук прийомів і засобів неординарного вирішення проблемних ситуацій, які виникають у процесі діяльності).

І нарешті, ще один показник – емоційна забарвленість творчого процесу пошук при розв'язанні різних творчих проблем, наявність позитивних емоцій при досягнні кінцевої мети, відчуття впевненості в собі, у своїх можливостях і здатність знайти вихід з проблемних ситуацій.

Головними факторами, які визначають цілеспрямоване керування процесом розвитку творчої особистості є передусім наявність досить стійких інтерес саме до творчості. Тому дуже важливо мати уявлення щодо спрямованості інтересів молодших школярів, ступеня їх стійкості.

Формування в дітей глибоких і стійких інтересів до творчої діяльності є однією з основних передумов не лише становлення, а й розвитку творчої особистості.

Причому, успішна діяльність, яка пов'язана з інтересом, створює неначе «зону ближчого розвитку», зону підвищеної сенситивності для всіх впливів, котрі сприяють розвитку творчої особистості. тобто інтерес завжди викликає позитивне ставлення до відповідної галузі пізнання і тим самим створює передумови для оволодіння предметом інтересу, причому, спочатку виникає ситуативний, епізодичний інтерес, який при створенні умов завжди перетворюється в стійкий інтерес до певної сфери діяльності. У процесі перетворення ситуативного інтересу в особистісний емоційно-пізнавальне ставлення перетворюється в емоційно-пізнавальну спрямованість, тобто психологічну природу інтересу складає нерозривний комплекс важливих для особистості процесів (інтелектуальних, емоційних та вольових).

Основними критеріями при визначенні дієвості інтересу саме до творчої діяльності є:

усвідомлення предмету інтересу, яке детермінує поведінку індивіда;

чітко виражена потреба в занятті саме даною діяльністю;

емоційна зацікавленість у процесі творчого пошуку розв'язання різних проблем.

Іншою важливою складовою, яка сприяє розвитку творчої особистості, є наявність мотивації щодо досягнення успіху у процесі творчого розв'язання будь-яких проблем. Саме мотивація досягнень є однією з важливих складових, від якої залежить ефективність поведінки індивіда.

Таким чином, при підготовці молодших школярів до творчої діяльності, значну увагу слід зосередити на розвитку усвідомленого спонукання їх помислів та дій до творчості, потягів та бажань оволодіти вміннями та знаннями, котрі визначають творчий пошук, нестандартне мислення, оригінальність тощо.

2.3 Роль вчителя та позаурочної  роботи у розвитку  талановитих  дітей.

В даний час спостерігається підвищений інтерес до проблеми обдарованості, до проблем виявлення, навчання і розвитку обдарованих 
дітей. 
Обдарована дитина - це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому чи іншому виді діяльності. На сьогоднішній день більшість психологів визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості і соціального середовища. При цьому особливе значення мають власна активність дитини, а також психологічні механізми саморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивідуального обдарування. 
Педагогічна система при роботі з цими дітьми будується на чотирьох базових ідеях: 
- на усвідомленні самоцінності кожного школяра як унікальної, неповторної особистості; 
- на невичерпність можливостей розвитку кожної дитини, в тому числі його творчих здібностей; 
- на пріоритеті внутрішньої свободи перед зовнішньою як свободи, необхідної для творчого саморозвитку; 
- на розумінні природи творчого саморозвитку як інтегральної характеристики «самості», початковими компонентами якої є самопізнання, творче самовизначення, самоорганізація, самоврядування, творче самовдосконалення і самореалізація особистості школяра.

Однією з найважливіших завдань вчителя є виявлення обдарованих дітей. 
Умовно можна виділити три категорії обдарованих дітей: 
1. Діти з надзвичайно високим загальним рівнем розумового розвитку за інших рівних умов (такі діти найчастіше зустрічаються в дошкільному і молодшому шкільному віці). 
2. Діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості - в певній галузі науки (підлітковий вік). 
3. Учні, які не досягають якихось причин успіхів у навчанні, але володіють яскравою, пізнавальною активністю, оригінальністю психічного складу, непересічними розумовими резервами (частіше зустрічаються у старшому шкільному віці). 
 
Особистість вчителя є провідним чинником у роботі з обдарованими дітьми.  
Педагог розробляє 
гнучкі, індивідуалізовані програми; 
створює теплу, емоційно безпечну атмосферу в класі; 
надає учням зворотній зв'язок; 
використовує різні стратегії навчання; 
поважає особистість; 
сприяє формуванню позитивної самооцінки учня; 
поважає його цінності; 
заохочує творчість і роботу уяви; 
стимулює розвиток розумових процесів вищого рівня; 
виявляє повагу та індивідуальність учня.  
Діяльність вчителя по інтенсивному розумовому розвитку цих дітей будується на основі особистісно - орієнтованого підходу і принципу наступності. У цій діяльності повинні бути задіяні чотири взаємодіючих суб'єкта - дитина, педагогічний колектив, родина і шкільне оточення дитини в особі його однолітків.

--Успішний вчитель для  обдарованих - перш за все прекрасний 
вчитель-предметник, що глибоко знає і любить свій предмет. 
Принципи педагогічної діяльності вчителя у роботі з обдарованими дітьми: 
• принцип максимальної різноманітності наданих можливостей для розвитку особистості; 
• принцип зростання ролі позаурочної діяльності; 
• принцип індивідуалізації та диференціації навчання; 
• принцип створення умов для спільної роботи учнів при мінімальній участі вчителя; 
• принцип свободи вибору учням додаткових освітніх послуг, допомоги, наставництва.  
Вчитель повинен бути: 
• захоплений своєю справою; 
• здатним до експериментальної, наукової і творчої діяльності; 
• професійно грамотним; 
• інтелектуальним, моральним і ерудованим; 
• провідником передових педагогічних технологій; 
• психологом, вихователем і вмілим організатором навчально-виховного процесу; 
• знавцем у всіх сферах людського життя. 
Тільки ті знання, до яких людина прагне самостійно, через власний досвід, думка і дії стають дійсно міцними. Тому педагоги зараз все активніше переходять від передачі знань у готовому вигляді до управління самостійною навчально-пізнавальною діяльністю учнів до формування у них досвіду творчості. 
У своїй роботі з обдарованими дітьми я застосовую дослідницьку діяльність - як одну з ефективних форм навчання. Дослідження особливо цінні в навчально-виховному відношенні. В ході цієї роботи відбувається безпосереднє спілкування учнів з природою, набуваються навички наукового експерименту, розвивається спостережливість, пробуджується інтерес до вивчення конкретних екологічних питань. 
Важливо, щоб учень подолав пасивну позицію в навчальному процесі. Відбувається реалізація моделі «Я знаю, розумію, що можу». 
 
На закінчення необхідно підкреслити, що робота педагога з обдарованими дітьми - це складний і ніколи не припиняється процес. Він вимагає від вчителів і вихователів особистісного зростання, хороших, постійно оновлюваних предметних знань, тісної співпраці з психологами, іншими вчителями, адміністрацією і обов'язково з батьками обдарованих. Він вимагає педагогічної гнучкості, вміння відмовитися від того, що ще вчора здавалося творчою знахідкою і сильною стороною. На сьогоднішній день назріла необхідність удосконалення методичної системи роботи з обдарованими дітьми.

2.4 Підтримання талановитої дитини  батьками.

Позитивних результатів у досягнути лише тоді, коли буде створено умови для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили, допомогти їй накреслити індивідуальну програму свого розвитку на більш чи менш віддалену перспективу з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей. На жаль, не всі педагоги та батьки можуть вчасно помітити обдарованість своєї дитини і створити відповідні умови для її розвитку. Багато психологічних проблем обдарованих дітей обумовлені ставленням батьків до самого факту обдарованості їхньої дитини.

Одна з головних психологічних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей лінивих, упертих, інколи аномальних, «не відсвіту цього». Ранній та незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним культурним розвитком. У сім'ях, де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати.

Інший варіант - батьки опираються визнанню своєї дитини обдарованою. Але коли батьки «заплющують очі» на особливі здібності дітей, вони однак продовжують впливати на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині самостійно доводиться розбиратися у складних ситуаціях. Почуття провини, неприйняття себе, бажання «бути як усі» можуть утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості.

Батьки можуть відчувати провину через те, що, як їм здається, вони не до кінця чи не так, як потрібно, виконують свої обов'язки стосовно обдарованої дитини. Найчастіше це пов'язано з соціально-економічним статусом сім'ї - розвиток дітей, їх навчання коштує грошей і чималих. У такій ситуації й діти можуть відчувати провину через те, що батьки змушені надмірно напружуватися. Можливо, це одна з причин приховування дітьми своїх здібностей. Трапляється, що батьки бачать обдарованість там, де її немає. Особливо, коли вони самі талановиті в якій-небудь сфері. Вони очікують від дитини обдарованості й бачать бажане. Прес батьківських очіку­вань - надмірний тягар для дитини. Відома фраза про те, що обдарована дитина обдарована в усьому, - неточна. І стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність у розвитку - істотна проблема для обдарованих дітей. Явні чи видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери (наприклад мовлення) може бути нижчим від норми. Обдарованість може виявлятися в позашкільній діяльності, а в школі така дитина буває «середнячком», а то й нижче «середнячка». Обдаровані діти виявляють надмірну наполегливість у бажанні отримати результат. Висока захопленість справою, яка вдається, швидко може призвести до завищених особистісних стандартів і внутрішньої невдоволеності: бути у всьому досконалим - неможливо. Оцінюючи свою роботу дорослими мірками, дитина опиняється в ситуації фрустрації, відчуває тривогу та недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути варіантом «мук творчості». Всі ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина сприйматиме себе як невдаху, тобто є вірогідність формування заниженої самооцінки, тоді як завищено рівні домагань і об'єктивно хороших результатів діяльності. Оцінне ставлення до дитини не корисне всім дітям, але для обдарованих дітей таке ставлення особливо небезпечне. «У мене нічого не виходить», «Я ні на що не здатний» - такі думки доволі часто з'являються в об'єктивно цілком успішних дітей. Цінність будь-яких успіхів та досягнень тут витіснено, заперечено, бо така дитина бачить себе вимогливим батьківським оком.