Сучасні педагогічні аспекти застосування інновацій в закладах освіти

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Марта 2014 в 12:43, курсовая работа

Краткое описание

Мета дослідження - виявлення видів, складнощів, методів впровадження інноваційних технологій, а також їх специфіка.
Завдання:
- ознайомитись із загальними засадами педагогічних нововведень;
- розкрити сутність і особливості інноваційних педагогічних технологій;
- розкрити проблеми впровадження педагогічних технологій

Содержание

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I. Загальні засади педагогічної інноваційної технології

1.1. Історія розвитку педагогічної технології…………………5

1.2. Cтруктура та класифікація педагогічних нововведень….9

1.3. Проблеми впровадження інноваційних технологій…….15

РОЗДІЛ ІІ. Сучасні педагогічні аспекти застосування інновацій в
закладах освіти

2.1. Основні принципи педагогічних технологій …………..19

2.2. Умови успішного впровадження інноваційних технологій
в практику роботи сучасних закладів освіти…………...…22

ВИСНОВОК……………………………………………………………..…26

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ…………………………………….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………30

Вложенные файлы: 1 файл

Робота.doc

— 166.62 Кб (Скачать файл)

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

 

РОЗДІЛ I.  Загальні засади педагогічної інноваційної технології

 

                1.1. Історія розвитку педагогічної технології…………………5

 

                   1.2. Cтруктура та класифікація педагогічних нововведень….9

 

                   1.3. Проблеми впровадження інноваційних технологій…….15

 

РОЗДІЛ ІІ. Сучасні педагогічні аспекти застосування інновацій в

                   закладах освіти

 

                   2.1. Основні принципи педагогічних технологій …………..19

 

                   2.2. Умови успішного впровадження інноваційних технологій

                     в практику роботи сучасних закладів освіти…………...…22

 

ВИСНОВОК……………………………………………………………..…26

 

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ…………………………………….28

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………30

 

 

 

 

 

ВСТУП

Інноваційна політика та державна підтримка проектів та структур, що забезпечують інноваційний розвиток України, базується на Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, в якій наголошується, що інноваційний розвиток є невід’ємною складовою частиною задоволення широкого комплексу національних інтересів держави.

Про організацію інноваційної діяльності в Україні йде мова у Комплексному плані заходів розвитку загальної середньої освіти на 1999-2012 роки. Планом передбачається розробка і впровадження ефективних моделей управління загальноосвітніми навчальними закладами; розробка та затвердження регіональних програм розвитку загальної середньої освіти; забезпечення проведення наукових досліджень з актуальних проблем підготовки педагогічних кадрів, їх діяльності та професійного вдосконалення.

Колегія Міністерства освіти і науки України затвердила програму „Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня у сфері освіти”, якою передбачено впровадження інноваційних технологій навчання; інтерактивних методів навчання з використанням інформаційних технологій; створення комп’ютерно-орієнтованих методів систем навчання з різних предметів і навчальних дисциплін; розробка і запровадження новітніх дидактичних моделей та технологій профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах; програмових засобів навчального та наукового призначення, новітніх програм, підручників, посібників, методичних матеріалів нового покоління, у тому числі – електронних тощо. АПН України прийняла Постанову щодо необхідності здійснення науково-методичного забезпечення підготовки вчителів до інноваційної діяльності.

Все це створює надійне підґрунтя для подальшої ефективної інноваційної діяльності в Україні, яка повинна набути організованого і планового характеру.

Найчисельнішими інноваційними об’єктами, що є предметами експериментальних досліджень української педагогіки, стали системи розвиту пізнавальної та творчої діяльності учнів засобами інформаційних та телекомунікаційних технологій, раціональне витрачання навчального часу, удосконалення системи управління інноваційними навчальними закладами.

Найбільша кількість експериментів здійснюється в напрямі управлінської діяльності, кількість яких становить 120. Наукові пошуки в галузі національного виховання проводять 57 навчальних закладів, вивчення природничо-математичних шкільних дисциплін – 23, початкового навчання – 12, дошкільного виховання – 10, гуманітарних дисциплін – 9, позашкільної освіти – 8.

За результатами експериментів, які здійснюються в регіонах, публікуються методичні рекомендації, навчальні посібники, робочі зошити тощо.

Правом на інноваційну освітню діяльність передусім користуються навчальні заклади. Участь у ній беруть наукові установи та органи управління освітою, що регулюють процес внесення інновацій в освітню практику, підтримують інноваційну освітню діяльність фінансово та організаційно. Місцеві органи виконавчої влади є головними інвесторами освітянської галузі та інноваційної освітньої діяльності.[15]

Об'єкт дослідження - інноваційні педагогічні технології навчання.

Предмет дослідження - новітні педагогічні методи та засоби, як складова частина об'єкта дослідження.

Мета дослідження - виявлення видів, складнощів, методів впровадження інноваційних технологій, а також їх специфіка.

Завдання:

- ознайомитись із загальними засадами педагогічних нововведень;

- розкрити сутність і особливості інноваційних педагогічних технологій;

- розкрити  проблеми впровадження педагогічних  технологій;

- ознайомитися з умовами ефективного впровадження нововведень

   

 

  РОЗДІЛ I.  Загальні засади педагогічної інноваційної технології

 

1.1. Історія розвитку педагогічної технології

Термін «педагогічна технологія» з´явився в освіті порівняно недавно. Щодо навчального процесу його було вжито у 1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842-1923). Однак дискусія з приводу того, чи існує в природі педагогічна технологія як певний інструмент навчання й виховання, яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер. У ній окреслилося дві принципові позиції. Прибічники однієї переконані, що виховання й навчання є творчими процесами, інтуїтивним осягненням світу іншої людини і відповідним впливом на цей світ, їх опоненти доводять, що педагогічний процес має інструментальний характер. Його мета полягає у вихованні особистості із заздалегідь заданими властивостями.

Одним із перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592-1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «друкує» людей. Учитель, на його думку, в педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типографські працівники, створюючи книгу. Технологія навчального процесу, за переконаннями Я.-А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встановити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важливий засіб впровадження провідних дидактичних принципів.

Однією з перших була створена протягом 20-х років XX ст. педологія (грец. pais (paidos) - дитина і logos - слово, вчення) - комплексна наука про дитину, яка, за задумом її засновників, мала стати антропологічною базою педагогіки. Саме в наукових працях із педології, заснованих на рефлексології (М. Басов, В. Бехтерєв, О. Ухтомський, С. Шацький), вперше згадано термін «педагогічна технологія». Тоді розповсюджувалося й поняття «педагогічна техніка» - сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Елементами педагогічної технології вважали також уміння оперувати навчальним і лабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. Нормативні педагогічні знання виводили з педології і вибудовували за схемою, згідно з якою конкретні педагогічні впливи повинні відповідати конкретним умовам виховання і віковим особливостям дитини. Педагоги, які сповідували цей підхід, намагалися вивчати побутові, природні, соціальні й культурні чинники середовища, які зумовлювали розвиток дитини, її генетичні, фізіологічні, психологічні, соціальні характеристики як похідні від соціальних умов життя. З цією метою вони використовували тести, анкети, інтерв´ю, експерименти, життєві спостереження. Збагачення і розвиток життєвих уявлень, входження дітей у світ природи, праці і суспільних відносин сприяли оволодінню ними системою знань, цілісних уявлень, яких не давало і не могло дати навколишнє мікросередовище. Згідно з концептуальним задумом педологів, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи навколишнє середовище відповідно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, оволодівають соціально значущими видами діяльності. Цей аспект педагогічної технології був високо оцінений відомими зарубіжними вченими (Д. Дьюї, В. Кілпатрік).

У 30-ті роки XX ст. розпочалася технологічна революція в освітній системі США. Протягом наступних десятиліть зазнало еволюції тлумачення терміна «педагогічна технологія», що породило дискусію про його сутність, структуру і джерела розвитку. Трансформація його змісту від «технології в освіті» до «технології освіти» охоплює чотири періоди. [4, c.125]

1. 1940-1950 pp. У цей час з´явилися і впроваджувались у навчальний процес технічні засоби запису, відтворення звуку та проекції зображення, термін «технологія в освіті», який протягом наступних років під впливом праць із методики застосування різноманітних технічних засобів навчання модифікувався в термін «педагогічні технології».

2. Середина 50-х - 60-ті роки. Протягом цього періоду педагогічна громадськість активно дискутувала щодо суті поняття «педагогічна технологія», внаслідок чого виокремилось два напрями його тлумачення, а відповідно, і суті педагогічної технології як феномену. Представники одного з них виступали за необхідність застосування аудіовізуальних (лат. audio - чую, слухаю і visualis - зоровий) засобів і програмованого навчання (technology in education), прихильники іншого головним завданням вважали підвищення ефективності організації навчального процесу (technology of education), подолання відставання педагогічних ідей від стрімкого розвитку техніки. На цій підставі один напрям був означений як «технічні засоби у навчанні», другий, що виник дещо пізніше, - як «технологія навчання», або «технологія навчального процесу». У 1967 р. в Англії було створено Національну раду з педагогічної технології, у США - Інститут педагогічної технології. У колишньому Радянському Союзі започатковано дослідження з алгоритмізації навчання (Л. Ланда). Педагогіка і психологія намагалися знайти раціональні для себе зерна в обґрунтованій філософією та соціологією концепції системного підходу в дослідженні соціальних, природних явищ і процесів.

3. 70-ті роки XX ст. У системі освіти розпочато  модернізацію навчального обладнання  і навчальних предметних середовищ  як необхідної умови реалізації  прогресивних методик і форм навчання. Утверджувалось тлумачення педагогічної технології як вивчення, розроблення та застосування принципів оптимізації навчальної діяльності на основі найновіших досягнень науки і техніки. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікацій (грец. tele - далеко і лат. communicatio - зв´язок, повідомлення), педагогічної кваліметрії (галузі педагогічної науки, яка вивчає і реалізує методи кількісного оцінювання якості навчально-виховного процесу), системного аналізу та нових досягнень психолого-педагогічної науки було значно розширено базу педагогічної технології. Тоді ж розпочато підготовку професіональних педагогів-технологів, масове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, синхронізатори звуку та зображення тощо. Педагогіка почала використовувати можливості безмашинного програмування, набули популярності створені за принципом програмування посібники, зокрема з педагогіки.

4. 80-ті роки XX ст. - початок XXI ст. На цей період припало створення і розвиток мережі комп´ютерних лабораторій і дисплейних класів. Динамічно розвиваються програмовані, інтерактивні засоби навчання, тривають різноманітні дослідження теоретичних питань педагогічної технології та шляхів її практичного впровадження. [4, c.123-128]

Запропонована періодизація вибудовується на таких конкретних фактах:

1946р. - обґрунтування плану аудіовізуальної освіти в університеті штату Індіана США.

1954 p. - обґрунтування ідеї програмованого навчання.

1961 р. - відкриття факультету технології навчання в університеті Південної Кароліни.

1968 р. - розроблення і застосування мови програмування ЛОДО в школі (Масачусетський технологічний інститут США).

1976 p. - створення першого персонального комп´ютера.

1981 р. - застосування у навчанні спеціальних програмованих засобів у дисплейних класах.

1990 р. - використання інтерактивних технологій в освіті.

Історію становлення педагогічної технології певною мірою відтворює така схема: задум упровадити інженерний підхід («інженерна педагогіка») технічні засоби в навчальному процесі алгоритмізація навчання програмоване навчання технологічний підхід педагогічна технологія (дидактичний аспект) поведінкова технологія (аспект виховання). Не всі складові педагогічної технології набули однакового розвитку. Особливо складним є створення технології виховання, хоча й ця галузь має вагомі напрацювання.

У процесі становлення і функціонування педагогічних технологій простежуються певні тенденції та закономірності. Передусім необхідні об´єктивні та суб´єктивні передумови. Наприклад, педагогічні технології, засновані на ідеях «Школи діалогу культур», «імовірнісна педагогіка» могли утвердитися лише внаслідок кризи педагогічної технології, розробленої на ідеях «розвивального навчання».

Загалом, технологія як феномен є важливою складовою історії людства, формою вираження інтелекту, сфокусованого на розв´язанні важливих проблем буття, синтезом розуму і здібностей людини.

 

1.2. Cтруктура та класифікація педагогічних нововведень.

Структура педагогічної інноватики.

Інноваційні процеси в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Для нього характерною є тенденція до ліквідації розриву між процесами створення педагогічних новацій і процесами їх сприйняття, адекватного оцінювання, освоєння і застосування, а також до подолання суперечності між стихійністю цих процесів і можливістю та необхідністю свідомого управління ними.

Педагогічна інноватика відповідно до особливостей інноваційних процесів охоплює такі теоретичні блоки понять і принципів:

Информация о работе Сучасні педагогічні аспекти застосування інновацій в закладах освіти