Теорія виховання. Особливості виховного процесу в школах України

 

8. Принцип індивідуально-творчого підходу передбачає створення умов для творчого розвитку особистості в атмосфері співробітництва і співтворчості. Принцип вимагає виявлення (діагностично) творчих можливостей вихованців, створення умов для самореалізації і самоствердження особистості у відповідних видах діяльності, розвитку творчих здібностей.

 

9. Принцип комплексності передбачає встановлення у вихованні тісної взаємодії і поєднання навчального та виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій - сім'ї, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних об'єднань, релігійних організацій, усіх причетних до виховання і самовиховання.

 

10. Принцип наступності та безперервності означає проходження ряду етапів, протягом яких поступово ускладнюються й урізноманітнюються зміст та напрями розвитку тих утворень, які загалом складають цілісну систему характеристик особистості. Починаючись з перших років життя дитини, процес виховання є безперервним, нескінченним, він триває протягом усього свідомого життя людини.

 

Принципи виховання  випливають із закономірностей, які  дають у виховному процесі  Оскільки виховний процес є системою, то і принципи, які відображають його загальні закономірності, теж  є системою. Існувало й існує багато систем виховання. Тому характер, деякі вимоги принципів, а іноді й самі принципи відмінні.

 

Принципи застосовуються не ізольовано, не почергово, а одночасно, комплексно. Серед них немає головних і другорядних - вони всі рівнозначні. Однакова увага до всіх принципів  попереджає можливі порушення реалізації виховного процесу.

 

Принципи виховання не є порадою, рекомендацією. Вони вимагають обов'язкового і повного практичного застосування. Грубе порушення принципів не просто знижує ефективність виховного процесу, а підриває його основи. Наприклад, вихователь, який грубо і навмисне порушує принцип гуманізму, повагу до особистості, може бути притягнений до відповідальності.

 

Водночас принципи не є готовими рецептами, керуючись  якими вихователь може досягти високих  результатів. Успіх практичної реалізації принципів залежить від спеціальних  знань, досвіду, майстерності, особистості  педагога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета і завдання виховання  в сучасній школі

 

 

Загальноприйнятою метою  у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається  ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини  століть.

 

В Україні загальна мета виховання - всебічний розвиток людської особистості як рівновеликої цінності1 - конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:

 

• засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів  і містить перелік смислових  елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);

 

• розвиток  пізнавального інтересу, творчої  активності, мислення, раціональної організації  навчальної праці;

 

• розвиток  критичного мислення, здатності усвідомлю  вати та відстоювати особисту позицію;

 

• вироблення  вміння самостійно здобувати знання;

 

• готовність  до застосування знань, умінь в практичній діяльності;

 

• формування  особистісного світогляду - узагальненого  розуміння всього світу в цілому на грунті великої кількості впорядкованих  поглядів, переконань, ідеалів.

 

Громадянське  виховання:

 

• формування  потреби та уміння жити в громадянському суспільстві;

 

• готовність  розвивати демократичне громадянське суспільство в Україні;

 

• виховання громадянського обов'язку перед країною, суспільством;

 

• виховання любові до рідного краю, свого народу, держави;

 

• формування  національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань;

 

• виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, історії  та культури всіх корінних народів  і національних меншин, що проживають в Україні;

 

• формування  культури міжетнічних і міжнаціональних  відносин;

 

• формування  політичної культури.

 

Правове виховання:

 

• прищеплення поваги до прав та свобод людини і громадянина;

 

• виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну);

 

• засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права;

 

• формування  глибокого усвідомлення взаємозв'язку між Ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

 

• виховання поваги до прав і свобод інших людей;

 

• формування  активної протидії випадкам порушення  законів.

 

 

Моральне виховання:

 

• формування  в учнів основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності  та інших доброчинностей;

 

• виховання поваги до батьків, духовної єдності  поколінь;

 

• виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни;

 

• готовність  будувати своє життя за принципами гуманізму;

 

• подвижництво  у подоланні страху, насильства, жорстокості, помсти;

 

• виховання культури поведінки.

 

Художньо-естетичне  виховання:

 

• оволодіння  основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;

 

• формування  системи знань про світову  культуру і мистецтво;

 

• розвиток  естетичних потреб і почуттів;

 

• розвиток  художніх здібностей і творчої діяльності;

 

• готовність  будувати власне життя за законами краси.

 

Трудове виховання:

 

• вироблення  свідомого ставлення до праці  як вищої цінності людини і суспільства;

 

• формування  трудових навичок та умінь;

 

• формування  уміння самостійно й ефективно працювати; -розвиток потреби в творчій праці;

 

• виховання діловитості, підприємливості ;

 

• виховання почуття господаря й господарської  відповідальності;

 

• формування  готовності до праці в умовах ринкової економіки.

 

Екологічне виховання:

 

• формування  розуміння необхідності гармонії людини з природою;

 

• засвоєння знаннями про природу рідного  краю;

 

• виховання почуття відповідальності за природу  як національне багатство, основу життя  на землі;

 

• формування  готовності до активної екологічної  діяльності;

 

• формування  основ глобального екологічного мислення.

 

Фізичне виховання:

 

• озброєння школярів науково обґрунтованими знаннями про здоров'я і засоби його зміцнення;

 

• виховання відповідального ставлення до зміцнення  власного здоров'я і здоров'я інших  людей;

 

• забезпечення  повноцінного фізичного розвитку дітей  і молоді; фізичне, духовне і психічне загартування;

 

• формування  навичок санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;

 

• розвиток  потреби у здоровому способі  життя. Статеве виховання:

 

• психосексуальна підготовка;

 

• формування  готовності укласти шлюб і виконувати сімейні обов'язки;

 

• формування  культури сімейних і статевих відносин1.

 

Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об'єктивний характер, оскільки випливають із об'єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки.

 

У розвинутих країнах  світу цілеспрямоване виховання  є головною складовою діяльності школи, а моральне, духовне становлення  особистості - її найважливішими напрямами.

 

Так, у США документ "Америка-2000: Стратегія розвитку освіти" (1991) передбачає використати  школу як "центр, здатний перебудувати розвиток цивілізованого суспільства". Програму морального виховання пропонує базувати на біблейських цінностях  і принципах. На перший план висуваються  чесність, цілісність, прямота, старанність, особиста відповідальність. Описано 60 головних рис характеру, які слід формувати у дітей (відвага, стійкість, рішучість, настирливість, співчуття, терпимість та інші).

 

У доповіді національної комісії з освіти Великобританії (1993) сказано, що "Освіта - це не тільки перевага знань, але й наділення  моральною, духовною силою". Школа  повинна передавати підростаючому  поколінню такі цінності, як громадянськість, правдивість, повагу до інших, почуття  обов'язку перед суспільством, турботу  про людей, а також культурну  спадщину (музику, театр, живопис) тощо.

 

В інструкціях Міністерства освіти Франції (1985) підкреслюється, що "У процесі навчання необхідно  виховувати особистість цивілізованого і демократичного суспільства, спрямовану до істини, з вірою в людський розум, з почуттям відповідальності, власної гідності, поваги до інших людей, солідарності, неприйняття расизму, розуміння універсальності різних культур, любові до Франції, невід'ємної від любові до Свободи, Рівності, Братерства".

 

У Японії закон про  освіту (1947) проголошує, що на школу  покладена місія формування нації, яка служить ідеалам миру і  людяності. Документ визначає цілі "повноцінного розвитку особистості", виховання "будівників миролюбної держави і суспільства", людей, які "люблять істину і справедливість, особисту свободу, працю, відповідальних і незалежних". У 1966 році програма шкільного виховання була конкретизована. Було видано "Опис ідеального японця", в якому визначалися 4 групи якостей:

 

1) якості персональні: бути вільним, розвивати індивідуальність, бути самостійним, керувати своїми бажаннями, володіти почуттями пієтету (лат. Ріеїа&- благочестя);

 

2) якості сім'янина: вміти перетворити свій дім у місце любові, відпочинку і виховання:

 

3) якості суспільні: бути відданим роботі, сприяти добробуту суспільства, бути творчою людиною, поважати соціальні цінності;

 

4) громадянські якості: бути патріотом, поважати державну символіку, володіти найкращими національними якостями .

 

У Росії на основі Закону "Про освіту" виховання розглядається  як діяльність, спрямована на формування і вільний розвиток особистості  дитини, надання їй підтримки у  життєвому самовизначенні, виховання  якостей громадянина-патріота, професіонала-працівника, сім'янина-батька.

 

Соціальний (зовнішній) план розвитку особистості відображає її соціумність. Соціумність характеризується такими параметрами, як широта і висота підняття особистості до соціальних цінностей, ступінь орієнтації в них і рівень набутих на їх основі особистісних якостей.

 

Внутрішній план розвитку особистості передусім психофізичний, відображає ЇЇ самість. Самість характеризує глибину індивідуальності особистості, її потреби, інтереси, цінності.

 

Справжнє виховання  тому і поєднує в собі науку  і мистецтво, що І об'єктивні закономірності соціального розвитку у жорстких рамках [ культури повинні залишити місце для індивідуальної своєрідності, свободи сюобиспсного "Я", становлення  суб'єктності. К. Д. Ушинський І

 

Гармонія самості (життя у собі) і соціумності (життя у суспільстві) характеризує особистість з позиції цілісності. Досягнення цієї гармонії є стратегічним напрямом гуманістичного виховання. Специфіка мети гуманістичного виховання полягає у створенні умов для самореалізації і саморозвитку особистості у гармонії із собою і суспільством.

 

Така мета виховання реалізує гуманістичні позиції суспільства щодо склистості і свого майбутнього. Вона розкриває перед особистістю спектр різних життєвих виборів, можливостей самостійно будувати життя, поведінку, діяльність, вчинки згідно з власними уявленнями про щастя. Водночас створює можливість зрозуміти своє право і відповідальність за розкриття власних здібностей, творчого потенціалу, за власну долю; краще осмислити співвідношення між внутрішньою свободою вибору самореалізації і саморозвитку та цілеспрямованим впливом суспільства.