Умови успішного педагогічного спілкування

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини

Інститут природничо-математичної та технологічної освіти

                                                                                                                                           

 

 

Кафедра психології                                                                                                                    

 

 

 

 

 

 

Умови успішного  педагогічного спілкування

Курсова робота

 

 

 

                                                                                                                                                                    

Виконала:

студентка II курсу, 5 групи,

природничо-географічного  факультету

Білик Лариса Олександрівна

 

Науковий керівник:

канд. псих. наук, доцент

Чудаєва Н. В.

 

 

Умань – 2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ I. Стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній літературі…………………………………………………………………….…….7

1.1 Аналіз літератури……………………………………………………………..9

1.2 Суть досліджуваного явища……………………………………………...…13

1.3 Особливості особистості і педагогічної діяльності сучасного вчителя….21

Розділ II. Стан досліджуваної проблеми у шкільній практиці…………..……25

2.1 Опис підібраних діагностичних методик…………………………………..25

2.2 Опис результатів проведення діагностики……………..…………………..40

2.3 Рекомендації…………………………………………………...……………..41

Висновки………………………………………………………………………....51

Список використаних джерел…………………………………………………..52

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Людина — продукт  природи і суспільства. Повноцінний  розвиток людини, і передусім психічний, соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлюється її природними потребами. Серце людини "зіткано" з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки спілкуванню з істотами свого виду чи роду. [3, с. 320].

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.

Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і  розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін  інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності. [17].

Антуан де Сент-Екзюпері називав людське спілкування  найбільшим багатством. Але в одному випадку це – «багатство», а в  іншому – професійна необхідність. Певні види людської праці просто неможливі без спілкування. Одним із них є праця педагога. Структура педагогічної праці налічує, на думку психологів, понад 200 компонентів. Одним із найскладніших є спілкування, адже через живе і безпосереднє спілкування педагога з дитиною здійснюється головне в педагогічній праці – вплив особистості на особистість. [11, с. 22].

Педагогічне спілкування  – це складова педагогічної діяльності. Обидва ці процеси нерозривно пов’язані  і спрямовані на розвиток особистості  учня, саме завдяки ним можливе  навчання і виховання. [3, с. 3].

Нинішнє розмаїття приватних  шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів з юридичним, економічним, педагогічним, гуманітарним, музично-театральним, спортивним і т.п. ухилами дало змогу гуманізувати характер навчально-виховного процесу. А, отже, явище педагогічного спілкування стало досить актуальним в наш час, оскільки висококваліфікованому вчителю відводиться роль не просто транслятора знань, а передусім організатора і керівника спільного з учнем пошуку – через різні види спілкування – життєво важливої інформації і шляхів вирішення навчальних

завдань.

Професійна діяльність учителя-вихователя цілковито спирається на спілкування, залежить від спілкування. Педагог має генерувати процес спілкування. Від цього залежать його успіхи в навчально-виховній роботі, становлення професійної майстерності.

Організовуючи процес засвоєння учнями структури і системи знань, вчитель має враховувати у своїй діяльності здібності та інтереси кожної дитини, використовуючи різноманітні засоби для їхнього розвитку. Одним із найважливіших засобів особистісного зростання є начальне і виховне спілкування вчителя зі школярами.  Крім опанування учнями комунікативно-мовленнєвих знань та вмінь, соціальних норм і комунікативних правил поведінки в соціумі, таке спілкування має на меті ще й оволодіння стратегією моральної взаємодії – взаєминами співробітництва і взаємодопомоги, поваги і доброзичливості, ввічливості і тактовності, чесності і щирості, тобто стратегією підтримання справді людських взаємин між людьми в сьогоднішньому нерідко агресивному світі. Разом з тим, завдяки гуманізації навчально-виховного процесу, учень має право в ході навчання спілкуванню, розраховувати на підтримку і діставати від педагога психологічну допомогу в розв’язання життєвих проблем, у тому числі соціально-комунікативних.

У цих умовах гуманістична орієнтація  на особистість учня зобов’язує вчителя бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії. [2, с. 38].

Спілкування – важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Дослідження А. Бодалєва, Н. Кузьміної, В. Кан-Калика,                О. Леонтьєва, А. Щербакова висвітлюють роль спілкування в праці педагога. Проте, на жаль, не всі вчителі усвідомлюють його значимість. За даними       Т. Мальковської близько 25% учителів вважають, що труднощі у взаємовідносинах походять від учнів і є наслідком їхньої невихованості.

Визначення поняття  «педагогічне спілкування» подано у  праці            О. Леонтьєва, присвяченій цьому питанню: «Педагогічне спілкування – це професійне спілкування вчителя з учнями на уроці і поза ним, що має певні педагогічні функції і спрямоване ( якщо воно повноцінне і оптимальне ) на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого виду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнями».

У педагогічній діяльності відбувається інтенсивний процес професійного спілкування. Слово вчителя, а думку  В. Сухомлинського, – інструмент впливу на душу вихованця, який нічим не можна  замінити. Мистецтво вихователя виявляється насамперед у мистецтві говорити, звертатися до людського серця.

«Професійно-педагогічне  спілкування є системою (прийомів і навичок) органічної соціально-психологічної  взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, спрямування виховного впливу, організація взаємин за допомогою комунікативних засобів»,  – пише В. Кан-Калик, автор книги «Учителю о педагогическом общении». [11, с. 23 - 35]

Викладене вище спонукало  нас долучитись до дослідження цієї проблеми у контексті завдань освіти на сучасному етапі.

Беручи до уваги соціальне  замовлення на здобуття якісної освіти, недостатнє осмислення теорії і практики педагогічної майстерності, ми обрали тему дослідження: "Умови успішного педагогічного спілкування".

Мета дослідження – виявити у чому полягає сутність успішного педагогічного спілкування; розкрити найефективніші механізми співробітництва педагога й учнів.

Об’єкт дослідження – умови успішного педагогічного спілкування.

Предмет дослідження – процес успішного педагогічного спілкування.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу для уточнення понятійного апарату дослідження.

2. Розкрити зміст поняття педагогічне спілкування.

3. Розробити методику  проведення дослідження.

4. Розробити обробку  дослідження.

Для вирішення поставлених  завдань та перевірки гіпотези дослідження  використано комплекс методів дослідження, серед яких теоретичні: концептуальний аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури та їх узагальнення з метою з’ясування стану педагогічного спілкування в загальноосвітніх навчальних закладах у контексті становлення та розвитку шкільної освіти; системно-структурний аналіз проблеми; синтез та проектування для подальшого коригування дослідження; емпіричні: анкетування, бесіди, інтерв’ю, тестування з метою вивчення рівня педагогічного спілкування учителів; спостереження за процесом педагогічного спілкування.

 

 

Розділ I. Стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній літературі

Вся сукупність змін, що відбуваються в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах життя суспільства, призвела до гострої необхідності пошуку й імплементації нових стратегій у системі освіти з урахуванням потреб суспільства. Внаслідок цих перетворень сучасний розвиток освіти являє собою складний, неоднозначний і суперечливий процес. У ньому виділяються різні аспекти й нові завдання, що стоять перед системою освіти. Уся діяльність у реальному світі, починаючи від функціонування людини до її відчуття самої дійсності, ґрунтується на різноманітних типах взаємодії, які вона використовує як засіб пізнання або знаряддя.

Педагогічне спілкування  є  частиною цієї глобальної взаємодії. Реалізація курсу України на європейську  інтеграцію, загальна перебудова системи  освіти, впровадження нових педагогічних технологій постійно збагачують науку новими термінами, тим самим посилюють потребу в подоланні існуючих розходжень між вітчизняними та зарубіжними поняттєвими системами.

Гуманізація навчання потребує від сучасного педагога певного  рівня розвитку особистісно-професійних якостей, які надають вчителеві можливість реалізувати рівноправний характер взаємодії з учнями. Саме від того, якими особистісними якостями, а не тільки сумою знань, умінь і навичок володітиме майбутній вчитель, залежить як успішність виховного процесу, так і емоційне здоров'я його майбутніх учнів. Одним із вагомих аспектів підготовки майбутнього педагога до практичної діяльності є формування в нього навичок спілкування. Ці навички ціленаправлено формуються в процесі проведення різноманітних форм, навчальних практик, що передбачаються програмами підготовки студентів педагогічних вузів. [18].

Проблемам комунікативної підготовки майбутнього педагога

присвячено велику кількість  досліджень як психологів так і педагогів.

На необхідність розв’язання різноманітних проблеми, пов’язаних із розвитком ідеї педагогічної взаємодії, вказують сучасні українські вчені – педагоги О. Глузман, О. Друганова, С. Золотухіна, М. Євтух, В.С. Курило,   О. Микитюк, С. Микитюк, В. Майбородова, Н. Побірченко, Н. Пузиркова,   О. Рацул та ін.

Теоретико-методологічним основам професійного спілкування  присвятили свої праці Киричук А., Максименко С., Орбан Л., Савенкова Л., Синиця А., Семиченко В., Титаренко Т., Яценко Т.; проблемам педагогічної взаємодії – Бал Г., Вієвська М., Власенко В., Кондрашова Л., Нечаєва Л.; формуванню у майбутнього вчителя індивідуального стилю педагогічного спілкування – Андрєєв А., Галузяк В., Мешко Г.; формуванню комунікативних вмінь і навичок – Білоусова З., Кирилова І., Васильєва М., Каплинський В., Косова Н., Коць М., Шепеленко Т.; способам комунікативної підготовки вчителя – Березюк О., Наумов В.; культура педагогічного спілкування – Байкін Ф., Грехньов В., Гриценко Т., Ільяєва І., Омельченко С..

Роботи закордонних  авторів (Р. Селман, О. Стауфорд, М. Фландерс,        М. Хаузен) розглядають взаємодію, або інтеракцію, у навчанні, виходячи з положень гуманістичної й когнітивної психології. Навчанню в малих групах співробітництва («cooperative learning”) присвячені роботи Р. Славіна («Student team learning\ навчання у команді»), Девіда Джонсона й Роджерса Джонсона («Learning Together\Учимося разом»), Шломо Шаран («дослідницька діяльність в групах»), а також Ел. Аронсон («Jigsaw / Ажурна пилка»), Спенсер, Каган й ін.

Емоційно – комунікативну сторону навчальної взаємодії аналізують у своїх працях Е. Бєлєнкіна, Л. Жарова, В. Котов, М. Рибакова, М. Сєдова,        Р. Шакуров та ін. Як соціально-психологічний процес розглядають співробітництво з дітьми М. Вейт, Б. Огаянц, О. Суботський.

Незважаючи на широке коло існуючих досліджень, що розвивають різні аспекти «педагогічного спілкування», не можна говорити про існування цілісної характеристики ідеї «педагогічного спілкування» як міждисциплінарної, психолого-педагогічної проблеми. До того ж , як цілісна технологія, ідея «педагогічне спілкування» ще не отримала втілення у будь-якій моделі, яка би мала чітко відпрацьований нормативно-термінологічний апарат, який є таким необхідним на теперішньому етапі реформування принципів побудови системи вищої освіти України

Однак, можна точно  сказати, що комунікативність як риса особистості, що переросла в професійно-особистісну якість, забезпечує ефективність педагогічного спілкування і є єдністю трьох компонентів: потреби у спілкуванні, емоційного самопочуття до, під час і після спілкування, комунікативних навичок і вмінь. [19].