У протоколі фіксуються всі
мовні реакції дитини: окремі звуки або
звукосполучення, беззвучне артикулювання,
наявність повних або лепетних слів, короткої
або розгорнутої фрази. У процесі перевірки
стану мови також сурдопедагог обстежить
стан вимови дитину.
- Предмет, завдання, методи спец методики розвитку мови дошкільників
Методика — це не
набір готових рецептів, не повчальний
трактат, а обумовлений закономірностями
розвитку людину й специфікою досліджуваного
предмета спосіб організації
процесу спрямованого навчання.
Методика навчання
мови глухих і слабочуйних дошкільників,
як і будь-яка педагогічна наука, базується
на узагальненні всього позитивного, що
накопичене в історії людства.
Метою
сучасної системи слухомовного розвитку глухих і слабочуйних дошкільників
є формування в них словесної мови в контексті
корекції й розвитку всієї пізнавальної
діяльності й максимального наближення
до норми їх особистісних якостей, що в
остаточному підсумку повинне
забезпечити їхню соціальну адаптацію
вже на ранніх вікових
стадіях. Уведення дітей у змістовний
мир мови повинне здійснюватися як на
основі використання надійних обхідних
шляхів, так і при стимуляції порушеної
слухової функції, тобто на природній
сенсорній базі. Досягнення поставленої
мети можливо при розв'язку цілого ряду
завдань.
Насамперед необхідні як
можна більш раннє виявлення дітей з недоліками
слуху й кваліфікована діагностика
дефекту.
Досить складними
завданнями є визначення й створення
умов для ефективного корекційно-розвиваючого
впливу, включаючи слухопротезування
й вибір типу установи.
Із самого початку
доводиться вирішувати завдання грамотного, тактовного консультування,
що й спонукує до практичної дії, батьків,
чиї зусилля не завжди адекватні можливостям
і потребам дитину.
Спеціальним
завданням виступає вибір провідної
й допоміжних форм словесної мови
й правильного їхнього співвідношення
на різних етапах навчання.
У ході спеціально
організованої роботи з дітьми в дошкільній
установі вирішується завдання координування діяльності
вчителі-дефектолога й вихователів за обсягом і способу введення
в різні види практичної діяльності дітей
язикового матеріалу, форм його пред'явлення
й рівня відпрацьовування.
Завданнями виступають упорядкування й приведення
в систему всіх засвоюваних дітьми
в конкретних мовних умовах засобів спілкування,
планомірного розвитку значень слів і
цілих висловлень, активізація всіх видів
мовної діяльності (говоріння, слухання,
читання, листа, дактилювання, слухо-зорового
сприйняття).
У всіх існуючі в
практиці умовах спеціального навчання
дітей повинна вирішуватися завдання правильної оцінки вихідного
рівня їх мовного розвитку (наявності
«пускової ланки» язикової здатності).
Рівною мірою необхідно вивчати досягнення
на кожному віковому етапі й у різні періоди
навчання, співвідносити результати в
оволодінні мовним матеріалом з наміченою
програмою навчання, виявляти причини
відставання й шукати шляхи їх подолання.
До
завдань слухо-мовного розвитку дітей слід віднести виховання
в них інтересу до словесної мови, заохочення
будь-яких ініціативних висловлень, підтримка
спроб дітей самостійно користуватися
мовними зразками ( по типу «дитячої словотворчості»).
На заняттях по розвиткові
мови використовуються різні методи.
До них можна віднести: наслідування мови
педагога, виконання мовних дій за зразком,
дидактичні ігри й вправи, використання
природніх ситуацій, навмисне створення
ситуацій, спеціальні мовні вправи, роботу
із книгою, сполучено-відбите проказування,
постановка звуків, читання й ін. Широко
використовуються ігрові методи, що
базуються на залученні різних компонентів
сюжетних і дидактичних ігор: дій із сюжетними
іграшками, ігор із правилами, використання
предметів-заступників, уявлюваних предметів
і ситуацій і ін. Для активізації усної
мови важливе значення мають збагачення
мовної практики, залучення до спілкування
не тільки дітей своєї групи, але й незнайомих
дітей і дорослих.
- Комплекси
з фонетичної ритміки ( 4р)
Фонетична ритміка — це система рухових вправ, у яких різні
рухи (корпуса, голови, рук, ніг) сполучаються
із проголошенням певного мовного матеріалу
(фраз, слів, складів, звуків).
метод фонетичної ритміки представлений
у якості приймання роботи з формування
й корекції вимовної сторони мови слабочуйних
дітей. (Фонетична, ритміка, природно, не
виключає інших приймань і методів роботи
над вимовою, прийнятих у вітчизняній
сурдопедагогіці.)
Мети, які визначають основні
напрямки в заняттях по фонетичній ритміці,
полягають у тому, щоб:
- з'єднати роботу мовленнєво-рухового
й слухового аналізаторів з розвитком
загальної моторики;
- сприяти формуванню в
слабочуйних дітей природньої
мови з вираженою інтонаційною
й ритмічною стороною в процесі
переходу загальної моторики
до мовленнєво-рухової;
- розбудовувати слухове
сприйняття учнів і використовувати
його в ході формування й
корекції вимовних навичок.
При визначенні змісту занять,
крім вимог, пропонованих до вимови слабочуйних,
ураховуються також рекомендації з розвитку
русі в цих дітей. Більшу допомогу авторам
виявив досвід роботи югославських дефектологів
у проведенні занять по фонетичній ритміці.
Усі вправи, що містять рухи
й усне мовлення, на заняттях по фонетичній
ритміці спрямовані на:
- нормалізацію мовного
подиху й пов'язаної з ним
злитістю мови;
- формування вмінь змінювати
силу й висоту голосу, зберігаючи
нормальний тембр без грубих
відхилень від норми;
- правильне відтворення
звуків і їх комбінацій ізольовано,
у складах і словосполученнях,
словах, фразах;
- відтворення мовного
матеріалу в заданому темпі;
- сприйняття, розрізнення
й відтворення різних ритмів;
- уміння виражати свої
емоції різноманітними інтонаційними
засобами.
- Вербо-тональний
метод Губерини
Верботональна система реабілітації
дітей з порушеннями слуху розроблена
видатним хорватським ученим, академіком
П. Губерина. Дана система використовується
насамперед для діагностики й реабілітації
слуху й мови в глухих і слабочуйних, а
також для діагностики й реабілітації
порушень голосу й мови в, що чують, для
діагностики й реабілітації мовних порушень
при затримці психічного розвитку, центральних
поразках без зниження слуху, при розвитку
мови в дітей, що живуть у несприятливій
соціально-культурній або навчально-виховнім
середовищі, при вивченні іноземних мов
(корекції вимови відповідно до фонетичної
системи досліджуваного мови), для навчання
листу, для фонетичного й фонологічного
визначення національної мови (у країнах,
де через довгу колоніальну залежність
не була визначена національна мова), вивчення
рідної мови (у країнах з більшою кількістю
емігрантів).
Метою верботональної системи є інтеграція
осіб з порушеннями слуху в суспільство. Основні положення верботональної
системи включають облік у процесі реабілітації
дітей з порушеннями слуху основних закономірностей
психофізичного й мовного розвитку, що
нормально чують дітей; ранню діагностику
(з перших місяців життя) і ранню реабілітацію
дітей з порушеннями слуху; комплексний
медико-психоло-педагогічний підхід до
діагностики й реабілітації дітей; цілеспрямоване
постійне вивчення стану слухової функції
й резервів його розвитку в умовах використання
загальноприйнятих і оригінальних (розроблених
в SUVAG) методик; проведення спеціальної
роботи з розвитку слухового сприйняття
як основи формування усної мови в умовах
використання оригінальної електроакустичної
апаратури; забезпечення в процесі корекційної
роботи загального психофізичного розвитку
дитину; застосування оригінальних методик
корекційної роботи ( фонетичної ритміки,
музичної стимуляції, аудіовізуального
курсу, піктографічної ритміки), що базуються
на комплекснім використанні й розвитку
всіх аналізаторних систем; використання
в процесі реабілітації різних форм інтеграції
дитину в середовище дітей, що чують, залежно
від їхніх індивідуальних можливостей;
організацію сімейного виховання як найважливішого
умови реабілітації й інтеграції дитину,
що має порушення слуху.
- Методика
формування граматичної будови мови
У процесі навчання мови дітей
з порушенням слуху велика увага приділяється
придбанню дитиною вмінь утвору й уживання
граматичних форм. Формування граматичного
ладу мови включає роботу над морфологією,
словотвором і синтаксисом.
Морфологічний лад мови включає
майже всі граматичні форми. Найбільше
місце займають імена іменники й дієслова.
Однак у процесі мовного розвитку дітей
росте вживання інших частин мови — імен
прикметників, займенників, прислівників,
імен числівників.
Кожне з імен іменників, як правило,
ставиться до одному із трьох пологів
і змінюється по числах і відмінкам. При
ознайомленні дітей з назвою предметів
і об'єктів використовується іменник у
називному відмінку спочатку в однині,
потім у множинному.
Істотне місце в
роботі з розвитку мови займає
дієслівна лексика. Діти опановують
значенням дієслів насамперед
у наказовому способі єдиного
й множини. Створюються умови
для розуміння й використання
дітьми цих дієслівних форм. Із
цією метою в процесі життєдіяльності
діти виконують різні доручення,
які даються як дорослими, так
і дітьми один одному. Включаються
так само спеціальні ігри-вправи.
діти опановують здатністю до
розуміння й використанню дієслів
у формі майбутнього часу.
Послідовно включаються різні
види мовних засобів: письмове, усно-дактильне,
усне (читання, сприйняття, відтворення).
Велике місце в роботі з розвитку
мови займає навчання дітей перетворенню
дієслів наказового способу в дієслівні
форми по особах ( 1-е й 3-е особа), часам
(сьогодення й минуле) і числам. Для оперування
назвами дій використовуються як реальні
життєві ситуації, так і спеціальні вправи:
діти підкладають таблички до картинок
і навпаки, конструюють фрази з набору
табличок, відповідають на запитання усно-дактильно,
сприймають слухо-зорове й на слух.
Діти опановують утвором звуконаслідувальних
дієслів. Проводяться різноманітні ігри.
Через відтворення дій у різнім
тимчасовім відношенні в дітей формуються
вистави про дієслівні форми першої особи
сьогодення й минулого часу єдиного й
множини.
У роботу з дітьми старшого
дошкільного віку включається матеріал,
зв'язаний зі словотворчими процесами.
Це має місце при ознайомленні дітей із
тваринним миром. Діти вчаться співвідносити
назви тварин і їх дитинчат, уживаючи ці
назви в єдинім і множині й у родовому
відмінку множини.
У дітей старшого дошкільного
віку формуються вміння утворювати іменники
зі збільшувальними, зменшувальними й
ласкальними суфіксами з метою акцентування
уваги на тих або інших значеннєвих відтінках,
а також за допомогою різних приставок
змінювати значеннєвий зміст дієслів.
Практичне оволодіння дітьми
словотвором з наступним осмисленням
змістовної сторони цього процесу відбувається
успішно, якщо використовуються різні
життєві ситуації й спеціальні ігрові
вправи.
Робота з дієслівною лексикою
допомагає дітям освоїти елементарні
правила синтаксису. Становлячи з дієсловами
словосполучення й пропозиції, діти вчаться
будувати зв'язні висловлення. Дітям пропонуються
картинки, і вони називають дії персонажів,
видимі й уявлювані, тобто перераховують
однорідні члени й становлять пропозиції
по картинці. Діти будують прості й розповсюджені
пропозиції, пропозиції складної конструкції,
що сприяє розвитку зв'язної мови.
- Структура
занять з розвитку мови
1. Психодіагностика Ціль:
розвиток емоцій і психомоторних
функцій, мімічні вправи, образні
перевтілення.
2. Лексико-граматичні завдання.
Робота над словосполученням. Завдання:
уточнення, закріплення й активізація
лексики по темі. ознайомлення з язиковими
особливостями (словозміни й словотвору).
- розвиток пізнавальних процесів. Узагальнення
й класифікація предметів.
3. Фізкультхвилинка. Пластичні
етюди. Гри на узгодження мови
з рухами.
4. Бесіда по темі. Робота
над пропозиціями. Завдання: розвиток
діалогової мови, розвиток уміння
використовувати в мові різного
типу пропозиції, розвиток елементів
логічної пам'яті й мислення.
5.Физминутка. Пластичну-образно-пластична
творчість дітей. Музична розминка.
6. Розвиток зв'язної мови.
Завдання: розвиток елементів монологічної
мови, розвиток уяви, читання віршів,
відгадування загадок. робота із
сюжетними картинками, діалоги.
7. Підсумок заняття.
Е.Д. Худенко запропонувала
класифікацію типів занять: вступне заняття;
вивчення нового матеріалу; узагальнююче
заняття; комбіноване заняття.
Вступне заняття має наступну
структуру.
I. організаційний момент.
II. Введення в тему?
а) вступна бесіда;