Шпаргалка з "Педагогіки"

По спонуканню дорослих діти повинні виражати свої прохання, бажання, повідомлення, питання в першу чергу у формі усної мови (наближене проказування – від окремих голосних до контуру слова) і показом відповідної таблички, вибравши її з декількох. Дорослі повинні вчити дітей виконувати різні предметні дії, включаючи витті пальці обох рук: захоплювання великих і дрібних предметів, застібання, шнурівка, зав'язування й розв'язання, ліплення, скручування, дія із кнопковою мозаїкою. По наслідуванню дорослим діти виконують різні вправи для розвитку пальців, кистей рук ( у тому числі відтворюючи руху типу дактилем). Пальцеві рухи спеціально спрацьовуються.

Необхідно привертати увагу дітей до різних звукових сигналів (стукіт у двері, звук падаючого предмета, звук літака, голосний голос, сміх, плач і т.п.). При цьому дорослим треба показувати зразок слухання різних звуків. У процесі користування дітьми слуховим апаратом дорослі повинні стежити за його постійним носінням, викликати в дітей позитивне відношення до нього.

 

 

 

 

 

 

 

27. Взаємозв’язок дошкільних закладів і сім’ї в розвитку мови дошкільників

 

Основна мета спільної діяльності школи й родини — включення батьків у систематичну активну корекційну роботу з виховання й утвору дітей з порушеннями слуху.

Завданн робот сурдопедагог з родителями, що глухих и слабочуйних заключаються в розробці й реалізації комплексних програм по наданню консультативно-діагностичної, методичної, корекційно-педагогічної допомоги родинам; наданні допомоги батькам в усвідомленні ролі родини у вихованні й розвитку дитину; ознайомленні батьків зі спеціальною психологічною й педагогічною літературою; інформації про особливості й перспективах розвитку дитину; знайомстві батьків зі змістом, формами й методами виховання й навчання дітей; наданні допомоги батькам по соціальній адаптації й реабілітації дитину з порушенням слуху в практичних установах; сприянні в зміцненні авторитету батьків, вихованні любові й поваги до них; виявленні й поширенні позитивного досвіду сімейного виховання.

 

 

 

 

 

28. Специфіка відбору текстів для читання дітей дошкільного віку з вадами слуху

 

Відносно початківця читати дитину важливими є такі аспекти даної мовної діяльності: прагматичний, язиковий і морально-естетичний.

Прагматичний план, що читається полягає в актуальності для людини тих відомостей, які він може почерпнути з тексту, у доступності змісту, що викладається, в обсязі інформації й самого тексту. Це означає, що пропонований для читання матеріал повинен співвідноситися в цілому з віковими можливостями дітей, бути цікавим і привабливим по самім оформленню, посильних з погляду навичок зорового сприйняття й техніки читання. Мовний рівень пропонованого для читання тексту передбачає виклад змісту в основному відомими за значенням словами й фразами й навіть типами висловлень, у яких орієнтуватися можна не тільки на мовні одиниці, але й на їхній зв'язок між собою, порядок слів, довжину висловлення, міжфразові зв'язки.

Мовний аспект містить у собі вміння співвідносити звуки з буквами, дактильні знаки з буквами, знання алфавіту рідної мови.

Морально-естетична сторона текстів (розповідей, казок, віршиків, загадок, записок і ін.), використовуваних для дитячого читання, повинна бути строго нормативної. Тексти можуть бути деякою мірою адаптованими, але все-таки вони повинні наближатися до відомих зразків дитячої художньої літератури (мистецтво слова). Головне, щоб ці тексти несли явне виховне навантаження без прямих повчань і дидактичного натиску. Читаючи будь-який текст, дитина побічно, через взаємини діючих осіб і їх учинки, повинен вчитися доброті, взаємодопомозі, працьовитості, корисним справам.

 

 

 

 

 

 

 

29. Методи і види роботи з формування граматичних узагальнень

 

Два основні моменти, які повинні бути прийняті в увагу сурдопедагогом, дозволять вибрати правильні методичні шляхи в навчанні дітей словесної мови. Перший з них — цілісна одиниця мови. Учити мови — значить учити пропозиціям. Дітям необхідно навчитися спілкуватися й засвоювати будь-яку інформацію саме у вигляді цілісних семантичних утворів, а не у вигляді розрізнених значень окремих слів. Самі значення слів точніше всього виражаються в структурі цілого висловлення.

Другий момент: діти засвоюють не ізольовані позначення предметів, дій, якостей як набір своєрідних ярликів і з'єднують їх у мовні ланцюжки, а опановують таким мовним матеріалом, який сприяє розвитку всієї мовленнєвої розумової діяльності. Виходить, окремі слова обов'язково повинні через свої зв'язки виражати значеннєві відносини.

 Із цього випливає головна методична вимога: пропозиція не повинна складатися з окремих слів, а, навпаки, слова повинні виділятися із цілої пропозиції, включатися в нові структури.

Набір цілих, готових пропозицій повинен бути засвоєний дитиною практично, у ході організації мовного спілкування в різних видах дитячої діяльності. А потім за зразком готових пропозицій з лексичних одиниць, що входять у них, можуть складатися нові структури пропозицій по відомих дітях моделям.

Педагог спеціально відбирає подібні мовні структури, щоб діти виявили деякі регулярності в мові й користувалися не тільки готовими фразами як штампами, але й застосовували їх як зразки для самостійної побудови найбільш типових лексико-граматичних утворів. Методично це організує у двох планах.

 По-перше, проводяться спостереження за внемовними предметними відносинами й після їхнього словесного позначення — уже за будовою й змістом структурних типів пропозицій ( тобто за значеннєвою матерією мови).

 По-друге, уводяться спеціальні вправи в мовнім оформленні запропонованих наочних ситуацій (по демонстрації дій, по картинках, по навідних запитаннях, по зазначених темах). Цілком зрозуміло, що ніяких граматичних термінів дітям не повідомляється.

Перший методичний напрямок може бути реалізоване самими різними способами й прийманнями. Головне, що це відбувається у звичайних умовах, у звичних для дітей видах діяльності.

Діти ставляться перед необхідністю звертатися вже до свого мовного досвіду й більш усвідомлено ставитися до будови й змісту раніше засвоєних конструкцій і до, що знову вводяться. Іншими словами, від практичних способів засвоєння фразового матеріалу дітей поступово, опираючись на їхній мовний досвід і вистави про вартих за мовою предметних відносинах, підводять до язикових спостережень і узагальненням.

У всіх способах роботи над пропозиціями, які пов'язані з першим методичним напрямком, можуть бути присутнім і ігрові приймання.

Із другим методичним напрямком зв'язані такі способи й приймання навчання, які значно наближаються вже до язикових вправ. Вони можуть ставитися як до знайомих мовних засобів, так і до нового мовного матеріалу, який містить у собі додаткові відомості про різних предмети, явища, факти. І у всіх випадках увага пряма зосереджується на способах продукування пропозиції.

 

 

 

 

 

 

30. Характеристика вимог та розробка комплексів вправ з фонетичних ритміки

 

Фонетична ритміка — це система рухових вправ, у яких різні рухи (корпуса, голови, рук, ніг) сполучаються із проголошенням певного мовного матеріалу (фраз, слів, складів, звуків).

метод фонетичної ритміки представлений у якості приймання роботи з формування й корекції вимовної сторони мови слабочуйних дітей. (Фонетична, ритміка, природно, не виключає інших приймань і методів роботи над вимовою, прийнятих у вітчизняній сурдопедагогіці.)

Мети, які визначають основні напрямки в заняттях по фонетичній ритміці, полягають у тому, щоб:

- з'єднати роботу мовленнєво-рухового й слухового аналізаторів з розвитком загальної моторики;

- сприяти формуванню в  слабочуйних дітей природньої  мови з вираженою інтонаційною  й ритмічною стороною в процесі  переходу загальної моторики  до мовленнєво-рухової;

- розбудовувати слухове  сприйняття учнів і використовувати  його в ході формування й  корекції вимовних навичок.

При визначенні змісту занять, крім вимог, пропонованих до вимови слабочуйних, ураховуються також рекомендації з розвитку русі в цих дітей. Більшу допомогу авторам виявив досвід роботи югославських дефектологів у проведенні занять по фонетичній ритміці.

Усі вправи, що містять рухи й усне мовлення, на заняттях по фонетичній ритміці спрямовані на:

- нормалізацію мовного  подиху й пов'язаної з ним  злитістю мови;

- формування вмінь змінювати  силу й висоту голосу, зберігаючи  нормальний тембр без грубих  відхилень від норми;

- правильне відтворення  звуків і їх комбінацій ізольовано, у складах і словосполученнях, словах, фразах;

- відтворення мовного  матеріалу в заданому темпі;

- сприйняття, розрізнення  й відтворення різних ритмів;

- уміння виражати свої  емоції різноманітними інтонаційними  засобами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

31. Методика формування описово-розповідного мовлення

 

У процесі навчання дошкільників словесної мови інший її вид — зв'язна описово-оповідальна мова виступає як похідна від живої розмовної мови. Але оскільки описово-оповідальна мова відрізняється більшою організованістю, логічністю, послідовністю, розгорненням, то в природніх умовах спілкування її будовою опанувати важко. Необхідні спеціальні способи її аналізу й формування. Тому навчання цьому виду мови здійснюється в основному на організованих заняттях, де вчать не тільки побудові кожної фрази, але й міжфразовим зв'язкам, тобто всій будові зв'язного тексту.

І все-таки той мовний матеріал, який оточує дітей на кожному кроці у вигляді написів на різних об'єктах (меблі, посуд, приміщення, прилади, пристосування), також служить розвитку зв'язної мови. Поступово від окремих назв, які представлені на табличках (стіл, стілець, шафа, вікно, телевізор, ігровий куточок і т.д.), переходять до написів у вигляді короткого зв'язного тексту.

Короткі тексти описового характеру з'являються на буфеті з посудом, на різних відсіках ігрової зони, де організовані кімната ляльки, магазин, аптека, дворик для тварин, перукарня. У ході виконання режимних моментів, у вільних або організованих іграх діти неодноразово з доручення вихователя або самостійно прочитують ці написи у формі зв'язних текстів і одержують первинні вистави про описи різних предметів. Потім з такими текстами-описами діти зустрічаються на заняттях по розвиткові мови, коли проводяться дидактичні ігри, у яких слід угадувати предмет по його опису. Опис іграшки, що вгадується, меблів, овочу, фрукта, одягу пред'являється в усній, усно-дактильно або в писемній формі (на дошці, плакаті, у книзі).

Описово-оповідальну мову розбудовують також і у зв'язку із прочитаними текстами розповідей і казок, коли доповнюють викладене подіями, які були раніше або могли бути потім.

 

 

 

32. Види роботи з техніки дактилювання

 

Дактильна (finger spelling) і маноральна мова (qued speech) При дактильній мові точно дотримуються традиційних норм правопису. У процесі маноральної (від лат. manus — рука й oralis — усний) системі мови, тобто при візуальнім зчитуванні з губ, що говорить руками подає співрозмовникові допоміжні знаки, що допомагають глухому вловити важко помітну візуально різницю між дзвінкими й глухими (г — до; д — т; б — п и т. буд.), твердими й м'якими (т — ть, з — сь і т.д.) звуками (наприклад, кисть, що лежить на груди, означає дзвінкий, а вилучена від грудей — глухий звук).

Одноручна й дворучна В більшості «пальцевих абеток» використовується одна рука. Уважається, що це « більш зручно», тому що друга рука вільна для інших дій. Однак, є системи, де використовуються дві руки ( приміром, вони використовуються в Британії). Саме раннє згадування про алфавіт, що використовує дві руки, зустрічається в книзі «Дидаскалокофус, або Керівництво для глухих і німих людей» (1680). Серед систем, що з'явилися згодом, що використовують дві руки, була Дигити-Лингва (1698). Сучасний пальцевий алфавіт з використанням двох рук, як уважаються, походить від однієї з версій « Дигити-Лингва». Цей же алфавіт використовується в країнах Британської співдружності, таких, як Австралія, де він був уведений в 1860 році.

 

 

 

 

 

 

 

33. Характеристика різних типів аудіограми

 

Аудіограма - це сукупність порогових значень інтенсивності звуку І0 на різних частотах, тобто графік, де по горизонталі відкладаються частоти, а по вертикалі - інтенсивності звуку в децибелах. Аудіометрія проводиться за допомогою аудіометрів.

Існують два типи аудіограм: показання величини підвищення слухових порогів обстежуваного в порівнянні з абсолютними слуховими порогами, які у вигляді кривої поміщені внизу сітки, і визначення зниження слуху в дБ у порівнянні із середніми даними для нормального слуху. У сучасних аудіометрах такі пороги для окремих тонів, які різняться між собою, нівельовані у вигляді горизонтальної нульової лінії, розташованої вгорі сітки. Цей тип аудіограми застосовується в клініці.

 

34. Структура методичної роботи з читання

 

Для систематичного читання в сучасних дошкільних установах для глухих і слабочуйних використовуються спеціально розроблені Б.Д. Корсунської книги «Читаю сам» (1-3 частини).