Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Июня 2014 в 13:07, шпаргалка
Розвиток спецметодики розвитку мови дошкільників в період з 1917 до сьогодні
Структурний підхід до навчання мови дошкільників
Порівняння аналіз розділу «Розвиток мови» програмах навчання та виховання дошкільників з вадами слуху
I квартал Вимоги до навчання. Спостерігати за виробленими педагогом діями з натуральними предметами (обігравання іграшок, перекладання предметів на інше місце, угруповання їх і т.п.), виконувати ці дії спільно з дорослими або по наслідуванню.
Називати предмети шляхом підкладання до них табличок з надрукованими словами або короткими фразами, приблизно усно сопряженно або отраженно проговорювати слова й фрази (дитина дає голосову реакцію, виголошує окремі голосні звуки, підбудовується до зразка видимої артикуляції згодних звуків і т.п.).
Пізнавати знайомі предмети по їхніх зображеннях (картинки, фотографії, муляжі, макети, опудала, предмети ліплення, аплікації й т.п.) і називати ці предмети (підкладання табличок і усне наближене проказування).
Називати знайомі предмети в дидактичній грі.
Називати предмети, дії, якості в процесі виконання мовних вправ. Виконувати доручення або відповідати на запитання: Що це? Де м'яч? Отут (там). У кого машина? Яка куля? Що робить?
Самостійно з'ясовувати назви предметів шляхом постановки питань: Що це? Хто це?
Пізнавати знайомі слова в підписах до картинок у книгах ( книжках-саморобках). Глобальне читання знайомих слів у питаннях, дорученнях, повідомленнях.
Виконувати вправи для пальців (типу відтворення дактильных знаків).
II квартал Вимоги до навчання. Виконувати дії із предметами і їх зображеннями по словесній інструкції (дієслово в наказовому способі) і за зразком з використанням дієслова роби (так).
Називати предмети і їх зображення (вибір таблички, наближене усне проказування).
Закріплювати нові слова й фрази в дидактичній грі.
Проводити мовні вправи з метою диференціації значень цілих фраз: питань і відповідей (повідомлень), доручень і повідомлень про виконання.
Глобально читати знайомі слова в підписах до картинок ( по книжках-саморобкам).
Описувати сюжетні картинки двома-трьома фразами.
Самостійно ставити запитання типу: Що це? Хто це? Де лежить? (коштує)? Чий шарф?
Вправи для пальців (типу комбінації двох-трьох дактилем).
III квартал Вимоги до навчання. Розуміти й виконувати доручення по усній і письмовій інструкції (із включенням дієслів у наказовому способі). Відповідати на запитання цілою фразою. Розуміти й самостійно продукувати повідомлення.
Передавати доручення один одному. Уживати в мові питальні речення типу: Чий тато? Де Вова? Що робить Іра? У кого ведмедик?
Становити підписи до картинок шляхом вибору слів на табличках.
Глобально читати знайомі слова й фрази в книзі.
Складати імена дітей з розрізної абетки. Уміти писати імена дітей друкованими літерами.
Становити опис сюжетної картинки двома-трьома фразами.
Виконувати вправи для пальців (комбінації декількох дактилем по наслідуванню вчителеві).
Відомий сурдопедагог Л.С.Лебедєва у своєї праці «Читання і розуміння прочитаного молодшими глухими школярами. Методичний лист МО УРСР» зазначає, що “для забезпечення розуміння тексту глухою дитиною мало пояснення незнайомих слів навіть, якщо це пояснення здійснюється по ходу читання тексту, тому що читання це насамперед передача словами думок, образів, фактів, тобто всякої живої дійсності, яка існує і без слів”. І далі продовжує: “після читання повинно залишитися образи живої дійсності”.
Л.С.Лебедєва вбачала, що “виділення і зображення наочного змісту оповідань сприяє утворенню зв’язків між словом і зоровими уявленнями глухої дитини і допомагає їй ... бачити за словами живі наочно уявлювані картини, описані в оповіданні і таким чином забезпечує краще розуміння змісту оповідання”.
Л.С.Лебедєва наголошувала саме на цілісне сприймання твору слабочуючими дітьми. Художній твір повинен сприйматися дітьми з вадами слуху спочатку в цілому вигляді і в подальшому робитися детальний аналіз частин, який завершується повторним читанням всього твору.
В основу ряду класифікацій порушень слуху покладені різні фактори.
Однієї з найпоширеніших у дошкільних установах і школах для дітей з порушеннями слуху є класифікація Л.В. Неймана (1977). У ній ураховується ступінь поразки слухової функції й можливості формування мови при такому стані слуху. В основу визначення ступені зниження слуху покладені результати дослідження слуху методом тональної аудіометрії й мовою. Стосовно до дітей раннього й дошкільного віку найчастіше застосовується ігрова тональна аудіометрія.
Різняться два види слухової недостатності — приглухуватість і глухота.
Залежно від обсягу сприйманих частот по стану слуху виділяють чотири групи глухих: 1-я група — діти, що сприймають звуки найнижчої частоти, тобто 125-250 Гц; 2-я група — діти, що сприймають звуки до 500 Гц; 3-я група — діти, що сприймають звуки до 1000 Гц; 4-я група — діти, яким доступне сприйняття звуків у широкому діапазоні частот, тобто 2000 Гц і вище.
У цей час при оцінці стану слуху дітей у медичних установах використовується Міжнародна класифікація порушень слуху. Відповідно до цієї класифікації середня втрата слуху визначається в області частот 500, 1000 і 2000 Гц.
1-я ступінь приглухуватості — зниження слуху не перевищує 40 дб; 2-я ступінь — від 40 до 55 дб; 3-я ступінь — від 55 до 70 дб; 4-я ступінь — від 70 до 90 дб.
Р. М. Боскіс виділила дві основні групи дітей з недоліками слуху: глухі й слабочуйні.
До першої групи віднесені діти, стан слуху яких не створює можливості для спонтанного формування мови ( без спеціального навчання).
Залежно від стану мови серед глухих виділено дві категорії. Перша категорія — діти без мови, що народилися глухими або, що втратили слух у період, що передує формуванню мови (приблизно до двох років) — це ранооглохші діти. Друга категорія — діти з мовою, рівень якої може бути різн, що втратили слух у період, коли їх мова була сформована, — це пізнооглохші діти.
До групи слабочуйні віднесені діти з порушеним слухом, при якім можливо самостійний мовний розвиток, хоча б у мінімальному ступені. Стан слуху слабочуйних дітей характеризується більшою різноманітністю: від невеликого порушення сприйняття шепотної мови до різкого обмеження сприйняття мови розмовної гучності.
З урахуванням стану мови виділено дві категорії слабочуйних дітей. Перша категорія — слабочуйні діти, які до моменту вступу в школу мають важке недорозвинення мови (окремі слова, короткі, неправильно побудовані фрази, грубі порушення лексичного, граматичного, фонетичного ладу мови). Друга група — слабочуйні діти, що володіють розгорнутою фразовою мовою з невеликими відхиленнями в граматичному ладі, фонетичнім оформленні.