Феномен жіночого політичного лідерства в сучасній Україні

Беручи до уваги те, що Ю. Тимошенко ще з початку своєї діяльності постійно брала на себе виконання відповідальної роботи, цілеспрямовано прагнула займати високі посади, намагалася втілювати в життя інтереси громади і очолювала реалізацію багатьох процесів, вже говорить про наявність у цієї людини лідерських якостей від природи. І незважаючи на тимчасовий спад її кар’єрного росту в 2000-х роках у зв’язку з її арештом у справі ЄЕСУ, вона не склала рук, і знову проявила себе ставши активним учасником акцій «Україна без Кучми» та виявивши бажання очолити опозиційний рух, щоб допомогти народу України позбутися кланово-олігархічної влади. Тобто прослідковуються такі її особистісні якості, як ініціативність, прагнення до успіху, впевненість в собі, авторитетність, дипломатичність, емоційність, наявність харизми.

Акцентуємо увагу на тому що для політичного лідерства  Ю. Тимошенко характерним було дотримання чіткої та зваженої політичної позиції. На відміну від Петра Симоненка, лідера Компартії, і Олександра Мороза, голови Соцпартії, Тимошенко принципово відмовлялася вести які-небудь переговори з колишньою владою [39, с. 15].

Ситуаційним чинником, що посприяв зміцненню лідерства Ю. Тимошенко стали події 2004 р. Відбулося зростання її опозиційної кар’єри, з «газової принцеси» вона перетворилася на «помаранчеву». В команді В. Ющенка не було кращого промовця та лідера чим Ю. Тимошенко, крім того звичайний народ теж її підтримував. Зокрема, багатотисячний майдан був готовий слухняно виконувати всі її вказівки: блокувати уряд, телеграф, дороги і мости, полюбити й обігріти прибувших в Київ. Загальновідомим є факт, що коли Ю. Тимошенко йшла в Адміністрацію Президента, перед нею розступався кордон спецназу [99, с. 9].

Саме в той період Ю. Тимошенко вміло скористалася розчарованістю, безнадійністю та розгубленістю суспільства і застосувала образ спасительки, берегині, що надало їй велику підтримку збоку народу. Вона вміло користувалася епітетами критикуючи діючу владу, казала те, що хотіли почути громадяни. Немалу роль зіграла її зовнішня краса, яку вона теж взяла собі на озброєння, яка не раз допомагала їй при вирішенні конфліктів з опонентами чоловічої статі.

Після приходу до влади  В. Ющенка, перед Ю. Тимошенко відкривалися перспективи політичного та кар’єрного росту – вона очолила уряд, отримала кредит довіри з боку західних політиків. Однак помаранчева команда не виправдала сподівань народу – через рік почались розколи та протиріччя. Така ситуація дозволила представникам Партії Регіонів взяти політичний реванш та сформувати власний уряд. Але незважаючи на політичні прорахунки та невиконання обіцянок – Ю. Тимошенко все рівно знаходить підтримку в значної частини українського народу і була загальнонаціональним політичним лідером. Про це стверджують дані опитування, яке було проведене соціологічною службою Центру Разумкова, за яким 31, 6% громадян і досі вважають лідером опозиції Ю. Тимошенко, а вже слідом за нею ідуть голова фракції «Батьківщина» А. Яценюк – 22,9%, лідер УДАРу В. Кличко – 8,9%, лідер ВО «Свобода» О. Тягнибок – 7,7% та інші [93].

Про лідерство Ю. Тимошенко свідчать і численні нагороди, які вона отримувала за свою діяльність: нагороджена орденом святої великомучениці Варвари за визначні заслуги перед Українською Православною Церквою Московського Патріархату; У вересні 2005 р. одночасно з відставкою з посади голови українського уряду Ю. Тимошенко отримує європейське визнання – нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи», яку присуджує їй Економічний форум у Криниці Гурській (Польща). У грудні 2005 р. під час другої щорічної сесії Євросередземноморського форуму у Монако Ю.  Тимошенко вручено ще одну міжнародну нагороду – Prix de la Foundation – за «видатні лідерські якості, економічні досягнення під час керівництва Кабінетом міністрів і антикорупцйіну політику, а також за боротьбу із загрозами демократії, що виникають у сучасному світі». На урочистих зборах з нагоди Дня шахтаря, які відбувалися у Луганську нагороджена Орденом «Шахтарська слава» ІІІ ступеня (2008 р.).

Із списку найвпливовіших жінок  України за даними 2011 р. журнал «Кореспондент» зазначив, що Ю. Тимошенко в ньому є першою, а зі списку навпливовіших людей України займає 10 сходинку. А у липні 2005 р. авторитетний американський журнал Forbes, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського екс-прем’єра Ю. Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети. Такі дані стверджують про визнання Ю. Тимошенко як національного лідера і впливової жінки не лише українським суспільством, але й світовою спільнотою [83, с. 33].

Ю. Тимошенко можна характеризувати як харизматичного лідера, адже вона ніколи не залишається без уваги, і постійно змушує, про себе говорити. Вона жінка, але багато відомих політиків, навіть побоюються її. Інна Богословська про Ю. Тимошенко: «Поряд з феноменом Тимошенко порівнювати будь-якого депутата і навіть міністра неможна, тому що це різний вплив. Хтось впливає через голову, хтось – через шлунок. ЇЇ ж вплив на людей не можна описати стандартно. Так само як і Гітлера. Коли ви переглянете його записи, у вас буде ефект шизофренії. Одна ваша частина буде жахатися, тому що ви знаєте до чого це привело, а інша – хотіти від нього дитину. В цьому ефект впливу на маси харизматичних лідерів. Чорних харизматиків…»  [18]. «Єдиним чоловіком в українській політиці» називає її Л. Кучма, якому неодноразово доводилося стикатися з Ю. Тимошенко у політичній діяльності. А відомий журналіст телеканалу ВВС в 1997 р. так описав майбутній розвиток подій, де задіяна Ю. Тимошенко: «Політиком року є Юлія Тимошенко з газових «Єдиних енергетичних систем». Саме ця молода симпатична дівчина є по суті могильником політичної системи та й політики як такої взагалі – більше немає сенсу мати політичні погляди, чи платформу, чи взагалі займатися власне політикою – достатньо мати гроші» [19].

Ситуація у політичній кар’єрі Ю. Тимошенко почала змінюватися з приходом до влади В. Януковича. Спочатку вона була звільнена з посади прем’єр-міністра України, а потім розпочалося її політичне переслідування – з травня 2010 р. було відкрито низку кримінальних справ проти Ю. Тимошенко за розкрадання державного майна, та перевищення повноважень – 5 серпня 2011 р. вона була ув’язнена. Але незважаючи на ці події вона не втратила довіру своїх послідовників, доказом чого є постійна наявність громадян (до її електорату входять найрізноманітніші верстви населення), що її підтримують біля стін Качанівської колонії, та величезні маси людей, які виступають за її звільнення, беручи участь  в опозиційній акції «Вставай, Україно!».

Варто зазначити, що незважаючи на те, що зараз Н. Вітренко та Ю. Тимошенко не відіграють значної ролі у політичному житті України. Однак їх харизма та неординарність сприяють тому, що вони залишаються цікавими для сучасного суспільства. У праці М. Дроздової цікаві результати отримано й щодо уявлень про реальних політичних лідерів-жінок – Ю. Тимошенко та Н. Вітренко .

На твердження «В Юлії Тимошенко мене приваблює...» опитані переважно відповідали: «цілеспрямованість», «наполегливість», «розум», «упевненість», «уміння говорити», тобто, акцентувалися інтелектуально-ділові та емоційно-вольові якості. Частині респондентів подобається зовнішність Ю. Тимошенко, зокрема її коса. Але виявилися й такі, кого в Ю. Тимошенко «нічого не приваблює».

Відповіді на твердження: «В Юлії Тимошенко мені не подобається...» стосувалися трьох аспектів – зовнішності («коса», «зачіска», «вуха»), політики («її програма», «непослідовність», «невміла маніпуляція іншими політиками», «багато порожніх слів на вітер»), а також характерологічних особливостей – «нахабство», «брехливість» тощо. Часто також зустрічалась відповідь: «не подобається все». Та все ж Ю. Тимошенко користується популярністю у більшості студентів.

Щодо уявлень про Н. Вітренко, то спостерігаємо протилежне: значна частина респондентів зазначила, що їм нічого не подобається в ній, крім того, багато опитуваних на запитання: «У Наталії Вітренко мене приваблює...» взагалі не дали відповіді. Та деякі студенти все ж назвали позитивні риси, зокрема, такі: «прямолінійність», «уміння говорити», «цілеспрямованість», «вміння захищати свою точку зору», «обгрунтованість її точки зору». На запитання: «У Наталії Вітренко мені не подобається...» переважна частина респондентів відповіла: вона «надто емоційна», «запальна», «нерозумна», «базарна» (тобто, зосередили увагу на характерологічних особливостях політика). Деякі опитані засуджували «політичну спрямованість» Н. Вітренко, «невміння жити сьогоднішнім днем» тощо [31, с. 108].

Отже, розглянувши особливості  політичного лідерства Н. Вітренко та Ю. Тимошенко, можна ствердити, що їх обох дійсно можна назвати лідерами. Але вони кардинально по-різному бачать розвиток політичного процесу, тому по-іншому ведуть людей за собою. Обидві жінки є дуже харизматичними, але на відміну від Н. Вітренко, Ю. Тимошенко вміє в потрібний момент стримати свої емоції. З ідеологічної точки зору в них дуже різні позиції (Вітренко – проросійський напрям, схильність до комуністичних поглядів, Тимошенко – євроатлантична інтеграція, більш центристські погляди), що докорінно відрізняє і склад їхніх послідовників. Якщо взяти до уваги теорію В. Парето, який поділяв лідерів на лисів та левів, то однозначно Ю. Тимошенко можна віднести до лисів, оскільки вона своїм логічним розумом і дипломатичністю, могла вести переговори і з ворогами, коли їй це було необхідно, а Н. Вітренко до левів, тому що вона намагалася брати силою, не проявляла гнучкості в потрібний момент, йшла на принцип. Можливо саме такі характеристики і визначають їх положення на даний момент – Вітренко не публічно бере участь у політиці, злет її кар’єри дещо знизився, почала втрачати прихильників, а Тимошенко, хоча і перебуває у заключенні, та все одно не дає про себе забувати, про неї говорить весь світ, а прихильники постійно перебувають під вікнами її колонії, і їх кількість все зростає.

Таким чином, ми прийшли до висновку, що роки незалежності України не призвели до повного рівноправ’я жінок в політичному полі країни, як суб’єктів політичного процесу, що говорить про недостатній розвиток демократії в нашій державі. Можна спостерігати постійний вплив гендерного чинника та дискримінації у політичному житті України, про що свідчить таке невелике зростання у відсотковому відношенні жінок у органах державної влади. Але, навіть, на теренах України ми спостерігаємо випадки, коли жінка-політик дійсно змогла продемонструвати свої лідерські якості на політичній арені. Та все ж це скоріше виняток, аніж правило, оскільки справді жінок-лідерів дуже мала кількість.

В Україні тип жінки-лідера нерозривно пов’язаний з національними потребами, тому політична спрямованість українського жіночого руху відбувається в національно-демократичному напрямку. Але як бачимо, Україна ще далека від європейських стандартів щодо створення гендерного паритету в політичній діяльності. Звичайно, з моменту здобуття незалежності нашою державою, відбулися прогресивні зміни, і відсоток жінок в парламенті дещо збільшився, та порівнюючи, наприклад, з державами Європи, це досить низький рівень. Ми продовжуємо спостерігати, що на сьогоднішній день лідирують в політикумі представники чоловічої статі, що є негативним показником не лише на міжнародному рівні, оскільки псує імідж країни, але й негативно впливає на внутрішній розвиток держави, тому що жінки могли б краще представляти інтереси жіночої половини суспільства у органах державної влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Регіональне жіноче політичне  лідерство (на прикладі Рівненщини)

 

 

3.1. Представництво жінок у місцевих органах влади.

Право на свободу вибору та демократія, що не передбачає гендерної  дискримінації як базові цінності суспільства  починають втілюватися і в діяльності місцевих самоврядних органів України. Хоча і дуже повільно, все ж місцеві органи самоврядування, депутати місцевих рад починають усвідомлювати необхідність соціальної справедливості у ставленні до різних гендерних груп у зв’язку із їх різним становищем та соціальним статусом. Це спонукає до пошуку шляхів активізації депутатів місцевих рад у вирішенні цих питань.

Для депутатського корпусу  місцевих рад характерна збалансованість представництва жінок і чоловіків. Так, у 2002 р. 54 жінки стали головами обласних, районних, місцевих рад, заступниками голів обласних рад, 2811 жінок – сільськими, селищними та міськими головами, 122 – заступниками районних рад у містах, 1744 – заступниками сільських, селищних, міських голів, 10382 – секретарями рад, 28015 – членами виконкомів місцевих рад.

На виборах 2006 р. до місцевих рад було обрано 240 тисяч депутатів, з яких жінки становлять 43,3%. Жінки становлять 10,9% загального складу обласних рад, 19,9% районних міських, 26,6% районних, 33,6% селищних, 50,3% сільських рад. Характерна тенденція: чим вищий статус ради, тим менше жінок обирається до неї. Ця ж тенденція простежуувалася і за результатами попередніх виборчих кампаній [2, с. 60].

Як показує аналіз, на виборах 2002 р. спостерігалось зростання кількості жінок у місцевих радах, тобто визначилась тенденція до збалансованого представництва жінок і чоловіків. Однак вибори 2006 р. практично не внесли позитиву в розвиток даної тенденції. Причинами цього були два фактори: по-перше, вибори вперше відбувалися на партійній основі, і, отже, переважна частина місць у закритих партійних списках дісталася представникам бізнесу та реальної економічної влади, а по-друге, депутатам місцевих рад було надано недоторканності, що збільшило «попит» на мандат депутата місцевих рад серед представників місцевих бізнес-кіл, представлених переважно чоловіками. Жінкам, з об’єктивних причин переважно відстороненим від бізнесу, не вдалося пройти у прохідні номери до партійних списків.

В сучасних умовах життя  громада зосереджується переважно не на політичних, а на поточних питаннях, масштабно пов’язаних із соціальною сферою, в якій жіноча присутність, а тому й жіночий досвід є дуже значними. Гендерною особливістю місцевого самоврядування є «фемінізація» системи управління. Про це свідчить розподіл посадових осіб за статтю в системі самоврядування. На 31 грудня 2006 р. серед загальної чисельності працівників (95641 осіб, які займають посади керівників та спеціалістів у місцевому самоврядуванні), жінки становили 71814 осіб (75,1%), а чоловіки – лише 23827 (24,9%). Дисбаланс у залученні жінок до роботи на посадах керівників місцевої державної адміністрації України найбільше виражений на рівні районних державних адміністрацій [2, с. 61].